«101 рік України». Книга Нових Сподівань. 2005-2014

Автор — Тимур Литовченко

«Книга Нових Сподівань. 2005-2014» завершує як третій віртуальний том «Від миру до війни», так і художню історичну епопею «101 рік України» в цілому. Вона охоплює відносно стислий, зважаючи на обсяг попередніх книг, період між Помаранчевою фрондою та Революцією Гідності й початком чергової російсько-української війни.


Анотація: Як і належить фронді, Помаранчева революція не мала аж надто серйозних наслідків для пересічних українців: ейфорія «оновлення» швидко розвіялася — тоді й з’ясувалося, що всі «зміни» звелися до перестановки керівних кадрів у владній верхівці, що принципово не вплинуло на саму кланово-олігархічну систему. Зміни несподівано прийшли іззовні: керівництво Російської Федерації почало проводити політику, неявно націлену на відродження СРСР в якійсь новій, поки що не надто зрозумілій формі. Російсько-грузинська війна, оприлюднення плану «Механічний апельсин», накинутий на нашу країну «газовий зашморг» вказували на це аж надто явно — просто люди, як завжди, не бажали бачити очевидних речей… Лише коли гору взяли проросійські сили, які намагалися згорнути євроінтеграційні процеси, вибухнула Революція Гідності 2013—2014 років, а потім і нова російсько-українська війна… Так завершився 101-річний період історії України.


Сподівання на скоре поліпшення життя, викликані Помаранчевою фрондою, розвіялися дуже швидко. Хоча насправді передбачити подібний хід подій було не надто складно: аж надто велика кількість людей і досі не встигли позбавитися патерналістських настроїв, а тому очікували, коли ж нарешті «нові обличчя», які піднялися на найвищі щаблі влади на хвилі всенародного тріумфування, зроблять усім добре… Хоча задовольняти подібні очікування ніхто навіть і не збирався.

Отож все вийшло, немов у східній казці: хоробрий звитяжний воїн, який вбив старого заслаблого дракона, і сам дуже швидко перетворився на дракона — тільки молодого, дужого і завзятого. А від такого перетворення простим смертним, звісно, краще не стане.

Одним з наслідків такої трансформації «помаранчевої» команди стало утворення потужного прошарку так званих «противсіхів» або як іменували їх недоброзичливці — «простопсихів». Вони не підтримували ні чинну владу, верхівка якої була сформована Помаранчевою фрондою, ані «біло-блакитну» опозицію. Чим потужнішим ставав прошарок «простопсихів», тим непевніше почувалися «народні» висуванці… хоча й робили при цьому вигляд, що все йде добре, як ніколи!..

З іншого боку, вище керівництво сусідньої країни — Російської Федерації, нібито прокинувшись від розгубленості єльцинської епохи (що часом переходила в старечу дрімоту), взялося за активне зміцнення зв’язків всередині Співдружності незалежних держав. Не дивно, що центром «збирання земель» (попервах не дуже нав’язливого) стала Москва — столиця РФ і колишня столиця Радянського Союзу… Втім, після російсько-грузинської війни 2008 року стало очевидно: йдеться не просто про «збирання» — це справжня реанімація СРСР-2.0!

І хоч ця тенденція ставала дедалі більш очевидною, в Україні тривав процес деградації власних Збройних сил. Тільки якщо раніше деструктивні процеси запускалися певними «детонаторами» (Скнилівська трагедія, збиття пасажирського літака над Чорним морем та ін.), то тепер все відверто скорочувалося і розпродавалося. Бо навіщо країні армія, від якої самі лише неприємності гігантського масштабу?! До цього додався «газовий зашморг», майстерно накинутий на Україну сусідами в 2009 році.

І от настав 2010 рік, коли замість «помаранчевої» команди колишніх хвацьких фрондерів до влади прийшли їхні «біло-блакитні» опоненти. Через це почав поступово посилюватися один з олігархічних кланів, що загрожувало трансформацією більш-менш врівноваженої олігопольної системи в монопольне панування президентської «сім’ї». Паралельно почалося переслідування (аж до арештів і посадок за ґрати) новітньої опозиції — колишніх «помаранчевих» фрондерів. Що ж до зовнішньої політики, то Україна почала дедалі помітніший дрейф від цивілізованої Європи убік РФ.

Останнім фактором, що вплинув на розвиток ситуації, став вихід у самостійне соціальне життя покоління, народженого після розвалу СРСР і набуття (точніше, відновлення) Україною Незалежності. Ці молоді люди загалом ніколи не відчували на власному досвіді, що таке радянська система. Але чого вони точно не хотіли — то це реанімації «привидів минулого» у вигляді СРСР-2.0! І якщо енергії їхніх батьків вистачило лише на студентську Революцію на граніті та Помаранчеву фронду, то на власній енергії теперішнього покоління молоді вибухнула Революція Гідності. Відчуваючи, що Україна невідворотно вислизає з її «братніх» обіймів, Російська Федерація спочатку анексувала Крим, а потім розпочала війну на Донбасі — чергову російсько-українську війну…

Так завершився 101-річний період історії України.


Буктрейлер на «Книгу Нових Сподівань. 2005-2014»:

P.S. І нарешті — таки коротенька рекламка, що стосується безпосередньо авторів епопеї… Два тижні тому Міжнародна літературно-мистецька Академія України відзначила творче подружжя Литовченків за створення унікальної художньої історичної епопеї «101 рік України» в 10-ти книгах почесною нагородою — міжнародною патріотичною медаллю Івана Мазепи за 2021 рік.

Довідка: Міжнародна патріотична медаль Івана Мазепи заснована МЛМА України в 2016 році для відзначення письменників, митців, науковців, перекладачів, журналістів, громадських діячів, меценатів з України та зарубіжжя за визначну патріотичну діяльність, спрямовану на підтримку незалежності нашої держави, активну пропаганду української культури, літератури, мистецтва, книговидання, видатних діячів України у світі.

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

13 Comments on "«101 рік України». Книга Нових Сподівань. 2005-2014"

  1. Олег | 28.04.2021 at 04:19 |

    Вітаю з нагородою!
    Ви неймовірні!
    🙂

  2. opera68 | 28.04.2021 at 05:50 |

    Вітаю! Зароблено.

  3. Дмитро (Лиман) | 28.04.2021 at 07:07 |

    Вітаю! Це знакова книга, Толстой зі своїм “Вайнахом і Миром” нехай гуляє мокшанськими лісами! Нарешті у нас є епопея здорової людини; не дочекаюсь коли це введуть до рекомендацій шкільної програми

    • Puzat-Pasuk | 30.04.2021 at 17:47 |

      Ха!Толстой брехло.Не в усьому брехло.але саме ця книга брехлива

  4. Тимур, учитывая, что эпопее посвящено десяток статей, неплохо было бы дополнить все статьи полным списком ссылок, для удобства их просмотра без использования поиска. Примерно как в азбуке пропаганды. Заранее Спасибо!

    • Зробив 😀
      Хоча при цьому буквально в процесі оновлення публікацій сталася DDOS-атака чи щось подібне 🙁 Допікає “ЛО” росіян і “вату”, ох, допікає!..
      Але тепер на початку статті про кожну з книг епопеї є список з гіперпосиланнями на інші статті з цього циклу. Й натрапивши на одну з них – можна переглянути решту, не відволікаючись на пошук в той чи інший спосіб.

      • Дякую!
        А сайт, дійсно, останні дні відкривается важко. Такі допікає. : )

      • Укроп | 28.04.2021 at 16:08 |

        Шановний Тимуре, прорвавшись через DDOS-атаку на сайт 🙂 теж приєднуюсь до поздоровлень! Творчої наснаги, здоров’я та щастя Вам та вашій родині!

  5. Санто | 28.04.2021 at 08:30 |

    Вітаю! Нагорода цілком заслужена! Тепер Україна має свою історичну епопею, очищену від мишебратських трактувань і совкових нашарувань.

  6. Елена-Днепр | 28.04.2021 at 09:14 |

    Вітаю з нагородою!
    Пане Тимуре, ви з дружиною – обрані))
    Хтось повинен був зробити цей титанічний труд, дякую.

  7. Андрій Дар | 28.04.2021 at 09:17 |

    Титанічна праця! Зроблено!
    Бажаю Вам, Тимуре, багато-багато років творчого життя, щоб Ви могли продовжити цю епопею якомога далі. Ми заслуговуємо на це.

    • Саме так: Україна й українська література заслуговують на те, щоб подібний твір був написаний! Не розуміючи цього, я б за таку справу не брався. І тим паче – не втягував би в неї дружину… Бо це – 4 роки роботи (хоча планували вкластися в 3 роки), протягом яких ми не написали майже нічого іншого, окрім циклу з 12-ти оповідань про ювелірні прикраси видатних українців. А якщо вже витрачати 4 роки письменницького життя – то тільки на гідну мету. Бо письменницький час насправді коштує дорого, як і загалом час будь-якого митця… І треба думати, як і на що витратити цей дорогоцінний ресурс з максимальною користю. 🙂

      • Андрій Дар | 28.04.2021 at 09:35 |

        Це не втрачання часу, це його вкладення. 🙂
        Відсікти все зайве, як казав колись Мікельанжело Буонарроті про те, як він робить скульптуру.

Comments are closed.