Про «Радіодиктант»

О, слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинутий на сміх!
Пісенний грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.
Святослав Караванський

Тарасові слова: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя» досі актуальні. За деякими даними людська істота запрограмована так, що може осягнути справжню мудрість набагато пізніше закінчення освіти. Хоча завжди хочеться якомога раніше. Тому вчитись корисно постійно. Зрілий вік приносить глибину розуміння того, що відбувалося протягом життя і, не властиву молодості, ясність душі.

Всеукраїнський радіодиктант національної єдності традиційно проходить у День писемності і цього року відбувся 9 листопада о 9:00.

Я разом з родиною теж писав цей диктант. Звичайно, як і багато інших українців, наробив кілька помилок, бо на слух важко сприймати текст. Звертаюся до Автора і коректорів ЛО «Буду Вам вельми вдячний, якщо мої деякі порушення існуючого правопису не будуть виправлятись».

Що стосується знання української мови, то я ніколи цим не хизувався, а навпаки зазначав: «Відомо, що іноземну мову можна вивчити за місяць, а рідну потрібно вивчати усе життя». Великий знавець української мови С. Караванський радив: «У висліді, як казали галичани, а тепер уже й негаличани, питомої української мови не знають ні академіки, ні доктори наук, ні професори українознавства, ні письменники, не кажучи вже про нашого брата – перодряпа. Тому, виходячи з мудрости, що вчитися ніколи не пізно, нумо вчитися!» Він мав рацію – зростає покоління, яке не вміє просто грамотно писати, ні українською, ні російською, тим більш, ані англійською. Ніяк.

Прислухайтеся, якою мовою спілкуються на перервах учні і вчителі. Отож!

Отже, знавці української мови, відповідайте, як правильно написати: хропеш чи хропиш, ростеш чи ростиш, волочиш чи волочеш, застелиш чи застелеш, стелеться чи стелиться? Чому пишеться машинобудівний, але машинно-тракторний? всесвітньовідомий, але всесвітньо-історичне? І чому в орфографічних словниках наявні і Запорозька Січ і Запорізька Січ і як написати правильно? І чим відрізняється слово запоріжець від запорожець? Завжди є спокуса давати прості відповіді на складні запитання, але вони часто неправильні… Бо не все так однозначно, як здається.

Надаю текст диктанту:

«Виклики книжкової ери.

Наприкінці минулого тисячоліття читачі стурбовано запитували: «Невже електронні носії витиснуть традиційну книжку?» Але, коли Джоан Ролінґ написала «Гаррі Поттер» і її серія романів розійшлася стомільйонними накладами, це питання втратило свою гостроту.

Сьогодні біль-менш зрозуміло, що не носії, принаймні, поки що не створюють кардинальні загрози паперовим книжкам

Проте, з’явилися вони не випадково. Гадаю, що Бог так готує нас до далеких мандрівок. Це Він підсунув нам ґаджети, щоб ми змогли, колись, забрати з собою на інші планети свої улюблені книжки, музику, фотографії, картини, бо як інакше удалося це зробити.

Отож, доки Ілон Маск  ще тільки на півдорозі до інших світів, паперова книжка в безпеці. Однак, деякі науковці стверджують, що коли люди, нарешті, зможуть зачати у космічних умовах нове життя, то таке людське дитя буде схоже, радше, на знайомий кинемонографічний образ енелятки, з великою головою і очима на пів-обличчя  з слабкими м’язами. Для нього, на відміну від нас, таке приємне відчуття, як гортання сторінок, запах паперу, будуть невідомі.

І ось, напевно, вже аж тоді запанує ера електронних книжок.

Але й це не страшно, головне – читати, і не так важливо з яких носіїв. Бо книжки – це знання й емоції, які на відміну від щоденного потоку інформації, залишаються з нами надовго».

Ніколи не погоджуюсь, що коли-небудь людству будуть невідомі такі приємні відчуття, як гортання паперових сторінок. І ніколи не запанує ера тільки електронних книжок. І зовсім не Бог подарував нам гаджети, а талановиті математики, винахідники і підприємці. А переказувати фантастичну дурню, що, нібито, люди колись будуть схожі на енелятків, не личить письменникові.

При усій повазі до автора тексту –  письменника, лауреата Національної премії України імені Т. Шевченка Івана Малковича, цей диктант лише частково український. Тобто, в диктанті присутня українська мова, але зовсім відсутня сама Україна.

Щоб насолоджуватися чудовою українською мовою рекомендую найкращий світовий роман: Мігель де Сервантес «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» у перекладі Миколи Лукаша, а також Бокаччо Джованні «Декамерон» у його перекладі. Написали сучасні романи українською М. Матіос, О. Забужко, М. Вінграновський, Ю. Вінничук, П. Загребельний, В. Шкляр, та багато інших.

Єднати українців повинна не тільки мова. Армія, яка захищає нас від мордору варта  також згадки і поваги. Цей диктант не виховує патріотів України. На жаль.

 

Yaroslav

28 Comments on "Про «Радіодиктант»"

  1. володимир | 10.11.2020 at 15:34 |

    Погоджуюсь з думкою Ярослава. Яка мета написання Диктанту національної єдності? Писати без помилок? Прорекламувати текст Малковича? Нав’язати красиву суперечливу дурню?

  2. Якась дуже відстала істота писала текст, який інша відстала істота для видібрала для диктанту. Який піп, така його й парафія.

  3. Док | 10.11.2020 at 16:37 |

    Зазвичай, у тексті диктанту змісту приділяється другорядна увага. На першому місці стоїть вміст слів зі складною орфографією, та присутність складно-підрядних речень. Зміст головує у такій вправі, як написання твору. Тобто, нарікання автора – не на ту адресу

    • Yaroslav | 10.11.2020 at 17:08 |

      У ВСЕУКРАЇНСЬКОМУ диктанті зміст «другорядний»? Цікава думка…
      Хіба складно було поєднати зміст і складну орфографію?

    • Вовк | 10.11.2020 at 18:47 |

      Дідько!
      Мене,як СТАРОВІРА ;), просто ВБИВАЄ ті пів-обличчя, пів-тиблука та пів-ще щось.
      Малкович – непоганий тип, але що таке еленятко зІ слабкими м’язами, я не знаю. Невже у Космосі будуть народжуватись уродці, а не люди?

      • В Космосі відсутня гравітація. Або треба буде створювати її штучно – або в невагомості потужні м’язи справді будуть ні до чого.

        • Вовк | 10.11.2020 at 22:18 |

          Дитина в утробі матері теж перебуває в невагомості…

          • Сергій-Д | 11.11.2020 at 17:02 |

            І що? Далі ж вона опиняється таки під дією гравітації, нє? І чому пан вважає гіпотетичних енелят “уродцями”? Бо цінуєте лише великі м’язи, так?

  4. Я би ще порекомендував “Пригоди бравого вояка Швейка” в перекладі Степана Масляка.
    Ну просто безсмертна фраза) – “Я знаю двох Фердінандів. Один служить у аптекарському магазині Пруші й одного разу помилково випив там пляшку якоїсь гидоти проти випадання волосся; а потім знаю ще Фердінанда Кокошку. Той збирає по вулицях собачі гівенця. Обох анітрохи не шкода.”)))

    • Дмитро | 10.11.2020 at 16:57 |

      Шикарний переклад. Чого лишень слово “обкалявся” варте! )))))

  5. Дмитро | 10.11.2020 at 16:56 |

    Читав “Дон Кіхота” саме в перекладі Лукаша. І мені дуже сподобалось, як вночі дочка корчмаря із своїм коханцем “добряче ПОЖИРУВАЛИ”! )))))) Реготав, як божевільний. Ще не чув такого опису данного процесу…

  6. Евгений (3-я волна) | 10.11.2020 at 17:18 |

    учора-позавчора я Вас, Yaroslav, згадував у коментарі…

    Дякую, що Ви з нами!

  7. “Щоб насолоджуватися чудовою українською мовою рекомендую найкращий світовий роман: Мігель де Сервантес «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» у перекладі Миколи Лукаша, а також Бокаччо Джованні «Декамерон» у його перекладі” (с)
    *****
    Перепрошую, але хоча ці переклади здійснені чудовою українською мовою геніальним Миколою Лукашем, та про Україну не згадує ні Сервантес, ані Бокаччо. Отож виходить, що і в цих перекладах “присутня українська мова, але зовсім відсутня сама Україна”!
    🙁
    Тоді вже краще читати “Енеїду”: хоча всі там троянці, всі боги римського пантеону, проте Котляревський все ж таки зробив Енея козаком!..

    • Сергей М Г | 10.11.2020 at 18:21 |

      І переклади, згадувані тут, читав з насолодою, і диктант написав і відправив.
      От який жанр в нашій Нені ніколи не висохне – то критика:-).

    • Вовк | 10.11.2020 at 18:49 |

      Енеїда то як Тора для іудеїв…

    • Yaroslav | 10.11.2020 at 18:49 |

      Можливо моя освіта не дозволяє зрозуміти суржик Котляревського. Там теж відсутня Україна. А от майже скопійований текст у Сервантеса про судову владу я колись оприлюднив:
      https://defence-line.org/2019/05/diptix-abo-xto-u-kogo/

      • Владислав | 10.11.2020 at 21:27 |

        Нас навчали, що за основу літературної української мови взято київськополтавський діалект. Тобто суржик Івана Петровича є мовним еталоном. Взагалі більшість критиків суржика не знає первісного значення цього слова, бо, знаючи його, на накидалися би так люто на нас суржикомовних.

        • Yaroslav | 10.11.2020 at 21:39 |

          Для Владислав 10 Листопада, 2020 at 21:27
          Ніколи не вважав суржик еталоном української мови.
          Може причина у вчителях? Рене Декарт (1596-1650) не міг поруч і собою терпіти невігластва. Його лакей, завдяки заняттям з господарем, став професором математики. Такого вчителя можна назвати Вчителем.
          Так граніт якої науки гризуть у межах незалежної України наші діти? І яку науку здобуло старше покоління? Як ілюстрацію зазначу, що університет в Києві закінчили і Володимир Зеленський і В’ячеслав Чорновіл. Вражаюче різний результат.

          • Вовк | 10.11.2020 at 22:22 |

            Та ну на!
            Зєля закінчив Криву та рогату філію наргоспа ім. Гетьмана…
            Це як маца у поца

  8. Сергей М Г | 10.11.2020 at 19:07 |

    І переклади, згадувані тут, читав з насолодою, і диктант написав і відправив.
    От який жанр в нашій Нені ніколи не висохне – то критика:-).

  9. 70-ті роки ХХ ст. Київ.
    Довжелезна черга в гастрономі. До прилавка нахабно протискається молода особа.
    Микола Лукаш, один з найвизначніших українських перекладачів, звертається до неї: “Куди це ви так поспішаєте, панночко?”
    Дівиця гордо відповідає: “А я па-вашему нє панімаю!”.
    “Нічого,- каже Лукаш,- я можу і по-вашому: куда прёшь, бл&ть?”
    (c)

    • Yaroslav | 11.11.2020 at 10:26 |

      Микола Лукаш знав 20 мов, тому зовсім не дивно, що він так точно переклав власні слова з української на «по ихнему».

    • Укроп | 11.11.2020 at 16:54 |

      Подивіться як чудово обіграли тему “Дизель-шоу”, отримаєте задоволення від знущання над “іхнім нарєчієм”, надзвичайно талантливо! 🙂
      https://www.youtube.com/watch?v=MKrPdcYLMGI

  10. Укроп | 11.11.2020 at 16:52 |

    Можливо, я чтогось не розумію у своїй технократичності, але для мене майже незрозуміле відчуття ностальгії при “гортанні сторінок”. Навіщо? Ви що захищаєте, українське слово, мову, чи носій, на якому воно існує? И чим вам не подобається екран комп’ютера, планшета, ноутбука, телефона? Там слово стає “не досить українським”? То я вам скажу, що це мабуть таки є дурня, не треба ностальгувати за речами, думайте більш глобально, бо наступним кроком стане “справжні фотографії – це ті, що зняті на плівковий фотоапарат, а цифрові холодні та неживі” 🙂 Мені здається що наявність у книги “матеріального носія” дає більше мінусів. Згадайте як колись “брали книгу почитати на день”. А зараз перепишіть файл куди хочете і читайте через що хочете. Це погано? “Сторінки не пахнуть”? 🙂 То це всьго лишень звичка, і не більше… Я зараз читаю немало, а от паперову книгу в руках коли тримав вже і не пам’ятаю. Ви не помітили, що паперове переходить у розряд подарунків і не більше? А от майбутнє – за цифровими копіями і не треба казати що ми щось тут “втратили”. Ми не втратили, а знайшли. Волю.

    • Andriy Moderator | 11.11.2020 at 22:53 |

      Проблема с электронными носителями весьма тривиальна – есть устройство, можно прочитать, нет устройства – нельзя. А устройства весьма недолговечны и стандарты меняются регулярно. Уже сейчас малореально найти устройство, которое прочитает пятидюймовую дискету, которая была весьма популярно, я уже не говорю о менее популярных носителях nbgf ZIP. Телеметрия полета Бурана пропала, поскольку ее уже нечем прочитать. Было такое устройство – RocketBook. Тоже уже не найдешь.
      А тысячелетнюю книгу можно и сейчас полистать.

  11. Yaroslav | 11.11.2020 at 18:51 |

    Не забувайте, що письменник працює нелегко і досить довго. А усяка праця повинна оплачуватися належним чином. Щоби їх книжки купували, а, отже, і оплачували, потрібен паперовий варіант. Це зовсім не виключає і електронну книжку, за яку можна сплатити в інтернеті. Навіть у далекому майбутньому ніхто не працюватиме безкоштовно.
    Колись мені закортіло прочитати роман «Газелі бідного Ремзі» Володимира Даниленка, який вийшов у 2008 році. Купив, бо електронної версії не було, та, здається, і зараз немає.
    Окремий уривок я публікував на ЛО. https://defence-line.org/2019/05/mentalnist-73/

Comments are closed.