З точки зору мистецтва (частина 2)

Автор — Тимур Литовченко

Віяння змінилися

Таким чином, той самий знаменитий епізод в культовому радянському серіалі «Сімнадцять миттєвостей весни», коли штандартенфюрер СС Макс Отто фон Штірліц у присутності свого «підопічного» пастора Фріца Шлага не тільки слухає по авторадіо виступ Едіт Піаф, але й називає останню «великою співачкою», яка переживе свій час — насправді не містить жодного натяку на якусь «неправильність думок» гера полковника. Адже німці любили й цінували Піаф, вона теж почувалася комфортно в товаристві окупантів, охоче фотографувалася з ними… Все «вась-вась» і «тіп-топ»!..

Але така любов процвітала лише в 1940-1944 роках. Надалі ж, починаючи з червня 1944 року, війська союзників поступово просувалися з Нормандії на інші французькі території. Зі звільненням Ельзасу й Лотарінгії в грудні 1944 року деокупація Франції переважно завершилася, хоча окремі території лишалися під контролем німців аж до повного завершення бойових дій на Європейському континенті.

Отут у французів і спалахнув «японський сором» в дуже відвертих і неприхованих формах! Помічені в колабораціонізмі персони у кращому разі піддавалися тотальному громадському остракізму, в гіршому разі — потрапляли за ґрати або навіть страчувалися. Іноді без особливих формальностей у вигляді суду і слідства… на рівні лінчування.

На мою скромну думку, подібні прояви остракізму засвідчують, що під час окупації французи в масі своїй були налаштовані до німців дуже навіть лояльно. А вже після звільнення союзниками, коли віяння змінилися, вони взялися настільки несамовито викривати й засуджувати найбільш відвертих колаборантів тому, що ментально «переносили» на жертв свою власну провину — і таким чином, нібито «самоочищувалися» у власних очах…

Але «самоочищення» — це добре. А от як бути з країною в цілому?! З чотирма в цілому мирними роками життя під п’ятою цього пекельного виплодка — Адольфа Гітлера?! Тим паче, Франція була зарахована до лав країн-переможців нацизму, а генерал Шарль де Голль став «совістю нації»… З чим реальне минуле країни не стикується жодним чином.

Ну що ж, якщо не стикується — то його потрібно зістикувати силоміць! А для цього всі засоби годяться. Особливо мистецькі. А з арсеналу мистецьких засобів найбільш придатним є кіно, яке Володимир Ульянов-Ленін називав «найважливішим» з усіх видів мистецтва — разом з цирком, ясна річ…

І почалося!..

Своєрідною «пробною кулькою» тут можна вважати кінострічку «Бабетта йде на війну», знятою режисером Крістіаном-Жаком в 1959 році. Так-так, це той самий Christian-Jaque, який зняв згаданий вище к/ф «Кармен» з Жаном Маре в ролі дона Хозе… але в даному разі нас цікавить вже його повоєнний доробок. Безперечно, колосальну роль у створенні «Бабетти…» відіграла вже відома на той час Брижит Бардо. Причому не тільки на екрані: акторка вщент розкритикувала перший варіант сценарію, буквально закресливши кожну сторінку червоним олівцем і написавши наприкінці, що «не бажає зніматися в такому лайні».

Отож сценарій був кардинально переписаний, і в підсумку глядачі побачили веселу історію про те, як наївна провінціалочка, яка приїхала працевлаштовуватись прибиральницею в публічний дім, спочатку стає рядовим у військовому штабі емігрантів-французів, а потім відіграє центральну роль в спецоперації з викраденні нацистського генерала фон Аренберґа й відправці його літаком до Великої Британії. Завдяки чому зривається знаменита операція нацистів «Морський Лев».

У загальних рисах, стрічка приблизно нагадує улюблене кіно Йосипа Сталіна — «Подвиг розвідника». Тільки знято все в комедійному ключі: з «вибуховими» цигарками, придурком-гестапівцем оберштурмфюрером «татусем Шульцом» (колишнім пацієнтом психіатричної клініки), специфічними жартиками на кшталт «Якщо німці й покладуть нас на лопатки — то небезкоштовно!» (вигук бандерші публічного дому, з яким Бабетта полишає Францію) тощо. І звісно ж — з весільними дзвонами на бекґраунді: бо головна героїня ще й виходить заміж за хороброго молодого дворянина!

При цьому в «Бабетті…» все ще присутня достатня кількість доволі-таки реалістичних елементів. Наприклад, чітко видно, що в боротьбі з нацистами французи відверто пасуть задніх, тоді як вся ініціатива належить англійцям. А батьки розвідника Жерара де Кресі-Лозера, який супроводжує Бабетту на окуповану територію — герцог і герцогиня налаштовані абсолютно примиренськи й зовсім не розділяють позиції свого сина. Ще один правдивий момент — епізод, коли лейтенант де Кресі-Лозер дивиться на мапу, де позначені поодинокі вогнища Спротиву нацистській окупації…

Але минув відносно короткий час, і в 1966 році на екрани вийшла кінокомедія «Велика прогулянка» за участю блискучого дуету видатних французьких коміків. В основі її сюжету лежить схожий хід: британський бомбардувальник був збитий над окупованою французькою територією, отож екіпаж вистрибнув з парашутами над Парижем. До порятунку двох пілотів підключаються диригент оркестру Станіслас Лефор (Луї де Фюнес) і звичайний муляр Огюстен Буве (Бурвіль). Протистоять їм знов-таки придурки-есесівці, один з яких до того ж потерпає від косоокості. Але що тут нове — то це неймовірна міць руху Спротиву, до якого належить, очевидно, вагома частина трупи паризької Опери.

До того ж, співчуваючі французи знаходяться скрізь і всюди, тому англійці в підсумку успішно перелітають на планерах на територію Віші, супроводжувані диригентом, муляром і двома монахинями. І тут чомусь не враховується, що режим Віші був цілковито колабораціоністським. Тому наскільки безпечно могла б почуватися вся компанія втікачів на тамтешній території — питання відкрите…

Але минуло ще півтора десятиліття, і в 1982 році глядачі дістали змогу потішитися вже зовсім фантастичною комедією «Ас із асів» з незрівняним Жаном-Полем Бельмондо у головній ролі. Пишучи про «фантастичність» цієї стрічки, я анітрохи не перебільшую, бо за сюжетом, Джо Кавальє — колишній льотчик, а нині тренер французької боксерської команди, яка прибула на Олімпійські ігри 1936 року, втягає з Берліна… маленького хлопчика-єврея! Та ще й за допомогою старого друга (колишнього ворога) — офіцера Люфтваффе Гюнтера фон Бекмана вивезти його на особистій автівці Гітлера до сусідньої Австрії!!! Завдяки чому обігрується, в комедійному ключі, тема аншлюсу…

Отак поступово, від однієї кінострічки до іншої французи перетворювалися з лояльних колаборантів на затятих антифашистів… точніше — на антинацистів. Тоді як німецькі окупанти вироджувалися у повних екранних придурків, перемагати яких — справа не тільки весела, але й вельми приємна.

36 Comments on "З точки зору мистецтва (частина 2)"

  1. Евгений О | 11.10.2020 at 15:07 |

    Перетворюються, ще й як перетворюються!
    Мабуть таки не тільки радянську історію тієї страшної війни доведеться ревізувати та переписувати….
    А так, повторюсь, все прекрасно: мистецтва процвітають, француженки як завжди незрівнянні, Париж, не зважаючи на згорілий Нотр-Дам, залишається Парижем….
    Дякую, шановний пане Тимур.

    • Kostyantyn | 12.10.2020 at 12:53 |

      Ні, пан. Францію протягнув Рузвельт. Англічане ну дуже були невдоволені. Це завдяки США Франція не сіла на лаву разом з німцями

  2. Damian | 11.10.2020 at 17:00 |

    Ще раз пересвідчуємося, що шановному пану Тимурові притаманна нестандартна та несподівана оцінка деяких аспектів історії, психології та суспільного життя. Все влучно! Завжди чекаємо нових творів. Велика подяка, пане Тимуре! Щоб посміхнутися, хотілось сказати, що пастор Шлаг, на відміну від Штірліца, дуже скептично поставився до пісень Едіт Піаф. https://www.youtube.com/watch?v=epuOHCyA3mk

  3. Віктор | 11.10.2020 at 18:03 |

    Все дууууже природно – якщо СССР, бувши союзником гітлерівських нацистів, став ОФІЦІЙНИМ переможцем нацизму, то чому раптом треба було ображати Францію?
    Її теж туди!
    .
    Єдине, що можу припустити тут із раціо – напевно в цьому є якась тонка політика реальних переможців. Про яку широкій публіці – ну ясно ж! – не розказали.

    • Александр Ч. | 11.10.2020 at 18:33 |

      Так в том то и дело, что Франция была включена по настоянию Сталина. Он посчитал, что настоящие союзники-победители США и Британия слишком антикоммунистические и зная, что из себя представляет Франция решил всунуть ее для противовеса англо-саксам. А Черчель, для того, что бы не говорили, что белые подмяли под себя весь мир, предложил добавить с список стран победительниц 2 МВ Китай. Так и получился совбез ООН.

    • Федір | 12.10.2020 at 13:35 |

      генерала ДеГоля сделать леваком и союзником ссср. такая могла быть цель

  4. Martin | 11.10.2020 at 18:33 |

    З кожним переглядом епопея “17 мгновений весны” перетворювалась з героїчної історії у комедію, а зараз згадується як екранізація пропагандистських коміксів. Це за моїми відчуттями.
    З того що помічено Автором, логічно зробити висновок, що війна ніколи не припиняється, а у формі “Піф-паф” це миттєвість. Мені пощастило почути про другу світову війну розповіді ветерана, доволі відверті на скільки це було можливо у 80-і роки. Одного разу він таки відповів на питання школяра “Шо таке війна для солдата?” – “Це ти місяць голодний без сну тягаєш щось і себе по грязюці, а потім раптово півгодини БАМ-БАМ, і якщо можеш, то знову місяць … але краще все ж тягати ніж БАМ-БАМ.” Так і з мистецтвом, краще 50 років воювати коміксами, ніж один раз бомбами.

    • Як казав Карл Філіп Готліб фон Клаузевіц: “Війна є продовженням політики іншими засобами”. Отже, війна – це лише один з різновидів політики! Оскільки ж політика триває стільки, скільки існує суб’єкт, який проводить політику (в даному разі – держава) – то й війна, у певному сенсі, не припиняється ніколи! Просто змінюються засоби ведення війни… І “воювати коміксами” теж можна. Чом би й ні, справді?!

      • Вовк | 12.10.2020 at 09:20 |

        Тим більше, що кулі/снаряди вбивають тіло, а комікси – вбивають мозок та отруюють Душу, залишаючи зомбоване тіло у вигляді послушного раба Системи Тваринного розуму

    • Vadym Kuzmenko | 12.10.2020 at 09:31 |

      Даремно Ви, шановний, ображаєте серіал “17 мгновєній вєсни”!
      У ньому дуже точно описане все, як було. Просто треба бути уважним.
      Наприклад:
      – половина населення строчить доноси на іншу половину, а та – відповідно, на першу;
      – ніхто з вищого керівництва країни не має вищої освіти;
      – постійні міжвідомчі інтриги.
      Тільки маленьке уточнення – це саме про совок.
      Та й головний задум фільму – викриття сепаратних переговорів з Німеччиною – дійсно правдивий.
      Просто місцем запланованих переговорів було місто Кіровоград (нині Кропивницький) і проводити їх збирався совок, а не американці.
      А так все правильно,
      тільки “не з того боку”.

      • Федір | 12.10.2020 at 13:45 |

        верно!
        и вообще фильм сильный!!! редко до этого, если не впервые показывали руководителей рейха и СС так подробно, и как личностей а не полудурков из сцен пропаганды.
        п.с.
        и оно верно, ибо считать вермахт полудурками это уже совсем неуважение к памяти миллионов погибших в бою. Их обрекла на смерть сталинская система да, но враг был не придурками-слабаками а мощнейшей армией континента, за которой стояла талантливейшая трудолюбивая нация и передовая промышленность/ наука

        • Водночас, керівників ІІІ Райху в “Сімнадцяти миттєвостях весни” неабияк опустили. Рекомендую подивитися оце відео, починаючи з 17650 хвилини:
          https://www.youtube.com/watch?v=USY0A0-AXoI
          – про Геббельса сказано: “Освіта середня” – хоча в реалі Геббельс у 1921 році захистив докторську дисертацію в Гейдельберзькому університеті, тому його й називали “доктором Геббельсом”;
          – про Гіммлера сказано: “Освіта середня” – хоча він закінчив с/г відділення Мюнхенського університету;
          – про Герінга сказано: “Освіта середня” – хоча він закінчив військову академію, набравши на випускному іспиті максимальний бал;
          – до того ж, про Герінга сказано: “Він вважався асом І Світової війни” – хоча він таки БУВ (а не вважався) асом – бо збив 22 ворожі літаки, тоді як асом вважали того, хто збив 5 літаків… а ще Герінг командував елітною німецькою ескадрильєю.
          Отже, що це, як не навмисне опускання?! 🙁 Тому не вірте всьому, що показано в цьому серіалі! 🙁

          • Vadym Kuzmenko | 13.10.2020 at 04:41 |

            Так і я про це – все, що приписано німцям у цьому фільмі, списано із самого совка.
            Тобто фільм дуже пізнавальний (щодо інформації, “какую страну про.рали!”).

  5. BanZaec | 11.10.2020 at 19:09 |

    … ну, придурків з німців вдало робили й інші : поляки в тому ж “Чотири танкиста й собака”, а особливо в фільмах виробництва ГДР..

    • Damian | 11.10.2020 at 19:15 |

      Щоб ще раз посміхнутися, хочеться нагадати, що фільм “Чотири танкіста і собака” заборонено в росії через те, що прізвище механіка-водія є Саакашвілі (!). А його (Саакашвілі) на росії і дотепер не сприймають.

      • parabellum | 11.10.2020 at 19:26 |

        Koгда был киногерой Григорий Саакашвили – михаил еще стоя под стол помещался.. Да мало ли в Грузии Саакашвилиев 🙂

      • Sergiy | 11.10.2020 at 21:39 |

        Григорій Саакашвілі-так в книзі, а у фільмі це прізвище вимовляється зі здвоєнною другою «а» — Сакаашвілі )

    • В радянському кіно німецьких нацистів виводили ницими придурками в 1940-1950-х роках. Це ще можна було якось пояснити розжаренням пристрастей під час війни, що було пролонговано і на повоєнний час… Але надалі ця тенденція зберігалася ще років 10-20 лише в дитячому кіно. Яскравим прикладом для мене тут є м/ф “Приключения красных галстуков” (Союзмультфильм, 1971):
      https://www.youtube.com/watch?v=xjniGitI_QI
      Однак в дорослому радянському кінематографі (як і в дорослому – недитячому мистецтві) ситуація кардинально змінилася саме в 1960-1970-х роках. Наприклад, взяти екранізацію повісті Бориса Васильєва “А зори здесь тихие…” (режисер Станіслав Ростоцький, 1972). Зокрема, один з головних героїв – старшина Федот Васков вимовляє по ходу сюжету дві ключові репліки:
      – “Немец – мужчина умный”;
      – “Война – это не только, кто кого перестреляет. Война – это кто кого передумает”.
      Отже, вже в цьому к/ф німці – це аж ніяк не ниці придурки. Німці – ще ті розумаки… просто “наші їх передумали”! Тоді ж, у 1970-х з’являються не тільки “Сімнадцять миттєвостей весни”, але й, наприклад, такі міні-серіали, як “Варіант ОМЕГА” з Олегом Далем та “Де ти був, Одіссей?” з Донатасом Баніонісом. От саме в подібних стрічках німці постають інтелектуалами!
      Метаморфоза зрозуміла й легко пояснювана: якщо німці були ницими придурками – то якого дідька з ними воювали аж 4 роки, принісши в жертву 20 млн життів радянських людей (офіційні дані тих часів) і витративши на Велику Перемогу купу сил і ресурсів?! Отож в дорослому мистецтві у 1970-х роках німці остаточно “порозумнішали”.
      Натомість у французів я нічого подібного не спостерігаю.

      • Puzat-Pasuk | 12.10.2020 at 13:59 |

        У”Тихих зорях”німців виставили повними недоумками.Спочатку вони гучно розмовляють німецькою мовою,привернувши увагу Рити.Потім,як діти в дитсадку,разом прямують на гряду,замість того,щоби розділитися на 4 групи по 4 диверсанти.І на гряді,не розвідавши,чи є там засідка,чи ні,йдуть як барани на бійні.Апофеоз дурості–лягли в хатинку і не виставили охорону.Ну й Федот Хотабич Васков телепортувався прямісінько до хатинки,в реалі десантники не дали б йому і на 10метрів наблизитись.У фільмі студії Довженка”Ніна”фінальний штурм хатинки показано куди реалістичніше,щоправда.незрозуміло,чим він завершився

        • Ну, мав же Федот Євграфович (тиловий товариш старшина) “передумати” цілу групу фожисських диверсантів!.. 🙂
          Там сам сюжет не дуже-то реалістичний – на що вказував сам автор повісті Борис Васильєв. Бо в реалі ніхто б не дозволив тиловому старшині Васкову з п’ятьма зенітницями в компанії ганятися по лісах за фожисськими диверсантами. Для цього існували підрозділи НКВС. І недарма є епізод, коли Васков просто-таки благає “товариша Третього” дозволити йому упіймати десантників! В реалі “товариш Третій” ніфіга подібного Васкову би не дозволив, а наказав би йому сидіти й не рипатися. А так 5 загроблених зенітниць – повністю на совісті Васкова. СТОПУДОВО!!! Бо не бабське це діло й не діло зенітниць – за диверсантами ганятися… Отже, Васкова і “товариша Третього” там теж “опустили” по повній програмі.

          • Puzat-Pasuk | 13.10.2020 at 13:13 |

            і ніхто б не дозволив переходити мінне поле.Щоправда.в книзі і фільмі трясина,але з точки зору військової дисципліни це одне й те саме.Сюжет побудованоза принципом”Тупий і ще тупіші”.А могли би й показати,як диверсантів після загибелі дівчат ловить рота НКВД–більш реально.І я не міг уторопати,чому ця халтура так цінується і рекламується

  6. Moisha | 11.10.2020 at 19:30 |

    Можу помилятися, але розумію найвелечнішого з європейців ХХ століття сера Чьорчілля, коли той тримав у Лондоні “героя Аррасу” де Голля на короткому поводку, та після десанту в Алжирі якнайшвидше хотів долучити до антигітлерівської коаліції “колаборанта” адмірала Дарлана як голову нової Франції. Того можна було би дуже міцно тримати в лещатах без усіляких потім турів танго з Роль-Тангі і морісами торезами в повоєнному уряді 4-ї республіки.

  7. pan_futiy | 11.10.2020 at 21:08 |

    Уважаемый Тимур!
    Спсибо за интересную и познавательную статью!
    Мало и почти незвестные факты об известных людях, да еще и под таким необычным углом зрения с отличным анализом – великолепно!

  8. Юрій | 11.10.2020 at 22:03 |

    Отут у французів і спалахнув «японський сором» в дуже відвертих і неприхованих формах! Помічені в колабораціонізмі персони у кращому разі піддавалися тотальному громадському остракізму, в гіршому разі — потрапляли за ґрати або навіть страчувалися. Іноді без особливих формальностей у вигляді суду і слідства… на рівні лінчування.
    На мою скромну думку, подібні прояви остракізму засвідчують, що під час окупації французи в масі своїй були налаштовані до німців дуже навіть лояльно. А вже після звільнення союзниками, коли віяння змінилися, вони взялися настільки несамовито викривати й засуджувати найбільш відвертих колаборантів тому, що ментально «переносили» на жертв свою власну провину — і таким чином, нібито «самоочищувалися» у власних очах…

    Дозволю непогодитись… А як ви уявляєте “правильне” і “несамовите” засудження колаборантів у час, коли окупована вся країна? Коли це не Слов’янськ чи Краматорськ, які були окуповані незрозумілими (на момент весни 2014 р.) силами практично голодранців, а ціла країна, яка окупована цілком регулярною армією із танками, літаками, десятками і сотнями тисяч солдатів, коли моментально введена у дію військова адміністрація окупантів із відповідними силами (поліція, жандармерія, донощики). Виходити на площу, робити протести? Подивіться на Донецьк, Крим – а чи багато є там людей, що в теперішній час окупації, ведуть несамовите засудження окупантів, чи колаборантів? Навіть серед тих 5% патріотів, які там є.
    Відповідь одна – якщо ти у окупації, і хочеш жити, а не померти страшною смертю на підвалі/у застінках гестапо, слід поменше висловлювати обурення. Тихцем шкодити, саботувати, розвідувати цінну інформацію, що допоможе правосуддю ЗГОДОМ довести провини конкретних осіб, передавати її комусь 100% надійному ЗА лінію окупації – ось кроки, що принесуть реальну користь. А піддавати коллаборантів остракізму ПІД час окупації – швидкий спосіб покинути цей світ.

    • 1. “…ціла країна, яка окупована цілком регулярною армією із танками, літаками, десятками і сотнями тисяч солдатів, коли моментально введена у дію військова адміністрація окупантів із відповідними силами (поліція, жандармерія, донощики). Виходити на площу, робити протести?” (с)
      *****
      До речі, у відповідь на т.зв. “Аскське кровопролиття” – https://ru.wikipedia.org/wiki/Аскское_кровопролитие – коли в ніч з 1 на 2 квітня 1944 року довкола вокзалу французького села Аск есесівці розстріляли 86 людей, стали:
      – 60-тисячний страйк в Ліллі (одна з найбільших акцій протесту французів під час німецької окупації);
      – 20-тисячна поховальна процесія в самому Аску.
      І так – це все відбувалося в Північній Франції, на той час окупованій німцями, яким підпорядковувалися поліція, жандармерія і всякі різні стукачі…

      2. “Відповідь одна – якщо ти у окупації, і хочеш жити, а не померти страшною смертю на підвалі/у застінках гестапо, слід поменше висловлювати обурення” (с)
      *****
      Не про те йдеться, а про поведінку ПІСЛЯ окупації. Наприклад, французьке місто NN перебувало під німецькою окупацією. Всі громадяни так чи інакше співпрацювали з окупантами, в т.ч. місцева повія віддавалася німцям. Але після деокупації добропорядні громадяни міста NN хапають місцеву повію, спочатку голять їй голову, потім всіляко принижують, а потім забивають на смерть дрючками – відчуваючи при цьому “очищення”. Або вішають… У Франції на визволених від німців територіях таке ставалося часто. Але чому?! Чи була ота повія “більш винною” в колабораціонізмі, ніж інші добропорядні громадяни міста NN?! Очевидно, вона теж віддавалася німцям під тиском обставин. Як і інші працювали на німців під тиском обставин…
      Але чому тоді деяких громадян “обраних категорій” самі ж французи карали більш жорстоко?! Іншого пояснення, окрім як “перенесення” на обрану жертву власної провини й засудження в особі цієї жертви власних гріхів, я підібрати не можу.

      • Vadym Kuzmenko | 12.10.2020 at 09:46 |

        Дуже гарне пояснення!
        Сподіваюся, коментатор “Юрій” зрозуміє, що його “занесло не туди”.
        А йому ще б запропонував цікавий факт: оголошення німецької окупаційної влади Парижа про припинення прийому доносів через їх багаточисельність.
        Адже можна тихенько себе поводити “під тиском обставин”, а можна “перевиконувати план” за доносами.

        • В будь-якому разі, пан Юрій зачепив настільки важливе питання, що я вже наваяв Post-Scriptum і надіслав його Анти-Колорадосу для опублікування. Зокрема, там є посилання на 3 відео з Франції періоду деокупації. Ось одне з них:
          https://www.youtube.com/watch?v=g0Y_vr_GlT4
          Гадаю, після перегляду цих відосиків (у кого достатньо міцні нерви) всі “непонятки” відпадуть, і стане зрозумілим, про що я пишу… А таких відео не 1 й не 3, а більше…

  9. Оптимус | 11.10.2020 at 22:06 |

    Чим більше подробиць цього “інтиму” , тим більша огида .

  10. Eric deBussy | 12.10.2020 at 01:21 |

    З Е.Піаф не все так просто. Вонв відвідувала концтабори та виступала там для полонених – французів та представників інших національностей. Після концерту робилося фото, типу на пам*ять. А потім антифашисти з Resistance – Руху опору – за допомогою загального фото могли виокремити та збільшити обличчя певних полонених, виготовляли аусвайси для тих, кому влаштовували втечу з концтабору.

  11. Дякую, гарна підбірка!

    Ще запам’ятався епізод з “Аса”, коли документальні кадри з Олімпіади коментуються вже сучасним диктором. А саме, коли французька олімпійська збірна на відкритті зігує до Гітлера. Але тут диктор наголошує, що мовляв це не нацистська зіга, як ви могли помилково подумати, а просто старовинне римське вітання. Ага.

    Був ще фільм з Бельмондо про війну (не пригадаю зараз назву). Там Бельмондо грає військового з Африканського військового корпусу в часи, якраз коли пала метрополія. Там він весь фільм кладе німців пачками і постійно наголошує, як Франція ніколи не буде з німцями.

    Навіть дитині мені обидва епізоди видалися настільки ненатуральними, що я почав переконуватися як раз у зворотному.

    • Друга стрічка називаться “Les morfalous”
      https://www.imdb.com/title/tt0087742/

      • Не бачив “Авантюристів” з Бельмондо – тому красно дякую за інформацію! Але наскільки я роздивився, стрічка “Les morfalous” 1984 року є рімейком американо-югославського фільму 1970 року “Kelly’s Heroes” – бойовика з Клінтом Іствудом, Теллі Саваласом і Дональдом Сазерлендом:
        https://ru.wikipedia.org/wiki/Герои_Келли
        А якщо це рімейк – тоді невідомо, що і чому було перенесено з оригінальної стрічки в нову, а що і з яких міркувань додано режисером нової самостійно… А тут можливі різні варіанти!

        • Цікаво… Ніколи не чув про ремейк. Хоча думаю та лінія з дурнями німцями і героєм-фрацузом, мабуть, все одно французький додаток. Бо там фантомні болі колабораціоністських часів аж кричать.

  12. Вовк | 12.10.2020 at 09:22 |

    Воєнна поведінка французів нагадує Анку-кулеметницю з дитячого анекдоту, яка обслуговувала біляків у борделі. А свою хтивість пояснює: я їх тріпером заражувала!

    • Евгений О. | 12.10.2020 at 12:39 |

      Тільки воєнна?
      Мені так не здається…

    • Puzat-Pasuk | 13.10.2020 at 13:15 |

      Олег Вінник під час лікування від коронавірусу співав на весіллі сина куми Путіна.Схоже,теж заражав!

Comments are closed.