Піраміда Совкоу (частина 2)

Отже, працювати над пародійною пірамідою Совкоу почав ще недоброї пам’яті товариш Сталін. Спочатку XIV з’їзд ВКП(б), заслухавши доповідь наркома закордонних справ товариша Чичеріна, проголосив загальний курс на індустріалізацію СРСР. Але поступово сталінська постановка питання гранично загострилася: «Якщо проведемо індустріалізацію за десять років — виграємо змагання у імперіалістів, якщо ж не проведемо — нас зімнуть…»

Таким чином, весь Радянський Союз був переведений в режим т.зв. «обложеної фортеці». З точки зору канонічної піраміди Маслоу, всі без винятку (!!!) потреби від другого рівня й вище були нівельовані та злиті воєдино з заміною їх (потреб) на одну-єдину — священний обов’язок оборони Вітчизни! Так-так, саме на це замикалися всі соціальні потреби, саме найпалкіші оборонці «завоювань Великого Жовтня» вшановувались як Герої Радянського Союзу, на зміцнення Радянської Батьківщини спрямовувалася «творча енергія мас», естетика та духовність радянського люду.

Більш того, керована Сталіним ВКП(б) зробила щось неймовірне, з точки зору канонічної піраміди потреб. Справді, базові фізіологічні потреби залюбки могли бути принесені в жертву вищим — безпековим потребам! Себто, в разі створення якоїсь «екстремальної ситуації» радянським людям пропонувалося затягнути паски і стоїчно переносити «тимчасові складнощі» — аби лишень вистояла «обложена фортеця», звідусіль оточена клятими імперіалістами!!! І все це — заради торжества комунізму в світовому масштабі. Бо комунізм — це і є сяюча вершина розвитку всього людства, до якої вже почав наближатися СРСР… ота сама «обложена фортеця»…

Після того, як під час Великого Голодомору 1932-1933 років із засік Української СРР було вилучено стільки хлібу, що приблизно 7-10 млн українських селян сконало в жахливих муках, стало зрозуміло: з Партією не посперечаєшся, отож на потреби індустріалізації буде пущена така кількість ресурсів, яка для цього потрібна. Саме в жаху перших сталінських п’ятирічок треба шукати витоки віри радянських людей в дивовижні смакові якості хлібу з полови, в чарівну силу ковбаси по 2.20 і «найсмачнішого в світі» радянського пломбіру… До речі, за рецептурою настільки ж капіталістичного, наскільки знамениті «котлети по-київськи» є тими ж таки «деволяйчиками», згадуваними ще в знаменитому романі Булгакова!..

Або ж як там це звучить у Андрія Макаревича в пісні «Маріанна»?..

Нам не сладок бисквит,
Мы горды от мякинного хлеба.
Ни «Клико» ни «Бурбон», —
Спирт «Рояль» разогреет нам кровь.
Вот поэтому мы жрем и жрем эту пресную репу…
И сильнее, и круче амуров любых
Наша горькая злая любовь!..

Таким чином, теперішній керівник Російської Федерації, прізвище якого починається на «Ху-» і завершується на «-йло», насправді не вигадав нічого аж такого нового. Він просто взяв та й сплагіатив сталінське модель «обложеної фортеці», де якісну їжу можуть залюбки чавити бульдозерами, де нарід пишається хлібом з полови та «бояркою» і де на потреби оборони буде витрачено стільки ресурсів, скільки треба. Бо… «мы за ценой не постоим»!..

В світлі сказаного, стає зрозумілою вкрай низька ефективність стратегії цивілізованого Заходу, який намагається завдавати ударів по найнижчому — по базовому фізіологічному рівню потреб російського суспільства. Біда в тім, що перед очима західних стратегів є канонічна піраміда Маслоу, тоді як не теперішній керівний РФ, а ще його кривавий попередник Сталін спорудив був піраміду Совкоу, де стабільність і велич «новой исторической общности людей» — це все, а якась там зневажена їжа — це таки ніщо!..

Отож що може дати послаблення економіки РФ?! Суспільні «верхи» за рахунок пограбування «низів» не знижують свого рівня споживання, а якщо в «низах» помре десяток-другий мільйонів… Кому від цього стане гірше?! Як казав той військовий діяч: «Бабы ишшо нарожают…»

І в завершення теми — буквально пару слів про українське суспільство. Попри те, що у нас також вистачає совків, для яких піраміда Совкоу є блискучим суспільним ідеалом (і які обрали президентом якщо й не кіношну Маріанну, то хоча б місцевого кавеенщика), хочу нагадати, що під час Євромайдану не меншою популярністю, чим синьо-жовтий прапор України, користався прапор Європейського Союзу. Нагадаю й відповідне гасло: «Україна — це Європа!»

З точки зору не совкової, а канонічної піраміди потреб Маслоу, це чітко вказує на 3-4-й рівні піраміди потреб. Дійсно, учасники Революції Гідності потребували визнання України — Європою і прийняття її в якості європейської держави. Отож як не крути, але українське суспільство справді відрізняється від російського. Про вектор нашого подальшого розвитку, який неодмінно змінить «зелений реванш», читачі можуть подумати і помріяти самостійно.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

About the Author

Tymur
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

28 Comments on "Піраміда Совкоу (частина 2)"

  1. Помнится слоган коммунистов:
    От каждого по способности, каждому по потребности.
    Но в параше вырос кадавр, неудовлетворенный желудочно, т.е. с неограниченными потребностями. Котрый желает сожрать весь земной шар.
    У этого кадавра пирамида потребностей имеет только один уровень: “хочу жрать”.
    Это пирамида Хуйлоу, имеющая бесформенную форму эррегированного и безгранично пухнущего пузыря с дерьмом.
    Так что держитесь подальше. Скоро рванет.

    • О! Добре, що Ви згадали “Понеділок починається в суботу” і три моделі людини, зроблені проф. Вибегаллом 😀 Це якраз доречно в розвиток теми – просто я сьогодні не хотів ухилятися убік художньої літератури… Але Ви праві на 1000% щодо другого кадавра. Хоча прагнення ВВХ**ла – це все ж таки кадавр №3: споживач з необмеженими можливостями споживання, який спочатку “скомуніздить” все, до чого дотягнеться, а потім закуклить просторо-час на себе… І засіб боротьби з такою “абсолютно досконало людиною” один-єдиний: всемогутній джин у пляшці, вчасно підкинутій кадаврові…

    • Уважаемый Did Groza! Вообще, слоган “От каждого по способности, каждому по потребности” совершенно правильный. Но в нем есть одно маленькое лукавство. Глупая биомасса воображала, что это она будет определять эти потребности. На самом деле потребности определяет вождь, фюрер, “руководящая роль”, – как Вам угодно. И если вспомнить, то при коммунизме, действительно, каждый получал по потребностям, а не “по труду”. Насколько я помню, распределялось все, начиная от водки и сигарет до автомобилей и квартир. И пусть бы кто-нибудь мяукнул, что это неправильно.

      • только называлось “социализмом” , со временем “развитым” . ( не придирка а для четкости терминов, комунизм же это цель.
        © Рабиновича или Жолудя спросили, ; товарисч зачем деньги украл, мы ж идем к комунизму ( безденежное общество) , а сей отвечает, так пока же еще идем, я только на дорогу взял ))

        • Уважаемый Федір! В том-то и дело, что давать четкое определение, которое Вы предложили, будет неправильным. Если рассматривать в целом тот небольшой промежуток времени, в котором существовал совок, начиная с 1917 года, до его развала, то он одновременно содержал в себе все общественные формации, которые обычно рассматриваются в в истории. То есть элементы социализма, феодализма (отсутствие паспортов у селян и прикрепление их к земле), рабовладения (ГУЛАГ) и коммунизма (именно в том определении, которое привел уважаемый Did Groza (но с толкованием его истинного смысла). Разве что первобытно-общнного строя не было. Хотя, возможно, где-то были племена такие крайнего севера. Вообще помнится, что страной развитого социализма считалась тогда (а может и сейчас) Швеция. К сожалению, я там не был, поэтому знаю об этом только по учебникам. А вот сложный конгломерат совка застал. Однозначности там точно не было.

    • Достаточно посмотреть ролики с турецких отелей, где всё включено, вот где русская душа открывается в её натуральном виде, без гримас.

  2. Думаю, джин “Новічок” є достатньо всемогутній. Можна навіть не в пляшці.

  3. Дмитро (Лиман) | 13 Січня, 2021 at 07:57 | Відповіcти

    Спеціально чекав публікації від пана Тимура, щоб моє питання не було оффтопом 😁 Отже, питання до пана Тимура та до всієї “оборонської” спільноти: чи знайомі вони з особою, а краще з книжками такого собі діяча в еміграції та немов би ідеолога українського націоналізму початку 20 сторіччя — Павлом Штеопю? Його ще називають послідовником Дмитра Донцова. Нещодавно купив його книгу “Українець і Москвин: дві протилежності” — зовні та за описом все виглядало пристойно (я сподівався, що буде щось в стилі Білинського, але на свою біду не знав, що написано воно було в 1959-му році). Але як тільки но почав читати — ледь не пожалів про покупку (вперше, відколи купую книги, доречі), і ось чому: хоча 85% книги ще “по делу (аналогу українського не знаю), решта — особливо вступ — це якийсь атомний коктейль у стилі “ВО Сволота” з антисемізму (автор записує до ворогів України “жидів” та ще й приписує їм якісь злочини проти неї), шовінізму, квазіімперства на український лад (не всі імперії погані, а пацифісти, що проти них — дурні) та відвертого расизму (пасажі про зверхність білої раси та про те, що після змішання білих американців з неграми, латиносами та іншими американці так не змогли створити нічого свого, а тільки то немов удосконалювали все Європейське), що ним поливає читача Павло Штепа з перших сторінок. А у якості вишеньки на торті це все написано якоюсь божевільною орфографією на зразок сучасного псевдоправописа (Бритіїська замість Юританська і т.і.) з купою кальок з російської. Невже такими справді були тоді наші націоналісти?

    • по-перше, все плине, все змінюється.
      від 1959 минув 61 повний рік
      по-друге, той Штьопа міг бути простим московським попом Ґапоном, якщо Ви розумієте, про ЩО я…

    • Шановний пане Дмитро (Лиман)! З “особою” шановного Павла Штепи я не знайомий, оскільки він помер на еміграції в Канаді у 1980 році – а з представниками української канадійської еміграції я мав задоволення вперше поспілкуватися наживо і без зайвих церемоній лише на ІІ Всесвітньому форумі українців, що відбувався 21-25 серпня 1997 року. На той час шановного пана Штепи не було серед живих десь так вже 17 років… Отож познайомитися з його “особою” не мав нагоди, вибачайте 😀
      Що ж до праць цього добродія – то я з ними не знайомився саме через окреслену Вами причину: щоб поберегти нерви… Ну так, приблизно склавши уявлення про його громадянську позицію, я вирішив: вистачить з мене і знайомства з фундаментальною працею шановної Наталії Полонської-Василенко “Історія України”.
      https://uk.wikipedia.org/wiki/Полонська-Василенко_Наталія_Дмитрівна
      Цей двотомник був виданий вперше в Мюнхені у 1972-1976 роках, а за часів Незалежності України перевиданий у нас. Отож влітку того ж 1997 року я натрапив на цей двотомник, що продавався у знайомого книготоргівця. Тому я не став купувати книжки одразу, а попросив дозволу погортати їх попередньо. І от читаючи про княжіння Володимира Святославовича ще до його хрещення, наштовхнувся на перелік язичницьких ідолів, які він наказав встановити на київській Горі капищі – а саме, то були ідоли Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мокоші. При цьому Наталія Полонська-Василенко взялася кваліфікувати тих язичницьких богів за походженням… і Симаргла вона кваліфікувала як “жидівського бога”.
      Лише цієї фрази вистачило мені, щоб відмовитися від купівлі того двотомника (хоч я вже і гроші відклав). Бо написати про ідола “жидівського бога Симаргла” могла лише людина, яка ніц не розумілася на предметі, про який пише. Бо в єврейській Торі, а саме в книзі Шмот сказано: “Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм…” (Вихід, 20:4-5). Тому ніяких ідолів ніякого “жидівського бога” князь Володимир не міг наказати встановлювати на київській Горі.
      В принципі, Симаргл міг бути “хозарським богом”… Але називати хозарів “жидами” – це теж абсолютно неграмотно. Чому? Питання окреме і дуже глибоке, достойне навіть не окремої статті, а цілої монографії. Але щоб було коротко, зазначу одне-єдине: на давньоєврейській мові “хазір” – це свинина, а на їдіш, який виник у Середньовіччі як єврейській суржик одного з діалектів німецької, це слово звучить як “хазер”. Отже, хозари – це, перепрошую “свинські” євреї. І той варіант юдаїзму, який сповідувався верхівкою хозарського каганату – він теж “свинський”. Тому називати Симаргла “жидівським богом”, маючи на увазі бога хозарського, а тим паче говорити про ідола “жидівського бога Симаргла”, маючи на увазі ідола бога хозарського – це теж принципово невірно.
      Обговорити спокійно оце своє відкриття я мав можливість з делегатами того ж ІІ Всесвітнього форуму українців. Саме вони й пояснили мені просту річ: такі високоповажні персони, як Павло Штепа, Наталія Полонська-Василенко та ін. працювали на еміграції – в умовах відриву від своєї рідної землі. Штепа – в Канаді. Полонська-Василенко – в ФРН. І т.ін… Вони робили, що могли і як могли. Для умов еміграції все написане ними – нормально. На те, що вони напишуть краще – просто не варто було розраховувати… А тому в “лихі 90-ті”, коли СРСР розвалився, а Україна стала Незалежною, діаспора попервах масово рвонула до нас… аби ВЧИТИСЯ, ВДОСКОНАЛЮВАТИ ЗНАННЯ про Україну та про українське в усіх аспектах. Але що вони побачили тут, у нас?! Це можна назвати пострадянським постапокаліпсисом. Населення з мізками, масово промитими імперської пропагандою. Ситуацію, коли все українське сприймалося як “жлобське” чи “рагульське”…
      В тому й полягає один з парадоксів пострадянської України, що на озброєння масово бралася ідеологія, вироблена в еміграції, у відриві від українського коріння! Брали ж на озброєння за принципом “аби не москальське”… Що ж до антисемітизму, квазіімперства, шовінізму й расизму, про які Ви пишете?.. Для емігрантів головним був УКРАЇНОЦЕНТРИЗМ, а все інше – то лише “приправа” до нього. Головним було зберегти на чужині свою українськість і передати її своїм нащадкам. І саме за збереження цієї україноцентричності і Штепа, і Полонська-Василенко, й інші варті поваги.
      А те, що вони багато в чому помилялися?.. То це вже НАШЕ завдання: відновити УКРАЇНСЬКУ УКРАЇНУ В УКРАЇНІ, на українській землі, припавши до українських джерел. Тоді зрозуміємо, в чому діячі української діаспори були праві, а в чому помилялися. Знати про їхні погляди потрібно – але довідково. І в жодному разі не потрібно їх абсолютизувати. Якось так… 🙂

    • Народи не святі. І націоналісти тих народів теж не святі. Звідки антисемітизм українських націоналістів? Із національного складу ЧК. Звідки національний склад ЧК? Із “межі осідлості” царської Росії. Чи правильно переносити гріх окремої особи на весь народ? Ні, неправильно. Чи може один праведник врятувати перед лицем Господа нашого честь цілого народу? Так, може.
      Татові 92, він боєць УПА (розвідка, зв”язок). В той час було нормально використовувати дітей, на них ніхто не міг подумати. Він розповідав і про найкращих ковалів у містечку західної України (звісно, це були євреї)… І про пияків, котрих звали “палюхи” (як не соромно, це були українці). А чому палюхи? Бо місцеві олігархи, у котрих траплялися заминки з реалізацією будматеріалів, наймали пияків, аби ті за сильного вітру підпалили якийсь куток у селі… І народ відкопував заначку і йшов по будматеріали… Ну, коли вижив… “Олігархами” у нас були (і зараз є) самі знаєте хто))…
      Тому, коли людям, котрі зголосилися в 1941-му в “українську” поліцію (лапки – бо яка вона була українська? німецька вона була) віддавали наказ про “остаточне рішення єврейського питання”, то одні згадували ковалів, а інші – “олігархів”… Але, кого би вони не згадували, а у німців розмова коротка: не виконав наказа – сам ставай до тої ями! І сім”ю туди ж! Але і тоді бували унікуми – один перев”язав праву руку бинтом, типу, ніготь вріс, стріляти не можу. А щодо інших священик (до речі, колишній офіцер (старшина) УГА) застерігав: підете грабувати євреїв (їх же не відразу у нас вбили, їх рік тримали в гетто) – до церкви не пущу! Декому помагало…
      Вибори 2019-го чітко показали: у 40-х люди брали зброю в руки з різною метою.

      • Дуже цікавий коментар👍 Взагалі, дуже цікаво вивчати історію не тільки по книжках, але і по спогадах очевидців чи їх родичів.

      • Я знаю випадки, коли львів’яни-українці ховали “своїх жидів” (львів’ян-євреїв) від знаменитого Львівського погрому, що стався на початку німецько-російської війни, яку частіше називають Великою Вітчизняною. А потім ті самі переховувані євреї забезпечували медичне обслуговування в загонах УПА. Всяке бувало, так…

  4. Дякую, пане Тимуре, за цей матеріал. Як на мене, дуже важливо для всіх нас розуміти не лише рушійні сили у нашому суспільстві, але й мотиви, причини, фактори, які на це впливають. Саме це дозволить нам успішно «грати в довгу», бо інакше одні й ті самі граблі чекатимуть на нас знову і знову. Тож не зупиняйтеся, підвищуйте нашу обізнаність у цьому напрямку 🙂

    • Шановний Гліб! Все було б добре, якби це вплинуло на можновладців. Хіба що в майбутньому… А поки що тільки пан Тимур та деякі читачі ЛО на цьому розуміються або хочуть розумітися.

      • Саме тому я згадав про гру в довгу. Звісно, є проблеми сьогодення, якими маємо перейматися у першу чергу, але було б помилкою цим обмежуватися. Бо в подальшому необхідно вміти швидко ідентифікувати будь-які руйнівні процеси — а вони обов’язково з’являться у тому чи іншому вигляді — та ефективно протидіяти їм.

        • Отож в подальшому я саме хотів поговорити про “гру в довгу”. про роботу на перспективу. Бо я саме цим і займаюся, як письменник.

        • “…В світлі сказаного, стає зрозумілою вкрай низька ефективність стратегії цивілізованого Заходу, який намагається завдавати ударів по найнижчому — по базовому фізіологічному рівню потреб російського суспільства. ” на мій погляд, західне суспільство, завдає удари, це як що ви маєте на увазі санкції, на разі по отриманню високих технологій, частково по верхівці , по закупівлі ресурсів, а вже сама рфія в антисанкціях бьє САМА по фізіологічним потребам свого наріда. Це в сенсі, що дії т.з. западу все ж таки ефективні, на жаль їх замало.

  5. Очень интересно. Если порассуждать о второй ступени пирамиды – о безопасности, то, например для европейских стран безопасностью является, вероятно, правовое государство. А для Украины – возможно, безопасностью в настоящий момент является то, когда нет кремлевских агентов. А для России – так как она много раз приближалась к демократии и уходила от нее, потому что возникали центробежные силы, так при благоразумном Горбачеве с его плюрализмом развалился совок, после развала заговорили о демократии и возникла Чечня и на горизонте – Татарстан. Срочно ушли к диктатуре. Диктатура – это их безопасность.

  6. За часів СРСР з самого ранку до бочки з пивом (тоді їздили такі міні-цистерни, може й тепер подекуди їздять) підійшов чоловік поважного віку і, домовившись з продавцем, заплатив за все пиво, ще й накинув їй дещицю за втрату “навару” (недолив, розбавляння водою, недовидача решти). А потім попросив наливати всім, хто скільки забажає. Спочатку клієнти приходили за стаканчиком-бокалом, тицяли дрібняки, а коли почули, що безплатно — бігли додому за банками-відрами-каністрами. Почалася давка, сварка, бійка. Приїхала міліція. Продавець вказала на дивного чоловіка.
    – А ЩО, Я ВЖЕ СТАРИЙ. ДО КОМУНІЗМУ НЕ ДОЖИВУ. Але хотів перед смертю побачити, як воно тоді буде, коли “КОЖНОМУ ПО ПОТРЕБАМ”.

  7. Тимур | 13 Січня, 2021 at 02:06 | Відповіcти
    О! Добре, що Ви згадали “Понеділок починається в суботу”.

    Доречі, Ви знаєте, що “Понеділок починається в суботу”, при наймі частко, був навіяний враженнями від фізфаку нашого Університету (тоді КГУ)?

    • Ні, не знаю. Дякую, що сказали! 🙂
      Я знаю дві інші речі:
      1. Якось одну корисну пораду молодим і тоді ще нікому не відомим братам Стругацьким дав український фантаст Володимир Владко.
      2. Екранізувати “Понеділок починається в суботу” попервах хотіли на київській кіностудії ім.Довженка – але не склалося. В підсумку, “Чародіїв” випустила Одеська кіностудія.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: