Останній гетьман (частина 2)

Минуло ще півроку, і відчуваючи за собою підтримку військ (згадуємо про політорганізацію «Українська Громада») та великих землевласників, а також зважаючи на слабкість українців-республіканців і допущені Центральною Радою помилки, Павло Скоропадський став гетьманом на чолі Української держави. Гетьманська родина прибула до української столиці — Києва із російського Петрограда через Курськ 29 червня 1918 року Спеціальним «державним потягом №1». Гетьманська резиденція містилась у колишньому генерал-губернаторському будинку по вул.Інститутській, №40. На жаль, будинок цей не зберігся…

Данило Скоропадський був другим сином гетьманського подружжя. Окрім нього, був ще двоє братів: старший Петро і молодший Павло, який помер у серпні 1918 року. Водночас, матір сімейства Олександра Петрівна втратила ще одну дитину, яка не встигла народитися… Були ще старші сестри: Марія (майбутня графиня Монтрезор) і Єлизавета (в шлюбі — Кужим). Наймолодша з сестер — Олена народилася вже на еміграції в Берліні у липні 1919 року.

Зважаючи на принцип старшинства хлопців, на роль продовжувача династії гетьманів Скоропадських попервах готували найстаршого сина Петра. Що ж до Данила, то він з дитинства був закоханий у мистецтво, сам непогано грав на скрипці. Та оскільки професія музиканта-скрипаля була несумісною з достоїнством гетьманича — юнак спочатку закінчив з відзнакою французьку реальну гімназію в Лозанні (Швейцарія), потім переїхав до Німеччини, де влаштувався робітником на фабрику «Siemens-Schuckert», а згодом вступив до Вищої технічної школи (Берлінського технічного університету) в Шарлоттенбурзі.


Маленька ремарка. Доклавши неймовірних зусиль, сімейству Скоропадських ще за кілька місяців до катастрофи Української держави (Гетьманату) вдалося розпродати рухоме майно та нерухомість, а потім за допомогою вірних людей вивезти капітал за кордон. Але розміщені на банківських рахунках у Швейцарії сімейні капітали призначалися на інші цілі. Отже, гетьманич Данило Павлович від початку самостійного життя міг розраховувати тільки на свої сили!


Вже по закінченні університету, у 1928-1932 роках молодий чоловік був співробітником найбільшої на той час електротехнічної фабрики «Siemens & Halske». Вів просте життя, був «своїм хлопцем» серед простих німецьких робітників. Наймолодша з сестер — Олена Отт-Скоропадська в своїх мемуарах згадувала, як брат брав її з собою в звичайний робітничий клуб… Разом із тим, Данило постійно займався спортом (веслуванням).

Між тим, не все в гетьманській родині складалося аж надто гладко. Ще на початку квітня 1925 року Павло Скоропадський звернувся до сина Данила з листом, приуроченим до його повноліття, де написав наступне: «…ставлю тобі, мій сину і єдиний спадкоємче моїх прав і обов’язків, питання: чи готовий ти мої права й обов’язки на себе перейняти й до кінця їх непохитно нести? Все обдумай і розваж. Хай велич завдань не лякає тебе. <…> Пам’ятай, що раз ти приймеш на себе добровільно мої права і обов’язки, ти мусиш дбати про те, щоб бути достойним великого завдання, ти мусиш придбати мудрих, чесних, відданих спільній ідеї й добре зорганізованих помічників і що таких помічників не можна враз при потребі знайти й зорганізувати, а треба їх розшукувати й готувати ціле життя».

Але стривайте! Чому Павло Петрович написав таке 21-річному Данилові?! А як же найстарший син подружжя — Петро?! Біда в тому, що у нього виявили епілептичну хворобу. Зважаючи на цю гірку обставину, а також на загальну слабкість здоров’я, батько поступово дійшов висновку, що передати гетьманську посаду можна лише молодшому з двох синів подружжя, які вижили. З часом і сам Данило зрозумів, що іншого виходу просто нема: або ідею української трудової дідичної монархії треба поховати раз і назавжди — або за ці «труди» візьметься він сам!

Що ж, до самої ідеї українського монархізму можна ставитися по-всякому. Також годі й сумніватися, що за самим складом своєї натури (любитель мистецтва, зокрема музики, та прекрасний спортсмен) і за освітою (здібний інженер-електротехнік, який вже перебравшись до Лондона, обіймав одну з керівних посад в лондонській філії американської компанії «Dzus Fastener Co Inc») Данило Скоропадський не дуже-то годився на роль гетьмана. З іншого боку, при цьому він виконував обов’язки, що не надто очікувано впали на нього, з усією старанністю, на яку тільки був здатен. І за це, поза сумнівом, заслуговує на величезну повагу!..

Данило Павлович Скоропадський прожив непросте й дуже насичене, сповнене несподіванок і пригод життя, достойне повноцінного роману. Власне, такий роман (історичний детектив «Принц України») ми з дружиною Оленою й написали — уклінно прошу не вважати це саморекламою, просто з пісні слів не викинеш… Просто перейду до його смерті. Бо з нею явно не все аж так просто, як може здатися на перший погляд…

Отже, проживаючи в Лондоні, в ніч на 23 лютого 1957 року Данило Скоропадський був ушпиталений з діагнозом: крововилив у мозок. О 7:05 ранку 23.02.1957 року він помер. Згідно з медичним висновком, причиною смерті був крововилив у мозок, хоча посмертний розтин при цьому не проводився.

Стоп!!! А чому не проводився?! Виявляється, цього не побажала сім’я померлого в особі старшої сестри — згаданої вище Марії Павлівни, графині Монтрезор. А можливо, також нареченої гетьмана — Галини Мельник-Калужинської. Саме вони опинилися поруч з Данилом Павловичем — відмінним спортсменом, який ніколи в житті нічим серйозним не хворів і в якого зненацька стався інсульт, що доконав гетьмана за лічені години…

(Далі буде)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

About the Author

Tymur
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

Be the first to comment on "Останній гетьман (частина 2)"

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: