О борьбе в тылу врага (Часть 1)

Совковая мифологема именно в те времена уделяла большое внимание «партизанскому движению», которое развернулось на оккупированной территории совка, ну а дальше – шли героические истории, по большей части – вымышленные, о борьбе в тылу.

Выдумывать приходилось по многим причинам, главной из которой была необходимость показать, что «народ встал как один», поскольку без этого нельзя назвать куски Второй Мировой войны войной отечественной. Для чего это было нужно, мы писали множество раз и здесь нет смысла повторять еще раз.

По этой же причине никак нельзя было рассказывать и о том, как именно организовывались эти отряды. Ведь расскажи о том, что по сути, это были диверсионные подразделения НКВД, которые в большей или меньшей степени обрастали местным населением, в том числе, и урками разных мастей.

Дело в том, что уркаганам при оккупационных властях было совсем плохо, поскольку те крайне жестко реагировали на любые проявления уголовной деятельности. Воров просто расстреливали на месте, даже не пытаясь как-то это документировать. К ним относились как к бешеным животным, которых надо отстреливать на месте их обнаружения. Поэтому бандиты потянулись в лес, к партизанам.

По этой причине ядром любого партизанского отряда были конторские опера и бандиты. Между собой они мгновенно находили общий язык, поскольку каждая из сторон понимала другую и знала, чего можно было ожидать в той или иной ситуации. Так что говоря о совковых партизанах откровенно, надо было рассказывать и это, но в таком случае, эпопеи с отечественной войной надо было сливать в унитаз еще в самом начале.

Но совковая пропаганда не жалела сил для того, чтобы воспеть партизанское движение как нечто народное, стихийно поднявшееся на борьбу с врагом. Если бы этого не было вовсе, то пришлось бы импровизировать и выдумывать геройские истории с чистого листа. Не сделай этого, пришлось бы пояснять очень неприятные вещи, которые опять же сливают в унитаз всю выдуманную историю войны.

Например, как тогда пояснить, что только в военных и полувоенных структурах Рейха служило около миллиона граждан РФ, а тем более, что подавляющее их большинство было русскими? Ни одна оккупированная территория не дала такого количества отдельных батальонов, полков, дивизий и даже корпусов Ваффен СС, как россия.

А еще больше людей работало в гражданском порядке, в том числе, обслуживали железнодорожное сообщение, связь и другие вещи, необходимые для обеспечения Вермахта. По сути, подавляющее большинство населения оккупированного совка работало или служило в структурах Рейха. Именно по этой причине нужно было придумывать отвлекающий миф о «сопротивлении», и тем более – о партизанах. Без этого элемента рушится конструкция отечественной войны, и тогда надо искать другой смысл, и он окажется для совка уничтожающим как историю войны, так и историю самого совка.

Ведь кому-то взбредет в голову разбирать воспоминания людей, оставшихся в оккупации, и окажется, что в глубоком тылу во время войны (не у линии фронта) жизнь была куда лучше, чем в мирное время при совке. А таких свидетельств настолько много, что просто удивительно, как вся это удалось вытравить из сознания людей.

(окончание следует)

33 Comments on "О борьбе в тылу врага (Часть 1)"

  1. Капітан запасу | 22.07.2020 at 13:11 |

    Моя мама родом з села Яхнівці Волочиського району Хмельницької області. Через це село проходив загін чи з’єднання Ковпака, коли йшли в Карпати. Забирали всіх, хто міг тримати зброю, не питаючи згоди. Скільки чоловік забрали, мама не знає, каже, що багато. Повернувся додому 1, решта загинули. Де поховані – не відомо.
    Маминого старшого брата родина заховала, залишився вдома і залишився живий.

  2. Отаку історію я чув від всесвітньо відомого київського архітектора, мого старшого товариша в царині мистецтва – Анатолія Федоровича Ігнащенка. Я вставив її в нашу епопею:
    =====
    Але я хотів вам розповісти історію, яку чув від партизанів-«ковпаківців»! Оце казали вони, що їхній батько Ковпак був дуже хорошим командиром і чуйною персоною, проте коли нап’ється — ніякого спасу від нього не було!!! Хапав тоді Ковпак свою улюблену нагайку, гасав партизанським табором і лупив усіх зустрічних по очах… Ніякого засобу втихомирити його не було, окрім одного. Йшли партизани натовпом до одного літнього чоловіка і прохали про порятунок. Тоді він йшов до Ковпака і казав коротко: «Сидір! Ти шморкач». А був він всього лише на два тижні старшим від командира… При цих його словах пальці Сидора Артемовича самі собою розтискалися, улюблена нагайка випадала з них, він плакав, йшов до землянки і напивався самогонкою так, що падав на лежанку й засинав до ранку…
    =====
    Довіряти цій історії у мене є дві причини:
    1. Ігназенко свого часу працював над пам’ятником Ковпаку в Путивлі, в той період він мав багато зустрічей з колишніми партизанами-ковпаківцями. А я знаю, як точно він підмічав цікаві деталі… хоча й надавав їм вельми своєрідної художньої форми. Отож можна подумати, що про нагайку Анатолій Федорович прибрехав, але…
    2. Але ота сама нагайка в руках “батька Ковпака” з’являється в радянському к/ф “Дума про Ковпака” (1973-1976)!!! Там є епізод коли під час лісового бою з ворогами хтось із партизанів… скажімо так – не дуже дбайливо поставився до партизанського майна: чи то танком куток землянки зачепив, чи щось таке… І Ковпак (у виконанні актора Симчича) грозив винуватцеві от тією нагайкою…
    Диму без вогню не буває. Отож, мабуть, нагайку Ковпак при собі таки носив і в хід її пускав. Навряд чи навмисно по очах бив… але по спині шмагнути, мабуть, таки міг.
    🙁

    • ДикийДок | 22.07.2020 at 15:34 |

      А хіба не Степанков ковпаками грав?

    • Ковпака грав актор Костянтин Петрович Степанков.

    • “Але я хотів вам розповісти історію, яку чув від партизанів-«ковпаківців»! Оце казали вони, що їхній батько Ковпак був дуже хорошим командиром і чуйною персоною,”- можна ще згадати,що Ковпак був головою колгоспу в 1933р. в с.Вербки Павлоградського р-ну Дніпропетровської обл., одного з перших шести сіл, занесених на “чорну дошку”, і по суті несе відповідальність за фізичне знищення голодом більшості його мешканців.

  3. parabellum | 22.07.2020 at 13:34 |

    Да если бы не “еврейский вопрос” – гитрель мог бы и победить ту войну.. Только не знаю, хорошо бы это было или нет..

    • parabellum | 22.07.2020 at 13:38 |

      Сейчас один или двое придурков набросятся, что я мол нацик 🙂

    • До речі, “єврейське питання” в партизанському русі стояло дуже гостро. Особливо на окупованій території Білоруської РСР, де мало не половина партизанських загонів були єврейськими. Я колись читав розлогу статтю на цю тему. Якщо є бажання – можете погуглити і знайти. Але на “ЛО” передрук чужих матеріалів не вітається, а достеменно переповісти такі речі важко.
      🙁

      Переклад російською спеціально для parabellum:
      Кстати, “еврейский вопрос” в партизанском движении стоял очень остро. Особенно на оккупированной территории Белорусской ССР, где почти половина партизанских отрядов были еврейскими. Я когда-то читал большую статью на эту тему. Если есть желание – можете погуглить и найти. Но на “ЛО” перепечатка чужих материалов не приветствуется, а точно пересказать такие вещи трудно.
      🙁

      • Sergiy | 22.07.2020 at 17:06 |

        І навіщо спеціально для цього утирка перекладати? Воно вже дістало своєю нечемністю, тупістю, та й, як помітили інші коментатори, брехливістю. Так що, пане Тимуре, воно того не варте.

        • Andriy Moderator | 22.07.2020 at 21:27 |

          Ok. Мне уже надоел этот срач. Вас не трогают, но тем не менее вы ходите по пятам и не упускаете момента. Это уже определил кто-то из комментаторов как “травля” и я согласен с этим определением. С исползованием мата, который здесь запрещен, а вам об этом известно. Я уже и просил и предупреждал неоднократно. Поэтому этот комментатор отправляется на отдых.

          Для всех остальных мое мнение, можно с ним соглашаться или не соглашаться, но тем не менее нужно вести себя прилично.
          Итак:
          1. Литва и литовцы (в целом и общем) наши (Украины и украинцев, в целом и общем) друзья.
          2. Когда украинцы в Литве не понимают литовского и идентифицируют себя как украинцы, литовцы переходят на русский.
          3. Если кто-то просит общаться на понятном ему языке, это значит, что ему тоже интересно, хочется участвовать в общении и это не должно быть трагедией. Остальные могут посчитать возможным перейти на другой язык, а могут и отказать, или просто пройти мимо. Я когда-то (еще не будучи модератором) просил не пользоваться транслитом, хотя у меня неверное здесь больше всех опыта в чтении и написании транслитом. Кто-то решил не обращать внимание на просьбу – не трагедия. И да, я заметил, что parabellum чаще поднимает вопрос языка в пятницу вечером, я могу предположить что происходит по вечерам пятницы, но не хочу никого обидеть, мои предположения могут быть совершенно ошибочными.
          4. У Литвы свои проблемы и свои методы их решения, они могут не подходить для Украины или мы можем с ними не соглашаться, но рассказы о решении проблем в Литве не должны восприниматься украинцами как оскорбление.
          5. Parabellum с нами давно, старожилы знают о нем достаточно много, это не модераторские привилегии позволяют мне узнать что недоступно простым смертным. Хотя модераторский доступ дает больше возможностей для изучения, я тут как-то по одной почте плюс упоминание мелких деталей в общении раскапывал всю подноготную о человеке и его семье простым поиском в гугле в течение 5 минут (предупреждаю!). Я естественно не делаю это регулярно и предупреждаю, что предоставленная человеком информация позволяет все это раскопать.
          6. Я не защищаю parabelluma, но срач нужно пресекать.

          • Мимоходом | 23.07.2020 at 09:20 |

            Правильно!
            Давно уже нужно было ВЛАСТЬ употребить.
            Поддерживаю 100%.

  4. “А еще больше людей работало в гражданском порядке, в том числе, обслуживали железнодорожное сообщение, связь и другие вещи, необходимые для обеспечения Вермахта” (с)
    *****
    Свого часу на основі почутої історії про одного такого залізничника, я написав НФ-оповідання “Ніхто не забутий…”. Оскільки на межі 1980-1990-х років в українській літературі загалом і в фантастиці зокрема я був ще ніким і звали мене ніяк – оповідання це так ніхто й не опублікував…
    🙁
    Однак вже торік Радіо “Культура” започаткувало програму “Просто фантастика” (неділя, ІІІ програма УР, 20:00), де читаються твори сучасних вітчизняних авторів. Надав туди пачку творів і я. Отож “Ніхто не забутий…” відібрали для прочитання на неділю, 10 травня (в піку радянському Дню Перемоги). Однак через карантин робота Українського радіо на квітень – початок червня перейшла в дистанційний режим: читалися повторно твори з архіву… Отож моє оповідання перенесли на неділю, 21 червня (в піку радянській жалобі на роковини початку ВВВ). Його таки прочитали, з архіву я аудіотрек скачав. На жаль, УР зараз не тримає архіви у відкритому доступі лише 2 тижні. Але розгребуся зі справами – зроблю відео й вивішу на свій Ютуб-канал…

    • АнтонОвич | 22.07.2020 at 14:34 |

      Про євреїв-партизанів є багато інформації на ресурсі “Я помню”

      • Puzat-Pasuk | 23.07.2020 at 13:52 |

        так і керівник ресурсу Артем Драбкін за національністю єврей

    • Ждемо. Для статті у Вікі.

  5. Книга “Сильные духом”Медведева так и начинается.Собирают различных людей в москве,сбивают в отряд и забрасывают самолетами партизанить.Особенно интересна личность Н.Кузнецова.(Пауль Зиберт)которого придали в отряд готовым разведчиком-террористом.

    • Мимоходом | 23.07.2020 at 09:24 |

      “Это было под Ровно”
      Книга так и начинается. И что характерно – основу отряда составляли “испанские коммунисты”. Т.е. люди ещё той “закалки”!

  6. Почитайте про Локотську республіку і зразу стане зрозумілим рівень та насиченість органами НКВС так званих “партизанських” загонів. Реально був Ковпаківський загін, але його щвидко взяли під контроль НКВС та знищили комісара Руднєва, який намагався співпрацювати з УПА та АК.

    • Так, Руднєва знищили саме за “безхребетність” по відношенню до “ворогів Радянської Вітчизни”. Я теж чув таке.

      • Є ще дуже цікавий цикл Лапікури про капітана Сироту (Інспектор і кава), там один із персонажів “Старий” розповідає про ковпаківців, Руднєва, і все це дуже сильно корелює з вищесказаним.

        • З Лапікурами знайомий особисто, ми передзвонюємося, вона навіть в гостях у нас якось побували. Тепер би треба до них якось вибратися…
          🙂
          Інформацією ми теж обмінюємося. До речі, познайомилися ми на церемонії “Коронації слова – 2010”, коли я отримав срібну статуетку за роман “Орлі, син Орлика”. Адже виявилося, що один з їхнього подружжя має відношення до отамана Орлика часів російсько-української війни 1918-1922 років… Ну, от вони з захотіли познайомитися з автором роману, який написав про іншого Орлика – про гетьманича Григорія…
          🙂
          Дуже цікаві люди! І письменники теж дуже цікаві…

    • Vadym Kuzmenko | 22.07.2020 at 19:29 |

      А Вас не дивує, що професійний військовий Семен Руднєв був “комісаром”, а номенклатурний партієць Сидір Ковпак – “командиром”?
      Дуже схоже, що навпаки.
      Колись читав, що ліквідували Руднєва наприкінці “карпатського походу” через те, що він тоді узгоджував свої дії із загонами УПА. В підтвердження наводився факт, що у західних областях України є чимало населених пунктів, названих на честь Руднєва, і жодного – на честь Ковпака.

      • Ні, все вірно: саме партноменклатуру у 1930-ті роки готували в якості можливих КЕРІВНИКІВ партизанських загонів або підпілля. Інший варіант – це чекіст, який командував тим чи іншим загоном НКВС, переведеним на партизанське становище.

        • azrdms | 23.07.2020 at 00:54 |

          Тимур, СССР собирался вести наступательную войну, на кой черт для этого нужны партизаны и подполье? Партноменклатуру готовили в войска именно как комиссаров.

          • До 1936-1937 років все ще готували і партизанів, і підпільників, і диверсантів. А також обладнували в лісах таємні склади, де були зброя, витратні матеріали (набої, вибухівка та ін.), одяг, харчі. І лише в 1938-1939 роках всю цю діяльність припинили, підготовку партизанів і підпільників згорнули, таємні склади розукомплектували.
            Отже, Великий Терор 1937-1938 років є приблизною межею, ДО якої вище радянське керівництво (вважайте, Сталін) розглядало як варіант ведення оборонної війні на своїй території – коли РСЧА відступає, лишаючи в тилу мережі підпільних груп і партизанських загонів. А от ПІСЛЯ Великого Терору 1937-1938 років такий варіант більше не розглядався, тому відповідна діяльність припинилася.
            Однак період 1939-1941 – це всього лише 3 роки. Звісно, дещо за цей час підзабулося, деякі навички були втрачені. Та й розукомплектовані таємні склади під час стрімкого відступу РСЧА ніхто не відновлював… Тим не менш, такі кадри, як Сидір Ковпак, все ще могли пригадати, чому їх навчали на спецкурсах лише 3 роки тому. От на цих знаннях і створювали партизанські загони й підпільні мережі. Звісно, багато в чому це була імітація колишніх можливостей або ж імпровізація. Тим не менш, набутий до 1938 року досвід остаточно не пропав. На ньому все й витягнули.

          • До речі! Зверніть увагу на оцей момент біографії Сидора Ковпака:
            https://uk.wikipedia.org/wiki/Ковпак_Сидір_Артемович
            =====
            У 1930-х Ковпак закінчив спецшколу ОДПУ з підготовки організаторів партизанської і підпільної боротьби. Один з викладачів, полковник Ілля Старинов, основоположник мінно-диверсійної справи в Червоній Армії, згадував:
            «Склад був найрізноманітніший. Тут одночасно були юнаки і дівчата, і літні чоловіки, непридатні для військової служби… вчилися під псевдонімами. При цьому до командирів партизанських формувань пред’являлися більш високі вимоги, ніж до командирів підрозділів і частин Червоної Армії».
            =====
            Отже, якщо спецшкола ОДПУ (а не НКВС) – то він, по-перше, навчався там до 1934 року. А по-друге – вимоги у цій спецшколі були ВИЩИМИ, ніж до командирів РСЧА! Отже, навички організації партизанського руху Ковпак мав, і набув ці навички не самоосвітою, а в спецшколі ОДПУ.

  7. Степан Сокира | 22.07.2020 at 21:54 |

    “Например, как тогда пояснить, что только в военных и полувоенных структурах Рейха служило около миллиона граждан РФ”

    Кого? РФ? Пан, мабуть, щось не те каже.

  8. шалтай-болтай | 23.07.2020 at 13:02 |

    “…Ведь кому-то взбредет в голову разбирать воспоминания людей, оставшихся в оккупации, и окажется, что в глубоком тылу во время войны (не у линии фронта) жизнь была куда лучше, чем в мирное время при совке…”
    Есть чудесный лонгрид О.Леусенко “О чем умалчивали в СССР, рассказывая об оккупированной Одессе.” https://oleg-leusenko.livejournal.com/6399264.html
    Жена,после прочтения, пересказала то, что ей рассказывали её бабушка и прабабушка (одесситки)- те сказали, что так всё и было…

  9. Алексей Ш | 24.07.2020 at 16:50 |

    “…Ведь кому-то взбредет в голову разбирать воспоминания людей, оставшихся в оккупации, и окажется, что в глубоком тылу во время войны (не у линии фронта) жизнь была куда лучше, чем в мирное время при совке…”

    Расскажу один маленький эпизод оккупации, услышанный мной от жены когдатошнего шефа, ныне покойной.
    Немцы земли в Беларуси крестьянам давали сколько хочешь. Ее дед взял свой хутор, который был у него до “освобождения” в 1939-м. Растил рожь и закапывал запасы в землю. (С пшеницей этот номер бы не прошел, почему? не знаю, может не хранится, а может урожайность ниже).
    Вот этой закопанной, выращенной при немцах, рожью дед семью и спас от голодной смерти в 1946 и 1947 годах, когда был страшный неурожай, и из колхозов красные комиссары выжали все до последнего зернышка…

Comments are closed.