Реалії свободи в Росії на початку ХХ століття (Частина 2)

Автор: Ukra

В Росії особа, яка мандрувала без дозволу поліції могла бути визнаною бродягою. Контроль за переміщенням всередині держави передбачав наявність на це відповідного поліційного дозволу та наявність матеріальних засобів для здійснення запланованої подорожі. Якщо особа не мала цього або відмовлялася повідомляти поліції свої особисті данні, то це загрожувало покаранням на строк до 4 років арештантських відділеннях. Після відбуття покарання їх засилали в малозаселені місцевості Росії, які були спеціально обранні для таких осіб (ст. 950, 951. Частина 5. Зб. Зак. Рос. ім., 1916). Під поняттям «бродяга» потрапляли особи, які завідомо давали неправдиві свідчення стосовно своїх особистих даних.

В окремих випадках при появі подібних осіб, поліцейські мали звітувати поліцмейстеру особисто. Так у лютому 1906 року, в центрі Миколаєва, постійно з’являвся жебрак з табличкою на грудях «Слепой». При розмовах з перехожими зазначав, що він інвалід Японської війни й за цю долю «дякує» лише царській владі. Миколаївський поліцмейстер у зверненні до приставів міста наголошував на політичному, а тому й небезпечному для влади характері жебракування даної особи.

Найбільш важким явищем в сенсі свободи населення було наявність владних постанов про посиленну охорону місцевості. При такому особливому політичному положенні території поліція мала право без спеціального дозволу проводити обшуки, арешти та заслання за межі губерній. Подібна практика стала легальним інструментом тиску на населення, часто межуючи з відвертим поліційним свавіллям. Інформацію про заслання неблагонадійних осіб друкували на шпальтах місцевої губернської преси, відзначаючи термін та місце для покарання. Не рідко поліція приймала рішення відправляти порушників громадянського спокою до місця їх народження або офіційної реєстрації.

Не дивлячись на всі обмеження свободи в Росії, прихильники монархічної системи вважали внутрішню систему безпеки занадто лояльною до населення. Неодноразово представники «Чорної сотні» закликали владу посилити внутрішній поліційний тиск на населення, особливо на молодь в Вузах. Виховання майбутньої інтелігенції в Росії мало відбуватися не тільки під суворим контролем імперської ідеології, а й під безперервним поліційним спостереженням за студентами всередині всіх освітніх установ.

Спостереження за студентами й викладачами Вузів було на особистому контролі Міністерства внутрішніх справ. З метою з’ясування політичних настроїв у студентів та викладачів, до градоначальників надходили телеграми з Петербургу. Градоначальники мали обов’язково надавати звіти до столичних чиновників про внутрішню політичну атмосферу серед студентської молоді.

Відсутність діалогу з населенням та повний контроль було унікальною рисою російської імперської ідеології. Всіх порушників спокою влада мала покарати, не розбираючись в причинах. Так, у вересні 1906 року миколаївський тимчасовий генерал-губернатор О. Ступін наказав Миколаївській поліції відіслати насильно терміново з міста всіх не місцевих робітників хлібних пекарень, які внаслідок страйку, стали причиною відсутності у місті свіжого хлібу. З миколаївськими пекарями, які були організаторами страйку, генерал-губернатор пообіцяв розібратися особисто.

12 Comments on "Реалії свободи в Росії на початку ХХ століття (Частина 2)"

  1. Санто | 28.06.2020 at 07:51 |

    Так от звідки Зю черпає натхнення по керівництву державою! Хоча він совок толком не застав. Мабуть малоросійськість в ньому – це генетичне…

    • Вовк | 28.06.2020 at 10:55 |

      Скоріш за все, не малороськість, а українофобство, на ҐЕНЕТИЧНОМУ рівні. МамаРіма, ПапаШимель…

  2. Walker | 28.06.2020 at 08:44 |

    ВУЗ, ВУЗах, так корректнiше, бо ж то аббревiатура. Перепрошую)

  3. Ви вірно зрозуміли джерела підсвідомості Зе. Насправді їх коріння значно глибші, ніж ми розуміємо. Імперська свідомість нікуди не зникла в радянський період. Вона чітко і планомірно передавалась кожному новому поколінню через ідеологію, з дитинства і до глибокої старості.
    Звісно цей процес не оминув і 95 команду.

    • Вуйко з Донецька | 28.06.2020 at 11:41 |

      Підтримую. Це один з моїх аргументів. В Заліссі проблема не так в путлері як в їхній системі та імперскості населення.

    • Евгений О. | 28.06.2020 at 13:38 |

      Стосовно 95 -ї, переппрошую, команди, то чи не зависокою буде така її оцінка.
      Трагедією України сьогодні є далеко не імперський спадок в свідомості населення, а тривалий і цілеспрямований вплив уже не радянської, чи то імперської, пропаганди, а висококваліфікована, але принципово аморальна робота ерефійних структур. Тих, що завжди були орієновані не на творення, а на руйнування і знищення. При чому слід окремо зазначити, що для тих “фахівців” будь які сумніви, або увага до суті того, що вони роблять не були притаманні аж ніяк.
      А сама нинішня клоунада наче влада, вона навіть і гадки не має про те, що то таке за воно, та імперська свідомість.
      Цей мотлох роду людського має таку природу, що єдиним його бажанням в усі часи було одне – гарно поїсти, та добряче прибарахлитись, докладаючи до того якомога менше зусиль.
      Люди, що з давніх давен вибирали для себе шлях актора і шута, ніколи не були здатні до адекватного сприйняття дійсності в частині, що виходила за межі задоволення своїх первинних потреб. Але мистецтвом перевтілення такі особи володіли настільки вправно, що часом самі починали вірити в те, що параметри особистостей зобразжуваних ними персон, є властивостями, притаманними їм самим.
      Нажаль, в світовому суспільстві, яке називає себе цивілізованим, склалось так, що найбільш вправні комедіянти, ті, що сподобались більшості і тим самим забезпечили добрячий прибуток своїм продюсерам, стали сприйматись в суспільстві як еквіваленти позитивних героїв, ними зображуваних. А про те, що самі оті діячі і діячки космічно далекі від героїв своїх ролей, могли припускати дуже мало людей. Специфічні ж видання, що спеціалізуються на тонкощах “зіркового” життя, то годі й казати.
      Всім хочеться бути красивими, сильними і багатими, а тут такі хлопчики й дівчатка на екранах. Заздрість, лінощі і майстерна ворожа пропаганда зробили отой квартал тим, чим він є сьогодні.
      Найгірше те, що сам по собі ворог має стійку тенденцію до зникнення, а наслідки його мерзенної діяльності доведеться ще дуже довго

      • Евгений О. | 28.06.2020 at 13:41 |

        Перепрошую, втратив останнє слово :викорінювати.

      • Было у меня знакомство с «Запорожье — Кривой Рог — Транзит». С запорожской частью – со всеми, с криворожской – частично. Согласен с их характеристикой. От себя хочу заметить, что в морально-этическом плане оставляют желать.

  4. Neander | 28.06.2020 at 13:10 |

    Вуз – це калька з російської. Українською – Вищий Навчальний Заклад, тож ВНЗ.

  5. Наталія М. | 28.06.2020 at 15:37 |

    Евгений О. | 28 Червня, 2020 at 13:38 | Відповіcти
    @Люди, що з давніх давен вибирали для себе шлях актора і шута, ніколи не були здатні до адекватного сприйняття дійсності в частині, що виходила за межі задоволення своїх первинних потреб@

    Дуже влучно, шановний Евгений О. Вони постійно перебувають в іншої реальності. К тому же, судя по биографии ЗЕ, даже очень завуалированной, очень чётко прослеживается, что он выходец из семьи НКВД (дед), КГБ (отец, возможно, сотрудничал с “органами или стучал). Так, что ЗЕ – продукт на 100% совка. Этот отвратный чиновничий, совковый стиль прослеживается у него во всём: в его “творчестве” (какое творчество может быть у низкого лицедея?), поведении и нынешнем “управлении” (громко сказано!) нашей страной. Все лидеры ушли далеко вперёд, а этот жмётся к мировому изгою Мордору, как будто бы там мёдом намазано.

    И не понимает этот недалёкий человечек, что это ЕМУ нужно в первую очередь биться за Украину, т.к. в случае чего, не дай бо, Украину просто намертво пришьют к себе лаптеногие и поставят руководить ею своего УПЫРЯ. Вот, Мертвечук давно хочет быть наместником кремля в Украине. И будет! Если, ему позволит наш народ, конечно.

Comments are closed.