Сказ о 29-м панфиловце

Если кого-то спросить о том, что может объединять весну, Японию и Индонезию, многие не сразу смогут поймать глубинный смысл этого ряда понятий, а если же сказать правильный ответ, то он может показаться совершенно невероятным. В самом деле, правильным ответом тут будет совсем неприятное нам название «Московия» и это может еще больше запутать всю конструкцию. Но так запутанно она может выглядеть лишь на первый взгляд, но если на все смотреть по порядку и внимательно, то все встанет на место и даже найдет свое подтверждение в российской прессе.

Для начала возьмем Японию и Индонезию. Когда-то на слуху была история о том, что через несколько десятков лет в джунглях Индонезии или где-то в том районе был обнаружен японский солдат, который продолжал охранять свой пост. Он ничего не хотел слушать о том, что Япония проиграла войну и что он может оттуда уходить. Только военный чин, специально прибывший из Японии, смог отдать приказ, которому солдат подчинился. Этот случай приводился как образец верности присяге и стойкости воина.

Ну а с весной это событие и соответственно – две эти страны, связывает то, что 9 мая в Москве – тоже будут рассказывать о чудесах стойкости, героизма выжившие и заметно помолодевшие ветераны, прошедшие всю войну. Они будут рассказывать свое знаменитое: «Я в танке горел, я – летчик!», ну а российская пресса будет вещать очередную героическую историю о том, что в окопе у разъезда Гомосеково был обнаружен 29-й панфиловец, который был оглушен взрывом и присыпан землей. Но его нечаянно обнаружили, отпоили настойкой боярышника и он рассказал, как уже зубами перегрыз немецкому танку гусеницу и испортил ему пулемет и пушку, забив их тем, что попалось под руки, прямо из-под себя.

Ну а на параде будут маршировать ветераны Бородинской и главное – Куликовской битвы. И что характерно, в обеих битвах удалось победить, используя одну ту же тактику, а именно – применение «засадного полка». Так назывались подразделения, которые тайно прятались в лесу, на расстоянии нескольких сотен километров от поля боя, чтобы противник ничего не увидел и не заподозрил. И надо заметить, эта отчаянная тактика сработала. Противник действительно ничего не видел и не подозревал. В этом и заключалась победа.

Кстати, большевики тоже использовали эту тактику и 23 февраля будут отмечать праздник, в основе которого лежит победа над немецкой армией 23 февраля 1918 года. Тогда красные армейцы тоже применили «Засадный полк» настолько удачно, что немцы просто не видели никого, в кого можно было бы стрельнуть. И то сказать, бой-то должен был развернуться в районе Пскова, а засада была сделана в районе Урала или на тысячу километров восточнее. Именно там вылавливали доблестных красноармейцев, которые поставили противника в тупик и тот банально не знал, что ему делать.

Все это может показаться чистым стёбом, но на самом деле, у каждого из этих событий имеется подтверждение фактами. Ну а то, что такие «героические» истории могут штамповаться в таком виде, что никакой фантазии не хватит и стёба, подтверждает следующая цитата из российской же прессы:

«Глава Росгвардии Виктор Золотов планирует учредить памятную медаль «210 лет войскам национальной гвардии Российской Федерации»… При этом Федеральная служба войск национальной гвардии (Росгвардия) была образована только весной 2016 года, а ей предшествовали несколько разных по спектру задач подразделений МВД».

С одной стороны, удивительным является то, что 5 лет – легко превратились в 200 лет, но с другой, там вполне могли записать Сашу Невского в росгвадейцы и тогда это уже было бы 800 лет. Причем, Саша делал ровно то, что и нынешняя росгвардия – рубил, жег и пытал собственное население. Вот она, где доблесть, а не японский солдат в джунглях Индонезии. И да, к 9 мая там испекут новую порцию подвигов.

17 Comments on "Сказ о 29-м панфиловце"

  1. “И то сказать, бой-то должен был развернуться в районе Пскова, а засада была сделана в районе Урала или на тысячу километров восточнее. Именно там вылавливали доблестных красноармейцев, которые поставили противника в тупик и тот банально не знал, что ему делать.”-нічого подібного! Командира “доблесних” червоногвардійців (червоноармійцями вони стали пізніше) Дибенка спіймали в Саратові. Щодо власне “червоноармійців”, то пробігти за день 120км, навіть прийнявши дозу “балтійського чаю”, це теж подвиг!

    • Alex_Y_88 | 20.02.2021 at 23:24 |

      Ихний командир сматывался на машине, и в ней был весь запас (спирт, боярышник) – вот они и сделали пробежку 🙂

      • “и в ней был весь запас (спирт, боярышник)”-хоча формально ще діяв “сухий закон”, введенний царем Миколою Удвох, червоногвардійці брали “балтійський чай”(кокаїн, розчинений в спирті).Н-ка гльоду(бояришнік) в той час менше використовувався, в основному н-ка калгану(калганівка), яку деякі аптеки продавали по кілька відер за день(в Петрограді).

    • Вроде бы в Самаре, но все равно на Волге. Псков таки в другой стороне.

  2. Сергій-Львів | 20.02.2021 at 23:37 |

    Фото на початку заінтригувало – чого б це там за поребриком на бігборді сердешна Матьківщина світиться, а пошук в Гуглі видав: так це ж Луганськ, 2013 рік. Довоювались, що хотіли, то й мають тепер!

  3. От ви тут смієтеся й навіть стібаєтесь. А про ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТОГО ПАНФІЛОВЦЯ я ще у школі прочитав! Не вірите?! Тоді будь ласка – цитата (в моєму перекладі українською) з книжки Олександра Кривицького «Підмосковний караул»:
    =====
    В той день Клочков перший помітив напрямок руху танків супротивника і поспішив в окоп.
    — Ну, що, друзі, — сказав політрук бійцям. — Двадцять танків. Менше ніж по одному на брата. Це не так багато!
    Люди посміхнулися.
    Добираючись до окопу, Клочков розумів, що чекає на нього і товаришів. Але зараз він жартував і, ловлячи на собі схвальні погляди червоноармійців, думав: «Витримаємо до кінця». Ось усі вони були перед ним — люди, з якими він мав розділити і смерть і славу.
    …Нехай армія і країна дізнаються нарешті їхні імена. В окопі були: Клочков Василь Георгійович, Добробабін Іван Євстахійович, Шепетко Іван Олексійович, Крючков Абрам Іванович, Мітін Гавриїл Степанович, Касаєв Алікбай, Петренко Григорій Олексійович, Єсібулатов Нарсутбай, Калейніков Дмитро Митрофанович, Натаров Іван Мойсейович, Шемякін Григорій Михайлович, Дутов Петро Данилович, Мітченко Микола, Шапоков Душанкул, Конкін Григорій Юхимович, Шадрін Іван Демидович, Москаленко Микола, Ємцов Петро Кузьмович, Кужебергенов Алекпер, Тимофєєв Дмитро Хомич, Трофимов Микола Гнатович, Бондаренко Яків Олександрович, Васильєв Ларіон Романович, Болотов Микола, Безродний Григорій, Сенгірбаєв Мустафа, Максимов Микола, Ананьєв Микола.
    Був ще і двадцять дев’ятий. Він виявився боягузом і зрадником. Він один потягнув руки вгору, коли з танка, що прорвався до самого окопу, фашистський єфрейтор закричав: «Сдавайс!» Він стояв жалюгідний, тремтячий, огидний в своєму рабському боягузтві. Перед ким падаєш на коліна, тварюко? Негайно прогримів залп. Декілька гвардійців одночасно, не змовляючись, без команди вистрілили в зрадника. Це сама Батьківщина покарала відступника.
    Бій тривав понад чотири години, і броньований кулак фашистів не міг прорватися через рубіж…
    =====
    До вашого відома, Олександр Кривицький – це літературний секретар газети «Красная Звезда», який разом з кореспондентом Коротєєвим створив міф про «подвиг 28-ми панфіловців». Міфотворчості підлеглих сприяв Давид Ортенберґ – головний редактор «Красной Звезды» в 1941-1943 роках. Хоча фальсифікація була доведена військовою прокуратурою ще в 1948 році, викривати її привселюдно не стали, оскільки на той час склався цілий культ «героїв-панфіловців». Зокрема, продовжував активно підтримувати вигадку Олександр Кривицький.
    Його книжечку я прочитав ще в школі, написав на цю тему реферат… після якого мав бесіду з вчителькою-“русачкою”, за сумісництвом – директоркою школи. Яка стримано наказала мені якомога менше теревенити про “двадцять дев’ятого панфіловця”. Мовляв, товариш Кривицький може про це писати, але я – не Кривицький. Отож хай панфіловців буде все ж 28. А той 29-й перебіжчик, якого пристрелили свої ж… Не варто про нього згадувати, якщо його пристрелили!..

    • Валентин | 21.02.2021 at 19:30 |

      Підписали Брестський мир,а потім 23 лютого 1918 року.Чому після заключення миру воювали з німцями?Це нагадеє Мінськ2-коли москвичі під час перемирья Дебаль хапнули?І до речі,Крим два рази Москва передавала Україні-перший раз у лютому 1918р.Ленін,а за Хрущова це буде другий раз. Брестський мир Москва порушила восени 1918 року.Цікаво а інші країни підписанти цієї угоди видмовились?Брестськи мир-він зараз має якусь юридичну силу?

  4. Дмитро (Лиман) | 21.02.2021 at 07:49 |

    Все так, але маленьке уточнення — то було на Філіппінах, на острові Лубанг

  5. Harper | 21.02.2021 at 09:42 |

    Один наш тербат тоже отлавливали под Франковском, куда он свалил прямо из-под Амвросиевки, оголив фланг обороны под Иловайском. Есть версия что у них закончился боекомплект, но тогда интересно зачем так далеко ехать за снарядами, притом всем составом. Наверное решили заехать попутно за касками и брониками в Польшу.

  6. Гена | 21.02.2021 at 12:50 |

    “Я в танке горел, я – летчик!”

    8-))

  7. Гена | 21.02.2021 at 13:20 |

    Можна з усією впевненістю сказати: Куліковської битви не було, навіть у радіусі 100 км від Кулікового поля у середньовіччі ніяких битв не було.
    Не існує ЖОДНОГО іноземного документального підтвердження цієї битви.

    ху*ло і то було пробекало, що невідомо хто у тій битві та за що воював.
    Не існує ЖОДНОГО артефакту знайденого на Куліковому полі. У музей везуть з інших місць та видають за місцеве.

    Через 10 днів після “битви”, Мамай, за 800 – 900 км від поля, був розбитий Тохтамишем на річці Калка. Якщо на Куліковому полі було “побоїще”, то там Мамай втратив не більше 10% своїх військ, бо 90% здались Тохтамишу.

    Але така кількість військ ніяк не могла поміститися на Куліковому полі, упс!
    Вишенька на торті: у ті часи Кулікове поле було болотом…

    Остання відмазка московитів: “Куліковська битва” була в іншому місці…??…, але була…

    А це вже капітуляція, бо бренд “Кулікове поле” – головна скрепа.
    Можна писати, що Мамай був зрадником та був покараний від імені Тохтамиша. Що битва була скромнішою та не помпезною. Що битва по суті нічого не дала, бо через два роки Тохтамиш спалив Москву (бо дань перестали платити), а “святий князь” Дмитро поїхав до Тохтамиша просити ярлик.

    Тут головне: “КУЛІКОВЕ ПОЛЕ!”. Швиденько про все забули та підтягнули гордо булки: “МИ ПЕРЕМОГЛИ!”.
    А от “перенести битву” – ніяк не можна. Артефактів немає, проте “літописи” (написані, зрозуміло набагато пізніше) гудять лише одне: “КУЛИКОВЕ ПОЛЕ!”.

    Саме тому, місце битви змінити не можна. Це не популярно, але існує прозапас, як ultima ratio…

    • “Можна з усією впевненістю сказати: Куліковської битви не було”-в 1980р. була річниця цієї битви, і відповідно, цьому були присвячені деякі заходи.В першу чергу було відряджено два саперних полка на допомогу археологам, що вели там розкопки. Звіт про ці розкопки були опубліковані в журналі “Техника-молодежи” літом 1982р(точне число зараз не пам’ятаю). Згідно звіту, був перекопаний весь культурний шар вказаної епохи. І що було знайдено?! Згідно звіту та з урахуванням того, що було знайдено раніше(не факт, що саме там), згідно розрахунків, там відбулася сутичка силами по батальйону з кожного боку. Не знайдено також масових поховань, які б неодмінно б були в разі епічної битви. Саме місце не підходило для битви(татар не влаштовував вологий грунт, на якому кінські копита грузли(кулик-болотний птах), москалів теж навряд чи влаштовував, бо позаду був густий ліс з річкою, і в разі невдачі не було куди відступати).
      “Остання відмазка московитів: “Куліковська битва” була в іншому місці…??”-Можливо, якщо допустити, що була не Куликовська битва, а Куличковська.(Кулички-в ті часи передмістя Москви, зараз-район стадіону “Торпедо”. Всі знають вираз “У чорта на Куличках”, але мало хто розуміє його значення. В церкві на Куличках спостерігався полстергейст, що богослови пов’язували з великою кількістю невідспіваних похоронених людей. При будівництві стадіону “Торпедо” в 1930-х роках ціла колона полуторок вивозила майже місяць людські кістяки. Битв офіційно там не було, НКВД там теж розстрільних місць не влаштовували… Тоді дещо зрозумілою стає “дивна” поведінка Дмитрія Донського. То він на Куликовському полі у формі рядового б’ється, то в 1382р. кидає напризволяще Москву, яку спалив Тохтамиш. Скоріше за все, довіренні літописці рознесли в часі і розбили на дві одну подію-можливу битву під Куличками і наступний штурм Москви. Роль Димитрія Донського, судячи по всьому, була ганебна, от і зліпили відповідну легенду!

      • Гена | 22.02.2021 at 19:34 |

        Володимире, Ви знаєте хто у 1382 році організував захист Москви від військ Тохтамиша (зрозуміло не т.з. “Донський”)? Як звали цього князя?

        Оці казочки про “кулічки” смішні, але головне Ви не вловили:
        “місце зустрічі змінити не можна”!
        Геть уся міфологія пов’язана с “Куліковим полем”, усі коні ржали на його славу, тропарі та оди складалися на його честь.
        Немає значення велика то була битва чи маленька, за чи проти Тохтамиша, головне – ВОНА БУЛА!

        Нарешті, а Мамаю тоді ще важче було: до річки Калки за 10 днів, на 250 км довше бігти було, ніж від Кулікового поля, та на зустріч з Тохтамишем.
        Не шкодуєте Ви Мамая… ;-))

  8. Укроп | 21.02.2021 at 19:19 |

    И да, к 9 мая там испекут новую порцию подвигов.
    ===
    Я даже догадываюсь на чем будут подавать этот очередной “горячий блин” расеянцам, пусть кушают пока не остыл 🙂

Comments are closed.