«101 рік України». Книга Застою. 1965-1976

Автор — Тимур Литовченко

Другий віртуальний том «Миру — мир» завершує «Книга Застою. 1965-1976». Починаючи саме з цієї книги, сам характер художньої історичної епопеї «101 рік України» змінився невловимо, однак дуже суттєво. З іншого боку, описані на сторінках цієї книги часи сприймаються багатьма людьми дуже неоднозначно.


Анотація: «Застій» одні згадують як період спокою, «золоту» добу розвиненого соціалізму, інші — як лихоліття, яке «глушили оковитою». У цей період масово пішло з життя покоління, яке на власному досвіді пам’ятало революційні події 1917 року, трансформацію Російської імперії в СРСР і катастрофу Першої Української Республіки. Відповідно, героїку революції змінив всеохопний культ Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Разом з тим представники молодого радянського покоління з різних причин і кожен по-своєму відчували: далеко не все гаразд зі звичною всім дійсністю! Але розбиратися з негараздами потрібно вкрай обережно, щоб не наразитися на всесильний КДБ… Щоб не розділити сумну долю «шістдесятників», яких «виправляли» вже не тільки в таборах, але і в психіатричних лікарнях. Щоб не бути розтоптаним, як паростки «Празької весни». Хто міг — той намагався втекти за кордон. Решта ж призвичаювалася до нових умов…


Щодо зміни характеру епопеї, то річ у наступному. Згідно до сьогоднішніх уявлень, до історичного жанру літератури належать твори, що відповідають одночасно двом критеріям:

  • описані в сюжеті події розгортаються більш ніж за 50 років до теперішнього часу;
  • автор твору не був безпосереднім свідком або ж учасником описаних в сюжеті подій.

Обидва автора художньої епопеї «101 рік України» народилися в 1963 році, отож вони вже були якщо і не дієвими учасниками, то принаймні прямими свідками подій, описаних в «Книзі Застою. 1965-1976». Таким чином, другий обов’язковий критерій приналежності цієї книги до історичного жанру вже порушується. До того ж, ця стаття пишеться у квітні 2021 року, й якщо відмотати час на півстоліття назад — матимемо квітень 1971 року: саме відтоді розповідь остаточно почала набувати ознак мемуарів або спогадів, поряд зі збереженням історичності як заявленої від початку основи твору.

Що ж до неоднозначного сприйняття описаних часів… З цього приводу існує навіть короткий анекдот:

Леонід Ілліч [Брежнєв] заповів, щоб після смерті його поклали в труну долілиць. На здивовані запитання про мету таких дій, генсек відповів:

— Це щоб вам зручніше було цілувати мене в дупу…

Справді, багатьом цей час здавався мало не ідеальним! На території СРСР (зокрема й на українських теренах) війни не було вже понад два десятиліття — отже, у т.зв. «дітей війни» народилися власні діти, які не знали жахів, пережитих їхніми батьками на власній шкурі.

До того ж, завдяки повоєнній програмі спорудження масового дешевого житла (т.зв. «хрущовок»), велика кількість радянських сімей дістала можливість виїхати з комуналок і перебратися в окремі помешкання. Щоправда, зберігала актуальність тема того, що називали «родинними комуналками» (співіснування на одній житлоплощі різних поколінь однієї родини, що спричиняло класичні конфлікти батьків і дітей) — проте прогрес був, причому безперечний. Ще б пак: жити без «сусідів по кухні й туалету», в квартирі з гарячою водою, туалетом і ванною (хоча останні й були суміщені в єдиному санвузлі) — та це ж справжня розкіш у порівнянні з тим, як жили ще їхні батьки!!! А те, що старше й молодше покоління розміщувалися в окремих кімнатах однієї «хрущовки» (нехай навіть одна з кімнат була прохідною) — видавалося мало не фантастикою!..

А на підході були вже квартири-«брежнєвки», планування яких зазнало вже подальших удосконалень…


UPD. А чого вартувала паспортизація сільського населення: це ж було справжнє «звільнення з кріпацтва»!..


З іншого боку, від «вільнодумства» (звісно, за радянськими мірками), характерного для хрущовської «відлиги», лишалося дедалі менше — аж поки воно не розвіялося зовсім. Шістдесятників (покоління радянської та української національної інтелігенції, що увійшло в радянську, зокрема і в українську культуру у період десталінізації і тимчасової хрущовської лібералізації суспільного життя) нещадно утискали засобами менш звірячими, переважно безкровними — але від того не менш жахливими та підлими. Сама лише каральна радянська психіатрія чого була варта… Отож саме безпросвітна сірість буття, що йшла на заміну «відлизі», й пригнічувала! Дуже добре ці настрої відбилися в рядках, що належать Володимиру Висоцькому:

И нас хотя расстрелы не косили,
Но жили мы, поднять не смея глаз —
Мы тоже дети страшных лет России,
Безвременье вливало водку в нас.

Разом з тим, навіть у застійні роки не припинялася боротьба радянських дисидентів за права людей. А такі угрупування, як СУМГ («Спілка української молоді Галичини»), Росохацька група і т.ін. вели діяльність, що мала яскраво виражене українське забарвлення…


Буктрейлер на «Книгу Застою. 1965-1976»:

https://www.youtube.com/watch?v=LBpG3_q-ilM

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

8 Comments on "«101 рік України». Книга Застою. 1965-1976"

  1. Вольдемар | 23.04.2021 at 00:19 |

    Все чудово, але це все самопіар та реклама своїх книжок.

    • У мене нема звички оприлюднювати приватне листування. В іншому разі я б навів цитати з декількох запрошень особисто Anti-Colorados’а презентувати на “Лінії Оборони” нашу епопею. Повірте, без цих запрошень я б такого не робив!..
      🙂
      Окрім того, у цих самопрезентацій є ще й побічна мета. І вона теж буде досягнута…
      🙂
      В будь-якому разі, попереду ще 3 книги. Далі будуть й інші матеріали…
      🙂

    • Puzat-Pasuk | 23.04.2021 at 13:38 |

      так він заслужив!

  2. Дмитро (Лиман) | 23.04.2021 at 06:03 |

    Добре, але чому книга закінчується на 76-му році, хоча за загальноприйнятим поняттям період застою закінчився зі смертю Брежнєва а 82-му? З міркувань розміру книги на кількості сторінок?)

    • В'ячеслав | 23.04.2021 at 07:28 |

      Тому що “застій” тягнувся аж до 1985 року, а це ще одна книга.

      • Навіть якщо рахувати лише час правління Брежнєва (1865-1982 роки), то це виходить 18 років:
        1982 – 1965 + 1 = 18
        Наступна книга мала скінчитися студентською Революцією на граніті, бо книги ІІІ віртуального тому ми розпланували так, щоб вони завершувалися Майданами:
        – Революцією на граніті 1990 року;
        – Помаранчевою фрондою 2004 року;
        – Євромайданом 2013-2014 років.
        Якщо “Книгу Застою” закінчити на 1982 році, тоді вона розтягнеться на 18 років (18 авторських аркушів), а “Книга Розчарування” скоротиться до 8 років (1983-1990 роки). Така диспропорція явно муляла око. Отож треба було почати “Книгу Розчарування”:
        – або з 1977 року (ухвалення “брежнєвської” Конституції СРСР);
        – або з 1979 року (введення радянський військ в Афганістан).
        Я обрав перший варіант, оскільки з моєї точки зору – див. коментар нижче – https://defence-line.org/2021/04/101-rik-ukra%d1%97ni-kniga-zastoyu-1965-1976/#comment-335047 – надлам радянської системи стався на межі 1976 і 1977 років (перехід до “розвиненого соціалізму” й ухвалення “брежнєвської” Конституції СРСР). Тоді як введення радянських військ до Афганістану – це вже НАСЛІДОК зламу системи (вилетіли “гальма”, й СРСР занесло не туди). В такому разі, динаміка епопеї вирівнювалася:
        – “Книга Застою. 1965-1976” (12 років);
        – “Книга Розчарування. 1977-1990” (14 років).
        Останнє відповідало обсягу наступної книги – “Книги Безнадії. 1991-2004” (теж 14 років). А на завершення епопеї темп трохи прискорювався: “Книга Нових Сподівань. 2005-2014” (10 років). А прискорене динамічне завершення – це те, що треба! Тоді читач отримує фінальний імпульс на самостійне додумування! 😀 Бо ще на стадії попереднього планування я знав, що останнім епізодом останньої книги буде перегляд якимись персонажами (якими саме – можна буде вирішити по ходу сюжету) найпершого випуску програми “ВАТА TV” 30 грудня 2014 року. Таке завершення якнайкраще передавало думку: Україна не здається, Україна бореться! Ну, а те, що програму “ВАТА TV” робить мій однофамілець, журналіст Віктор Литовченко – то годі й думати про краще закінчення!!! 😀

    • Десь так 😀 😀 😀 Але є ще один момент, який я особливо не афішував… Однак він, безперечно, є.
      Річ утім, що іще в дуже юному віці подивившись радянський к/ф “Чапаєв” з Борисом Бабочкіним у головній ролі й обговоривши його з мамою (ну, не з татом же, який всього боявся!), у відповідь на деякі шокові для мене моменти я почув від неї прекрасне і стисле формулювання: “ЖЛОБСЬКА САМОВПЕВНЕНІСТЬ”.
      Отож коли Чапаєв (принаймні в тому фільмі) розташувався на тому хуторі з мізерними силами охорони, оскільки “беляки до самого Гурьева драпанули, пятками сверкая” (не пам’ятаю точного формулювання, але приблизно так) – оце і є ЖЛОБСЬКА САМОВПЕВНЕНІСТЬ. Бо “беляки” насправді пильно придивлялися до кожного кроку Чапаєва, і коли він необачно відкрив варєжку – завдали по тому хутору одного-єдиного, але нищівного удару! І цього удару вистачило, щоб поранений Чапаєв потонув в річці Урал – принаймні в кіно…
      Відтоді я зробив висновок про шкоду ЖЛОБСЬКОЇ САМОВПЕВНЕНОСТІ. Й оскільки до мене в дитинстві, юності та в молоді роки ставилися переважно зневажливо, часто просто не беручи мене в розрахунок – сам користувався ЖЛОБСЬКОЮ САМОВПЕВНЕНІСТЮ моїх ворогів, супротивників і просто контрагентів безліч разів.
      А тепер до “Книги Застою. 1965-1976”. Річ у тім, що навіть школярем я читав багато зовсім “недитячих” матеріалів, які б навіть дорослим не спало на думку читати. Зокрема, в 1976 році я прочитав промову Генерального секретаря ЦК КПРС, Голови Президії ВР СРСР товариша Л.І.Брежнєва на XXV з’їзді КПРС. Не пам’ятаю точно, які саме місця промови товариша Брежнєва мене обурили, проте про себе я відзначив оту ЖЛОБСЬКУ САМОВПЕВНЕНІСТЬ, що просто перла з його промови! А наступного – 1977 року була ухвалена нова Конституція СРСР. Т.зв. “брежнєвська” Конституція. Про це навіть глузливого віршика склали, який наведений десь в нашій епопеї (здається, вже в наступній – 8-й книзі):
      =====
      Сталин выиграл войну,
      Ленин – революцию,
      Деньги поменял Хрущев,
      Брежнев – Конституцию!
      =====
      І до речі, чудово пам’ятаю, що десь на цей період припали й певні ідеологічні зміни. Наприклад, раніше ми обирали до Рад різних рівнів “депутатів трудящих”, а відтоді почали обирати “народних депутатів”. А суспільний лад в СРСР раніше називався просто “соціалізмом”, а відтоді почав називатися “РОЗВИНЕНИМ соціалізмом”. А просто “соціалізм” був в країнах соцтабору… До речі, в 1982 році я в групі студентів КПІ з’їздив на 2 тижні до Чехословаччини по програмі “обміну” студентами. Перед поїздкою я не полінувався придбати словник і вивчити штук 300-500 чеських слів, отож міг сяк-так спілкуватися навіть з зустрічними перехожими. Тому міг порівняти наочно радянський “розвинений соціалізм” з простим “соціалізмом” Чехії та Словаччини.
      Отож я згоден, що “Застій” тривав до 1982 року. Але для мене особисто водорозділ двох книг – це саме 1976-1977 роки. Оскільки:
      – в 1976 році з промови товариша Брежнєва на з’їзді КПРС поперла ЖЛОБСЬКА САМОВПЕВНЕНІСТЬ, “депутати трудящих” стали “народними депутатами”, радянський “соціалізм” – “розвиненим соціалізмом” і т.ін.;
      – як вінець вияву ЖЛОБСЬКОЇ САМОВПЕВНЕНОСТІ, в 1977 році була ухвалена “брежнєвська” Конституція СРСР.
      От це, з моєї (авторської) точки зору і був момент надламу системи! Вона продовжила існувати далі – але вже була приречена сконати… Тому “Книга Застою. 1965-1976” завершується на 1976 році. Тоді як далі починається “Книга РОЗЧАРУВАННЯ. 1977-1990”. Бо подальше РОЗЧАРУВАННЯ почалося саме з надламу 1977 року…

      • Я бы еще добавил, что после 75-76 такое явление как “дефицит” поперло просто семимильными шагами, а эйфория от некоторого улучшения жизни стала проходить не менее шустро. Послабление рабского ошейника в сельском хозяйстве к улучшению работы колхозов и совхозов не привело, а с мелкобуржуазной сущностью крестьянства продолжали бороться со всей пролетарской ненавистью. Внешне это выглядело как разгильдяйство и поголовное мелкое воровство при отсутствии мотивации в работе. Все это привело к очередной катастрофе(зачеркнуто) очередному достижению народного хозяйства – принятию Продовольственной программы в 1982г(капец стал еще ближе).

Comments are closed.