Останній гетьман (частина 3)

Стоп!!! А що то за наречена?! Виявляється, з емігранткою пані Галиною Мельник-Калужинською пан гетьман був знайомий декілька років. Їхні неофіційні (!) заручини нібито відбулися у дуже вузькому колі 13 лютого 1957 року. Офіційне повідомлення в пресі про їхнє вінчання мало бути надруковане на початку березня 1957 — у день народження нареченої, весілля планувалося одразу ж після Великодня. Але смерть гетьмана перекреслила все…

Разом з тим, неофіційна наречена була тепло прийнята гетьманською сім’єю. Ідилія тривала, аж доки пані раптом не почала… як би це м’якіше сказати — «гнати хвилю» на греко-католиків, як «агентів Ватикану», які буцімто зжили зі світу її любого нареченого. Беручи до уваги, що вижити в розореній війною Німеччині осиротілому сімейству Скоропадських значною мірою допомогла саме католицька церква, всі відносини з Мельник-Калужинською були миттєво припинені.


Ремарка. А ще нібито була у пана гетьмана кохана жінка, яка народила від нього сина… І їх обох сімейство Скоропадських так і не визнало. Однак заради стислості, я в цю історію заглиблюватися не стану.


А тепер нарешті зважимо на дату смерті останнього українського гетьмана: 23 лютого — День Радянської Армії й Військово-Морського Флоту. Чи така вже це випадковість?! Можливо, цілком можливо… Але чи не перебіг десь або сам гетьман Данило Скоропадський, або очолюваний ним рух дорогу могутньому Радянському Союзу?! Звісно, могло б вистачити самого по собі факту проживання українського гетьмана в Лондоні… Але в тім-то й річ, що перебіг!!! Ще й як перебіг!..

У повоєнні роки авторитет гетьманського руху в патріотичному емігрантському середовищі значною мірою впав. Основна увага еміграції була прикута до ОУН-УПА, до протистояння бандерівців та мельниківців, а також до течії «двійкарів»… Монархісти-гетьманці нібито не являли собою серйозної сили… Офіційний візит до Лондона представницької радянської делегації на чолі з самим генсеком Микитою Хрущовим розпочався 18 квітня 1956 року і мав принести неабиякі плоди у вигляді широкої двосторонньої, обопільно вигідної радянсько-британської торговельно-економічної угоди. Як раптом одна за іншою розпочалися потужні спільні українсько-польські акції протесту, що супроводжувалися поданням до британського уряду петиції, де наголшувалося на порушенні прав і свобод людей як в Польській Народній Республіці, так і в УРСР.

Зважаючи на це, підписання радянсько-британської торговельно-економічної угоди зірвалося, радянська делегація відбула додому 27 квітня, всього лише «висловивши обопільне бажання зміцнити мир на Близькому і Середньому Сході на основі поваги до національних сподівань зацікавлених народів». То що ж це виходить: товариш Хрущов поїхав до Лондона всього лише для того, щоб побалакати «за Близький і Середній Схід»?! Звісно, ні: СРСР гостро потребував англійських товарів і технологій, британці ж шукали виходу на нові ринки… А тут раптом — українсько-польські протести!!! А хто їх очолював з українського боку?! Овва, яка несподіванка: гетьман Данило Скоропадський зі своїми людьми!.. А на початку 1957 року знов-таки монархісти-гетьманці розпочали широку агітацію проти поїздки на Всесвітній фестиваль молоді та студентів (Москва, 1957 рік).

І тут у святковий для «совітів» день 23.02.1957 лідер українського руху, що стрімко набирав обертів, раптом «згорів» від несподіваного інсульту. При цьому родина гетьмана, в особі його старшої сестри та, можливо, неофіційної нареченої, з незрозумілих причин відмовилася від розтину — таким чином, нібито «ховаючи кінці у воду»… Звісно, рідну сестру гетьмана неможливо запідозрити в причетності до смерті брата. З іншого боку, її саму та/або сестер Єлизавету й Олену могли чимось залякати, тихенько пригрозити: не наполягайте на розтині — бо буде вам усім зле!.. На той час і обох батьків, і старшого брата Петра вже не було серед живих. Хтозна, могли і злякатися…

Тим паче, британським підданим Данило Павлович не був: просто, як-то кажуть, мав право на проживання у Лондоні. А так він все життя вважав себе українцем!.. Отже, британський уряд ні в якому разі не став би грудьми на захист іноземця — тим паче, такого іноземця, який унеможливив підписання великої торговельно-економічної угоди, вигідної Британській імперії!..

Доповнюють картину наступні обставини:

  • 12 жовтня 1957 року в Мюнхені (ФРН) радянський агент Богдан Сташинський убив Лева Романа Ребета
  • 15 жовтня 1959 року в Мюнхені (ФРН) радянський агент Богдан Сташинський убив Степана Бандеру

Нагадувати зайвий раз деталі обох цих політичних убивств нема потреби. Важливо лише, що в обох випадках достеменно відомо, що це було отруєння, сплановане КДБ СРСР і збійснене агентом Сташинським. То чому б не припустити, що за кілька місяців до того інший видатний українець — гетьман Данило Скоропадський також був отруєний?! Тільки вже не в Мюнхені, а в Лондоні… Тим паче, що за кілька років після його раптової смерті ота сама обопільно вигідна радянсько-британська угода таки була підписана: бо ж організовувати українських емігрантів на акції протесту вже не було кому…

Лишається, мабуть що, останнє запитання: а чим труїли?! І хоча це може здатися дивним, саме в ті роки почав застосовуватися в якості ліків варфарин — колишня пацюча отрута, яка згодом стала використовуватися як… терапевтичний антикоагулянт. Одним з перших відомих пацієнтів, кому призначили варфарин, був президент США Дуайт Ейзенхауер.

Але лікувальний ефект ці пігулки мали для хворих. Якщо ж дати варфарин здоровій людині, це могло спричинити… уявіть собі — інсульт, шо розвивався з блискавичною швидкістю!!! До речі, існує припущення, нібито в 1953 році товариш Берія підсипав варфарину товаришеві Сталіну!.. А тепер пригадайте, від чого помер Сталін: від інсульту — хіба ж ні?! А від чого помер Данило Скоропадський в 1957 році?! Отож бо…

І найостанніший штрих: коли ми з дружиною в 2016 році писали історичний детектив «Принц України», в фіналі якого в Лондоні агенти КДБ організовують отруєння останнього українського гетьмана, ми навіть припустити не могли, що в 2018 році в Солсбері агенти ФСБ РФ вчинять отруєння Сергія і Юлії Скрипалів! Тільки й різниці, що на відміну від Данила Скоропадського, Скрипалі таки були британськими підданими. Отож справа набула зовсім іншого забарвлення…

Але то вже інша історія.

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

23 Comments on "Останній гетьман (частина 3)"

  1. Н єпатріот | 23.02.2021 at 08:45 |

    Дуже цікаво. Я про це раніше жодної уяви не мав. Дякую за цю розвідку.

    • Приєднуюсь!

      • Працюючи над “Принцом України”, ми з дружиною приблизно так і уявляли ситуацію: переважна більшість сучасних українців абсолютно нічого не чули про Данила Скоропадського, про життя гетьманської родини після смерті Павла Петровича Скоропадського та й загалом про сам рух гетьманців-монархістів. Тим паче, що сама навіть ідея трудової дідичної монархії (в стилі Липинського) суперечить глибинно-демократичній українській традиції – а тому апріорі не цікава більшості українців!..
        А між тим, з точки зору літератури, тут є багатюще підґрунтя для написання історичного роману! Адже тут переплелися сюжети про достойне виконання місії тим, кого до місії не готували, про “загубленого бастарда”, про кохання й ревнощі, про обов’язок перед високородною сім’єю і т.ін. Бери та пиши роман!!! Але за радянських часів усе спаскудив Юліан Семенов зі своєю “Третьою картою” та невмирущим оберштурмбанфюрером Штірліцом…
        https://ru.wikipedia.org/wiki/Третья_карта
        Отож ми й переписали (в художньому плані) цей кавалок історії – вже не з радянської, а з української позиції!.. 🙂

  2. rock-n-roll | 23.02.2021 at 08:46 |

    Дякую! Дуже цікаво.

  3. Санто | 23.02.2021 at 09:11 |

    Дякую. Це один елемент пазлу нашої історії став на місце. А жартуючи можна сказати, що публікація поянює походження приказки “де три українці, там два гетьмани”. Бо отак працюєш ти на заводі електролампочок “Ватра” у Львові, або гребеш десь у Дніпрі в команді академічного веслування, а в душі ти – гетьман!

    • Для того і працюють письменники в історичному жанрі! 🙂

    • Я завжди чув цю приказку так: “Де два українця, там три гетьмана”.

  4. Сірожа | 23.02.2021 at 09:47 |

    Спочатку гетьман був виборною посадою для проведення військової кампанії. Після того, як деякому гетьману захотілося влади за монархічним типом і виникла Гетьманщина на противагу Січі. Цей “конфлікт” і став крахом Козацької України і початком поневолення її кацапією.

    • Торік (10.01.2020) я розмістив на “ЛО” матеріал “Гетьманщина в очах модерної Європи”:
      https://defence-line.org/2020/01/getmanshhina-v-ochax-modernoї-yevropi-chastina-1/
      В тому матеріалі показано, що таке бажання виникло не просто так. За уявленнями тогочасних європейців, державу мав очолювати монарх, влада якого освячена Самим Богом. Якщо ж ні – то таку державу не гріх і завоювати. А хто перший почав її воювати – “того і капці”… Ой, себто – той перший і загарбав! Тим паче, Україна – ласий ресурсний шматок з родючими чорноземами…
      Отже, “деякий гетьман” дійсно припустився стратегічних помилок. Але ж “влади за монархічним типом” він захотів не просто так, а щоб підвладна йому держава була явищем, зрозумілим іншим європейським монархам!

  5. Ilya56 | 23.02.2021 at 10:34 |

    Да, интересная статья, про эту инфу никогда не слыхал. Читая это, лишний раз убеждаешься, что в становлении рашки виноват Запад. Сначала проводили индустриализацию, потом давали оружие и жратву воевать с Адиком, союз поставлял только миллионами пушечное мясо. Потом закрывал глаза, как союз демонтировал предприятия в Германии и тянул к себе, заодно с сервизами, коврами, легковыми авто и т.д. Ну а какие условия были созданы для работы МГБ-КГБ просто диву даешься, творили что хотели, как у себя дома. По поводу поговорки, вроде всегда она звучала – “там где 2 украинца, там 3 гетьмана”.

    • Санто | 23.02.2021 at 10:42 |

      Вибачте, неправильно порахував 🙂

    • “Читая это, лишний раз убеждаешься, что в становлении рашки виноват Запад. Сначала проводили индустриализацию, потом давали оружие и жратву воевать с Адиком, союз поставлял только миллионами пушечное мясо. Потом закрывал глаза, как союз демонтировал предприятия в Германии и тянул к себе, заодно с сервизами, коврами, легковыми авто и т.д.” (с)
      *****
      Заходу плювати на суспільний лад: це там вважається внутрішньою справою країни та її громадян… Просто в першій половині ХХ ст. СРСР розглядався як грандіозний соціальний експеримент! Експерименти ж (особливо на чужій території) варто підтримувати, а експериментаторам багато чого можна й вибачити… Тим паче радянські чекісти надто добре навчилися продавати Заходу мотузку, на якій Захід згодом можна було б успішно повісити. 🙁

  6. Алексей Ш | 23.02.2021 at 11:50 |

    Варфарин?
    Ну да, ну может вызывать риск инсульта, особенно в пожилом возрасте, когда эластичность сосудов ухудшается, а давление растет…
    Но он же горький, как черт знает что. Для меня его глотать проблема извечная.
    Или это его сейчас горьким делать стали, что бы народ не наглотался лишнего?

    И таки да, его придумали, как крысиный яд изначально.

    • Варфарин могли підсипати в каву, наприклад. Наскільки нам з дружиною вдалося розкопати, ввечері в передостанній день свого життя Данило Скоропадський відвідував ресторан, де й зустрівся з сестрою. В ресторані вони могли замовити каву…
      До речі, якби в такому разі розтин показав отруєння – підозра впала б на пані Марію Скоропадську, графиню Монтрезор. Ось і мотив відмовитися від розтину!..
      А підсипати гетьману отруту, на нашу з дружиною думку, могла б наречена Галина Мельник-Калужинська. Через ревнощі до тієї самої коханки, про яку я побіжно згадав… Бо так пані Галина могла лишатися “вічною гетьманською нареченою”, тепло сприйнятою як сімейством Скоропадських, так і всім емігрантським середовищем. Якби не її вибрик убік “убивць греко-католиків” – цей статус-кво зберігався б і надалі…
      А от вже від цього вибрику аж надто відгонить “совком”! Та й варфарин до неї від когось мав би потрапити – бо в ті роки це були новітні американські ліки!.. А що радянська розвідка використала “в темну” засліплену ревнощами жінку – це теж цілком можливий варіант!..

    • Дмитрий | 24.02.2021 at 09:38 |

      “Но он же горький, как черт знает что”. “Элементарно, Ватсон – чесночный соус…”

  7. Александр Ч. | 23.02.2021 at 15:12 |

    Сколько чекисты уничтожили людей подобным образом неизвестно и вряд ли станет известно в ближайшее время, пока не будут открыты архивы КГБ, мы можем только догадываться с той или иной степенью вероятности. В случае Гетьмана Данилы Скоропадского, вероятность его ликвидации очень большая, я бы даже сказал – зашкаливает. Мы знаем только о тех случаях которые стали достоянием общественности. Убийство Бандеры было осуществелено технически не безупречно, а об ликвидации Льва Ребета Сташинский сам рассказал, после того как сбежал в Западный Берлин.

    • Тільки послідовно знищивши Данила Скоропадського (український монархічний рух), Лева Ребета (“двійкарі” – демократичне крило українського республіканського руху) і Степана Бандеру (мейнстрім українського республіканського руху), хрущовський СРСР зміг випхатися в Західну Європу, щоб торгувати з розвиненими цивілізованими країнами. Адже від будь-якого з цих рухів можна було очікувати протидії по типу українсько-польських акцій протесту, зорганізованих в Лондоні у квітні 1956 року… А так Велику Британію й ФРН “прочистили” від українських лідерів. Зорганізовувати спротив вже не було кому…
      Саме тому ми з дружиною розуміли, наскільки вадливо написати РОМАН про Данилу Скоропадського! Адже саме художній твір дозволяє перекинути дуже своєрідний “емоційний місток” між читачами та літературними персонажами. Ніякі мемуари й ніяка “документалка” такого ефекту на читачів не справляють.
      Що ж до вбивства Лева Ребета, то воно описано у “Книзі Відлиги. 1954-1964” – 6-му томі нашої з дружиною художньої історичної епопеї “101 рік України”:
      https://folio.com.ua/books/Kniga-Vidligi-1954–1964

  8. Гарна стаття. Дуже корисна. Є над чим задуматися. Дякую.

  9. Kostyantyn | 25.02.2021 at 17:37 |

    Є такий препарат корвалол. Дружина мого брата підсипала моїм батькам. Корвалол має у своєму складі барбітурати, які провокують кому та інсульт, що трапилось з моїм батьком. І корвалол не залишає слідів у організму. Ним травили стариков щоб ті залишили квартири. Той, хто мешкає разом мо зробити. В Країні за часів овоча це практикувалось

    • ???????????????
      Наскільки я знаю, корвалол – це радянський аналог валокордину. Так званий дженерик: так у фармації називають ліки, за складом аналогічні зарубіжним – але випущеними на продаж і застосування без необхідних клінічних випробувань.
      Наприклад: оригінал – аспірин, дженерик – кислота ацетилсаліцилова.
      Така ж історія з парою: оригінал – валокордин, дженерик – корвалол…
      Але що в його складі є барбітурати?! Вперше чую. Скільки того корвалолу моя мама випила – мабуть цистерну! 🙂 І досі жива.
      А мама мого друга-однокласника працювала на заводі ім.Ломоносова, у них там корвалол вироблявся. То я жодних застережень щодо корвалолу від неї щось не чув…

Comments are closed.