Перстень для Незламного (частина 2)

* * *

Подорожуючи якось Покуттям, великий поет Іван Франко заночував в одному з сіл, а на ранок отримав запрошення зазирнути в гості до місцевого старого коваля. Ось він і продемонстрував генію української нації простенький на вигляд перстень-печатку, тьмяно-сірого кольору, з мініатюрним зображенням невеличкого молоточка на пласкому зрізі. При цьому пояснив наступне:

«Ви, Іване Яковичу, син простого сільського коваля. Можливо, саме тому і написали прекрасний вірш про каменярів, які ламають скелю, рівняють людям шляхи для правди. Тому хочу подарувати вам цей перстень. Не з золота він зроблений і не зі срібла, а викуваний з найчистішого кричного заліза. Свого власника перстеньок цей наділяє небаченою силою. Немає таких перепон, яких би він не здолав.

Водночас, не буває так, щоб людині давалося щось одне, а натомість не забиралося щось інше. Так і з цим перстеньком: силу і завзятість своєму власникові він дає — та ось тільки натомість людські роки життя обмежує! Якщо володіє ним, наприклад, коваль чи інший робітник — проживе сім десятків років і не більше того. Іншим же людям перстень відміряє ще на десять років менше. Така ціна. Але навіть це не все: до кінця життя не можна перстень цей у себе залишати ні в якому разі! Тобто, покористувався його силою — дай також іншим до неї долучитися. Для цього обов’язково знайди гідного чоловіка, готового служити людям, і подаруй йому перстень. Віддай безкоштовно, нічого не просячи взамін. Якщо ж вирішиш перстеньок у себе залишити — чекай біди: або в тебе ще десяток-другий рочків відніметься, або від чужої руки загинеш. Загалом, силі перстня обов’язково вихід потрібно дати, інакше не можна».

Подумавши гарненько, Іван Якович Франко все ж погодився прийняти подарунок старого коваля, що жив у невідомому селі на Покутті. Безліч літературних шедеврів створив після цього, прожив же на світі шістдесят років — рівно стільки, скільки обіцяв коваль. Після батька перстень успадкував його син Петро Іванович. Багато чого пережив він: і в Світову війну повоював, і летунський відділ Галицької армії створював, і будучи збитим, в полоні польському побував, в таборі Домб’є відсидів, потім з полону втік…

— І ось тепер я шукаю, кому б далі перстеньок передарувати? — закінчив свою розповідь високий гість. — Ми… моє покоління, тобто, що могли, те для України зробили. А ось що готовий зробити заради рідної землі ти, Степане?.. Подумай гарненько. І якщо готовий звалити на себе тягар відповідальності — що ж, бери перстень! Тоді він твій.

 

* * *

Тоді, на березі Стрия підліток, ясна річ, прийняв чудовий дар від сина великого Каменяра. А далі…

Далі всяке ставалося. Степан керував месниками, які вбивали катів української землі. Сидів у в’язниці та в концтаборі «Заксенгаузен», втікав звідти і знов потрапляв за ґрати, і знову звільнявся. Еміграція, боротьба за чистоту ідеології з різними «демократизаторами»…

Безумовно, Степан Андрійович Бандера був успішним. Ось тільки що вплинуло на успіх: міфічна сила загадкового сталевого персня — чи ж сила характеру, що розкривалася поступово, рік від року?.. Чим більше він думав над цим, тим більше дивувався, до чого ж схильні великі письменники (а також їхні діти) підпадати під вплив дурних казочок.

У підсумку ухвалив наступне рішення: про сталевий перстень нікому нічого не говорити доти, поки йому не виповниться рівно 51 рік — і вже тоді, за святковим столом розповісти присутнім всю цю неймовірну історію. Над якою вони всі разом посміються, ясна річ. Чим менше часу залишалося до призначеної дати — 1 січня 1960 року, — тим з більшим задоволенням Степан Андрійович передчував те, що неодмінно мало статися.

Так все і йшло, доки проводир ОУН(б) не був убитий на 51-му році життя в Мюнхені агентом НКВС. Коли згодом його син, названий на честь діда Андрієм, емігрував до Канади, то прихопив на згадку про батька якийсь сталевий перстень, прикрашений зображенням чорного молоточка. Про подальшу долю артефакту нічого невідомо. Крім того хіба, що син Степана Бандери пішов з життя в Торонто всього лише у 38-річному віці — якось надто вже зарано…

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

About the Author

Tymur
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

12 Comments on "Перстень для Незламного (частина 2)"

  1. Сергій-Львів | 2 Січня, 2021 at 00:20 | Відповіcти

    Неймовірно, цю гімназію закінчив ще в совкові часи. Дізнався про те, що в ній вчився наш Герой, лише в останні роки існування совка. Хоча, коли був в Краснодарі ще школярем, почув, що я “бандерівець” і сприйняв це як представник Західної України. Якщо шановний пан Тимур дозволить, я знайду спосіб передати це чудове оповідання теперішньому керівництву Стрийської гімнзії (колишня школа №7).

    • Авжеж передавайте! Шкода лише, що ми з дружиною зараз просто не мобільні (я так точно до весни не ризикую виходити – бо може бути слизько, милиці ковзають). Та й на українську пенсію в Стрий не можна прокататися… Особливо після підвищення цін на залізничні перевезення. 🙁 Інакше б принаймні я так точно у Стрий міг би приїхати – якби у гості запросили, звісно!..
      🙁
      Шкода також, що Ювелірний дім “Жуайо” закинув свій проект “Спадщина”, не довівши його до пуття… Адже вони хотіли запустити на продаж всі 12 описаних нами прикрас! І збірку наших оповідань грозилися випустити в якості промоушну… Нічого цього, на жаль, так і не сталося. Але ж написані нами оповідання лишаються у нашій інтелектуальній власності! Тому можемо поводитися з ними, як вважаємо за потрібне. І якщо ота гімназія досі існує – передавайте, авжеж! 😀

      • Хорошая легенда. Но сына Степана тоже убили. Логика. Есть родовые негласные истории, когда родители, в свое время, называют наследникам их настоящих и будущих врагов. Молодым кажется все сказками и абсурдом до неожиданного, подлого удара врага. Только тогда, если выжил, наступает позднее прозрение. Такова жизнь.

        • А народи й нації саме на ЛЕГЕНДАХ, МІФАХ і зростають! Отож ми й спробували створити один таких літературних міфів – у позитивному сенсі цього слова. І чим більше буде отаких позитивних міфів і легенд, тим швидше зростатиме новітня українська нація ІІІ тисячоліття!.. 😀

  2. Дякую вам, дуже цікаво.

  3. Неймовірно!
    Дякую.

  4. Андрій Олегович | 2 Січня, 2021 at 12:24 | Відповіcти

    Гарно .

  5. Ухх!! Добре!!
    Майже 10 рочків не був у Київі!
    Але був би на “Цеппеліні” туди дістатися. Дякую Тімуре! 🙂

  6. Довелося побувати в Стрию не один раз, відвідував краєзнавчий музей. Був вражений історією кооперативного руху в Галичині – надзвичайно потужний, молочна продукція продавалася у Відні та Варшаві, велика кількість людей отримала змогу непогано заробляти – надзвичайно цікавий матеріал. Наші люди вміють взаємодіяти – потрібні центри кристалізації, такі, як С.Бандера чи П.Порошенко.

  7. Дякую, шановний Тимуре! Як завжди, чудово!

  8. Пане Тимур, дякую вам за вашу творчість.

  9. Поважний Тимуре,величезне спасибі за Вашу розповідь. Кажу Вам як Ваш пранкер.. (надіюсь тут Ви посміхнетесь))
    Най Вам Господь, Вам та Ващій дружині надасть усього найкращого.
    Дуже чекаю Ваших фантастичних романів, бо з деякого часу, не без Вашої допомоги, долучився до наукової фантастики. )

    Слава Героям України!!!

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: