Зміст

1. Абетка бойової пропаганди (А-В)
2. Абетка бойової пропаганди (В-Е)
3. Абетка бойової пропаганди (Ефект)
4. Абетка бойової пропаганди (Е-З)
5. Абетка бойової пропаганди (З-К)
6. Абетка бойової пропаганди (К-Н)
7. Абетка бойової пропаганди (Обхід)
8. Абетка бойової пропаганди (О-П)
9. Абетка бойової пропаганди (П-С)
10. Абетка бойової пропаганди (Соціальне — Створення)
11. Абетка бойової пропаганди (Створення)
12. Абетка бойової пропаганди (С-Х)

---

Ефект бумеранга

Коли офіційні ЗМІ дружно напали на Б.Єльцина (кінець 1980-х), той всупереч логіці став національним героєм і блискуче виграв президентські вибори в червні 1991 року. Потім об’єктом інтенсивного осміяння і розвінчування став В.Жириновський і це сприяло його гучному успіху на виборах в Думу (грудень 1993). У грудні 1995 більшість місць в Думі отримала КПРФ — черговий об’єкт телевізійної цькування. Восени 1999 року розв’язане ОРТ цькування мера Москви Ю.Лужкова тільки зміцнило його позиції серед московського електорату. Роком раніше те ж саме відбулося в Україні з київським мером О.Омельченком. Схожа проблема обговорювалася американськими публіцистами ще півстоліття тому, після несподіваної перемоги Ф.Рузвельта на президентських виборах. Висновок: якщо ви хочете завоювати популярність у широких мас, створіть собі імідж борця за справедливість, переслідуваного владою.

Ефект бумеранга — це ті граблі, на які регулярно наступають наділені владою угрупування. Організовуючи тотальне цькування свого опонента, вони «забивають» його до такої міри, що в підсумку він починає викликати жалість і симпатію у широкої аудиторії. Те ж саме стається, коли влада раптом вирішує боротися з негативними чутками, які циркулюють в суспільстві — довіра до чуток тільки посилюється.

Бумеранг-ефект може мати і протилежну дію. Наприклад, перенасиченість ефіру рекламою того чи іншого кандидата починає викликати роздратування аудиторії.

ТЛ: На мою скромну думку, ефект бумерангу спрацював і тоді, коли пізня кучмівська пропаганда почала «мочити» Віктора Ющенка, одночасно ліплячи з Віктора Януковича такого собі «міцного господарника». Це лише посприяло Помаранчевій революції (фронді) і обранню Ющенка президентом в 2004 році.

 

Ефект ореолу

Ефект ореолу базується на підступній психологічній властивості — людській схильності мислити Хибними аналогіями. Складається з двох поширених стереотипів-оман.

1. «Поруч — отже разом». Внаслідок цього феномену перебування поруч зі знаменитою або високопоставленою людиною дещо підвищує статус в очах оточуючих. Не випадково ті, хто зображений на фото поруч з «великими» людьми, із задоволенням демонструють ці фотографії всім друзям і знайомим. Мовляв, я з ними на короткій нозі… Аналогічно політики обожнюють перебувати в компанії популярних артистів або спортсменів. В цьому випадку частинка любові й обожнювання, які народ дарує своїм кумирам, автоматично проектується і на нічим не примітних «слуг народу».
2. Другий стереотип полягає в наступному. Людину, що домоглася вагомих успіхів у якійсь конкретній царині, довколишні вважають здатною на більше і в інших справах. Численні факти доводять, що це всього лише поширена помилка. Є безліч прикладів, коли люди, які блискуче роблять одну справу, в усьому іншому виявляються абсолютно безпорадними.

Тим не менш, цей стереотип щосили експлуатується політиками і бізнес-рекламою. Досить згадати, скільки популярних артистів-спортсменів-журналістів-письменників-сатириків наймають у свої ряди політичні партії напередодні виборів. Не надто давно цей прийом стали активно використовувати і бізнесмени, які прагнуть зробити політичну кар’єру. При цьому використовується наступний посил: «Ми успішні люди, які відбулися, які зробили себе самотужки, реалізували себе в цьому житті, зуміли вижити і домогтися успіху в сьогоднішніх непростих умовах! Маючи досвід позитивних рішень в різних сферах соціального життя, ми готові транслювати свій успіх в масштабах всього суспільства! Ми були ефективними у своїй професійній діяльності, тому будемо ефективні також в політиці! Ми знаємо, що і як треба робити. Ми — нове і успішне покоління. За нами майбутнє!» — тощо.

Насправді під виглядом «нового покоління успішних людей» електорату впарюєтся пропахле нафталіном більшовицьке гасло, що будь-яка куховарка може управляти державою. З тією лише різницею, що замість куховарки сьогодні підноситься, наприклад, успішна бізнес-вумен, яка спромоглася налагодити в своєму місті мережу пралень і хімчисток.

Колишній олімпійський чемпіон, бравий бойовий генерал, успішний власник пекарні ба навіть керуючий банком, досягнувши успіху в своїй професійній царині, зовсім не обов’язково зможуть ухвалювати хороші закони, сидячи в парламенті. Ця нехитра думка всіляко замовчується тими ЗМІ, які влаштовують пропагандистську істерію на честь чергового «рятівника вітчизни».

ТЛ: Шкода, що ці рядки не прочитають виборці президента Зеленського, а також фанати партій «Слуга народу» і «Голос»!..

 

Ефект первинності

Доктор Геббельс запровадив в сучасній пропаганді один з ключових принципів: людина, яка сказала світу перше слово, завжди має рацію. Згодом психологи виявили, що той кандидат, який під час виборчої кампанії першим переконливо піднесе себе переможцем — того і визнає масова свідомість. До подібних висновків дійшли К.Ховланд і вчені Єльського університету в США, а також Н.Джаніс і Л.Доуб, які вважали, що успіх пропагандиста значною мірою забезпечений, якщо інформація досягла аудиторії раніше, ніж інформація його супротивників. Тут спрацьовує один з ефектів сприйняття: при надходженні суперечливої інформації (перевірити яку неможливо) ми схильні віддавати перевагу тій, що надійшла першою. Змінити вже сформовану думку дуже важко.

Даний ефект враховується при масованому «зливі компромату». Зрештою, винен завжди той, кого облили брудом — адже йому треба буде відмиватися. До того ж статус обвинувача в суспільній свідомості сприймається як більш високий, ніж у обвинуваченого. На побутовому рівні це виглядає так: «Якщо виправдовується — отже винен». Гітлер стверджував: «Публіка завжди воліє повірити звинуваченню, хоча б і на 90% недоведеному, ніж спростуванню, хоча б воно було обґрунтовано на всі 100%».

Слід зазначити, що ще в 1925 році американський психолог М.Лундт сформулював «закон передування», згідно з яким всяке перше повідомлення про той чи інший факт, подію спричиняє сильніший вплив на аудиторію, ніж наступні. Одна з причин цього феномена полягає в тому, що тому, хто першим повідомив інформацію, належить пріоритет в задоволенні наявної потреби і, як наслідок, формування первинної психологічної установки до факту або події. Джерело інформації, що першим повідомляє про значущі події, стає більш привабливим для аудиторії, ніж інші. Це сприяє формуванню і закріпленню переваги до даного джерела інформації на майбутнє, в порівнянні з тими, хто діє менш оперативно.

ТЛ: Гонитва за первинністю обернулася тим, що блогерство на наших очах вбиває новинну журналістику. Адже діяльність журналіста обмежена низкою законів, отож він мусить витрачати час на аналіз і перевірку інформації — бо відповідає за її достовірність згідно до чинного законодавства. Тоді як блогер веде своєрідний «відкритий щоденник», записуючи туди суб’єктивні приватні думки, які, в принципі, не повинні мати таку ж достовірність, як і суспільно корисна інформація.

(Далі буде)