Про ядерну дупу

Автор: Старий Тимофій

Десь чотириста років тому він не знав, що в наш час з’явиться таке слово — ГЕНЕТИКА. Але вже з тоді повним ходом, спираючись на дещо брутальні, проте доволі дієві методи майбутньої науки, клепав з довколишніх народів такий собі копитняк, від’ємною генетичною селекцією доводячи цей відібраний еволюційний мотлох до досконалості, звісно ж, в своєму розумінні цього слова. Здається, Романичем того протогенетика звали, або, ну-у-у, щось таке. Близьке до цього прозвисько у нього є й понині.

Не розповідатиму подробиць про Романича, його копитняк і «державу», в якій все це «жило». Бо не можна казати «жило» про те, що робив цей копитняк як в своїй «державі», так і з державами-сусідами. До речі, держава і ним же ж створена «держава» різняться так само, як різняться кремове тістечко і купа лайна, ну, ви зрозуміли.

Почну одразу ж від самісінького кінця 1980-х, коли виведена Романичем чи то горила, чи то ведмідь, чи то жаба — щось типу «три в одному флаконі» (але точно без мізків!) відгребло від розвинених держав умовною 5-метровою дошкою-вісімдесяткою з розмаху та й по пиці!

Я не дуже вдивлявся в те, що повідлітало з пащеки цього мутанта після такого «пещення», але було точно видно, що десь біля чотирнадцяти звіряток, схожих на ховрашків, повистрибували з його косматої, всієї в ковтунах вовни і поховалися деінде у своїх норках поблизу свого ж колишнього господаря, окрім трьох, здається.

Сопів, крехтів цей генетичний виродженець після того дощатого «частування», буркотів щось на кшталт: «Повыпрыгивали? Ну и чёрт с вами — меньше ртов мне собою кормить надо будет» — забився собі в барліг і зализував (чи шо він там робив) підправлену «частуванням» пику. Схуд, обліз, а навколишні держави все в цю його смердючу чи то нору, чи то житло вдивлялись. Прислухались, декого зі своїх навіть в цю «пахучу» дірку засилали — чи не здохло воно від такої радикальної дошкотерапії?

Якщо отаке чувирло отаких розмірів — нехай і у себе в барлозі здохне, смороду на увесь Світ все одно вистачить, та ще й не на одне сторіччя. Навіщо воно таке «щастя» нормальним людям на їх голови? А якщо з нього оті всі воші повтікають в різні боки? О-о-о-ой-й-й-й!

Почали отого напівздоха всім Світом підгодовувати, караючи себе думками про негуманну свою поведінку, про недемократичне ставлення до отого, до отих, чи що там в його вовні скаче. Затюкали самі себе, засамокатувалися: «Воно хоч і смердюча потвора, але ж не можна ж було отак от дошкою — та й по пиці!» А ще демократи! Ай-я-яй такі собі!

З часом взялися напівмертву мохнату, все ж таки, мабуть — жабу ще сильніше підгодовувати, її барліг своїми новітніми технологіями оздоблювати: «Від’їсться, вилюдніє, на щось більш цивілізоване схоже стане — от тоді й спілкуватись з ним можна буде!»

Як же ж вони помилялися! Адже мізків у потвори, а отже й цивілізованої поведінки, не передбачено навіть генетично! І ніхто не здогадався, що насправді отим самозатюкуванням і самокатуванням усього цивілізованого Світу керував з «кущів» ніхто інший як Романич, підкидаючи у Світову ж пресу жалісливі статейки про оту вмираючу мохнарилу почвару! А якщо принюхатись — то й не таку ж і смердючу, особливо після дошкотерапії. Колись страшну, а зараз бачте яку худючу!

Радів Світ тихенькому одужанню того, що Романич вивів. Навіть воші на цьому косматому вже відхом’ячились і зі спини свого хазяїна, отак вже зверхньо, поглядали на увесь Світ, перебуваючи у глибокій впевненості, що увесь отой Світ їм ВИНЕН! А те, що настільки безапеляційну думку має і сама ота космата потвора від Романича — то й годі сперечатись про це! Дивно тільки, де ця думка у потвори розміщується — мізки ж там генетично не передбачені? Ну, то де саме — хай кожен читач самотужки додумає.

       ВІДЖЕРЛОСЯ! Все частіше і частіше з барлогу отого (отієї, отої, чогось такого) почали блимати червоні спалахи, які згодом перетворились на рівномірне загрозливе червоне сяйво, яке з легким мерехтінням линуло звідти, де почвара жила і де вона разом зі своїми вошами віджерлася за рахунок цивілізованого Світу. «ВЫ НАМ ВСЕ ДОЛЖНЫ!» — якось прогугнявило ОТО з трибуни в Мюнхені, під галасливе «так-так-так!» сидячих на ньому його ж власних вошей (його вже Світ і в Мюнхен почав пускати). «А ЕСЛИ НАМ НЕ ПАНРАИЦЦА, ТО!» — і воно повернулось своєю дупою (чи шо там в неї) до людей і, нахилившись, спустило з себе штані (чи шо там у нього). Світ завмер. Позаду у цієї умовної волохатої жаби (чи шо воно таке) загрозливо мерехтіла червоним світлом ЯДЕРНА дупа.

«ВІДГОДУВАЛИ» — промайнула жахлива думка в головах мільйонів людей цивілізованого Світу.

Добре те, що у всіх і одразу настало розуміння того, що ЦЕ перетворити в щось цивілізоване не вийде від слова ВЗАГАЛІ. Воно генетично на це не здатне!

І ще одне зрозумів Світ: «Це, ЩОСЬ ТАКЕ ВОЛОХАТЕ, треба «обнулити» не тільки з усіма його вошами, але і з Романичем докупи!» Світ (так би мовити — на повен зріст) побачив, що Романич і досі бігає десь по кущах, гадячі звідти вже другим своїм, тепер вже новим, виведеним власноруч мутантом — ГЛОБАЛЬНИМ ІНФОРМАЦІЙНИМ ФЕЙКОМ!

Цей Романич увесь час у своїх генетичних лабораторіях виводитиме дедалі страшніших мутантів, а ми будемо цивілізовано, гуманно і демократично боротися і з цими, і з новими його «витворами»? І нащо ото нам таке щастя?!

От і душимо вже сьомий рік усім Світом не тільки цих генетичних мутантів Романича, а й потихеньку дістаємося до самого цього генетика-брудотворця! Швидко неможна — ота волохата жаба (чи шо воно таке) при різкому нашому русі може з переляку перднути (пардон!) червоною ядерною дупою на увесь Світ.

Потихесеньку, бавлячи цю потвору, підсунувши їй то Крим, то Трампа, то Макрона, то півшосте непорозуміння і їхні витівки, продовжуємо давити не тільки мутантів Романича, але і його особисто, не зважаючи на те, скільки років піде на повне їхнє «втихомирення». І без цивілізаційних, гуманних і демократичних шмарклів з нашого боку у цьому процесі. І без білих рукавичок, звісно ж.

Набираємось терпіння, пані та панове: на сьогодні терпіння — це головна зброя ПРОСТИХ людей цивілізованого Світу. Попкорн не пропоную — занадто страшне це «кіно». І не доведи Боже, щоб «кіно» це стало для всіх нас явою!

– Старий Тимофій –

10 Comments on "Про ядерну дупу"

  1. rock-n-roll | 30.06.2020 at 15:45 |

    Може так воно і є!
    Коли з вуст європейських політиків звучать заклики до діалогу з москвою, то може не всі вони проплачені, а просто закликають не дати жабі (чи що воно таке) зайвих різких рухів.

    • Біда в тім, що ота “жаба” сприймає це як ПОВАГУ до себе… 🙁

      • Dmytro Podkowa | 30.06.2020 at 17:22 |

        А жаба нехай це сприймає як хоче, головне щоб з казана на повільному вогні не виплигнула.

      • Старий | 01.07.2020 at 09:14 |

        Дякую Вам пане Тимуре! Пробачте, але вже і Ваш текст мені наказали дещо підправити… От і вийшло як вийшло…

        • Це не мій текст, а Ваш текст з моєю поглибленою літредактурою – отак воно вірно називається. 😉
          Себто, образи та основна сюжетна канва – Ваші, а за мною вже літературна обробка в напрямі підвищення читабельності матеріалу.

  2. Санто | 30.06.2020 at 17:10 |

    Може Deep State і справді повільно і невідворотньо душить Мордор. Але як же хочеться, щоб було швидше, щоб встигнути пожити без “мьішебратьев”…

  3. Віктор | 30.06.2020 at 19:20 |

    Про строки нагадую, що якби ви у 1990-му році сказали кому, що уже в 1991-му есесеру не буде – як би на вас подивилися?
    Отож ясно, що з одного боку у всіх нас вееееелика нетерплячка.
    Але з другого боку – всеодно це буде несподівано.

  4. Volodymyr | 01.07.2020 at 04:40 |

    Як добре, що є дописувачі! Хотів написати авторові, що не згоден з ним у деяких питаннях (та хоч би й це- “Радів Світ тихенькому одужанню того, що Романич вивів.”), але перечитав дописи,і побачив, що автор у всьому правий. Дякую, чудова стаття. Трохи задовгий вступ, заблукав – хто є хто. Це не критика. Просто вислів. Як критик, я 0(нуль), бо не писака, тому і права критикувати не маю. На жаль, не маю доступу до смайлів, посмішка тут самий раз.

    • Старий | 01.07.2020 at 09:58 |

      Не переймайтесь пане Volodymyr. Я з дитинства сто відсотково впевнений що балет це не моє. ВЗАГАЛІ!!! І тому навіть не намагався вчитись танцювати… … … Може це і була моя помилка – ні разу в житті не спробував…
      Тож якщо бачите розбіжності в тексті зі своїми світоглядними переконаннями – не бійтеся їх висловлювати! По-перше, такі висловлювання і є СПРАВЖНЯ критика, а по друге це дає можливість більш прискітливо придивитись і Вам і автору до ланцюга фактів, вибудованого нами, які і привели нас до певних особистих світоглядних висновків. Більш прискітлева увага до своїх же ж світоглядних побудов і дає нам можливість побачити в цій “будові” свої ж помилки, і, звісно ж, після цього їх виправити. Без діалогу автора і критика таких виправлень майже не буває, тож не буває і вдосконалення і свого і суспільного світогляду. Ні Ви ні я – ми ж не бажаємо за будь що відстоювати свою точку зору, навіть якщо вона і помилкова! Чи не так?

Comments are closed.