Культурний код (частина 1)

Автор — Тимур Литовченко

Це буде лонґрід на культурницьку тематику. Отож тим, хто терпіти не може мої лонґріди — нагадую: читати це не обов’язково. Просто оскільки я вже не вперше пишу на «Лінії Оборони» про культуру — мушу якось пояснити, навіщо роблю це?! Бо війна (в аспекті оборони рідної землі) та культура на перший погляд несумісні… Але не все аж настільки просто в нашому світі.

Навіщо це все?!

В матеріалі «Зелен(ськ)ий HR» я вже описав ситуацію, коли людина змушена пояснити, навіщо займається якоюсь діяльністю. Однак це може статися не тільки при наймі на роботу. Задаватися питанням про доцільність докладання своїх зусиль в тій чи іншій сфері рано чи пізно починає кожен, коли складуться відповідні умови.

Вирішивши у віці 11,5 років колись-то стати прозаїком-фантастом, я попервах наштовхнувся на суцільну стіну нерозуміння. Першою людиною, яка висловила зацікавленість в моїй писанині, стала моя «муза» — майбутня дружина, а згодом і майбутня співавторка. На той час мені вже був 21 рік, однак усвідомлюючи граничну мізерність такої підтримки, я просто мусив розібратися з тим, а навіщо потрібна вся ця літературна діяльність в глобальному розумінні?! І якщо ширше, то навіщо існують мистецтво і культура?.. Справді, якщо жодного особливого сенсу в цьому нема — то не варта шкурка вичинки.

Оскільки в радянській школі усім нам довго й занудно впарювали тези про «мудрість народу» і «правоту колективу» — найпростішим видавалося опитування простих людей. Чим простіша людина — тим правдивіша правда мала би відкриватися, по ідеї, через отакі імпровізовані інтерв’ю. Але… наслідки мене відверто розчарували й надійно підірвали віру в «граничну мудрість народу». Ще б пак!..

Віддалений родич моєї дружини висловився в тому сенсі, що всяка різна творча «антиліхенція» тільки і може, що «п**діти як радіва, а робити руками ніх** не вміє й не хоче».

Один мій колишній однокласник, який працював вантажником в гастрономі, відверто посміявся наді мною та сказав, що може дістати хоч апельсини й «анани з бананами» посеред зими, хоч цистерну коньяку посеред ночі — а що можуть дістати «лошари», які нічого із себе не являють?!

Інший мій колишній однокласник — битий життям мужик, який відмотав на зоні строк за зґвалтування, висловив упевненість, що письменники живуть «по приколу», бо просто життя не знають, їм усе пох**… ну-у-у, занадто легко, як з гуски вода…

Мій колишній одногрупник — екс-бізнесмен, який в «лихі 90-ті» ворочав мільйонами, а тепер сидів сам-один з переламаними ногами в обшарпаній халупі, де з меблів спостерігалися лише ліжко, стіл, два стільці та ще пара настінних поличок-антресольок, був найвідвертішим: хто ніколи в житті не тримав в руках «лимону баксів» — той дебіл, недостойний найменшої уваги. А що там можна сказати про творчість?.. Пшик — ото й усе!!!

Насамкінець, на подібну розмову під час «газетної ночі» (фінальна стадія верстки часопису в режимі «до упору» з тим, щоб на 9:00 наступного ранку завезти в друкарню повністю готовий електронний оригінал-макет) мене несподівано втягнув верстальник мого журналу. Він все ніяк не міг зрозуміти, навіщо комусь братися за написання художніх творів?! При цьому він чудово розумів, що статті в газету чи журнал пишуться заради заробітку. Але художні твори, за які нараховуються копійчані гонорари?! Це було вище його розуміння.

Насправді таких імпровізованих інтерв’ю було значно більше — просто я послався на найбільш яскраві та найбільш типові з них. А в підсумку виходило, що (за Ільфом і Петровим) «сермяжна, вона ж посконна, домоткана і кондова» правда полягає в тому, що ніяке мистецтво, ніяка художня творчість пересічним людям не потрібна. Від слова «зовсім». Пересічних людей цікавлять речі геть інші. Й навіть той мінімум суто прикладного мистецтва, який вони час від часу допускають у своєму житті (наприклад, застільні пісні, модний одяг, красива упаковка товарів, телешоу, розважальна кінострічка тощо) — видається їм чимось надлишковим, без чого в разі потреби можна залюбки обійтися. До самих же митців вони ставляться як до диваків або навіть гірше — як до придурків. Що повністю відповідає класичній фразі Герасима Калитки зі «Ста тисяч» Карпенка-Карого, віднесеній до освічених людей:

«Застав його коняку запрягать, то й не запряже: він зараз полізе по книжках, по тим рихметиках шукать, як це робиться».

До речі, списати таке ставлення на недостатню освіченість опитаних (як це зробив Карпенко-Карий зі своїм драматичним героєм) не виходить. Адже згаданий мною колишній однорупник свого часу поступив до МВТУ ім.Баумана — а цей технічний виш вважався найкрутішим на весь СРСР, тоді як наш КПІ посідав у рейтингу технічних вишів лише третє місце. Мого одногрупника витурили з Бауманського училища за певні студентські «подвиги», тому-то він і опинився в нашому КПІ, однак завжди дивився на всіх трохи зверхньо: ще б пак — він був настільки крутим, що поступив до МВТУ, ми ж потрапили всього лише в КПІ!.. А після того, як він потримав в руках «лимон баксів» — у хлопця остаточно зірвало дах. Отже, його думка про глобальну марність мистецтва для людства виглядала істиною в останній інстанції й оскарженню не підлягала…

Себто, нібито не підлягала… Бо цілком несподівано протилежну думку я зустрів серед висловлювань знакового державного діяча Британської імперії — сера Вінстона Черчилля. Нібито під час ІІ Світової війни прем’єр-міністрові принесли на розгляд проект бюджету на наступний рік. Гортаючи цей документ, прем’єр-міністр нібито спитав зненацька:

— А чому я не бачу витрат на культуру?

— Але ж сер! Зараз йде війна не на життя, а на смерть, ми змушені заощаджувати кожен фунт стерлінгів, кожен пенні… Тож яка культура?..

На це сер Вінстон Черчилль відповів контрзапитанням:

— Якщо нема культури, то навіщо ми тоді воюємо?

(Далі буде)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

About the Author

Tymur
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

6 Comments on "Культурний код (частина 1)"

  1. Все прямо у дірочку! Тому бидло трущобне і оперує гаслами “Безвіз на хліб не намажеш!” Учитися не хочуть, але все хочуть щоб все і одразу. Тому ми на граблях і танцюємо з таким електоратом. Скажи ідіоту – “Я дам вам ВСЕ!” тільки проголосуйте, і завтра закінчиться епоха бідності, олігархи будуть стояти у стійлі. А потім виявляється що епоха бідності закінчилася для вибраного лохами припиздента, а у стійлі виявились не олігархи а тупий нарід. Отака херня малята. Дурні не можуть мислити логічно. Звідкіля візметься ВСЕ? Так ми сука віднімемо у олігархів! А потім виявилось, що олігархи забирають останнє, а десь там готується новий проект пісюаніста-клоуна, а може сяви, який і в третій раз сходить по “бальшому” на голову виборців. Будьте пильними, але що можна пояснити махровому совку, дебіла та природному імбецилу? Що існує Закон збереження та перетворення не тільки енергії, а й грошових коштів? Нах це йому? “ВПЕРЕД, ЧМО ЯПОНСЬКЕ”(С).

  2. Дуже слушно піднята тема, паном Тимуром, я також , задумуючись над результатами виборів , вважав, що то все через слабку базову освіченість та пропоганду, але доводилось розмовляти і з патріотично налаштованими інтелігентами в широкому розумінні- « лиш би не Порох, ліпецкая хвабрика…». Такий стан речей мене вводить в ступор, що їм мозок залило?

  3. а що можуть дістати «лошари», які нічого із себе не являють?!
    – це і є ідеал наріду, аби бути ситим та меньше чимось перейматися. Зрозуміти легко: тисячоліттями виживав сильний, практичний, запасливий, спритний. гени та інстинкти “хєрні нє посовєтуют” 🙂
    Але ж буття ускладнюється, то хтось має бути вищим, має розвиватися; бо буде й досі середньовічна зграя, а нам щоб вижити потрібна Свідома Нація

  4. 1. Боги, коли створювали СВИНЮ, обмежили рухи її шиї, тому свиня НЕ МОЖЕ дивитись на небо. Хіба що коли смалять паяльною лампою/газовою лампою… Матеріальний світ Арімана не потребує Бога та духовності, то зайве!
    2. всьо віднімемо та поділимо – старе, як цей світ! за звичай, бідними стають ВСІ, а багатими – купка мерзенних негідників!

  5. “Нібито під час ІІ Світової війни прем’єр-міністрові принесли на розгляд проект бюджету на наступний рік. Гортаючи цей документ, прем’єр-міністр нібито спитав зненацька:
    — А чому я не бачу витрат на культуру?” – на жаль, дыйсно, “нібито”…
    “Цитата була нещодавно відтворена актором Кевіном Спейсі до Кріса Меттьюса з MSNBC…
    Він і ми були раді дізнатись, що Черчілль, тим не менш, висловлював подібні настрої ще до початку війни, виступаючи перед Королівською академією 30 квітня 1938 року. Хоча Черчілль мав на увазі, зокрема, живопис і скульптуру, не складно поширити свої погляди на Мистецтво загалом:
    Мистецтво має важливе значення для будь-якого повноцінного національного життя. Держава зобов’язана себе підтримувати та заохочувати їх. Країна має в Королівській академії заклад багатства та могутності з метою заохочення мистецтв живопису та скульптури….”
    https://winstonchurchill.hillsdale.edu/the-arts-what-are-we-fighting-for/

  6. Я художник, повністю підтверджую слова автора, про ставлення до мистецтва більшістю людей.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: