«101 рік України». Книга Розчарування. 1977-1990

Автор — Тимур Литовченко

Третій віртуальний том художньої історичної епопеї «101 рік України», що має назву «Від миру до війни», відкриває «Книга Розчарування. 1977-1990». В цілому ж, три останні книги автори розпланували таким чином, щоб завершити їх трьома Майданами — масштабними соціальними явищами протестного характеру, наділеними низкою рис настільки специфічних, що саме слово «Майдан» перетворилося на мем з низкою похідних: «майданний», «майданувати» і т.ін.


Достеменно невідомо, чому саме в 1977 році була ухвалена нова — так звана «брежнєвська» Конституція СРСР. Можливо, після нафтового ембарго 1973 року, ініційованого арабськими країнами-членами ОПЕК, в Радянський Союз поперло стільки нафтодоларів, що вище партійне керівництво аж попердолило — вибачте за грубість… Можливо, зіграло роль потепління відносин зі Сполученими Штатами, що проявилося, зокрема, в «рукопотисканні на орбіті» — стикуванні космічних кораблів «Союз» та «Apollo»… А ще раніше — в 1972 році із США був підписаний перший договір з серії обмеження стратегічних ядерних озброєнь, знаменитий ОСВ-1…

В будь-якому разі, XXV з’їзд КПРС в 1976 році констатував цілу низку позитивних змін в житті радянських людей, які й були закріплені «брежнєвською» Конституцією. Хоча насправді, за великим рахунком, зміни були тимчасовими й поверхневими, а не глибинними. Образно кажучи, змінювалися «вивіски» — як сказано у відомому анекдоті.

Хоча треба було з застосовувати рецепт з іншого анекдоту: не ліжка переставляти, а контингент міняти… Але потрапивши у високі м’які крісла, радянські керманичі вкорінювалися в них настільки міцно, що звідти їх можна було винести лише ногами уперед. Природно, що за таких умов керманичі відчули себе неперевершеними і непереможними. І почали «кермувати»…

Що з цього могло вийти?! Нічого доброго — враховуючи, що в застійні роки кар’єру активно робили доволі-таки сірі й посередні особистості, тоді як талановитих і працьовитих людей під різними, нерідко надуманими приводами відтісняли на другі-треті ролі. І звісно ж, величезні кошти витрачалися на підтримку як «міжнародного комуністичного руху», так і на побудову декларативного «соціалізму» в бідних країнах третього світу.

Отож СРСР поступово, але закономірно й невідворотно втрачав позиції у порівнянні з іншими світовими лідерами. Але не тільки… Внаслідок стратегічних прорахунків, були допущені дві фатальні помилки, які лягли на плечі людей нестерпним тягарем:

  • введення радянських військ до Афганістану «під зав’язку» 1979 року;
  • аварія на Чорнобильській АЕС 1986 року — найбільша техногенна та екологічна катастрофа в історії людства.

Особливо прикметно, що Чорнобильська катастрофа сталася вже після того, як після «параду на лафетах» на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС опинився чоловік некомпетентний, але при цьому дуже заповзятий, який взявся впроваджувати скрізь грандіозні за розмахом реформи, далекі наслідки від яких було важко передбачити.

З іншого боку, лишати радянську систему і надалі в незмінному вигляді було неможливо. Адже змінювався світ, життя підкидало все нові, раніше небачені виклики. Насамкінець, досягло повноліття нове покоління радянських людей, перед яким раптом почала виринати не надто приємна правда про минуле їхньої країни. Це могли бути як окремі артефакти, так і масштабні події, безпосередніми учасниками яких були батьки, діди та прадіди молодих людей. Тому постійно виникало дедалі більше запитань, які потребували все нових відповідей. А промовчати або натиснути на молодь старими методами вже не виходило…

Сукупність усіх цих факторів призвела до поступової втрати керованості ситуацією. Це обернулося низкою страйків та інших акцій протесту, а також міжетнічних конфліктів на теренах всього Радянського Союзу. Що ж до Української РСР, то в жовтні 1990 року тут сталася студентська Революція на граніті — прообраз майбутніх Майданів. Можна сперечатися, досягли студенти поставлених цілей чи ні. Однак досвід масштабних акцій протесту, якого не мали попередні покоління, молодь все ж таки набула…


Буктрейлер на «Книгу Розчарування. 1977-1990»:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

About the Author

Tymur
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

9 Comments on "«101 рік України». Книга Розчарування. 1977-1990"

  1. Ваші книги дуже потрібні. І треба якось ширше їх пропагувати. Бо у фасебуку зараз йде дискусія – пускати чи не пускати до України такого собі Суворова. І досі багато хто готовий споживати історію у викладі російських дисидентів, забуваючи про те, що до України вони байдужі, якщо не ворожі – згадаймо Солженіцина.

    • Дякую! Але тут є складнощі…
      Жанр епопеї для української літератури – явище доволі-таки не характерне. Прозові епопеї й авторів, які працювали в цьому жанрі, можна по пальцях перелічити.
      До речі, після нас у видавництві “Фоліо” вже принаймні двоє авторів взялися писати саги:
      – “Галицька сага” (Петро Лущик, вже 5 книг, 6-та на підході)
      – “Одеська сага” (Юлія Верба, 3 книги)
      Це те, що я поки що бачу. Отож не виключено, що ми “визначили певну тональність” нового напряму… Але то таке. Будемо живі – будемо бачити 🙂
      Я про інше: українські читачі й критики поки що не повністю розкусили, що таке наша художня історична епопея “101 рік України” і що то за жанр – “сімейна сага”. В іноземній літературі є, наприклад, “Сага про Форсайтів”. А в українській літературі як воно виглядає?!
      Для початку їм треба зрозуміти, що ми написали не 10 окремих книг, а ЄДИНИЙ ТВІР в 10-ти книгах. Коли нас/мене звинувачують у графоманії – можу відповісти, що ми ще доволі “ущільнено” писали. І що 1 рік життя України втиснути в 1 авторський аркуш – це вже проблема! І під кінець ми не витримали й перебільшили цю пропорцію…
      Потім, треба зрозуміти, що прочитавши одну, дві чи три книги – читачі все одно не осягнуть авторського задуму. Бо читати потрібно ВСІ 10 КНИГ – ПОВНІСТЮ!!! Це не тому, що ми – графомани. Просто в менший обсяг навіть короткі фрагменти з життя 642 персонажів у часовому проміжку від 1914 року до 2014 року тривіально не вмістяться.
      Це мають зрозуміти читачі.
      Це мають зрозуміти і критики.
      В 2018 році, коли ми презентували лише книги 1-4 – наш задум ще не розуміли.
      В 2019 році, коли додалися книги 5-7 – почали здивовано кліпати очима.
      Тепер же, в 2021 році, коли є всі 10 книг справді унікальної епопеї – або мовчки чухають потилиці, або аплодують, або обзивають графоманами. Втім, я звик до полярної реакції на мої (а тепер і наші) твори…
      Однак критикам тепер треба спочатку збагнути, що написати щось подібне можливо в принципі. Потім треба виробити підхід до творів такого масштабу. Потім усе прочитати. Потім відгукнутися. Це складно, і швидкої реакції я не очікую.
      Лишається самому розповідати про твір. Але Що тут починаться?! Вірно: “Тимур Литовченко займається саморекламою!” – таких відгуків на “Лінії Оборони” вже вистачає.
      Ну, а у видавництва зараз не кращі часи, будь-яка рекламна кампанія здорожчить і без того недешеві книжки…
      Отож буду радий будь-якій допомозі!
      😀 😀 😀 😀 😀
      Я серйозно. І добре, що хоча б на Фейсбуці про нашу епопею пішов розголос!
      Вдячний також Міжнародній літературно-мистецькій академії України, що нагородили нашу працю медаллю “Івана Мазепи”:
      https://uk.wikipedia.org/wiki/Медаль_«Івана_Мазепи»
      Бо через це вже певна інформаційна хвиля прокотилася по мас-медіа – а це теж реклама… Отак потроху воно й піде, будемо сподіватися )))

      • Тимур | 25 Квітня, 2021 at 19:38 |
        Лишається самому розповідати про твір. Але Що тут починаться?! Вірно: “Тимур Литовченко займається саморекламою!” – таких відгуків на “Лінії Оборони” вже вистачає.
        =====
        не беріть дурного в голову – всім догодити неможливо.
        як там Порох у промові казав: “собаки брешуть, вітер віє, а караван, наш український караван – іде”

    • Если имеется в виду Резун В.Б.(Суворов В.), то он наполовину русский, наполовину украинец. Семья и родственники находились в Украине. Против Украины плохого не говорил и не делал. Ватники его не переносят. Основное общественное занятие – вскрывает суть совка, в принципе, довольно успешно. А вот въезд на территорию Украины запрещен до сих пор. Так что могилки родителей посетить еще долго не сможет.

      • В будь-якому разі, дати Віктору Суворову дозвіл на в’їзд в Україну таки потрібно. Тоді ми покажемо, що Україна – точно не Росія!.. Інша річ, чи ризикне він скористатися цим дозволом?! При тій кількості “кротів” ФСБ, які, ймовірно, працюють зараз повсюдно, його перебування тут навряд чи буде безпечним. 🙁

        • согласен полностью. и резун – тоже артефакт нашей истории украины. только не хотел бы что бы его посещение украины использовали враги украины. риск велик сегодня. для резуна самого.

  2. Сьогодні – 35-ті роковини аварії на ЧАЕС. Я спеціально підгадав цю публікацію так, щоб вона була оприлюднена напередодні ввечері… 🙁

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: