Абетка бойової пропаганди (Створення)

Зміст

  1. Абетка бойової пропаганди (А-В)
  2. Абетка бойової пропаганди (В-Е)
  3. Абетка бойової пропаганди (Ефект)
  4. Абетка бойової пропаганди (Е-З)
  5. Абетка бойової пропаганди (З-К)
  6. Абетка бойової пропаганди (К-Н)
  7. Абетка бойової пропаганди (Обхід)
  8. Абетка бойової пропаганди (О-П)
  9. Абетка бойової пропаганди (П-С)
  10. Абетка бойової пропаганди (Соціальне — Створення)
  11. Абетка бойової пропаганди (Створення)
  12. Абетка бойової пропаганди (С-Х)

Створення загрози

Ще один прийом «стратегічного» характеру, що впливає на емоції масової аудиторії. Його головне завдання — в будь-який спосіб змусити нас боятися. Деморалізовані й залякані люди роблять або хоча б схвалюють дії, які цим людям зовсім не вигідні. Найчастіше технологія така. Ілюзорна або реально наявна небезпека будь-якого явища (наприклад, тероризму) багаторазово посилюється і доводиться до абсурду. ЗМІ влаштовують істерію з приводу чергової «глобальної загрози», викликаючи у людей масовий страх з метою створення сприятливої обстановки для маніпуляції масовою свідомістю — перш за все, в політичних цілях. Наприклад, для приведення до влади «крутого» полковника, який обіцяє замочити всіх покидьків в сортирі…

«Переорієнтування агресії — це найпростіший і найнадійніший спосіб знешкодити її. Вона задовольняється ерзац-об’єктами легше, ніж більшість інших інстинктів, і знаходить в них повне задоволення» (Конрад Лоренц, «Агресія»)

Ще це — ефективний засіб акумулювати негативну енергію суспільного невдоволення і перекидати її на «безпечні» або вигідні цілі. У соціальній психології метаморфози подібного штибу нерідко позначаються як «пошук цапа-відбувайла».

«Сьогодні опудало ворога все ще є дуже потужним засобом демагогів для створення єдності і надихаючого почуття приналежності», — читаємо все там же, у Конрада Лоренца.

Створення загрози дуже часто практикується під час виборчих кампаній. Це — наріжний камінь сучасних політтехнологій. Соціологічні дослідження показують, що найчисленніша частина електорату нікого з кандидатів не вважатиме годящим на високу державну посаду. А оскільки вибирати зазвичай доводиться між поганим і дуже поганим, при необхідності обирати з двох малоприйнятних люди схильні вибирати менше зло. Звідси висновок: опонента потрібно вибирати свідомо гіршим і «страшнішим» від себе. Тут головне — довести виборцям, що в разі приходу до влади вашого суперника життя обов’язково погіршиться, в разі ж вашої перемоги — як мінімум залишиться колишнім. Тому, як писав один німецький політик — вибір ворога, це занадто відповідальна процедура, щоб довіряти її волі випадку… Як завжди, найкращі можливості для цього є у державних структур. Контролюючи держапарат і ЗМІ, кандидат «від влади» має великі можливості маніпулювання електоратом. Вони не тільки роблять його фаворитом, але і дозволяють вибирати собі найзручнішого суперника.

Наприклад, на пострадянських просторах заведено лякати народ загрозою «комуністичного реваншу». Точно перед виборами мотивація «поганих комуністів» підкидається проурядовими ЗМІ в матеріалах, що демонструють негативні сторони комуністичного минулого. Напередодні голосування по телебаченню демонструються фільми про сталінські репресії тощо. Загалом, давно застиглий комуністичний труп щосили пригощають електричними розрядами (подібно до обезголовленої жаби в шкільному кабінеті анатомії), щоб він почав сіпатися і виглядав як живий. Водночас вживаються всі заходи, щоб нейтралізувати справжніх суперників, а зліплене опудало виставити в якості найреальнішого опонента. Якщо вибори мають кілька етапів, це досягається через виведення в вирішальний тур кандидата від влади і свідомо «непрохідного» представника псевдоопозиції.

Водночас говориться про те, що «наш кандидат» (зазвичай це чинний глава держави) — найбільш годяща альтернатива «вічно вчорашнім» і у нього є позитивний президентський досвід. За допомогою новин і публіцистичних програм його показують як досвідченого господарника, турботливого Президента, який приділяє увагу багатьом сферам суспільного життя. Загалом, «Альтернативи немає!»

ТЛ: Взірцем застосування цієї політтехнології в Україні можна вважати президентську передвиборчу кампанію 1999 року, (1) напередодні якої лідер Руху В’ячеслав Чорновіл «випадково» загинув в автокатастрофі, а (2) в другий тур дуже технічно виведені чинний президент Леонід Кучма й очільник КПУ Петро Симоненко.

Прийом створення загрози широко використовується і комерційною рекламою. Сьогоднішня реклама дуже успішно експлуатує наші страхи і психологічні комплекси, які сама ж і створює: «Обов’язково користуйтеся суперефективною зубною пастою ***, інакше ваші зуби з’їсть карієс…»

 

Створення інформаційної хвилі

Однією з ефективних технік пропагандистського впливу на великі групи людей є створення (ініціювання) т.зв. інформаційної хвилі. Пропагандистська акція проводиться таким чином, що змушує велику кількість засобів масової комунікації коментувати початкові повідомлення. Основна мета використання цього прийому полягає у створенні т.зв. «вторинної інформаційної хвилі» на рівні міжособистісного спілкування — для ініціювання відповідних обговорень, оцінок, появи відповідних чуток (див. Використання медіаторів). Все це дозволяє багаторазово посилити потужність інформаційно-психологічного впливу на цільові аудиторії.

Пусковим механізмом («інцидентом») інформаційної хвилі можуть бути найрізноманітніші події. В сучасній практиці ми є свідками численних форм її створення, в тому числі за допомогою всіляких скандалів. Для представників шоу-бізнесу — це гучні заяви про відхід зі сцени, про те, хто з ким розійшовся або сходиться, чутки про нетрадиційну сексуальну орієнтацію тощо. Політики нерідко намагаються спровокувати конфлікт зі своїм супротивником шляхом дії, висловлювання або іншого способу, який стане більш-менш помітною подією.

Класичний приклад активного використання подібних методів — створення іміджу лідера ЛДПР В.Жириновського (публічні бійки, обливання соком опонента та ін.). Ще один спосіб ініціювання інформаційної хвилі — банальний «злив компромату», коли в ЗМІ публікуються якісь «сенсаційні матеріали», що дискредитують ту чи іншу високопоставлену персону (відеозйомки секс-оргій за його участю, аудіозаписи «поганих» розмов тощо). Виключно потужним впливом в процесі ініціювання інформаційної хвилі наділені події, які мають шоковий вплив на масову аудиторію: акти святотатства, терористичні акти, політичні вбивства тощо.

Але набагато частіше не зміст самої акції, а відповідна технологія її проведення ініціює виникнення інформаційної хвилі. Адже якою б сенсаційною не була інформація, за 6-7 днів вона повністю «вигорає», приїдається і вивітрюється з масової свідомості. «Продовжити життя» інформаційної хвилі можна за допомогою спеціально сконструйованої системи поширення медіа-повідомлень. Відповідна технологія розроблена достатньо давно й активно використовується, наприклад, в практиці діяльності спецслужб.

Як же діє ця система? Спецслужби багатьох країн мають в зарубіжних країнах т.зв. «п’яту колону»: оплачуваних журналістів, громадських або політичних діячів з певним впливом і авторитетом. Встановлення таких контактів є постійним завданням будь-якої резидентури. Система контактів має подвійну мету. З одного боку, журналісти працюють в середовищі, де поширюється інформація, тому вони можуть бути чудовими інформаторами. З іншого — такі агенти можуть легко фабрикувати пропагандистські матеріали і розміщувати їх в місцевих ЗМІ. Крім того, нерідко спецслужби самі готують необхідні матеріали, але платять журналістам за публікацію так, якби це була їхня власна робота. Журналісти (або громадські діячі) передають пропагандистську інформацію як справжні «гарячі» новини в агенції, впливові газети або TV-програми. Щойно інформація з’явилася десь, інші агенти спецслужби підхоплюють її, посилаючись на ЗМІ, яке опублікувало матеріал, як на джерело, і намагаються поширити його по всій країні або світу. Вся операція розрахована на створення ефекту «снігової кулі» — інформаційні повідомлення почнуть породжуватися ЗМІ лавиноподібно, вже без участі пропагандистів.

Інформаційні хвилі покликані вирішити такі завдання. Перш за все, кінцевою метою може бути дестабілізація — неузгодженість, паралізація або порушення діяльності широких верств населення, конкретних соціальних груп, організацій або цілих державних інститутів. У дестабілізації обстановки можуть бути зацікавлені як зовнішні супротивники (уряди чи спецслужби інших держав), так і фінансово-політичні клани всередині країни, які борються за владу. Далі, це може бути активізація, тобто спонукання окремих індивідуумів або груп до дій в заданому напрямі. Наприклад, політичний скандал, що викликає невдоволення чинною владою, доводиться до «точки кипіння» і далі переключається на різноманітні прояви «народного обурення» (антиурядові виступи, масові заворушення та ін.). Нарешті, це може бути інтердикція, тобто навпаки, недопущення певних дій, блокування небажаних видів діяльності.

ТЛ: Саме тому не варто аж надто тужити через закриття трьох «медведчуківських» телеканалів, які постійно провокували справжні лавини антиукраїнської інформації.

(Далі буде)

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

3 Comments on "Абетка бойової пропаганди (Створення)"

  1. Андрій Дар | 11.04.2021 at 17:00 |

    Так-так-так…
    Добре, коли все зібрано докупи, картина стала більш ясною.

  2. Укроп | 11.04.2021 at 17:40 |

    Булр б цікаво подивитися та послухати як з Зе будуть ліпити “крутого господарника” та “рятівника нації”. Якщо електорат на те клюне, тоді можна спробувати їх загітувати їсти собачі фекалії під виглядом цукерок, більш важке завдання “Зе – позитивний герой” вже виконано 🙂

  3. Семен | 11.04.2021 at 18:15 |

    Маю джерела інформації яким довіряю. Але не гидую передивлятися і інші джерела.
    Бачив на медведчуковських каналах майже професійних маніпуляторів. Гондон в порівнянні з ними дитина прямолінійна.

Comments are closed.