Щоправда, в підсумку для Дідони все скінчилося трагічно — бо після раптової втечі Енея карфагенська правителька так горювала, так горювала!.. Так горювала, що пішла на город, де стояв припасений на зиму «сухенький, як порох» очерет, під яким лишилося розвести багаття — і…

Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад.

Звісно, поему Котляревського я процитував лише тому, що цей твір є фундаментальним для всієї української культури, зокрема до літератури, до якої я маю певне відношення. Тим не менш, сама суть оригінального міфу про Дідону збережена точно: цариця вкоротила собі віку, оскільки її покинув троянець Еней… який в подальшому заснував Рим…

(До речі, може, хто не знав… «ЕНЕЇДА» Котляревського вперше була видана у 1798 році, тоді як засновник сучасної російської мови — О.С.Пушкін народився роком пізніше, у 1799 році. Та не відволікаймося…)

Отже, в міфі зберігається та сама суть: Карфаген (уособлений Дідоною) гине в полум’ї, тоді як новонароджений Рим (уособлений Енеєм) живе та процвітає. Фактично виходить, що міф відображає той самий розклад:

Carthago delenda est!

Але чому?.. чому?.. чому?..

І наостанок: карфагеняни ненавиділи римлян аж ніяк не менше! Достатньо згадати про Ганнібалову клятву, яку майбутній великий полководець дав у 10-літньому віці. Потім карфагенянин присвятив непримиренній боротьбі з Римом усе життя, а переконавшись у неможливості продовжити боротьбу — вчинив самогубство.

Отакі пристрасті бачились мені за чудовими експонатами Національного музею Карфагена. Звісно, наведену в підручнику з історії відповідь я знав: Давній Рим і Карфаген боролися за панування в Середземномор’ї, так би мовити — за життєвий простір.

Отож річ була зовсім не в тому, що карфагенські (фінікійські) боги були незрозумілі римлянам чи римські гончарні вироби були не такі витончені, як карфагенські (фінікійські). Все було з точністю до навпаки: Рим і Карфаген були аж надто схожі між собою — от в чому проблема!!! Саме тому римляни й почали говорити: «Carthago delenda est», — а Ганнібал Барка присягнувся знаменитою клятвою.

Бо питання стояло зовсім не так, щоб «Карфаген і Рим — браття навік!» чи «Рим і Карфаген — історично один нарід». Зовсім ні!!! Це було грандіозне історичне змагання:

або Карфаген переможе — або Рим!

І ніякого взаємовигідного співіснування, ніяких добросусідських відносин. Самим своїм існуванням Карфаген стримував розвиток Давнього Риму. З іншого боку, римляни точили ікла й кігті на карфагенські колонії… Тому або Рим мав перемогти — або Карфаген. Ніякого третього варіанту просто не було.

Отож три Пунічні війни пронеслися полум’яним вихором по Середземномор’ю. В цьому полум’ї згорів Карфаген, його колонії (разом з руїнами самого міста) дісталися Риму. А з часом гору взяла римська точка зору. Тому як і в житті — в міфах та в художніх творах Вергілія, Котляревського і багатьох інших (причому не тільки поетів, але й композиторів також) карфагенянка Дідона вкорочує собі віку, тоді як троянець Еней засновує Вічне Місто.

Що ж, історію пишуть переможці — то ніяка не новина…

Повторюю, все це я знав теоретично. Знав — але знав лише на рівні розуму, холодної теорії… Що для письменника аж ніяк не достатньо. Натомість шкірою відчув, що й до чого, лише в 2014 році з початком російсько-української війни.

Ні-ні, звісно, я читав про операцію «Механічний апельсин».

Бачив, що війну з Грузією в 2008 році розв’язала саме Російська Федерація. Тим не менш, якось не вірилося, що перебуваючи при здоровому глузді, можна почати воювати з Україною…

Але, як виявилося, можна! Росія здатна навіть на таке… Отож настав час для нової — уточненої формули:

Moscovia delenda est

Адже суперництво між Україною та Росією навіть більш напружене, ніж було колись між Римом і Карфагеном. Причина в тому, що Рим заснували латиняни й сабіняни, Карфаген же був містом фінікійським, а схрестили мечі ці держави лише в Пунічних війнах, проіснувавши на той час по декілька століть кожна.

(Далі буде)