Помилка режисера Кеосаяна (частина 1)

Автор — Тимур Литовченко

Цьогоріч маємо 85-річчя з дня народження режисера Едмонда Кеосаяна, 55-річчя виходу на екрани фільму «Невловимі месники» та головне — 50-річчя виходу на екрани двосерійного фільму «Корона Російської імперії, або Знов невловимі». Упереджуючи цей триплет ювілеїв, хотілось би принагідно сказати кілька слів про найвідоміші радянські істерни молодіжного спрямування та їхнього творця.

Як і оригінальна повість Павла Бляхіна «Червоні дияволята», так і однойменна перша (ще німа) її екранізація Іваном Перестіані, а також чотири менш вдалі сіквели від цього ж режисера, масштабна кінотрилогія Едмонда Кеосаяна не має до реальності найменшого стосунку. Разом з тим, за радянських часів усі ці твори користувалися шаленою популярністю в СРСР. Достатньо сказати, наприклад, що кінофантазія про те, як сільський хлопчина Мишко, його сестра Дуняша і чорношкірий вуличний акробат Том Джексон власноруч полонили самого батьку Махна і з мішком на голові приволокли бранця до Будьонного, за що отримали від командарма ордени Червоного прапору, радянські кінокритики з усією серйозністю називали… «ударом» по зарубіжному пригодницькому кіно! Мовляв, у світлі подвигів «дияволят» поблякла романтика пригод героїв бойовиків великого Гаррі Піля, якого прозвали «динамітним режисером» за любов до піротехнічних ефектів…

Але минуло кілька десятиліть, кінематограф давно вже втратив німоту. І ось на «Мосфільмі» молодий режисер Едмонд Кеосаян взявся реанімувати подвиги «червоних дияволят». Від оригінальної повісті він відійшов ще далі, ніж його попередник Перестіані: замість Мишка й Дуняші Недоль у його фільмі діють Данька і Ксанка Щусі (теж брат і сестра), замість китайського акробата Ю-ю — не чорношкірий акробат Том Джексон, а циганський підліток Яшка, замість батьки Махна — отаман-анархіст Гнат Бурнаш і отаман Сидір Лютий. Більш того, до канонічного книжкового тріо додається четвертий учасник — колишній гімназист-окулярик Валерка Мещеряков. А ще їм допомагає «оригінальний одеський куплетист» Буба Касторський.

Хоча за розгром банди анархіста Бурнаша, вбивство отамана Лютого і звільнення хутора Збруївка «невловимі месники» орденів не отримали, тим не менш, особистої аудієнції у того ж таки Будьонного удостоїлися, про свої подвиги розповіли. Замість нагород командарм прийняв четвірку юних героїв до лав Червоної армії, а Яшку-цигана на додачу наділив прізвищем «Циганков».

Успіх стрічки «Невловимі месники» був просто шалений!!! Юні глядачі штурмували кінотеатри так само масово, як і в 1923 році їхні діди, бажаючи переглянути «Червоних дияволят». Куплети Яшки-цигана («Спрячь за высоким забором девченку — выкраду вместе с забором!») наспівувала вся молодь, особливо блатна і приблатнена.

Заохочений премією Ленінського Комсомолу Едмонд Кеосаян негайно взявся працювати над продовженням — над стрічкою «Нові пригоди невловимих». І знов успіх — не менш гучний, ніж у першої картини!.. Ну так, в фіналі другої частини загинув Буба Касторський, котрий полюбився глядачам аж ніяк не менше від четвірки «месників»… Але його смерть «на вильоті» анітрохи не псувала загальне враження. Пісню «Погоня» на слова Роберта Рождественського виконував спочатку Володимир Трошин, потім декілька хорів. А пісня на вірш Інни Ґофф «Русское поле» стала справжнім хітом, який виконували не тільки актор Володимир Івашов (як у фільмі) та композитор Ян Френкель, але й такі відомі співаки, як Євген Бєляєв, Юрій Гуляєв, Йосип Кобзон, Лев Лещенко, Валерій Ободзинський та інші.

А далі?..

А далі Едмонд Кеосаян зняв двосерійний фільм «Корона Російської імперії, або Знов невловимі». Згідно з авторським задумом, ця стрічка мала б стати кульмінацією всієї трилогії — а отже, перевершити як «Невловимих месників», так і «Нові пригоди невловимих». Натомість опитування кінокритиків, проведене газетою «Советская культура», кваліфікувало «Корону Російської імперії…» як один з найгірших фільмів 1971 року. Після прокату стрічку відправили в архів і на телебачення тривалий час не випускали.

Сам же режисер Кеосаян вилетів зі столиці СРСР як корок з пляшки шампанського. Далі протягом 11 років працював на «Вірменфільмі». Після неформального «заслання» все ж таки повернувся на студію «Мосфільм». Помер в 1994 році, так і не знявши більше жодного кінохіта.

То що ж, власне, сталося?! Що за коме… ой, перепрошую — що за трагедія з перекидачками, якщо можна так висловитися?..

(Далі буде)

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

4 Comments on "Помилка режисера Кеосаяна (частина 1)"

  1. “масштабна кінотрилогія Едмонда Кеосаяна не має до реальності найменшого стосунку.”-мав інсайдерську інформацію, що це була операція прикриття однієї маловідомої (широкому загалу) події. Буцімто коли до Москви армії Денікіна залишилося 5 денних переходів, до нього прийшли на прийом Шкуро і Мамонтов, і поставили питання про незалежність України(Шкуро) і широкої автономії для Дону(Мамонтов). На що Денікін відповів своїм знаменитим:”Территоріями не торгуємо”. Після такої розмови Шкуро з Мамонтовим сказали:”Нам тут робити нічого!” і зняли з фронту свої війська: Шкуро-Кубанський козачий корпус і Мамонтов Донський кавалерійський корпус. Зрозуміло, що після такого денікінський фронт обвалився, а радянська влада була врятована від неминучого(як тоді багатьом вважалося) розгрому. Будьонний почав контрнаступ, а в полосі його наступу були широкі діри, і окремі міста попадали на кілька днів на безвладдя. Так що кілька пацанів-головорізів зі зброєю теоретично могли захопити владу в тій же Касторній (де відбувалася дія “неуловимих..”) до приходу військ Будьонного. А от чи було так насправді….Але в будь-якому випадку в совдепії згадувати про це було не комільфо.
    ” кінофантазія про те, як сільський хлопчина Мишко, його сестра Дуняша і чорношкірий вуличний акробат Том Джексон власноруч полонили самого батьку Махна і з мішком на голові приволокли бранця до Будьонного”-очевидний прокол. Проти Махна воював Пархоменко(було знятий фільм “Алєксандр Пархоменко”). Це було все одно, якби фронтовику ДСВ розповіли про наступ Гудеріана під Ленінградом(той воював на південному фланзі.) До речі, про фільм “Александр Пархомєнко”. Я живу в місцевості, де воював Махно, і в пору мого дитинства ще були живі свідки, які пам’ятали Махна. І хоч у відкриту фільм ніхто не критикував, але на кухнях його засуджували, особливо бабусі:”Нестор Іванович був видним мужчиною, а з нього зробили карикатурного чорта!”

    • Так що кілька пацанів-головорізів зі зброєю теоретично могли захопити владу в тій же Касторній (с)
      *****
      Перепрошую, у сцені в штабному вагоні на мапі, яку розглядає Будьонний, чітко написано: “Збруївка”. І називають цей населений пункт “станица Збруевка”. Хоча “станіци” – вони на Дону, а на українській території це мав би бути “хутір”.
      Загалом, ота кіношна мапа – це суцільна “солянка”, бо південніше від Збруївки розташовані… Ліпкани – а це вже Молдова!.. А тому і саме місце дії вигадане, і час подій точно ідентифікувати неможливо.

      І хоч у відкриту фільм ніхто не критикував, але на кухнях його засуджували, особливо бабусі:”Нестор Іванович був видним мужчиною, а з нього зробили карикатурного чорта!” (с)
      *****
      Так було не тільки з “Олександром Пархоменком”, але і з “Чапаєвим”, і з “Щорсом”. Все це були радянські кінофантазії, що оспівували “героїку Громадянської війни”. А ноти писалися за завданням “Партії та Уряду”.

    • Шкуро з Махно так само воював. Довго і жваво.

  2. В одній із серій згадується та Збруївка. В “Короні” Бурнаш каже “Дєло било в стєпях Херносщіни…”. Там у лівобережжі в степах справді є Збур’ївка. Цікаво, чи є вона прототипом Збруївки?

Comments are closed.