Чехов на допомогу (частина 2)

Далі я запитав, хто в К. вважається найкращим педагогом, хто кращий архітектор, і на всі мої запитання миршава фігура відповіла незнанням.

— А скажіть, будь ласка, — запитав я на завершення, — з ким живе ця співачка?

— З якимсь інженером Крикуновим.

Ну, добродію мій, як вам це сподобається? Але далі… Міннезенгерів і баянів тепер на білому світі нема і популярність робиться майже виключно тільки газетами. На другий же день після освячення мосту з жадібністю хапаю місцевий «Вісник» і шукаю в ньому про свою персону. Довго бігаю очима по всіх чотирьох сторінках і нарешті — ось воно! ура! Починаю читати: «Вчора, при відмінній погоді і при величезному скупченні народу, в присутності його превосходительства пана начальника губернії такого-то й інших властей, відбувалося освячення новозбудованого мосту» і т.ін. Наприкінці ж: «На освяченні, виблискуючи красою, була присутня, між іншим, улюблениця к—ої публіки, наша талановита артистка така-то. Само собою зрозуміло, що поява її спричинила сенсацію. Зірка була одягнена…» тощо. Про мене ж хоч би одне слово!

Хоч півсловечка! Як це не дрібно, але, повірте, я навіть заплакав тоді від люті!

Заспокоїв я себе на тому, що провінція, мовляв, дурна, з неї і вимагати нема чого, а що за популярністю потрібно їхати в розумові центри, в столиці. До речі тоді в Пітері лежала одна моя робітка, подана на конкурс. Наближався термін конкурсу.

Попрощався я з К. і поїхав до Пітера. Від К. до Пітера шлях довгий, і ось, щоб нудно не було, я взяв окреме купе, ну… звісно, і співачку. Їхали ми і всю дорогу їли, шампанське пили і — тру-ла-ла! Але ось ми приїжджаємо в розумовий центр. Приїхав я туди в самий день конкурсу і мав, добродію мій, задоволення святкувати перемогу: моя робота була удостоєна першої премії. Ура! На другий же день йду на Невський і купую на сім гривен (на 70 копійок — прим. перекл.) різних газет. Поспішаю до себе в номер, лягаю на диван і, пересилюючи тремтіння, поспішаю читати. Пробігаю одну газетину — нічого! Пробігаю іншу — ні боже мій! Нарешті, у четвертій наскакую на таку звістку: «Вчора з кур’єрським поїздом прибула до Петербургу відома провінційна артистка така-то. Із задоволенням відзначаємо, що південний клімат благотворно вплинув на нашу знайомку: її прекрасна сценічна зовнішність…» — і не пам’ятаю що далі! Набагато нижче під цією звісткою найдрібнішим петитом надруковано: «Вчора на такому-то конкурсі першої премії удостоєний інженер такий-то». Тільки! І, до того ж, ще моє прізвище перебрехали: замість Крикунова написали Киркунов. Ось вам і розумовий центр. Але це не все… Коли я через місяць виїжджав з Пітера, то всі газети наввипередки говорили про «нашу незрівнянну, божественну, високоталановиту» і вже мою коханку величали не по прізвищу, а по імені та по батькові…

Кілька років по тому я був у Москві. Викликаний був я туди власноручним листом міського голови у справі, про яку Москва зі своїми газетами кричить вже понад сто років. Мимохідь я прочитав там в одному з музеїв п’ять публічних лекцій з благодійною метою. Здається, достатньо, щоб стати відомим місту хоч на три дні, чи не так? Але нажаль! Про мене не обмовилася слівцем жодна московська газета. Про пожежі, про оперету, про сплячих гласних (член думських зборів з правом вирішального голосу в Російській імперії — прим. перекл.), про п’яних купців — про все є, а про мою справу, проект, про лекції — анічичирк. А мила московська публіка! Їду я на конці… Вагон щільно набитий: тут і пані, й військові, й студенти, і курсистки — всякої тварі по парі.

— Кажуть, що дума викликала інженера у такій-то справі! — кажу я сусідові настільки голосно, щоб весь вагон чув. — Ви не знаєте, як прізвище цього інженера?

Сусід похитав головою. Інша публіка подивилася на мене мигцем і у всіх поглядах я прочитав «не знаю».

— Кажуть, хтось читає лекції в такому-то музеї! — чіпляюсь я до публіки, бажаючи зав’язати розмову. — Кажуть, цікаво!

Ніхто навіть головою не кивнув. Очевидно, не всі чули про лекції, а пані добродійки не знали навіть про існування музею. Це б все ще нічого, але уявіть ви, добродію мій, публіка раптом підхоплюється і ломить до вікон. Що таке? В чому річ?

— Дивіться, дивіться! — заторсав мене сусід. — Бачите того брюнета, що сідає на візника? Це відомий скороход Кінг!

І весь вагон, захлинаючись, заговорив про скороходів, які володіли тоді московськими умами.

Багато й інших прикладів я міг би навести вам, але, гадаю, і цих достатньо. Тепер припустимо, що я щодо себе помиляюся, що я хвалько і бездарність, але, крім себе, я міг би вказати вам на безліч своїх сучасників, людей чудових за талантами і працьовитістю, але померлих в невідомості. Всі ці російські мореплавці, хіміки, фізики, механіки, сільські господарі — чи популярні вони? Чи відомі нашій освіченій масі російські художники, скульптори, літературні люди? Інший старий літературний пес, робочий і талановитий, тридцять три роки оббиває редакційні пороги, списує чортзна скільки паперу, разів двадцять судиться за дифамацію, а все-таки не виходить далі свого мурашника! Назвіть мені хоч одного корифея нашої літератури, який став би відомим раніше, ніж не пройшла по землі слава, що він убитий на дуелі, збожеволів, пішов на заслання, не чисто грає в карти!

Пасажир 1-го класу так захопився, що впустив з рота сигару і підвівся.

— Так-с, — продовжував він люто, — і в паралель цим людям я наведу вам сотні всякого роду співачок, акробатів і блазнів, відомих навіть немовлятам. Так-с!

Рипнули двері, війнув протяг і до вагону увійшла особистість похмурого вигляду, в крилатці, в циліндрі й синіх окулярах. Особистість оглянула місця, набурмосилася і пройшла далі.

— Знаєте, хто це? — почувся боязкий шепіт з далекого кута вагону. — Це N.N., відомий тульський шулер, притягнутий до суду у справі Y-го банку.

— Ось вам! — засміявся пасажир 1-го класу. — Тульського шулера знає, а спитайте його, чи знає він Семирадського, Чайковського чи філософа Соловйова, то він вам головою замотає… Свинство!

Минуло хвилини три в мовчанні.

— Дозвольте вас запитати, в свою чергу, — несміливо почав кахикати vis-a-vis, — чи вам відоме прізвище Пушкова?

— Пушкова? Гм!.. Пушкова… Ні, не знаю!

— Це моє прізвище… — мовив vis-à-vis, конфузячись. — Отже, не знаєте? А я вже 35 років є професором одного з російських університетів… член академії наук-с… неодноразово друкувався…

Пасажир 1-го класу та vis-à-vis перезирнулися і почали реготати.

(1886 рік)

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

25 Comments on "Чехов на допомогу (частина 2)"

  1. Олег | 21.03.2021 at 18:31 |

    Відчуття, що впливають:
    1) страх;
    2) голод;
    3) статеві відносини.
    Перед виборами мера політолог ще щось писав, але достатньо цих важелів, щоб “табуретку в преиденти” назначити.
    Це коротенька відповідь на зарисовку Чехова.
    Популярна акторка за пунктом 3), пройдисвіт – за 2) – відібрав, у підсумку, їжу.

    Висновок – наявні наголоси освіти працюють проти, а не за.
    Дякую – чудовий переклад.

    • Andriy Moderator | 21.03.2021 at 18:51 |

      “Відчуття, що впливають:”

      Любознательность, радость познания.
      Радость от сделанного, от успешного решения сложной задачи. От причастности к историческим проектам (спросите инженеров у Маска например).

      • Олег | 21.03.2021 at 20:24 |

        Так, обрали Трампа і ледь не переобрали.
        До речі, яке чудове освітлення Ілонових дій!
        А чи існує статистика скільки відсотків американців його знає і знає що він робить у порівнянні з тим наче репером, що наче у президенти мітив?
        Або тієї ж Брітні та Джексона?
        А скільки Безоса?
        Тобто, наскільки відомі люди, що змінюють світ у порівнянні з тими, хто веселить?
        Ще раз до речі – той політолог взагалі не згадував ефект веселощів у популярності людини.

        • Andriy Moderator | 21.03.2021 at 22:51 |

          Мы говорим о своем собственном счастье или об известности? Кстати я не уверен, что известность помогает счастью.

          • Олег | 22.03.2021 at 08:33 |

            Про ключи впливу через будь-які ЗМІ. Наразі – політтехнологами.
            Тоді політолог випустив з уваги гру.
            Інженери Маска, та й Ілон, азартно граються.
            Азімов у 1983 році говорив, що освіта мусить стати грою.
            Маск, свідомо чи ні, судячи з всього, застосував це на роботі.
            І це працює. А ось напрямок гри – інша справа.
            Дякую за комент.

          • Andriy Moderator | 22.03.2021 at 08:42 |

            У Маска работа – совсем не игра. Если не готов жить на работе – туда лучше не идти.
            Другое дело, что удовлетворения от достижений и от причастности там будет немало.

            Вообще я в своем комментарии немножнко о другом. Две статьи подряд на почти одну тему – одна о счастье, другая об известности. Я вам отвечал, думая что говорим о счастье. Попутал несколько. 🙂 Но известность таки вещь немного другая. Я уже не говорю о прижизненной и посмертной.

  2. Дякую, пане Тимуре за чудовий переклад, тільки зауважу, коли собака перетинає кордон між Московією і Україною, одразу змінює і стать. Тому «чорний собака».

    • Вибачте, не додивився. Я зазвичай замінюю “собаку” на “пса”, зараз зроблю…

    • P.S. З філологічної точки зору, слово “собака” походить від загальноіранського “sabāka”, і тут є тонкощі застосування у прив’язці до статі тварини. Тоді як споконвічні слов’янські слова – “пес” і “сука”, – є статево детермінованими.

    • Сергій-Львів | 22.03.2021 at 11:44 |

      Кобеля не згадали, може образитись. 🙂

  3. Damian | 21.03.2021 at 18:57 |

    Дякую, шановний пане Тимуре! В цілому, Ви маєте рацію. Але не тільки в тому, що психологія людини мало в чому змінилася, а й в тому, що рівень розумового розвитку конкретного “лохторату” ХХІ сторіччя знаходиться на рівні, який був у персонажей Чехова в ХІХ сторіччі. Це, нажаль результат негативного відбору, який здійснювала совєтська влада багато десятиріч.

    • Тоді виходить, що радянська влада, таким чином, продовжила гнути лінію негативної селекції, започатковану ще в Російській імперії?.. Мабуть, так? 🙁

      • Олег | 21.03.2021 at 20:27 |

        Так, але ще … Історикам відніше, хоча я б почав би ще Неврюєм.

      • Damian | 21.03.2021 at 21:17 |

        Шановний пане Тимуре! Цілком з Вами згоден. Якщо хтось вважає, що совєтська влада дбала про збереження та розвинення “розуму, честі та сумління” (цим якостям були гідні тільки комуністи), то нехай кине в мене камінь.

  4. Анатолій | 21.03.2021 at 20:33 |

    Дякую, вперше читав Чехова українською.

    • Сподіваюсь, переклад вийшов непоганим.

      • Анатолій | 22.03.2021 at 09:18 |

        Непоганим – це дуже скромно. Читав із великим задоволенням. Ще раз дякую.

    • .Виктория | 21.03.2021 at 22:20 |

      А мені здалося, що українскою мовою пан Тимур написав більш барвисто і соковито, ніж написано мовою оригінала.

    • Icegore | 21.03.2021 at 23:16 |

      Давненько це було. Читав я цей твір. Правда в українському перекладі С.Воскрекасенка у 1 томі “Вибраних творів А.П.Чехова”, виданого Київським державним видавництвом “Художньої літератури”, 1954 р., с.202-208. Наклад:15 000.
      Пізнавально.

  5. Сохатий | 21.03.2021 at 21:18 |

    Розумієте, Мурзік Васильович, людина завжди цікавилася трьома речами. По-перше -своїм калом, по-друге – питками та казнями, і уродами. (С) Подерев’янський. Казка про рєпку

  6. Shadow7 | 21.03.2021 at 21:34 |

    Чудовий переклад. На жаль нічого не змінилося і донині. І не тільки у нас.
    Десь кілька місяців тому бачив виступ однієї іспанської інфекціоністки яка виказала своє бачення проблем захисту від пандемії. Цитую близько до тексту:
    -Коли я, як фахівець отримую 2500 евро на місяць, а якийсь футболіст декілька мільйонів на місяць, то чому ви питаєте в мене коли закінчиться пандемія. Спитайте у футболіста, адже ви його цінуєте набагато більше, ніж фахівців, що вас рятують від смерті.

    • Andriy Moderator | 21.03.2021 at 23:03 |

      Дались вам эти футболисты. Получающих миллионы футболистов единицы. Процент их среди футболистов неотличим от нуля. Средняя (!!! даже не медианная) зарплата футболистов наверняка будет ниже начальной зарплаты молодого врача-интерна. Но да, конечно врач-интерн уже потратил кучу денег на образование, этого не отберешь, но при этом он может быть достаточно уверен, что потраченные на обучение деньги вернет и будет жить весьма неплохо. А вот среди футболистов такого нет. И наверняка есть врачи, зарабатывающие больше футболистов и таких врачей больше чем футболистов. И они очень популярны и известны… в кругу тех, кто может оплатить их услуги.

  7. Сергій-Львів | 21.03.2021 at 21:43 |

    Ну що ж, щоби про вас почуло і знало не тільки вузьке коло, напевно, треба вставити у вуха пір’я, підмалювати очі, зробити ірокез та випускати дим з одного місця. Тоді з’являться фани та будуть вас прославляти. Але тоді не видно за цією мішурою самої людини. Яка замислиться, а нащо їй це все, чи потрібна їй така слава? Чия думка їй важливіша – недалекого натовпу чи однієї, але розумної людини. І такого інтелектуала треба самому шукати, прикладати для цього зусилля, що не завжди хочеться. Такі ми є, примітивні.
    І зверніть увагу на заключний діалог, виявляється, що герої скаржаться на інших, що не приділяють їм належну, як їм вважається, увагу, однак про існування візаві дізналися лише тоді, коли почали себе рекламувати.
    А переклад чудовий, читається легко, як й самі твори Чехова.

    • Більш того, головний герой і сам запав на ту провінційну співачку, спочатку ставши її коханцем під час перебування в місті К., а потім взявши з собою в поїздку до Петербургу! І потім сам же на неї почав нарікати першому ж зустрічному!..

  8. Віталій | 21.03.2021 at 22:12 |

    Правильні речі
    В поліцію мають йти кращі
    В судді мають йти кращі
    Вчителювати мають вчителі від Бога
    Прокурори, судді, військові…
    А де їх стільки взяти? Кращих?
    У нас 75% тупе бидло. А кращі зараз вибиваються на фронті

Comments are closed.