Зміст

1. Абетка бойової пропаганди (А-В)
2. Абетка бойової пропаганди (В-Е)
3. Абетка бойової пропаганди (Ефект)
4. Абетка бойової пропаганди (Е-З)
5. Абетка бойової пропаганди (З-К)
6. Абетка бойової пропаганди (К-Н)
7. Абетка бойової пропаганди (Обхід)
8. Абетка бойової пропаганди (О-П)
9. Абетка бойової пропаганди (П-С)
10. Абетка бойової пропаганди (Соціальне — Створення)
11. Абетка бойової пропаганди (Створення)
12. Абетка бойової пропаганди (С-Х)

---

Ефект присутності

Прийом також був введений в практику нацистською пропагандою. Сьогодні він описаний у всіх підручниках з журналістики. Включає в себе низку трюків, які повинні імітувати реальність. Їх постійно використовують при «репортажах з місць боїв» і в кримінальній хроніці, фабрикуючи заднім числом зйомку «реального» упіймання бандитів або автокатастрофи. Ілюзію «бойової обстановки» створюють, наприклад, різким смиканням камери і збиванням з фокусу. В цей час перед камерою біжать якісь люди, чутні постріли і крики. Все виглядає так, ніби оператор в страшному хвилюванні, під вогнем знімає реальність.

Ілюзія достовірності справляє надзвичайно сильний емоційний вплив і створює відчуття великої справжності подій. Створюється потужний ефект присутності, ми начебто вкинуті в страшну дійсність, не підозрюючи, що це всього лише дешевий трюк.

Даний прийом широко використовується комерційною рекламою — спеціально інсценуються всілякі «накладки», щоб створити образ нехитрих «простих» людей. Особливо розчулюють ролики, в яких чергова «тітка Ася» добре поставленим голосом професійної акторки намагається емулювати мову «людей з народу» — нібито випадкові паузи, роблені запинки, легкі дефекти вимови, показна непевність… Це — примітивний, але дієвий прийом «захоплення аудиторії».

ТЛ: Пригадуємо численні кадри про те, як в РФ знімаються постановочні «новини» — це не гірше, ніж кіно!..

 

(З) Забалакування

Метод «забалакування» використовується, коли необхідно знизити актуальність або викликати негативну реакцію на якесь явище. Використовуючи його, можна успішно боротися з супротивником, безперервно вихваляючи його, доречно і недоречно говорячи про його незвичайні здібності, постійно тримаючи на слуху його ім’я, явно перебільшуючи його потенціал. Дуже швидко це всім набридає і саме лише ім’я цієї людини викликає роздратування. Авторів такого прийому дуже важко запідозрити в навмисній дискредитації, бо формально вони докладають всіх зусиль для вихваляння [об’єкту дискредитації].

Під час виборів даний прийом активно застосовується в формі «інформаційного вибуху» або масованого «зливу компромату». Мета — викликати втому і головний біль у людей, відбити у виборців бажання цікавитися тим, що за душею у того чи іншого кандидата.

Ще метод «забалакування» нерідко застосовується для створення т.зв. «інформаційного шуму», коли за потоком другорядних повідомлень потрібно приховати якусь важливу подію або головну проблему.

 

Зворотний зв’язок

Люди, які виступають в будь-якому дійстві в якості учасників, в більшій мірі змінюють свої погляди на користь думки, що рекомендується його [(дійства)] сценарієм, ніж пасивні спостерігачі подій. Це встановили численні психологічні експерименти. Ілюзія участі в дискусії з будь-якої актуальної проблеми призводить до більшої зміни думок і установок, ніж просте пасивне сприйняття інформації. Для того, щоб у аудиторії не виникало відчуття одностороннього впливу і комплексу «байдужості адресата», сучасними ЗМІ широко практикуються способи, так званого, «зворотного зв’язку» в різних формах: дзвінки в студію під час прямого ефіру, вибір по телефону варіантів відповіді на поставлене запитання та ін. Подібний «макіяж» покликаний створити у масової аудиторії ілюзію участі в інформаційному процесі.

Якщо ви колись намагалися додзвонитися в студію під час телепередачі, щоб задати запитання її учасникам, ви знаєте, що перш ніж «випустити» вас в ефір, редактор-контролер обов’язково поцікавиться суттю заданого запитання. Ви будете допущені тільки в тому випадку, якщо ваше запитання відповідає загальній редакційній політиці цього телеканалу. Якщо ж ви раптом почнете говорити зовсім не те, вас моментально «вирубають» з ефіру на півслові — перевірено на практиці.

Псевдосоціологічні опитування (коли під час ефіру глядачі по телефону голосують за ту чи іншу відповідь) найчастіше є лише способом формування громадської думки, а не її реальним відображенням, тобто різновидом звичайної пропагандистської маніпуляції. Запитання формулюються таким чином, щоб створити у аудиторії «правильний» погляд на ту чи іншу проблему. Вони спрямовують хід наших роздумів в конкретному напрямі. «Ніколи не ставте запитання, на яке не можна отримати ту відповідь, яка вам потрібна», — головний принцип подібних опитувань. У цих випадках формулювання проблеми в термінах «вигоди, виграшу чогось» буде більш переконливим на тлі контрастних висловлювань про те ж саме в категоріях «програшу, втрати чогось». Ось простий приклад в дещо перебільшеному вигляді:

Запитання: «Яким ви хочете бачити місце вашої країни в сучасному світі?» Варіанти відповідей:

• А) Я хочу, щоб моя країна стала донором сировинних ресурсів для високорозвинених держав і джерелом дешевої робочої сили для транснаціональних корпорацій.
• Б) Я хочу, щоб моя країна перетворилася на полігон для хімічних і ядерних відходів з усього світу.
• В) Я хочу, щоб моя країна стала могутньою державою з розвиненою економікою і високим рівнем життя населення.

Здогадайтеся з трьох спроб, який варіант відповіді вибере більшість людей, тих, хто зателефонував до студії? У подібному ключі вибудовуються майже всі «інтерактивні телефонні опитування».

ТЛ: І не тільки телефонні опитування… Результати референдумів різного рівня також залежать від майстерності, з якою сформульовані запитання, запропоновані на розгляд учасників.

У тих випадках, коли невигідна комунікатору думка домінує, завдання «зворотного зв’язку» зводиться до корекції, зміни умонастроїв мас. Демонстрація підтасованих результатів телефонних опитувань, «фільтрація» дзвінків в студію, організація «думки громадськості» через підставних людей «з вулиці» тощо спрямовані на те, щоб у людини, яка має іншу думку, сформувати психологічну установку «білої ворони» — виявляється, інші (і їх більшість) мають іншу думку. Часом незгода й інакомислення свідомо чи випадково допускається, наприклад, озвучується обурений телефонний дзвінок або публікується протест. Цей момент всіляко обігрується, підкреслюються гідності даного джерела інформації, яке «об’єктивно» показує весь спектр думок і точок зору з різних питань.

Різновидом зворотного зв’язку є т.зв. техніка інсценованих заходів. Перш за все до неї відносяться різноманітні варіанти спілкування високопоставлених персон з «простим народом». «Спілкування» може бути прямим (відповіді на запитання, задані громадянами телефоном, задушевні розмови з «випадковими перехожими» на вулиці тощо) і опосередкованим (прес-конференції, брифінги для мас-медіа, відповіді на запитання журналістів тощо). Найчастіше т.зв. спілкування з народом є всього лише добре відрепетируваним спектаклем.

ТЛ: Є ще один маніпулятивний прийом з цього ж розряду — «фільтруваня» співробітниками прес-служб журналістів, які допускаються до спілкування з першою особою. Наприклад, поставити запитання можуть лише ті, хто записався «в чергу» заздалегідь, до початку прес-заходу. Або висуваються дві умови: (1) підніматися з місця під час прес-заходу не можна; (2) задавати запитання потрібно лише в мікрофон, який передається з рук в руки — а мікрофон дротовий, при цьому довжина дроту така, що далі третього ряду стільців передати мікрофон не можна…

Відповідні телепрограми організовуються таким чином, нібито глава держави (або інша високопоставлена персона) спонтанно відповідає на запитання, задані громадянами телефоном або через Інтернет. Найкращий експромт — це заздалегідь підготовлений експромт. Ця стара приказка згадується сама собою, коли спостерігаєш, як черговий Гарант Конституції з недосяжною для простих смертних жвавістю і зв’язністю мови дуже вдало відповідає на кілька десятків досить непростих запитань, що надходять за короткий час. Насправді він дає ретельно відрепетирувані відповіді, спеціально підготовлені його командою. Запитання зазвичай підбираються виходячи з результатів соціологічних досліджень. Вони повинні відображати актуальні соціальні проблеми, що хвилюють широкі маси людей, або формувати сприятливий імідж даної посадової особи. Далі народ спостерігає чергове телешоу під назвою «Глава держави відповідає на запитання простих громадян в прямому ефірі» з подальшою демонстрацією схвальних відгуків «простих людей з вулиці» («Ах, я навіть і не припускав, який демократичний у нас президент — простий і доступний, відкритий для діалогу, поспілкуватися з ним може кожен!» та ін.).

(Далі буде)