Реалії свободи в Росії на початку ХХ століття (Частина 3)

Автор: Ukra

В умовах постійного тиску та контролю за політичною ситуацією в суспільстві, російська влада не створювала альтернативний варіант справедливого суспільства. Саме монархічна модель влади з притаманною їй підозрілістю стала причиною масових соціальних заворушень в Росії на початку ХХ століття. Влада не хотіла прислухатися навіть, до робітників заводів і фабрик, які вимагали лише справедливого відношення до себе на виробництві.

Це справедливе відношення вони називали «ввічливим» та бажали скасувати фізичне покарання на підприємствах від адміністрації, захиститися від сексуальних посягань до жінок-робітниць та дозволяти їм робити перерву на обід чи на справляння звичайних природних потреб. Робітники вимагали гідного ставлення до них, щоб їх розцінювали як людей, а не як дітей, рабів, кріпосних.

Відомі й випадки коли революційні гасла лунали й на весіллях та на кладовище. З протоколу допиту мешканки Миколаєва Ольги Проскурняк, від 14 липня 1907 року, стало відомо, що під час поховання Сомова (вбитого внаслідок революційних заворушень – авт.), на панахиді (відбулась в липні 1905 року –авт.) були присутні й поліцейські. На цій панахиді відбулася сутичка людей із поліцією. Сама Проскурняк не приймала активної участі в протистоянні. Однак, місцева влада визнала її поведінку соціально небезпечною, і тому згідно 1095 ст. Кримінального положення Російської імперії, Департаментом поліції було рекомендовано виселити її за межі Миколаївського генерал-губернаторства.

Вона була виселена у В’ятську губернію, звідки повернулась у Миколаїв у 1908 році, та відразу ж за нею було встановлено таємне спостереження. Ольга Проскурняк лише поодинокий приклад порушення прав свободи людини в Росії. Факти такого відношення держави до людей стали частиною народного фольклору, коли вирази на кшталт: «В цій державі за правду-матку засилають на Камчатку» або «ні от суми ні от тюрми не зарікайся» стали частиною народного життя та сприйняття реалій свободи в Росії.

Саме проголошення свободи в Росії Миколою ІІ в жовтні 1905 року сприймалося населенням як щось неймовірне та невідоме. Як наслідок в державі відбулася низька жорстоких єврейських погромів. Монархічні організації взагалі були обуренні проголошенням свобод та наголошували на необхідності введення ще жорстокішої цензури друкованого слова, щоб залишилися в періодичному обігу лише монархічні видання або суто православні.

Факт відсутності реальної свободи слова та плюралізму думок в Росії спонукали до прояву різних негативних явищ в суспільстві. Наприклад, безперервна череда масових самогубств серед молоді шкільного віку. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття статистика суїциду школярів мала постійно позитивну динаміку. На цьому фоні особливо вирізнялося Київське реальне училище, в якому щороку хтось з підлітків накладав на себе руки.

Віленська «Організація учнів» в прокламації «До суспільства» від 1903 року, з приводу самогубства чергового учня реального училища Зінкевича, відзначала, що причиною цього факту було ненормальне виховання та навчання учнів в умовах самодержавного поліційного устрою в Росії. Саме авторитарний царський режим був основною причиною порушення психічного здоров’я у школярів.

26 Comments on "Реалії свободи в Росії на початку ХХ століття (Частина 3)"

  1. Ghennadiy | 28.06.2020 at 09:41 |

    Мабуть, “ставлення”, а не “відношення”..

  2. Як те ж iсторик, схвалюю Ваш, пане авторе, доробок. Дякую, було дуже цiкаво.
    Але – це лише питання, на ваш розсуд – чому Микола II, але не Hiколай? 🙂 (ну так, трошки пацавато, але…). Просто, ну, наприклад, Георги (британськi, хоча лише для III English була рiдною мовою), Карли I i II(звiдтiля, а не Чарльзи), усi Людовики (а не Луi) та Генрихи (Анрi же ж).
    Доречi, особливо зайнятно про миколаївську мешканку Проскурняк. Хто вона, звiдки?

  3. Ясно видящий | 28.06.2020 at 10:53 |

    Подумаєш, ну так те саме було і при совітах, та ще й гірше. Все, що надбав у архівах пан історик, можна слово в слово накладати на шестидесяті, чи п ятідесяті … Але, крім того, совіти були ще лютіші. Напріклад до 1918 року мешканці московської імперії моглівільно пересуватись у Європу та по Європі показавші прі перетині кордону паспорт. Безвіз був тоди, а при совітах ніт !
    А на московії так і зараз теке саме. Московіти просто ніяк інакше жити не вміють, бо дикі люди.

  4. «ні от суми ні от тюрми не зарікайся» (с)
    *****
    До речі, в українській мові прислів’я-відповідника російському “от тюрьмы и от сумы не зарекайся” НЕ ІСНУЄ!!! Те, що написав автор (шановний Ukra) – це лише калька з російської, до того ж груба… Один з українських письменників (от тільки не пригадаю, хто саме) був змушений сконструювати самотужки літературний замінник: “Від тяжкої неволі та лихої долі не зарікайся”… Але так – це штучно сконструйований замінник, а не народна творчість! А сама по собі українська ментальність нічого не відала ні про “тюрьму”, ані про “суму” – що дуже показово!..
    🙂 🙂 🙂
    До речі, якось році в 2006 до мене в редакцію влаштувався один з апологетів “руссскава міра”, який дізнавшись, що я ґалахічний (по мамі) єврей, негайно записав мене в РУССКІЄ й заходився, падло таке (перепрошую за мій хранцюзький!) агітувати за те, щоб я прославляв СРСР, який мене “породил как личность, выкормил, выучил и в люди вывел” – а я той СРСР зрадив… Отак – не мама з татом це зробили, а абстрактний СРСР…
    То це падло (ще раз перепрошую за мій хранцюзький!) взялося мені доводити граничну “недосконалість та бідність” української мови! Очевидно, діяв він за якоюсь методичкою, бо з безневинним поглядом оченяток попросив перекласти українською саме це прислів’я:
    “От тюрьмы и от сумы не зарекайся”.
    Посміхнувшись в душі (бо я знав, у чім річ), я видав йому, не моргнувши оком, літературний переклад:
    “Від тяжкої неволі та лихої долі не зарікайся”…
    Це падло вмить сіло на дупу (втретє перепрошую за мій хранцюзький!), а потім заволало, що я влаштовую провокацію, що такого перекладу не існує, що українська мова настільки бідна, що не має прислів’я-відповідника… і таке інше в тому ж дусі. Волав він настільки гучно, що до нас прибіг шеф-редактор журналу. На відміну від мене, він був не напівєвреєм, а напівполяком. І якщо я намагався тримати себе в певних рамках пристойності, то шеф-редактор, довідавшись про суть претензій “руссскомірця”, вибухнув настільки потужно, що той летів з нашої редакції ногами вперед, забувши навіть забрати деякі особисті речі. Кадрами в нашому журналі відав не я, а шеф-редактор особисто, отож прийняття на роботу “руссскомірця” було його проколом, який він і поквапився ліквідувати…
    🙂 🙂 🙂
    Отака історія!..

    • Андрій Дар | 28.06.2020 at 14:37 |

      Тимуре, щирий, сердечний респект Вам!
      Ukra, ця третя частина мені сподобалась найбільше – за змістом (фактажем), та за наявністю цінних думок та висновків.
      Найщиріші мої побажання Вам – подальшої, творчої праці.

    • Damian | 28.06.2020 at 15:19 |

      Десь я читав, що повний словник української мови був би набагато товстішим, ніж аналогічний словник російської. Тобто, українська мова є більш багатою. І як Ви гадаєте, шановний Тимуре, чи знав отой русскомірець правильний переклад згаданого виразу щодо тюрми-неволі? Чи запитав навмання?

      • Я так собі гадаю, що він діяв за методичкою. Завжди і в усіх мовах є певні нюанси, які не мають відповідників у тій чи іншій мові.
        Наприклад, як я й зазначив, в українській мові нема НАРОДНОГО прислів’я, що відповідає російському “от тюрьмы и от сумы не зарекайся”. Чому? Бо в Московії будь-кого, людину будь-якого стану могли заарештувати нізащо (кинути “в тюрьму”) або розорити (“пустить по миру с сумой”) – звідси таке прислів’я. В Україні таке свавілля, очевидно, було все ж таки неможливе: себто, заарештувати й розорити могли, звісно – але не будь-кого і не з будь-якого приводу. Тому й відповідне прислів’я не сформувалося… І його відсутність свідчить не про уявну бідність української мови – а про різні МЕНТАЛІТЕТИ народів…
        Можна вказати і зворотні приклади. Наприклад, як перекласти російською український вираз “мені (йому, їй) пороблено”?! Переклад “на меня (на него, на нее) навели порчу” є (1) більш громіздким та (2) не настільки точним та ємним, як оригінал.
        Інший приклад – українське слово “добродій”. Звісно, можна сказати, що це запозичене з польської “dobrodziej”… Однак, найшвидше, це давнє слов’янське слово, що позначало “людину, які творить добро”, і воно по-своєму еволюціонувала і в українській, і в польській мовах. Натомість в російській аналогічного поняття просто немає!!! В переклад “сударь” відповідає поняттю “добродій/dobrodziej” суто умовно…
        Висновок: в кожній мові є випадки “гри слів, що не перекладається” – кожна мова багата по-своєму, бо кожна мова відбиває шлях розвитку цілого народу, шлях його духовної еволюції.
        Але той “руссскомірєц”, про якого я писав, мав на меті інше: довести мені, що українська мова “ница й немічна”, ґрунтуючись на тому, що в українській мові нема відповідника одному конкретному російському прислів’ю! Але він припустився двох помилок:
        1. спробував довести це українському україномовному письменникові (а письменник має такий привілей – створити нову мовну одиницю, навіть якщо такої не існує, як-от слово “промышленность”, запроваджене Карамзіним, чи “robot”, запроваджене Чапеком);
        2. більш того – поліз зі своїми претензіями до письменника, який знав про цю проблему і знав, як її вирішив до нього інший український літератор, який сконструював літературний відповідник.
        Тому у нього стався розрив шаблону: бо не знайшовши українського фольклорного відповідника російському прислів’ю, я мусив би, за його розрахунками, здатися на милість переможця… натомість я легенько так “відпасував м’яча на його половину поля” – а така ситуація в його методичці не передбачалася! Отож він і психонув, отож і розкричався, звинувативши мене в “провокаторстві” й нечесній грі.
        Ну що ж… Не на того напав – нехай вибачає!..
        🙂 🙂 🙂

    • “«ні от суми ні от тюрми не зарікайся» (с)”- ще є такі смислові напіввідповідники “шляхетний” та “благородный”. Тобто можна бути шляхетним завдяки своїм рисам, а благородним тільки при народженні. Різниця менталітетів…

    • Як на мене, то щоденна українська мова дійсно “поступається” російської за відсутністю матюків.

      Взагалі дуже багато думок на російській мові неможливо виразити не вживаючи матерної лексики.
      Не те щоб я бажав жити у суспільстві де матюки звичайна річ…

  5. “Як наслідок в державі відбулася низька жорстоких єврейських погромів” (с)
    *****
    Перепрошую, на інші помилки шановного Ukra я заплющував очі (хоча читати його погано редагований текст мені обтяжливо) – але тут явна помилка, що ЗМІНЮЄ СЕНС РЕЧЕННЯ!!! Треба написати “НИЗКА жорстоких єврейських погромів”, а не те, що написано!!! Прибрати м’який знак. Суто філологічно…

  6. АнтонОвич | 28.06.2020 at 14:07 |

    Шановний пане Ukra, Ви, напевно, російськомовна людина, еге ж?

    • Андрій Дар | 28.06.2020 at 14:38 |

      Думаю, так.
      І так само, як і я, намагається писати українською. Респект.

  7. Наталія М. | 28.06.2020 at 16:38 |

    Ясно видящий | 28 Червня, 2020 at 10:53 | Відповіcти

    Вы просто сняли текст с моего языка. Ведь, всё верно! Если раньше Расея представляла собой сплошной полицейский околоток, то теперь – это диктаторская недоимперия вкупе с полицейскими реперессиями и т.п. Очень архаичная страна, развитие которой происходит по типу сырьевых латиноамериканских стран. Которая гибнет в отличие от Китая, который тоже сделал заявку на империю, и делает всё для того, чтобы ею стать. Благо, денег у них для этого дофига! Не зря же они столько лет голову дырявили своим чиновникам за коррупцию. Ну, и Запад постарался! Ага, “пасибачки” ему!

    А теперь опять об очередном “извращении” на Крыме.
    “В аннексированном Россией Крыму оккупанты додумались одеть сотрудников коммунальных служб в форму, которую использовали еще в царские времена – до 1917 года. Кроме того, дворники в такой новой форме приняли присягу. Все это действо состоялось в Ялте”.

    {Cлушайте, амигос, вы посмотрите в какие царские “лохмотья” нарядили людей! Мужикам выдали допотопные косоворотки (!), женщинам – длинные платья. И представители обоих полов получили по длинному фартуку и огромному картузу на голову(!), который за неимением подпорок из картона сидит на голове, как кусок дерьма. Всё это сделано/пошито без души и курам на смех!}

    “Дворовые люди присягали боярам. Какое унижение, запугивание тем, что привезут чужих людей, что будут получать доплаты только те, кто носит одежду, вернемся в царские времена! Не время на заслуженный отдых. Так еще никто людей не унижал”. – подписала блогер свое сообщение.
    https://24tv.ua/ru/krymu-okkupanty-odeli-dvornikov-carskuju-formu-novosti-jalta_n1366396

    П.С.1. Все думают, а какое соглашение должны были подписать дворники? Я думаю, что это согласие на добровольное стукачество. Потому, что, если исходить из реалий тех царских времён (не, чекизды явно заигрались и уже поехали кукушкой), то дворники должны были информировать полицейского обо всём и всех, подозрительных и пр. лиц.

    П.С.2. Исходя из темы “карнавал нон-стоп”, которую нам открыл уважаемый Тимур, то я теперь понимаю, что чекисты, как никто, взял эту тему на вооружение. И я теперь везде на Параше нахожу элементы этого “карнавала”. Чем вам, амигос, эта выходка – не деталь “карнавала”? Хотелось бы услышать/увидеть мнение нашего аксакала Тимура по этой “дворницкой” теме.

    • Маєте рацію: це “історичний карнавал на рашистський манер”!
      З цієї ж “опери” – широко відомі просторікування Міхалкова про кріпосне право.
      Або вже призабуті компліменти Боярського на адресу Домострою.
      🙁 🙁 🙁

  8. Наталія М. | 28.06.2020 at 16:41 |

    Тимур | 28 Червня, 2020 at 13:11 | Відповіcти

    Просто шикарне оповідання! Дякую Вам, шановний Тимуре!

    • Це не оповідання в художньому сенсі.
      Це випадок з реального життя…
      Чесне слово, я був би радий, якби це була моя вигадка!..
      Але ж ні, отой “руссскомірець” реально трапився мені в житті.
      🙁 🙁 🙁
      Звісно, я розумію, на що він розраховував: якщо перед ним ґалахічний єврей – отже, це неодмінно прихований імперець, а вся моя “українськість” – це чисте показушне позерство, від якого я легко відмовлюся. Він не врахував (і навряд чи міг врахувати), що свій вибір я зробив ще у 5 років, дізнавшись про Куренівську трагедію й реакцію на неї Радянської держави. Сюди ж додалися і мій розстріляний як “ворог народу” український дід, і тотальний страх, в якому були змушені жити всі мої родичі… Всього цього я Радянській державі не збирався вибачати. А зрозумівши з часом, що ці радянські “хвороби” були успадковані від Російської імперії та Московщини – я свої претензії лише розширив та поглибив.
      Отже, цей негідник не на того напав!

  9. Дякую всім за коментарі. Спробую на всі відповісти. Так я народився і виріс в російкомовній родині та в русифікованому місті, тому часто перекладаю калькою, але працюю над собою. Так можна і Ніколай, я розумію що імена та назви не треба перекладати. Мене питали ще про Ольгу Проскурняк. Вона звичайна жінка, мешканка Миколаєва, її подальша доля мені не відома, на жаль. В історії таких простих людей багато, які залишають свій слід, а потім сліди втрачаються. Якось шукав могилу однієї херсонки,унікальної жінки. Вона врятувала від смерті та тюрми багатьох. Марно. І останнє, дуже важливе. Я радий порівнянню цього періоду із совком. Дійсно совок ще гірше. Однак хочеться дослідити коріння цього жаху. Я впевнений що військово-польові суди в Росії на початку ХХ століття вплинули на формування розстрільні трійки в 30-х. Ідеологія інша. Система незмінна, навіть в сучасній Росії. Російська імперія.

  10. Наталія М. | 28.06.2020 at 18:58 |

    Тимур | 28 Червня, 2020 at 18:05 | Відповіcти
    @Це не оповідання в художньому сенсі.
    Це випадок з реального життя…@

    Дякую Вас за відповідь на моє запитання. Я розумію, що це не зовсім оповідання. Однак, Ви свої спогади оформили, як оповідання тому, що Ви письменник. І це було дуже яскраво! Ви виходець з дуже цікавої родини і тому Ваша доля теж цікава. Прочитала за посиланням про Ваших родичів. Люди були неординарні.

  11. pan_futiy | 28.06.2020 at 19:17 |

    С большим трудом продрался через нечитабельный текст. Правы предыдущие комментаторы – требуется очень серьезная авторская, редакторская и корректорская правка.
    Теперь вот сижу и пытаюсь понять, что же нового для себя я почерпнул…
    И прихожу к выводу, что все это мне было известно еще из школьного курса истории!
    Ну разве что за исключением номеров упомянутых законов и уложений, да конкретной фамилии…
    Но эти детали интересны в основном только специалистам.
    Да, представьте себе, совковая империя весьма преуспела в хаянии империи-предшественницы. Даже на школьном уровне. И очень мало кто задумывался и сравнивал эти две империи. Даже мысленно. Ну, а пытавшиеся сравнивать вслух… обычно не только приходили к неутешительным выводам, но и получали неутешительные последствия.
    А, между тем, такое сравнение весьма поучительно. И имеется как в известном “Архипелаг ГУЛАГ”, так и в некоторых других историко-публицистических произведениях. Рекомендую.
    А так да, конечно: “Царь шибко плохой был, однако! Аляску продал, Чукотку не продал, однако! Уууу, какой шибко плохой!” (с)

  12. Наталія М. | 28.06.2020 at 19:28 |

    Оно канешна не в тему, но хорошо сказал Максим Мирович – блогер из Беларуси, который постоянно пишет статьи про СССР и срывает покровы с мифов про жалкое существование в совке, которое влачили его граждане – про нынешнее обнуление на эРэФии и “поправки в конституцию”, а попросту говоря, про конституционный переворот, который в очередной раз провернула гэбуха.

    “В России началось голосование за Обнуление — и вдруг с экранов на мир глянуло не телевизионное, а реальное лицо путинской России — нищей, облезлой и страшной страны, несчастные обманутые граждане которой на картонках, в сараях и на пнях голосуют за то, чтобы так было вечно.”

  13. pan_futiy | 28.06.2020 at 20:02 |

    Вдохновленный уважаемым Тимуром и его красочным описанием маленького события, попробую пересказать другую историю, рассказанную мне лет за 15-20 до описанной Тимуром.
    Рассказчик – врач-педиатр. Специалист, каких поискать… и не найти. В те годы ему было уже около 60-ти. За русский язык я не говорю, так же как и за “высшую математику”. Но еще он владел несколькими европейскими языками, в т.ч., польским. И, разумеется, в совершенстве владел не только “классическим”, “литературным” украинским, но и несколькими западноукраинскими диалектами. Кстати да, “пятая графа” у него была более чем подпорчена и идиш он тоже хорошо знал.
    И вот у него на приеме папаша ребенка розмовляє виключно українською мовою. Отвечать на украинском проблем нет, но что-то в этом папаше доктору не понравилось, и он спокойно и вежливо отвечает на русском. А тот продолжает на украинском и как бы зыркает исподлобья – когда же этот проклятый еврей сорвется и начнет хаять мову. И вот врач спрашивает, что ест ребенок, чем его кормят. Папаша перечисляет и, в том числе говорит: “гречневу кашу”.
    – Пан добродзий, певно, бажав мовити “гречану кашу”?
    Папаша зеленеет и… переходит на русский!
    Заканчивается прием, папашка с ребенком уходят, заходит следующий. Минут через пять звонит внутренний телефон. Главврач: освободишься – зайди! Закончив с пациентом, доктор извиняется перед ожидающими в очереди и топает к главврачу. Тот ему грозно: “Ну, рассказывай, что ты там опять натворил!?” – а сам давится смехом. Оказывается, этот папашка ворвался к нему в кабинет и устроил скандал, что тот “развел у себя в поликлинике гнездо украинских националистов”!

    • Damian | 28.06.2020 at 22:00 |

      История, рассказанная уважаемым pan_futiy на самом деле не такая уж простая. Здесь ключевая фраза,- “что-то в этом папаше доктору не понравилось”. А дальше совсем немаловажно, в какой местности это событие происходило, какие там порядки, настроения и т.д. Поэтому, скорее всего, доктор выбрал правильную линию поведения и знатно потроллил провокатора. Хотя, с другой стороны, рядовой врач не обратил бы внимания на некоторые погрешности языка, а сосредоточился бы на жалобах больного. Во всяком случае, в тех краях, где я живу, и где в сельской местности и в райцентрах изъясняются, в основном, на “суржике”. Ну, а в городе культурные люди владеют украинским и русским языком как правой и левой рукой. Нет, скорее наоборот. Я, например, стараюсь не поправлять собеседника, если вижу, что он ошибается ненамеренно. Правда, только однажды, шутя и доброжелательно, поправил бабушку, которая продавая мне кусочек сала на рынке, сказала “ось цього Вам, мабуть, вистачить на неділю”. Суржик есть суржик! Я только ей сказал “та може вистачить не тільки на неділю, а й на весь тиждень!”. Потом мы только улыбнулись. Так что рассказанная история,- многослойная. Да и настоящий украинский язык тоже не такой простой. У нас даже шутят, отвечая на вопрос “какой язык более трудный, – украинский или иврит?”. Тогда говорят, что иврит можно выучить за несколько лет, а тут украинский некоторые за всю жизнь выучить не могут.

      • Іврит я вивчав, так би мовити, з “виробничої необхідності” – суто як письменник… Річ у тім, що коли письменник “вигадує з голови” мову, наприклад, інопланетянина, у нього виходить не мова, а якесь гусяче гелготання або ж дитяче белькотання. Приблизно як у Корнія Чуковського у казці про лікаря Айболить:
        =====
        Дети весело улыбались ему, а звери в один голос отвечали:
        — Карабуки, марабуки, бу!
        На зверином языке это значит: «Как же нам не служить тебе? Ведь ты лучший наш друг».
        А собака Авва лизнула его в щеку и сказала:
        – Абузо, мабузо, бах!
        На зверином языке это значит: «Мы никогда не покинем тебя и будем тебе верными товарищами».
        =====
        Отож, “з голови” виходить саме це: “Карабуки, марабуки, бу! Абузо, мабузо, бах!”
        Або як в мультику про Кошеня Гава: “Лёля-малёля!”
        Таким чином, якщо треба вигадати мову якоїсь фантастичної (зокрема, іншопланетної) істоти, письменники беруть якусь мову, маловідому “в наших широтах” і трансформують її за певними правилами. Наприклад, брати Стругацькі використовували з цією метою японську.
        Ну, отож коли ми з покійним Олегом Авраменком писали романи “Влада блискавки” і “Воїни пекла” (т.зв. “Дилогія про Карсидара”), у нас виникла необхідність вигадати мову такого собі “племені гандзаків”. Стали думати-гадати, на якій основі розробляти мову… Не пригадую вже, хто до цього додумався – але ми зупинилися на давньоєврейській. Отож я записався в ульпан на курси івриту й пару місяців їх відвідував. Графік у мене тоді був шалений, і на усні мовні вправи часу не лишалося… Тим не менш, на рівні “алеф зі словником” я іврит опанував, до того ж мені безкоштовно видали підручник + іврит-російський та російсько-івритський словник. Цих знань вистачило, щоб я синтезував десь 200 слів мови, яку назвав “піджин-івритом”. От цією мовою й заговорили наші “гандзаки”.
        🙂 🙂 🙂
        До речі, “піджин-іврит” підказав нам сюжетний хід, завдяки якому ми проексплуатували в дилогії легенду про “загублене коліно Ізраїлеве”. Отже, мої зусилля дали й неочікуваний побічний ефект…
        🙂 🙂 🙂
        Це все до того, що я трішечки знаю іврит і, відповідно, давньоєврейську. І можу з упевненістю сказати, що це дуже проста мова! Чого варта лише відсутність середнього роду: всі предмети й живі істоти – або “він”, або “вона”. Й ніяких тобі “воно”…
        Хоча, з іншого боку, 7 груп дієслів (біньянів) декого спантеличують… І з огласовками люди плутаються… І все ж таки мова доволі проста.
        🙂 🙂 🙂
        Ну, а щодо української…
        З точки зору росіян, в українській абсолютно “дика” фонетика, особливо в частині чергувань твердий і м’яких, а також йотованих. Порівняйте:
        – “украинская” – лише дві м’які голосні, всі приголосні тверді;
        – “українська” – мало того, що “Ї” – це йотована “і”, так ще й після твердої “Н” йде “провал” на м’яке “Сь” і знов повернення на тверду “К”. Отакі “гірки” в голови росіян ніяк не вкладаються!..
        Плюс знаменитий “російський акцент” на безударних:
        “Е” -> “И” (“переход” читається як “пИрИход”);
        “О” -> “А” (“молоко” читається як “мАлАко”).
        Цей самий “російський акцент” при спробі розмовляти українською вмить вилізає назовні та спричиняє конфузи.
        Тому росіянами дуже важко розмовляти “фонетичною” українською мовою.

  14. Мне мама в детстве тоже про суму с тюрьмой заливала. Хотя оба родителя с высшым образованием и крайне строгих моральных правил.
    Реально было неясно как с таким отношением к жизни можно загреметь в тюрьму, и как человек с ВО может пойти на улицу за милостыней.
    А оно, вот откуда ноги растут….

    • Нагадаю, що один з росіянських царів-анпіраторів якось у приватній бесіді з одним іноземцем (послом, здається) зазначив приблизно наступне:
      – У цій державі з усіх людей лише я маю значення. Інші ж мають лише постільки, поскільки я на них звертаю увагу на даний момент.
      То про яку таку “вищу освіту” й інші людські переваги може йтися в подібному суспільстві?! Ще вчора Марія Гамільтон купалася в життєвих задоволеннях, немов сир в маслі. А сьогодні “Марія, дівка Гаментова” позбулася голови, а цар Петро ту скривавлену голову з помосту підняв, в губи поцілував, потім прочитав присутнім лекцію з анатомії, вказуючи на шийний зріз, а потім і викинув цю голову, як непотріб.
      І це, типу – царська коханка… А на що могли розраховувати менш статусні персони?! Почитайте про те, чим скінчили інші Петрові улюбленці… І така традиція встановилася в Російській імперії згори донизу. І це триває донині, бо вже при ВВХ**лі свого часу сяяли зірки Березовського, Ходорковського та інших. І де вони тепер?! Одного знайшли в лондонському готелі з шарфиком на шиї та сказали: “Самогубство”. Інший загримів за ґрати й багато років судився за свій Юкос… І таке інше. І що їх вберегло “від суми” та “від тюрми”?!

  15. Андрій Дар | 29.06.2020 at 20:24 |

    Спеціяльно повернувся, і з задоволенням прочитав всі коменти! 🙂

Comments are closed.