В пам’ять про нев’янучу квітку України

 

“Від часу Шевченківського «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини”. Іван Франко

Поетеса Леся Українка геніальна дочка українського народу, краса і гордість нації,  народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському під ім’ям Лариса Косач. Сьогодні виповнюється 150 років з дня народження видатної української поетеси, громадського діяча Лесі Українки.

Леся Українка тому і є українським генієм, що вона завжди була і буде сучасною. Вона не феномен, а звичайна українська дівчина. Їй боліла Україна і саме тому вона мені близька.
Леся знала багато європейських мов, крім слов’янських: української, російської, польської, болгарської, також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину, бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень.

Україна вдячна Лесі – придивіться хоча б до банкноти номіналом 200 гривень.
Не стану переповідати життєвий шлях Лесі Українки. Він усім відомий. Леся була живою звичайною людиною, вона сміялася й сумувала. Надам лише декілька віршованих рядків поетеси.
1.
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда,–
Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма,–

Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.

2.
Ми навіть власної не маєм хати.
Усе одкрите в нас тюремним ключарам:
Не нам, обідраним невільникам казати
Речення гордеє «Мій дом – мій храм!»


Народ наш, мов дитя сліпеє зроду.
Ніколи світа-сонця не видав.
За ворогів іде в огонь і в воду.
Катам своїх поводарів оддав.

3.
Чи довго ще, о Господи, чи довго
ми будемо блукати і шукати
рідного краю на своїй землі?


Який ми гріх вчинили проти духа,
що він зламав свій заповіт великий,
той, взятий з бою волі заповіт?


Так доверши ж до краю тую зраду,
розбий, розсій нас геть по цілім світі,
тоді, либонь, журба по ріднім краю
навчить нас, де і як його шукать.

4.
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.

По світі широкому буде та пісня літати,
А з нею надія кохана
Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,
Де схована доля незнана?

І, може, зустрінеться пісня моя самотная
У світі з пташками-піснями,
То швидко полине тоді тая гучная зграя
Далеко шляхами-тернами.


Полине за синєє море, полине за гори,
Літатиме в чистому полю,
Здійметься високо-високо в небесні простори
І, може, спітка тую долю.

І, може, тоді завітає та доля жадана
До нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана,
Моя безталанная мати!

5.
Сторононько рідна! коханий мій краю!
Чого все замовкло в тобі, заніміло?
Де-не-де озветься пташина несміло,
Немов перед бурею в темному гаю,
І знову замовкне… як глухо, як тихо…
Ой лихо!

Ой, де ж бо ти, воле, ти, зоре таємна?
Чому ти не зійдеш на землю із неба?
Осяяти землю безщасную треба!
Ти бачиш, як все в нас покрила ніч темна?
Ти чуєш, як правду неправда скрізь боре?
Ой горе!

О люде мій бідний, моя ти родино,
Брати мої вбогі, закуті в кайдани!
Палають страшні, незагойнії рани
На лоні у тебе, моя Україно!
Кормигу тяжку хто розбить нам поможе?
Ой Боже!

Коли ж се минеться! Чи згинем без долі?
Прокляття рукам, що спадають без сили!
Навіщо родитись і жити в могилі?
Як маємо жити в ганебній неволі,
Хай смертна темнота нам очі застеле!
Ой леле!

Визбирував окремі перлини зі спадку Лесі Українки
Yaroslav

11 Comments on "В пам’ять про нев’янучу квітку України"

  1. Хто визволиться сам, той буде вільний,
    Хто визволить кого, в неволю візьме.

  2. Ох і пройняло!Дякую!

  3. rock-n-roll | 25.02.2021 at 14:07 |

    Леся Українка:
    «Готова хоч в абіссінське горожанство перейти, аби не бути російською підданою. Бо підданства того зовсім не вважаю ні за яку національну ознаку, скоріше – за національне нещастя».

  4. Hawkeye | 25.02.2021 at 14:14 |

    Світньо. Дякую!

  5. Николай | 25.02.2021 at 16:01 |

    Я для себе відкрил Лесю Українку завдяки ії перекладам Жюля Верна, це найкращи твори.

  6. Найбільш незвичним було виявити, що Леся з одного боку, Франко з іншого і багато українських діячів по обидва боки Збруча мали більше контактів між собою, ніж можна було стереотипно уявити як для представників двох імперій, які ще й потім між собою воювали. Звісно, це була еліта того часу, якій були доступні далекі поїздки та інші можливості, але якось після совкового досвіду фактично закритих кордонів важко вкладається в голові, що до того могло бути більше свободи навіть з урахуванням того, що одна з імперій була російською.

  7. “Ні, я жива, я буду вечно жіти.
    Я в серці маю те, що не вмирає..”

  8. Рекомендую для дійсного розуміння величі Лесі та її внеску в українську і світову культури феноменальну книгу-розвідку Оксани Забужко “Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій”.

  9. Varnak | 25.02.2021 at 18:58 |

    Запрошую до драматичної поеми Лесі Українки “Кассандра” (http://newbabilon.somee.com/kassandra/). Замінивши в тексті твору лише два слова: “Троя, троянці” на “Україна, українці”, побачите всі перипетії нинішньої війни РФ проти України і її імовірний фінал. З відстані понад сто років поетка застерігає втомлених нині війною, що невмолима Мойра не прощає інфантильності і безвідповідальності в час важких випробувань. Як на мене. нині це чи не найактуальніший для нас твір світової літературної класики, на жаль, незаслужено обійдений увагою читачів.

  10. Дякую,пане Ярославе! Пишіть частіше!

  11. Валентина Ярошик | 25.02.2021 at 23:53 |

    Дякую, і тоді і зараз розумію, що Україна виживе тільки тоді коли усі москалики здохнуть…вже майже 40 млн українців живе поза межами своєї рідної батьківщини – Україна

Comments are closed.