«101 рік України». Як створити епопею

Автор — Тимур Литовченко

Шановний AntiColorados вже давно запрошував мене презентувати на «Лінії Оборони» нашу художню історичну епопею «101 рік України». Більш того, розуміючи, наскільки унікальну річ ми з дружиною написали — я давно відповів згодою… Разом з тим вичікував, коли ж повиходять друком усі 10 томів нашої саги. Нарешті це сталося — отож починаю…


Для початку нагадаю, що все почалося на межі весни й літа 2016 року зі своєрідного «технічного завдання» нашого шановного видавця. Добродій і справді час від часу вивішує у своїй ФБ-стрічці заклики (адресовані авторам, з якими співпрацює видавництво «Фоліо»), а чи візьметься хтось за написання твору такого-то жанру і такого-то обсягу?..

Тут мушу зазначити, що переважна більшість читачів (споживачів літературного продукту) має докорінно помилкове уявлення про те, хто і якою мірою творить художню літературу. Чомусь переважна більшість вважає, що все залежить від письменника — і при цьому забуває про видавця. А між тим, що сказано в «Майстрі і Маргариті» Булгакова?..

— Але ж потрібно щось змальовувати? — говорив Воланд. – Якщо вичерпали цього прокуратора, то зачніть зображати хоч би отакого Алоїзія.

Майстер посміхнувся.

— Такого Лапшоннікова не надрукує, та й до того ж це нецікаво.

Ось вам: письменник, який має певний досвід (а тим паче — досвід негативний), неодмінно врахує, а хто ж надрукує чи навпаки не надрукує створений ним опус?! Бо якщо ніхто це не друкуватиме — доведеться писати «в шухляду». А коли потім рукопис доведеться діставати з тієї «шухляди»?.. І чи доведеться діставати будь-коли загалом?.. Це все запитання без відповіді.

До речі, є такі російські письменники — Нестор Бегемотов і Павло Асс. Можливо, люди молодшого піонерського віку, котрі ще пам’ятають, як на весь СРСР гула Perestroyka, пригадають їхній культовий сатирично-пародійний роман «Штирлиц, или Как размножаются ёжики» (1987). Ну, отож ці самі письменники, які ще встигли вписатися в пізньорадянську літературу разом з Венедиктом Єрофєєвим та іншими колегами, мріяли написати… багатотомну художню історію Росії! Так-так, якось довелося прочитати про їхні плани, яким не судилось реалізуватися. Отож під машкарою записних блазнів непомітно для світу загинули серйозні письменники. Але чому ж вони так і не взялися за отой свій труд?! Та все тому ж:

Бо не знайшлося видавця, який би надрукував такий багатотомник!

Отож нам з дружиною просто пощастило, коли одного разу на межі весни-літа 2016 року директор видавництва «Фоліо» вивісив у своїй ФБ-хроніці фотографію трьох грубезних томів, супроводжувану таким повідомленням:

«Це не окремі вибрані твори. Це єдиний монолітний твір обсягом 105 авторських аркушів. Цікаво, чи взявся би хтось із українських авторів, які працюють з нашим видавництвом, написати щось подібне? Пропозиції кидайте в лічку».

Час спливав, а слушних пропозицій видавцеві не надходило. Чому?.. Ризикну припустити, що причини дві:

  • за моїми особистими спостереженнями, для української художньої прози все ж таки найхарактернішою є т.зв. «середня форма» — повість, новела, есей;
  • ще в пізньорадянську «перебудовну» добу, а згодом і на початку Незалежності видавці привчили читацьку публіку на теренах СНД до «книжок-романів» — себто, до того, що видана книжка є таким собі літературним «монолітом», під обкладинкою якого розміщено один-єдиний роман… або твір, який «косить під роман» — теж варіант.

Працювати з «книжкою-романом» видавцям найлегше через однозначність оцінки. «Книжка-роман» може бути або вдалою — або провальною. Якщо перше — тоді it’s O.K., автору книжки — «плюс» до репутації, дохід — собі в кишеню, тему — в тираж. Якщо ж друге — тоді автору «мінус» до репутації… і треба шукати інших кандидатів на написання бестселерів.

Тоді як оцінити збірку оповідань і новел, наприклад, значно складніше: різним читачам сподобаються різні твори — спробуй-но розібратися!.. А з третього боку, реакцію читачів, привчених до «книжок-романів», легше відстежити. Їхні смаки задовольнити також легше… Таким чином, пропозиція породжує попит!

Але коли директор видавництва «Фоліо» поставив перед письменницьким загалом нестандартне завдання, то свідомість майстрів слова, розіпнена між інстинктивним потягом до «середньої» форми і звичкою писати «книжки-романи», увійшла в ступор. Бо намічений обсяг у 105 а.а. не могла перекрити ні збірка розрізнених оповідань і повістей, ані навіть «книжка-роман». На таке був здатен лише твір епічного жанру:

Епопея (від давньогрецьк. ἐποποιΐα) — один з епічних жанрів, що бере початок у міфології та усній народній творчості й який домінував у літературі аж до появи роману. Епопея — твір широкомасштабний, написаний «широкими мазками», в якому одночасно діє велика кількість персонажів на великих просторах і в чималих часових проміжках.

Тут навіть не годиться роман-епопея, представлений в українській літературі творами Анатолія Дімарова («І будуть люди»), Павла Загребельного («Тисячолітній Миколай»), Володимира Лиса («Століття Якова»), Уласа Самчука («Волинь»), Івана Стаднюка («Війна»), Михайла Стельмаха («Велика рідня»): навіть обсяг романів-епопей все ж таки замалий!..

Отож після напруженого «мозкового штурму» я висунув наступну концепцію монолітного твору, здатного упритул наблизитися до заявленого видавцем обсягу в 105 а.а.:

  • жанрово це має бути не цикл оповідань і повістей, і навіть не роман, і не цикл романів — такий обсяг здатна перекрити лише епопея;
  • жанровий різновид запропонованої епопеї — сімейна (родинна) сага;
  • намічена художня історична епопея мала б охоплювала 101-річний період історії України… наприклад, від 1914 року (100-ліття Тараса Шевченка, І Світова війна) до 2014 року (200-ліття Тараса Шевченка, чергова російсько-українська війна);
  • кожному року в періоді 1914-2014 років потрібно присвятити окрему повість-розділ обсягом 1 а.а., тоді в сумі вийде епопея в повістях обсягом 101 а.а., міцно пов’язаних поколіннями різних героїв, подіями, місцями дії, а також окремими артефактами;
  • роботу з написання необхідно втиснути, з певних міркувань, у 3 роки, книжки видавати на наступний рік після написання.

Така концепція видавцеві сподобалася. В її рамках, вимальовувався тритомник, який би приблизно відповідав представленому попервах зарубіжному зразку:

  • Том І. Від війни до війни (період 1914-1945 років, 32 а.а.)
  • Том ІІ. Миру — мир (період 1946-1976 років, 31 а.а.)
  • Том ІІІ. Від миру до війни (період 1977-2014 років, 38 а.а.)

Однак «писати томами» такого обсягу було б занадто важко. Напрошувався вихід: розбити кожен том на 3-4 книги меншого обсягу. Наприклад, книг могло бути 10… або 12… До речі, в такому разі можна було б видати не 3 грубезні томи, які в руці не утримаєш, а наприклад 5 томів меншого обсягу.

Ця пропозиція видавцеві також сподобалася. Більш того, у підсумку було вирішено випускати епопею не трьома або п’ятьма томами, а десятьма книгами. Хоча намічені три томи стали віртуальними, й їхні назви друкувалися в підзаголовках на обкладинках:

  • Книга Пожежі. 1914-1922 : Від війни до війни
  • Книга Невиправданих Надій. 1923-1931 : Від війни до війни
  • Книга Жахіття. 1932-1938 : Від війни до війни
  • Книга Спустошення. 1939-1945 : Від війни до війни
  • Книга Зневіри. 1946-1953 : Миру — мир
  • Книга Відлиги. 1954-1964 : Миру — мир
  • Книга Застою. 1965-1976 : Миру — мир
  • Книга Розчарування. 1977-1990 : Від миру до війни
  • Книга Безнадії. 1991-2004 : Від миру до війни
  • Книга Нових Сподівань. 2005-2014 : Від миру до війни

Таким чином, план епопеї набув свого остаточного вигляду, і ми з дружиною, засукавши рукава, взялися за роботу. Планували вкластися у 3 роки — з січня 2017 по грудень 2019, вихід книжок у світ намічався на 2018-2020 роки відповідно. Але по факту в процесі написання ми не зуміли витримати початкову формулу «1 рік історії = 1 а.а. обсягу». Ближче до кінця перебільшення обсягу почало зростати просто-таки шалено! Найбільше «розпухла» 9-та книга — аж у півтора рази!.. У підсумку ж обсяг епопеї склав не 101 а.а. (як планували), а 130 а.а. Тому й написання затягнули на цілих 10 місяців, останні томи забарилися з виходом в світ.

І все ж таки цю унікальну епопею ми дописали, хоч як важко це було!.. І тепер українці мають щось на кшталт художньої хроніки дуже бурхливого, дуже суперечливого сторіччя своєї історії. Далі розповім про кожну з книг окремо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

About the Author

Tymur
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

21 Comments on "«101 рік України». Як створити епопею"

  1. Є необхідність надрукувати зазначену епопею. Можливо треба зібрати гроші на її друк хоча б мінімальним тиражем. Я хотів би мати її у своїй бібліотеці, як можливо і багато інших читачів. Напишіть будь ласка про можливі шляхи реалізації друку. Потім можна визначитись , як зібрати кошти для цього.

  2. Все є в паперовому вигляді, маю всю колекцію

  3. Тільки не публікуєте більше статті цієї Тимури Литовченко. Це така нудота

  4. Тимуре, дякую за цю епохальну працю.
    Ніхто не міг це зробити, а Ви змогли.
    Бажаю Вам подальшої натхненної праці!

    • Приєднуюсь. Усіх благ вашій родини.

    • Приєднуюсь! Праця колосальна по об’єму!

      • Це справді так. Бо для того, щоб написати твір історичного жанру (умовно кажучи) обсягом N сторінок, авторові необхідно попередньо обробити різноманітні джерела умовним обсягом (10-20)N сторінок. Звісно, коректніше було б вимірювати в бітах чи байтах – бо тепер доводиться переглядати і різноманітні фільми, і досліджувати родоводи, й іноді навіть статистичні дані піднімати… І звісно ж – вислуховувати життєві історії людей, частина з яких запам’ятовується, частина записується на аудіо та багаторазово прослуховується… Але суто візуально:
        1. уявіть ті книжки, що показані на заставці;
        2. потім помножте їхню кількість на 10-20.
        Тоді зможете приблизно уявити, який обсяг джерел ми з дружиною перелопатили за майже 4 роки роботи над епопеєю!..

        • Та я вже трохи задумувався на цю тему відносно того, як прише свої матеріали Автор. І скільки треба перед цим перелопатити самому бо досить мало його текстів є чисто “емоцйними роздумами”, більшість побудовано на фактичному матеріалі, а його треба ще прочитати, подивитись, та ще й перед тим придумати навіщо ти це робиш та що хочеш проілюструвати…
          Шановний Тимуре, прочитав нарешті Вашу книгу, час дозволив… Більш розгорнуто враження – листом, а зараз скажу просто що сильно написано. Хоча, звісно, кожен літературний жанр має свої плюси і мінуси, у оповіданні хоча і “широкими мазками”, але більш “монолітно” сказано. Але добре, дуже добре…

  5. Уважаемый Тимур!
    Я тут на скорую руку соорудил PDF -чик для чтения офлайн.
    Может быть Вы захотите его как-то использовать.
    Файл на бесплатном хостинге будет жить неделю.
    Желающие могут скачать.

    https://filebin.net/zzbd23n9xuahcmul

    (Хостинг не понимет кириллицу, имя файла – АБЕТКА БОЙОВОЇ ПРОПАГАНДИ)

    • Ух ти!!! Дякую!!! PDF-чик собі скачав – бо дуже красивий 😀
      Хоча у нас тут локдаун, дочка сьогодні звозила мене на таксо в стоматологію, й мені висмикнули верхній корінний зуб, який почав себе паскудно поводити ще восени… Оце я весь час очікував, коли зможу виходити на вулицю так, щоб милиці не роз’їжджалися.
      Отож вибачайте, я зараз не в тому стані, щоб думати про такі речі. Навіть не писатиму сьогодні нічого – бо треба поспати… вибачте…
      А про все інше… Як там казала Скарлетт О’Хара?
      “Я подумаю об этом завтра” (с)
      Ще раз вибачайте…

      • Тимур | 14 Квітня, 2021 at 23:03
        … треба поспати…
        Самое лучшее лекарство – это сон!
        Особенно после стоматологической нервотрепки.
        Так что отсыпайтесь, отдыхайте, и ни о чем не волнуйтесь.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: