«101 рік України». Книга Жахіття. 1932-1938

Автор — Тимур Литовченко

Якби тільки це було можливе, то особисто я ніколи б не брався навіть за написання такої книги, як третій том нашої художньої епопеї. Про позицію моєї дружини скромно промовчу, бо в таких питаннях кожен письменник відповідає за себе персонально… Але якби була найменша можливість — я б не брався! Чесно.


Анотація: Люди обурювалися у глибині душі, але відкрито противитися чинній владі й чекістському свавіллю вже не наважувалися. Це підштовхнуло радянське керівництво до рішення пройтися по україн­ських землях котком Голодомору 1932—1933 років. А також Кривавим терором 1937—1938 років, який знищував усіх без розбору — і своїх, і чужих… Однак лідерам Країни Рад цього було замало, й вони взялися розпалювати пожежу Світової революції також і в інших країнах. Розпочали з Іспанії…


Чому так?.. Все насправді дуже просто: в українській літературі існують принаймні два грандіозні твори, сюжети яких розгортаються в тому ж часовому періоді. Ці твори, написані класиками української літератури, дістали визнання на світовому рівні, один з них навіть був включений до шкільної програми з української літератури, а за президентства Януковича, зусиллями такого собі міністра… чи то Батрачника… чи то Собачника… якесь таке прізвище у нього чудернацьке… забув!.. Ну, дідько з ним — бо цей недомірок той твір зі шкільної програми викинув нібито через низьку якість.

Якщо не зрозуміли — йдеться про такі твори, як «Жовтий князь» Василя Барки і «Сад Гетсиманський» Івана Багряного. Ну, то наша «Книга Жахіття. 1932-1938» описує події того ж самого періоду, а тому просто приречена на порівняння з цими творами. Тоді що нам було робити?! Намагатися перевершити Багряного і Барку?! Таке рішення було б ідіотичним апріорі. Бо це приблизно те саме, що спробувати створити на основі легенди про Амлета, принца Данського п’єсу кращу, ніж «Гамлет», написаний Шекспіром. Або ж розповісти про Скарлет О’Хару ліпше від Маргарет Мітчелл.

І між іншим, перший, хто міг би вказати нам на недоречність та/або марність наших зусиль — був би наш шановний видавець. Бо хто не розуміє цього нюансу — тому пояснюю: видавець будь-якого художнього твору є найпершим його читачем і критиком, причому дуже професійним. Згідно до вимог закону, авторські права на художній твір закріплюються за письменником, тоді як майнові права на книжку, як на «зброшурований стос паперу з надрукованим на ньому текстом» — за видавцем. Директор «Фоліо» особисто читає все, що йде на друк. Читає дуже професійно. І між іншим, згідно до одного з пунктів видавничого договору, у разі чого має повне право повернути письменникові твір на доопрацювання…

А тепер найнеприємніший нюанс: як «Сад Гетсиманський» Івана Багряного, так і «Жовтий князь» Василя Барки вже виходили друком у видавництві «Фоліо»!!! Отож ми не могли ні оминути період 1932-1938 років, ані ухилитися від описання подій часів Великого Голодомору і сталінського Великого Кривавого Терору — бо як би виглядала художня історична епопея з кількарічною хронологічною «дірою»?! Тим паче, ми не могли навіть подумати про те, щоб перевершити Багряного чи Барку… Які до того ж були прямими свідками подій, описаних у «Саді Гетсиманському і «Жовтому князі» відповідно. Бо найпершим, хто жорстко натицяв би недолугих авторів мармизами в їхній найменший «косяк» — був би наш видавець. На що він, повторюю, має повне законне право!..

Вихід з такої кепської ситуації лишався, мабуть, єдиний: сказати своє слово, відмінне від слів визнаних класиків. Сказати так, як це зробили б письменники нашої літературної генерації. І щоб у підсумку ніхто не звинуватив нас ні у плагіаті, ані в мавпуванні. І хай як амбітно це звучить — щоб наша «Книга Жахіття. 1932-1938» виглядала гідно на тлі творчості визнаних класиків… Інакше за всю епопею «101 рік України» не варто було б навіть братися.

І тут я пішов на хитрість. Разом з історіями про цей період, почутими від різних людей старшого покоління (а це і мій друг — «бомж-хранитель національної духовності» Петро Заруденський, і архітектор Анатолій Ігнащенко, і кобзар, який у дитинстві засліпнув від голоду, а в старості грав у «Трубі» — переході під Хрещатиком, а також інші добродії), я вплів у сюжет свого прадіда-управома, діда-тілоохоронця і відомого київського священика отця Олександра Глаголєва, онука якого була однокласницею моєї мами. Бо розповідаючи про такі речі, письменник дістає ментальну підтримку власного роду. А в такому разі написати погано… просто не вийде! Бо тут можна писати тільки кров’ю власної душі…

Сподіваюсь, ми таки не осоромились. Принаймні наша «Книга Жахіття. 1932-1938» перемогла в номінації «Моя країна» конкурсу «Краща книга України — 2018», який щорічно влаштовує Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Звертаю увагу на те, що в організованому ДКТРУ конкурсі беруть участь виключно видавництва, письменники ж до нього не мають жодного відношення. Себто, саме керівництво «Фоліо» обирало, які книжки на цей конкурс висувати — без найменшої нашої участі. Нас же просто поставили до відома: ось третій том вашої епопеї — а ось диплом ДКТРУ. Можете порадіти за «Фоліо».

І ми таки пораділи, не сумнівайтеся! Бо все ж таки і текст ми писали, й ілюстрації до всієї епопеї особисто я добирав та у Фотошопі колажував. Таким чином, у відзначеній ДКТРУ книжці й наша дещиця праці.


P.S. І також не треба забувати, що між Великим Голодомором і великим кривавим Терором ми мусили втиснути в третій том епопеї «101 рік України» ще декілька важливих тем, кожна з яких вимагала своїх персонажів. Зокрема, це й Велика індустріалізація, здійснювана завдяки провідним західним спеціалістам, і початок спорудження Дніпровського гідрокаскаду (в частині ДніпроГЕС), і примирення й навіть дружба українців, що належали колись (лише «дві книги тому») до ворогуючих таборів, і перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва, і участь радянських «іхтамнєтів» у громадянській війні в Іспанії, й протистояння там же радянських військових «вчителів» та їхніх німецьких «вихованців»… І багато чого іншого. Отож тематично концентрована книжка у нас вийшла, так.


P.P.S. Буктрейлер на «Книгу Жахіття. 1932-1938»:

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

17 Comments on "«101 рік України». Книга Жахіття. 1932-1938"

  1. Олександр Таллінн | 17.04.2021 at 15:03 |

    І тут реклама!
    Пане Тимуре, без образ, але пошкодуйте. Чи мова про інше – “хвали мере, моя губонька”.
    Дякую.

    • Що Ви маєте на увазі під “рекламою”?
      – Гіперпосилання на книжки на сайті “Фоліо”?.. Це відповідь тим, хто запитує, де книжки придбати. До того ж, я даю посилання на видавництво, а не на книгарні…
      – Буктрейлери?..
      – Картинку і відео з дипломом ДКРТУ?.. Так це нагорода “Фоліо”, а не наша!
      – Чи щось інше, по змісту?..
      Що саме?

    • Puzat-Pasuk | 17.04.2021 at 17:57 |

      Активний дописувач і талановитий письменнник МАЄ ПРАВО на це

    • Укроп | 17.04.2021 at 20:30 |

      Шановний Олександре, Тимур з дружиною зробили дійсно джуже велику по об’єму роботу і до того ж вона корисна для загальної справи тому давайте будемо трохи толерантнішими до своїх колег. Звісно людина гордиться зробленим і хоче це прорекламувати щоб праця не пропала даремно. Гріх невеликий…

  2. Санто | 17.04.2021 at 16:52 |

    Ніщо, написане про Голодомор, не може бути надмірним чи зайвим. Бо масштаб трагедії такий, що твори, йому присвячені, будуть з’являтися ще і ще. Тому вам, пане Тимуре, від мене особиста подяка за цю працю, бо моя мати пережила це жахіття, не дай Бог кому. ДКТР. Мало хто знає, що основний напрямок діяльності того, що називається Державний Комітет Телебачення та Радіомовлення – книговидання! Дивно, але це ще один оксюморон нашого часу і Кучмівської Конституції. Ну і останнє – помер Яворівський. Я був з ним знайомий. Дядько неоднозначний, але свій, український. А це для часів його депутатства – неабиякий тягар. Світла йому пам’ять!
    ЗЬІ: Тут панові Тимуру закидають щось про рекламу. Це можуть робити лише ті молоді, що нічого про Голодомор не чули, а ще ймовірніше – не хотіли чути. Бо савєцький саюз був не такой, он бьіл хароший. Так от дулю вам, нешановні!

    • Є така китайська мудрість:
      =====
      “Скромність істинно добрих людей виливається в забуття: вони настільки зайняті тим, що роблять зараз, що випускають з уваги вже зроблене” (с)
      =====
      Зокрема, і на цьому також погорів Порох під час виборчої кампанії 2019 року. Бо його прес-служба не змогла розкрити очі виборцям на все, що він зробив для країни в якості президента. От хоча б одне візьмемо: підтягування до сучасного рівня системи ППО довкола Києва. От уявіть навіть не ядерний, а звичайний (ракетний чи авіаційний) удар рашистів по столиці України… 🙁 Які б наслідки мало це для всієї країни та для ходу війни, яку ми ведемо?! Тому підтягування ППО до належного рівня було НАДВАЖЛИВИМ!!! І це треба було належним чином пропіарити. Але я розумію Порошенка: він же бізнесмен, а люди його складу просто не люблять виставляти напоказ свою благодійність – навіть коли це конче треба зробити…
      Цим і пояснюється допущена спільно Порохом і його командою помилка. Вони вважали, що достатньо говорити про тріаду “Мова. Армія. Віра” просто загальні слова. А цього недостатньо!.. У мене хоч і нема освіти PR-менеджера, але я все ж трохи розуміюсь на таких речах – тому й кажу…
      🙁
      Отже, коли Anti-Colorados особисто запропонував мені розповісти на “Лінії Оборони” докладно про нашу епопею “101 рік України”, я зрозумів, що це і справді варто зробити. Й ніякі міркування про власну “нескромність” не могли цьому завадити, якщо зробити це запросив мене особисто засновник “Лінії Оборони”. Отже, воно того вартує.

      • Укроп | 17.04.2021 at 20:34 |

        Робіть, шановний! Це корисно! Та і претензії щодо “реклами” то людина трохи не подумала, не беріть близько до серця…

  3. Анатолій | 17.04.2021 at 19:15 |

    Бо це приблизно те саме, що спробувати створити на основі легенди про Амлета, принца Данського п’єсу кращу, ніж «Гамлет», написаний Шекспіром.

    Лесь Подерев’янський спробував!

    • Puzat-Pasuk | 18.04.2021 at 12:27 |

      Написав Томас Кiд,Шекспір поставив

  4. Йовіш | 17.04.2021 at 19:44 |

    Чищу сьогодні компутер і знаходжу віршa, до якого не міг дібрати назву. А потім читаю допис пана Тимура: клац, еврика! – Білоруський карнавал, – може й не шедевр, але )) попустило:

    Там де треба в бій кривавий Білоруси танцювали
    Мусорам тягнули квіти Різні віршики читали
    Тарганяка Лукашенко Чверть століття їх вовтузив
    А вони мабуть гадали Що розійдуться як друзі
    Що достатньо вийти в поле І сказати: все! дістало!
    І з диктатора корона, наче жаба: Стриб і впала!?
    Ні, такого не буває, – Що катюзі хороводи?
    У борні лишень жорстокій Здобуваються свободи.
    Кат боїться тільки сили Що рішуча аж до скону
    Що мов буря розкидає Космонавтів із омону
    Що залишить люцифера Із собою наодинці
    Задихатися й дрижати У своїй тісній клітинці

    • Прочитав цей коментар і пригадав творчий спадок одного київського андеґраундного поета – Тараса Ліпольця. Цим віршем я закінчив 9-ту книгу нашої епопеї – звісно, зі згадуванням імені справжнього автора:
      =====
      Какие б ветры нам ни дули,
      Какие б ни пестрели флаги —
      На нас уже отлиты пули,
      Для нас уже построен лагерь.
      Все так же сытые жируют,
      Но между звоном винных чарок
      Они усердно тренируют
      На наши запахи овчарок.
      Свобода — это не подарок,
      Ее не выиграешь в карты.
      Свобода не дается даром,
      К ней путь один — на баррикады!
      =====
      Тарас Ліпольц – поет КИЇВСЬКИЙ, а не мінський!!! Тому українці пішли на барикади, а білоруси робили те, що робили. Все ж таки як не крути, але сприйняття світу у нас різниться…

    • P.S. Білорусам би не завадило мати більше таких хлопців, яким був Михайло Жизневський!.. Гадаю, якби він був живий, то знайшов би особливо теплі й дохідливі слова, якими б спеціально для білорусів описав би стиль і методи поводження з Лукашенком і його ланцюговими псами!..

  5. Олександр Таллінн | 17.04.2021 at 21:10 |

    Шановний пане Тимуре. Вітаю. Дякую за стриманність, іншого я й не чекав.
    На мій погляд, вся стаття і є реклама. Для тих, хто хоче придбати книги, досить і посилань, хоча можливо я і неправий. Але я зовсім про інше. Загляніть на ЛО хоча б 2017р., на Форуми і почитайте сьогоденні, порівняйте.
    Чи не правда, теперішній Форум нагадує якесь болото, міжсобойчик 5-10 “авторів”. Всі, хто не згоден з думкою більшості, моментально стають ворогами, або отримують ярлик Ольгінських. Тобто – ніяких диспутів, опонента треба знищити і тільки знищити. Ну геть, як на партсобранії. Я розумію, перший камінь в мій бік буде “не подобається, не ходи”. А мені подобається і ходити буду. Мені не подобається болото, яке чим далі, тим густіше. Ні в якому разі я незаношу сюди свої порядки, я намагаюсь повернути на ЛО інтелегентних і порядних людей, що були тут раніше. Тих, хто терпляче висуховує опонента, висловлює свою думку, чи аргументи, тих, хто ніколи не дозволить собі копнути сантехніка, тільки через те, що він сантехнік. До речі, в деяких сантехніків в руках, ні – в пальцях розуму більше, ніж в головах їх суддів. Сантехнік 6 категорії, перш, ніж сказати, що динозаври вимерли в результаті падіння астероїду, подумає (не всі мужі сьогодні на це здатні) і не погодиться, бо логіка його думок послідовна – надто довго вони, динозаври, вимирали.
    Жарти,самі веселі, обов’язково нижче середини тіла, ну геть, як на московії. Ось так, потихеньку, по краплині і утворюється болото. На мій погляд реклама на ЛО – це теж краплина.
    Ви, Тимуре, мужчина і надіюсь зрозумієтє мене, бо мета моя не вколоти Вас, не “зачісати” проти шерсті, сумно.
    Про твори Т. Литовченко. Не багато, але читав. Дещо сподобалось. Та скажу правду – після того, як прочитав слова Автора, скільки у нього “медалів з бантиками і скільки, без бантиків” і з “яким високим паньством він їв галушки з однієї тарілки” читати перехотілось. Вибачте, але це так.
    Удачі Вам. Наснаги. І, найголовніше, Здоров’я.
    З повагою.

    • “На мій погляд, вся стаття і є реклама. Для тих, хто хоче придбати книги, досить і посилань, хоча можливо я і неправий” (с)
      *****
      Так, у даному разі Ви неправі. Є люди, яким замало самих лише посилань на книги. Вони хочуть попередньо роздобути якусь інформацію про книжку, котру намічають придбати. А самої лише анотації їм замало… А буває, вони щось і про автора хочуть дізнатися. І тут свою роль можуть зіграти статті, оприлюднені на “ЛО”. Отож я розумію, що пропозиція шановного Anti-Colorados’а розповісти тут про книжки докладніше – це пропозиція про невеличку саморекламу. І що з того?.. Ось Вам думки не мої, але інших людей.
      Puzat-Pasuk: “Активний дописувач і талановитий письменнник МАЄ ПРАВО на це”.
      Укроп: “Шановний Олександре, Тимур з дружиною зробили дійсно джуже велику по об’єму роботу і до того ж вона корисна для загальної справи тому давайте будемо трохи толерантнішими до своїх колег. Звісно людина гордиться зробленим і хоче це прорекламувати щоб праця не пропала даремно. Гріх невеликий…”
      Санто: “Тут панові Тимуру закидають щось про рекламу. Це можуть робити лише ті молоді, що нічого про Голодомор не чули, а ще ймовірніше – не хотіли чути. Бо савєцький саюз був не такой, он бьіл хароший. Так от дулю вам, нешановні!”
      Повірте, я не примушував їх це писати! Вони самі, за своєю ініціативою.
      Отож вибачайте, але в даному разі Ви таки не праві…

      “Чи не правда, теперішній Форум нагадує якесь болото, міжсобойчик 5-10 “авторів”. Всі, хто не згоден з думкою більшості, моментально стають ворогами, або отримують ярлик Ольгінських. Тобто – ніяких диспутів, опонента треба знищити і тільки знищити. Ну геть, як на партсобранії” (с)
      *****
      Знаєте… не помічав! Звісно, є люди, коментарі яких банять чи видаляють – але так завжди буває на всіх форумах. А те, що тут “міжсобойчик”?.. Не помічав, ні.

      “я намагаюсь повернути на ЛО інтелегентних і порядних людей, що були тут раніше” (с)
      *****
      Цю тему я вже зачіпав на “ЛО”. На це шановний Andrij Moderator (сподіваюсь, я не перекрутив англійський нікнейм) справедливо зауважив: “Людина зникає з майданчика, якщо не хоче сюди ходити”. Ну що ж, вільному – воля… Хоча й шкода, коли людина зникає. Авжеж, шкода!

      “Та скажу правду – після того, як прочитав слова Автора, скільки у нього “медалів з бантиками і скільки, без бантиків” і з “яким високим паньством він їв галушки з однієї тарілки” читати перехотілось. Вибачте, але це так” (с)
      *****
      Те “високе паньство”, з яким я “їв галушки з однієї тарілки” – це бомж Петро Амосович Заруденський: бо я справді іноді ламав навпіл свій “тормозок”, йому віддавав половину, другі їв сам… З іншим “високим паньством” їв хоча й за одним столом, проте все ж з різних тарілок, звиняйте… 🙁
      Що ж до “медалів з бантиками і без бантиків”… Скажу наступне: ми відповзли від СРСР всього лише на три десятиліття – для історії це мізер. І є багато людей, для яких мають значення не тільки “медальки”, але навіть членський квиток Спілки письменників у твоїй кишені. Бо “без бамажки ты – какашка, а с бамажкой – человек”. І як не дивно, йдеться про людей, народжених у 1980-1990-х роках. І навіть серед “двотисячників” такі унікуми трапляються!!!
      Отож маючи неабиякий досвід спілкування на різних форумах, я дійшов висновку, що краще викладати про себе всю можливу інформацію і триматися максимально відкрито. Бо стиль спілкування у мене простецький та відвертий, і якби я сидів на “ЛО” під своїм улюбленим нікнеймом “Tim-Lit” – мене б тримали за якогось 20-літнього хлопчика. Що призводило б до відвертих конфузів і необхідності ставити людей на місце. А робити це я не люблю… хоч іноді доводиться. Повірте, таке вже траплялося. І неодноразово.

      • Олександр Таллінн | 18.04.2021 at 11:07 |

        Колись давно, наприкінці 70х приїхав я з родиною на ціле літо в Україру. Літо, сонце, річка… Дитина неправильно вимовляла “Р”:
        -Скажи – риба.
        -Окунь.
        -Слажи – річка.
        -Вода.
        -Скажи – ромашка.
        -Квітка…
        Пане Тимуре, я зрозумів Вас. Нехай буде окунь, або квітка, якщо Вам так зручно. Пам’ятаєте у Горького: “…мне здесь тепло и сыро”. Мета моя – не задовольнити свої амбіції, а знайти зерно істини і я його знайшов. Ви знаєте про що я, і я знаю.
        В 10 класі Вчитель сказав нам, випусникам: “Визнавати СВОЇ помилки, це мужність, якщо хочете – звитяга. На жаль не всі школи мали Вчителів.
        Дякую за спілкування.
        З найкращими побажаннями.

        • Олександр Таллінн | 18.04.2021 at 11:11 |

          Вибачаюсь: Україну.

    • Укроп | 18.04.2021 at 09:37 |

      Шановний, дякую за аналіз ситуації, але сподіваюсь що Ви все таки неправі відносно “болота”. Те, що дехто перестав приходити, це факт, але він і мене не дуже радує. А от що перестали приходити, то зовсім не тому що їх тут “зацькували”. Дописувачів хотілся б щоб було більше, але маємо що маємо, ніхто не забороняє, але і не тягне сюди. Комусь подобається писати, комусь по різних причинах не дуже, отак воно і “викристалізувалося”. Відносно “динозаврів з сантехніками” 🙂 Мабуть камінець і у мій город тому що теж вважаю що причиною був астероїд. Доречі, Гудзонова затока, то здається і є залишки кратера? Те, що динозаври вимирали не миттєво, то логічно, їх же не “вбило каменюкою” всіх:) А погіршувалися умови життя і перевагу отримали інші тварини, не такі великі і з шерстяним покровом на тілі, що дало їм перевагу. Відносно професії, то тут нема по ній дискримінації і якби Ви з образою не сказали що “сантехніків ображають”, то ніхто б про Вашу і не спитав. Освіта теж не має значення, але дурнів таки “гноблять”, згадався тут один такий “інженер з Бетельгейзе” 🙂 Який стверджував що Всесвіт не можна пізнати бо “від зірки на відстані кілька світлових років інформація йде сотні” 🙂 Ну його і спитали що він думає на тему світлового року і що це таке? Більше не приходив, але не тому що він “сантехнік” 🙂 Так що не все так твт погано… Залишайтесь… Буде не 5-10,а вже більше…

Comments are closed.