От редакции

Вниманию коллег представляется зарисовка профессионального историка, который сейчас готовит к изданию собственную книгу. Пока она не вышла, он представляет дайджест или спойлер своей работы, специально для ЛО. Автор обращает внимания на некоторые детали истории, мало кому известные, но когда речь идет о том, откуда берутся корни тех или иных явлений, влияющих на нашу жизнь, эти данные могут помочь увидеть причины и следствия. Это поможет проще ориентироваться как в прошлых событиях, так и в текущих и понимато то, что может быть завтра.

Автор: Ukra

На початку ХХ століття в Росії права підданих чітко регламентувалися становою системою. Не дивлячись на реформи середини ХІХ століття, відстань між дворянами та іншими верствами населення постійно поглиблювалась. Імперська політика, спрямована на досягнення триєдиної постулату – цар, віра та народність, знищувала будь-яке альтернативне мислення. Монархізм ставав ще не безпечнішим в умовах Першої російської революції (1905-1907), його недоліки вже не викликали сумніву у більшості населення.

Микола ІІ врятував політичну ситуацію жовтневим маніфестом 1905 року, однак це не змінило внутрішньої політичної кон’юктури в державі. До того ж П. Столипін знищів ліберальні зміни в імперії політичною реакцією, бо сама свобода була небезпечною для імперії, вона загрожувала існуванню «руського миру» на початку ХХ століття.

На початку ХХ століття в Європі рівність та свобода між людьми стала звичним явищем. Всі права громадян та підданих були захищені законодавством і тільки суд мав право обмежити свободу людей. В Росії ситуація була іншою. Будь-який градоначальник чи губернатор власним рішенням міг позбавити людину права мешкати на території під його керівництвом, або заборонити певний вид діяльності, навіть якщо той не був небезпечним для держави.

В Росії не існувало навіть права на таємне листування. На пошті перевіряли майже кожен лист. Будь-який чиновник, навіть нижнього рангу, міг відкрити на пошті конверт, прочитати лист, а потім переказувати його зміст своїм друзям, чи родині за обідом. Великі пакунки часто зникали з поштових відділень, а посилати гроші поштою взагалі було небезпечною справою.

Важливо відмітити й те, що розповсюдження інформації серед населення про кращі умови життя в інших країнах каралося російським законодавством. Особа яка поширювала відомості про можливості для людей, наприклад у Франції, могла потрапити за грати на строк від 4 місяців до 1 року та 4 місяців згідно до 328 статті 7-мої глави «Уложения о наказаниях уголовных и исправительных», яка так і називалася «О недозволенном оставлении Отечества».

Крім цього за внутрішню міграцію населення також існувало своє покарання. Так за підбурювання населення до переселення в іншу місцевість Російської імперії, при умові, що наслідком такого переселення було зубожіння господарства, або промисловості залишеного регіону, то ініціаторів такої акції могли покарати ув’язненням на строк від 8 місяців до 2 років (ст. 947. Частина 8. Зб. Зак. Рос. ім., 1916).

Найпоширенішим документом в Росії на початку ХХ століття був паспорт. Документ цей особливий та найголовніший. Без нього найчесніша особа може потрапити за грати разом із убивцями та злодіями. В іншому місті неможливо знайти без нього місця для ночівлі. Відкрити власну справу, знайти роботу чи влаштувати дитину до школи також було недосяжними цілями без паспорта. Наприклад в Британії цей документ взагалі був невідомим багатьом. Британець в основному знайомився з ним під час поїздки в Росію. Щоб відкрити власну справу чи переночувати в готелі в Британії паспорт був непотрібен. Дивовижно, але статистика розслідування карних справ в Британії на початку ХХ століття була значно вищою ніж в Росії, відповідно паспортна система не була таким ефективним механізмом контролю за злочинами як це здавалося на перший погляд.