Фрязи — хто вони?!

Автор: Тимур Литовченко

Певний час тому довелося мені прослухати на Ютубі начитку одного матеріалу, де, зокрема, згадувалися італійці, які збудували Московський Кремль. Звісно, як і всі матеріали подібного спрямування, стаття ця спровокувала запальну дискусію, в ході якої одна ватниця (очевидно, росіянка) спитала (цитую мовою оригіналу): «А итальянцы прямо тысячами в Москву приехали строить кремль? А наш народ в строительстве не участвовал???»

Вгрузати в диспут я не хотів через граничну зайнятість важливими справами, але… Знаєте, є тупість маленька, тупість звичайна, тупість велика й тупість крупнокаліберна. Однак в даному разі ватниця проявила тупість в особливо загрозливих розмірах, пройти повз яку — себе не поважати…

Ну, я й відповів. Через що мій коментар спіймав кілька «лайків». А також… чомусь не нарвався (принаймні поки що) на жодного розлюченого ватника, який би заперечив мені хоч щось розумне. А такому разі, хотів би ознайомити з моїм коротким історичним екскурсом завсідників «Лінії Оборони» — а раптом така інформація згодиться і їм?! За певних обставин…

Отже, поглянувши на мапу Московської області, знайдемо наступні населені пункти:

  • Фрязево — селище в міському окрузі Електросталь Московської області.
  • Фряново — робітниче селище в Щелковському районі Московської області. Найбільший населений пункт муніципального утворення «Міське поселення Фряново».
  • Фрязіно — наукове містечко на північному сході Московської області (20 км від Москви). Найбільший в Росії центр НВЧ-електроніки.

Оминемо поки що той факт, що насправді є декілька населених пунктів з назвами «Фрязіно»: 2 в Московській області й по 1 у Володимирській та Вологодській областях. Давайте краще з’ясуємо, що це за корінь слова такий — «фря(з)» — і що він означає?!

Розгадка міститься у російській вікі-статті «Фрязіно», яку я процитую у власному перекладі українською:

Назва, очевидно, походить від будівельників Московського Кремля — фрязів (фрязи, фрязіни — назва італійців на Русі), звідки пішли схожі назви: Фряново і Фрязево.

У свою чергу, вікі-стаття «Фрязин» пояснює походження даного терміну (знов-таки цитую у власному перекладі українською):

Фрязин, фряг (спотворене «франк»), множина фряги, фрягове — староруська назва вихідців з Південної Європи романського походження, зазвичай італійців (інші вихідці із Західної Європи називалися «німцями»).

Все коротко, зрозуміло й дохідливо. Отож підіб’ємо підсумки.

Для московитів усі іноземці ділилися на «німців» (на «німих» — на тих, хто не знав мови аборигенів-московитів) та «фрягів» («франків» — переважно італійців). От саме «фряги», «фрязи», «фрязіни» й збудували Московський Кремль! А понаїхало їх до Московського царства стільки, що вистачило для утворення в регіоні довкола Москви мінімум чотирьох селищ — Фрязева, Фрянова і двох Фрязіних. Якби ці селища в переважній масі своїй не були заселені саме «фрягами/фрязами», то навряд чи отримали б такі назви. А тепер прикиньте, скільки було тих «понаїхавших» італійців — будівничих Московського Кремля!..

До речі, існує версія, нібито гордість росіян — храм Василя Блаженного також побудували… знов-таки італійські (себто, «фрязькі») зодчі одночасно з Московським Кремлем! Знов-таки, посилаюся на російську вікі-статтю «Храм Василия Блаженного», яку подаю у власному перекладі:

    За третьою версією собор був побудований невідомим західноєвропейським майстром, імовірно італійцем, як і значна частина споруд Московського Кремля, зведених раніше. Звідси і неповторний стиль, що поєднує в собі традиції як російського зодчества, так і європейського зодчества епохи Відродження, але ця версія поки не знайшла чіткого документального підтвердження.

Наостанок, як вишенька на тортику — розгадка маленької таємниці. Я відповів цій ватниці настільки блискавично і, судячи за онімінням опонентів — настільки точно, бо був, як-то кажуть, трохи в темі. Адже коли ми з дружиною працювали над авантюрно-історичним романом «Фатальна помилка», де фігурували діячі Посольського приказу (тогочасного московитського Міністерства закордонних справ), то і з’ясували різницю між «німцями» та «фрягами». Й навіть дали в тексті роману авторську примітку, хто вони такі — оці самі «фряги».

Але ж ми — українські письменники! По суті — іноземці для сучасної РФ. І при цьому ми розкопуємо історію терміну «фряг» та топонімів Фрязево, Фряново, Фрязіно, а російська вата (при тому, що «народність» та «духовність» — не останні «скрепи») цього не знає і знати не бажає, і коли тицяєш їх носом у факти — безпорадно німіє… Хоча це не ми, а саме вони мусили б знати, що на будівництво Московського Кремля «фрягів» понаїхало стільки, що вистачило на утворення декількох поселень, які існують і досі. Бо це їхня історія, а не наша…

Тимур Литовченко

49 Comments on "Фрязи — хто вони?!"

  1. Й-ода | 29.06.2020 at 20:28 |

    У них вообще что-то свое есть?
    Sorry за риторический вопрос.

  2. pan_futiy | 29.06.2020 at 20:35 |

    … російська вата (при тому, що «народність» та «духовність» — не останні «скрепи») цього не знає і знати не бажає, і коли тицяєш їх носом у факти — безпорадно німіє

    Це вони німцями прикидаються…

  3. Сергій (Чернігів) | 29.06.2020 at 20:41 |

    Їм своя історія не цікава. Їх наша історія цікавить. Прямо маніакальний інтерес. Як у циганів до чужих коней.

    • +

    • Сергій | 29.06.2020 at 22:34 |

      У 1812 Наполеон побачив Собор Васілія Блаженного і сказав: “Красива мечеть” – на архітектурі він розумівся.
      Наукові архітектурні дослідження підтверджують, що собор будувався як мечеть після перемоги над Казанню, що для Московії було визначальною історичною подією.

    • +

  4. Для строительства московского Кремля можно ориентироваться на ключевую фигуру – Аристотеля Фиораванти. Это был итальянский архитектор из Швейцарии, построивший ныне существующую версию Кремля по образцу Миланского замка.

    Разумеется, Фиораванти приехал в Москву не один, но привезти с собой всех рабочих, скорее всего, не мог, это превышало транспортные возможности. Поэтому для работы на строительстве нанимали местных. Однако их приходилось обучать всем видам работ, необходимых на строительстве из камня и кирпича.

    Примерно так же обстояло дело и с другими важными каменными постройками. Часть из них сохранилась, например кремлевские соборы, другие давно исчезли, как белокаменные стены. Но все они строились западными архитекторами с использованием местной рабочей силы. До второй половины 18 века это было правилом, практически без исключений.

    • Й-ода | 29.06.2020 at 21:23 |

      Одного архитектора и местной необученной рабсилы не хватит. У архитектора должна быть команда инженеров, помощников, десятников, мастеров, прорабов, снабженцев. Так что Фрязино-фрязево и пр. – с
      фряжским населением в несколько сот человек (включая семьи) – вполне рабочая гипотеза

      • Скорее всего, так и было.

      • Eugen Warnowizki | 30.06.2020 at 00:10 |

        Об истории названия:

        https://www.litmir.me/br/?b=678472&p=14

        • “Петр Френчужко Фрязин (строивший, кстати, не Московский, а Нижегородский Кремль)”, – ух ти! “Френчужко” – це таки щось особливе!
          🙂
          Отже, будівельники їхали дійсно “командами”. Дякую за цей уривок!

        • До речі, якщо “Фрязин” в XIV-XV сторіччях було прізвиськом італійців-будівельників, які з’їхалися на будівництво Кремля справді сотнями, то було б цікаво пошукати в тамтешніх (росіянських) телефонних довідниках людей з таким прізвищем! Бо це прізвисько з часом таки мало би трансформуватися в прізвище у частини обрусілих італійців…

          • Андрій Дар | 30.06.2020 at 10:39 |

            Шановний Тимуре, а чи є якийсь зв’язок між словами, “фрязи – варязи”?

          • Андрій Дар | 30 Червня, 2020 at 10:39 |
            https://defence-line.org/2020/06/fryazi-xto-voni/#comment-257406
            Шановний Тимуре, а чи є якийсь зв’язок між словами, “фрязи – варязи”?
            *****
            У звичній нам транскрипції, це, швидше:
            фряГИ – варяГИ
            Що вказує на ідентичну схему словотворення… 🙂
            Однак покійний Задорнов (земля йому скловатою!) настільки спаскудив цей напрям мислення, що я не ризикую виставляти свої власні спостереження в цій царині на загальний огляд…

  5. А еще я встречал выражение, как бы обидное, по отношению к культурной женщине: “то же мне, фря нашлась!”

    • Ну, тут “фря” – найшвидше, викривлене “фрау” або “фройляйн”. Хоча варіанти можливі всякі… 🙂

      • Так, я раніше так само вважав. Але після Вашої статті подумав, що це більш влучне пояснення.

      • Puzat-Pasuk | 30.06.2020 at 18:17 |

        Барма,цe,мoжливо, iталiйське пpiзвище

        • Я не знаю італійської. Якщо є фахівець-лінгвіст – він підкаже… Бо я знаю, що барма – це частина парадного одягу світських правителів чи священнослужителів.

        • І навіть оті дивакуваті “напліччя”, які носять Сільвестр Сталлоне та інші судді в к/ф “Суддя Дредд”, також можна вважати своєрідним варіантом барми…
          https://cdn.smartfacts.ru/183419/sudya-dredd_0.jpg

  6. Евгений О. | 29.06.2020 at 22:53 |

    Сегодня, по прошествии немалого числа лет, вспоминая свои поездки по тогда “необъятной” возникает мысль о том, что, судя по всему, таки правы те нынешние московские политики, что говорят о своем генетическом отличии от остального мира.
    Если начну перчислять “веселости” в тогдашнем общении с представителями этих этносов, то ничего нового, кроме как лишней иллююстрации вполне общеизвестному не получится.
    По этой причине меня не особенно удивил в свое время утопивший горемычную таксу Рогозин.
    Но, вполне очевидно, что никто из нынешних кормчих мира, гордо именующего себя цивилизованным, даже в самом абсурдно кошмарном сне с такими “веселостями” не встречался.
    Нежный разум их не имеет такого опыта.
    Видать это и есть причиной стремления многих из них к разнообразным “диалогам” тогда, когда понимающий человек разрешение ситуации видит исключительно в варианте наотмашь по морде. С последующей изоляцией…

  7. Damian | 30.06.2020 at 05:20 |

    Велика подяка шановному Тимурові за це дослідження. Правильне розуміння минулого сприяє правильному розумінню подій сьогодення.

  8. Дмитро | 30.06.2020 at 06:34 |

    А некоторые проФФесоры-номенклатурщики будут тут ещё Википедию говном поливать! “Не источник”, тоже мне…

    • Вікіпедія – це ВТОРИННЕ джерело. Себто, туди не можна вписати будь-які відомості “від балди” – їх можна взяти лише з інших первинних джерел, не інакше! Отже, написане у Вікіпедії вже зафіксовано десь іще… Такі правила. Тому користуватися Вікіпедією можна. До речі, принагідно можна прочитати джерела відповідної вікі-статті й послатися на них! Ніхто ж не забороняє… 🙂

      • “Вікіпедія – це ВТОРИННЕ джерело.”
        ——
        Дозволю собі уточнити: Вікіпедія – це скорше навіть ТРЕТИННЕ джерело, котре переважно користуєься ВТОРИННИМИ. Скажімо, Х щось сказав — первинне, котре може не відповідати дійсності. Коли слова Х згадує наукова стаття або енциклопедія, то це вторинне джерело. А Вікі переважно повинно посилатись вже на це вторинне, з вказанням джерела інформації. Бо нерідко одне джерело вказує одне, а інше — протилежне. Тоді Вікі повинна подати обидві точки зору.

    • Сергій-Львів | 30.06.2020 at 15:17 |

      З дозволу шановного п. Тимура, додам, що читати у вікі статті треба на різних мовах, порівнюючи їх. Тому що чітко проглядається політично-маніпулятивний вплив на російськомовну вікі, у першу чергу в біографічних статтях. У статтях гуманітарного напряму чи технічного та наукового спрямування маніпуляції стосуються більше замовчування ролі тих чи інших історичних осіб чи фактів їхньої біографії. Як приклад, можна порівняти біографію Корольова С.П. українською та російською, де слово “Украина” використовується лише один раз. А про те, що він сам писав, що він українець, ні слова. Ще звідти: “український радянський вчений” і “советский учёный” по при те, що народився в Житомирі та почав свій шлях саме в Україні. Ніби вторинна інформація, але не повна. Як в логіці, напівправда – це неправда.

      • А ще я помітив, що в російській Вікі ОБОВ’ЯЗКОВО (!) підкреслюється, якщо в тому чи іншому поколінні той чи інший діяч мав стосунок до єврейства. Навіть на рівні прадіда чи прабабусі – російська Вікі це підкреслить. Тоді як в українській такі моменти можуть пропустити. 🙂

      • Як приклад – біографія Віталія Кличка.
        В українській вікіпедії – жодних натяків на його спорідненість є єврейством! Зате в російській Википедии читаємо:
        https://ru.wikipedia.org/wiki/Кличко,_Виталий_Владимирович
        =====
        Прадед и его семья по линии матери отца, имевшие еврейские корни, были расстреляны немцами во время Холокоста в 1940-х годах.
        =====
        Ну от, все на належному місці… За росіян можна не хвилюватися – вони лишилися вірними собі!
        🙂 🙂 🙂
        Хоча навіть за расовими законами ІІІ Райху, єврейство суб’єкта простежували до другого коліна, а не до третього! Себто, перевіряли батьків і дідів людини – але вже прадідів не чіпали…

        • Я ВАм наведу ще один приклад з рувікі: Рафаэ́ль За́лманович Ле́вчин (27 сентября 1946, Джанкой, Крымская область, СССР — 7 августа 2013, Чикаго) — русский поэт, драматург, прозаик, переводчик, эссеист, художник, актёр.
          —— РУССКИЙ!!!
          Читаємо архів фантастики (російськомовний!) http://archivsf.narod.ru/1946/rafael_levchin/index.htm
          “Украинский поэт, драматург, переводчик, эссеист, художник, актер и писатель-фантаст. Один из родоначальников поэтического направления метафоризм. Настоящее полное имя – Рафаэль Залманович Левчин де Оливейра.
          Родился в г. Джанкой, В 1965-м Р. Левчин окончил одиннадцатилетнюю среднюю школу, В 1970-м демобилизовался из Советской Армии, женился на своей однокурснице Лилии Зельцман и поселился в Киеве, где жил до 1991 года. В июле 1991 года в качестве политического беженца эмигрировал в США ” А де ж його РУССКІСТЬ, спитаєте ви?
          А ОСЬ: в 1965-1969 годах учился на химическом факультете Ленинградского института текстильной и легкой (ЛИТЛП, сейчас – Санкт-Петербургский государственный институт технологии и дизайна). В 1977-м поступил в московский Литературный институт им. М. А. Горького на отделение прозы. Хотел поступить на отделение драматургии и проучившись два года в семинаре А.Битова, в итоге перевёлся на отделение поэзии, которое успешно закончил в 1983 году.
          Писав Рафаэль Залманович російською мовою — РУССКІЙ!

          • Раф Левчин працював завлітом в Театрі на Подолі. Це сталося в 1988 році… Я тоді шалено хотів надрукуватися – але мене ніде не друкували…
            🙁 🙁 🙁
            Тоді один із своїх опусів я переробив на п’єсу й почав ходити по театрах, пропонуючи її для постановки. Заразом лишав там й оригінальну повість – для ознайомлення, так би мовити…
            Прийшов і в Театр на Подолі, нахабно завалився до режисера Віталія Малахова. Сказав:
            – Я = корінний подолянин в четвертому коліні. Ви – Театр на Подолі. Розгляньте мою п’єсу!..
            Малахов сказав зайти за тиждень. Через тиждень виніс вирок:
            – Твоя п’єса – це лайно. Натомість оригінальна повість мені сподобалася. Зробимо так: у мене є завліт (Раф Левчин за його викликом зайшов до кабінету) – поговори з ним.
            Відтоді я вважаю Віталія Малахова своїм “хрещеним батьком”, бо з його подачі мною зайнявся Раф Левчин. Саме останній просвітив мене в тому сенсі, що розповів про клуби любителів фантастики: бо суто НЕОФІЦІЙНО саме КЛФи опікувалися письменниками-початківцями – хоча в жодному статуті такі речі не записуватися…
            Саме Раф Левчин привів мене в київський КЛФ “Перевал”, де я дебютував зі своїми тогочасними оповіданнями. А вже з КЛФ “Перевал” після півроку відвідувань мене викрав Борька Сидюк, який запропонував стати одним з батьків-засновників КЛФ “Зоряний шлях” – в літстудії якого я вже, власне, розвернувся на повну і прийшов перший етап письменницького становлення…
            Нарешті, саме Рпф Левчин допоміг мені зорганізувати перший авторський творчий вечір в театрі-кафе “Колесо” у Ірини Кліщевської. І перед початком, представляючи мене публіці, сказав пророчі слова:
            – Вот у этого молодого человека недавно три рассказа были напечатаны подряд, с интервалом в один месяц, в газете “Молода гвардія”. Это может означать одно из двух: либо ему просто невероятно повезло – либо в его фантастике действительно что-то такое есть… Во втором случае, о нем еще услышат.
            Отже, Раф Левчин таки не помилився! Того, що він зробив для мене (аж до публікації в своєму російськомовному американському альманаху “КУАДУСЕШЩТ – REFLECTION”)- я не забуду ніколи. Світла йому пам’ять!..
            *****
            І так – “руСССкім” драматургом і літератором він не був ніколи…

  9. Славко | 30.06.2020 at 08:15 |

    Из грязи в фрязи! А ще цікаво, що європейців франками звали на близькому сході, тобто в мусульманському світі.

  10. Dmytro Podkowa | 30.06.2020 at 08:53 |

    Можливо ступлю, як та москальська ватниця, але запитаю – А чи нам не все одно, хто там збудував на московії той кремль?

    • НАМ це було б байдуже, згоден… Але ж для москалів Московський Кремль – це наше фффффсьо!!! Це теж СКРЕПА. А усвідомлення того, що Московський Кремль побудували для них фрязи/фряги (італійці) – діє на тих, хто не усвідомлював це, немов холодний душ. Бо виходить, що не тільки Москву заснував київський князь – але навіть Кремль збудували якісь фрязи/фряги… А де ж був “великий і могучий руссский народ?!”
      Где, где?..
      В Караганде!..

      • Вовк | 01.07.2020 at 13:01 |

        в Улан-Уде! 😉

        • 🙂 🙂 🙂
          Ах, господа! Быть беде!
          Г. полковник сидит на биде.
          (Козьма Прутков. Ввоенный афоризм №77 – цитується мовою оригіналу)

  11. Сергій-Львів | 30.06.2020 at 09:15 |

    Дуже цікаво, дякую.
    Для Dmytro Podkowa | 30 Червня, 2020 at 08:53 : на інформаційному фронті все згодиться. Треба вказувати невігласам, які лізуть повчати інших, своє місце.

  12. DmitryKherson | 30.06.2020 at 09:50 |

    Невзоров стебкться також із рф. І просить хоч щось руцькими вигадане навести, але болт… Ніхт

  13. Walker | 30.06.2020 at 10:04 |

    Последний калибр тупости был бы “А вы лично видели всех этих итальянцев?! То-то!”

  14. Ясно видящий | 30.06.2020 at 10:40 |

    Є і ще одне вагоме пояснення чому запрошували будувати моску та санкт-піттербурх іноноземців. До сучасних москвинів не доходіть чому ж не місцеві, ісконно-нерусскіє, будували кремлі та храми? Та тому, що місцеві були мордовької групи угро-фіни: меря, марі, мокша, вепси, єрзя, голядь. Жили тії народи на стані первісно-общинного ладу, займалісь збиральництвом, мисливством, рибальством. Використовували кам яні та кістяні знаряддя праці. Землеробства не знали, ремесел не було (не було розділення на ремісництво та інше господарювання). Залізо вимінювали на хутро у слов ян (саме тому і було збудувано городіще моска, щоб збирати данину з цих варварів). Жили в напівземлянках накритих деревом “в накат” та шаром дерну. По центру – вогнище (очаг, по їхньому). Слов яни в таких “жиліщах” ліше рибу коптили. (Це на момент ще 19-го століття, не кажучі про час забудови хремля)
    Не було серед них ні теслярів, ні столярів, ні каменярів, а ні ковалів, золотарів, ні бляхарів … бо деб їм там узятися.
    До речі, тії фрязі, що будували посеред тої дикої мордви, привезли історичну, тодішню, назву цього заразного міста додому, в Італію. Італійською те місто так і зветься – Моска. Це справжня назва цього проклятого місця на мові тамтешнього народу мєря. (Гагарін, до речі був мєря по національности)

  15. Наталія М. | 30.06.2020 at 19:17 |

    Хорошо Вы отбрили кацапофф, пане Тимуре! Вот, что такое знания. “Знание – это сила”!

    • Стараємось усі ми – кожен в міру талантів та можливостей!
      🙂 🙂 🙂
      Нам не можна складати зброю, бо…
      À la guerre comme à la guerre!

  16. Наталія М. | 30.06.2020 at 19:55 |

    Тимур | 30 Червня, 2020 at 19:46 | Відповіcти
    @À la guerre comme à la guerre!@

    Именно так! Но Вы писатель от Бога, уважаемый Тимур! Ваша бездогана українська мова зачаровує! И, хотя, я терпеть ненавижу историю, но в Вашем исполнении читала бы и читала. В чём дело? Возможно, в стиле? Нужно подумать, т.к. не могу точно сейчас сказать, что меня, как и других цепляет в Ваших постах. Но самое важное это то, что они все ИНТЕРЕСНЫ!

    • “Но Вы писатель от Бога, уважаемый Тимур! Ваша бездогана українська мова зачаровує! И, хотя, я терпеть ненавижу историю, но в Вашем исполнении читала бы и читала. В чём дело? Возможно, в стиле? Нужно подумать, т.к. не могу точно сейчас сказать, что меня, как и других цепляет в Ваших постах. Но самое важное это то, что они все ИНТЕРЕСНЫ!” (с)
      *****
      Тут річ не в мові… хоча і в мові також.
      І не в історичному жанрі… хоча і в жанрі також.
      І не просто в стилі… хоча стиль дуже важливий!
      Отже, про літературу я міг би говорити довго й багато.
      Але майданчик “ЛО” для цього не зовсім підходящий…
      Отож просто дам посилання на торішній круглий стіл в Дніпрі, де я розпатякався хвилин на 25. Це Вам для роздумів…
      Тема – “Вплив художніх образів на виховання сучасної особистості”.
      Частина 1: Що саме створює письменник?..
      https://www.youtube.com/watch?v=8QK2lhU_K6E

      • Наталія М. | 01.07.2020 at 17:10 |

        Дякую, шановний Тимуре. Обов,язково подивлюсь.

    • Круглий стіл “Вплив художніх образів на виховання сучасної особистості”.
      Частина 2: Трохи “письменницької кухні” – сюжет, інтрига, як керувати обставинами, щоб герой поводився потрібним чином, про ритмомелодику прози, про мову, про емоції та “емоційний місток”…
      https://www.youtube.com/watch?v=WP11yAITNAM

    • Круглий стіл “Вплив художніх образів на виховання сучасної особистості”.
      Частина 3: Ілюстрація сказаного на конкретному прикладі – як створювався роман “До комунізму залишалось років п’ятнадцять-двадцять”, з чим зіткнувся свого часу 5-річний радянський хлопчик, до яких висовків він дійшов, яку теорію побудував, як втілив її в конкретний роман… і як він вигадав трьох людей, які жили насправді!
      https://www.youtube.com/watch?v=xS5qZrHkYqw

      • Наталія М. | 01.07.2020 at 17:12 |

        Дякую, подивлюсь обов,язково!

  17. Gala SS | 30.06.2020 at 19:57 |

    Сінюков Б. П. Дніпро – дорога з варяг в греки. А що возили по Дніпру? Ліс. На карпатській смереці стоїть Венеція і купа інших міст. Єдина деревина яка витримує екстремальні вимоги і не гниє. Коли смерека закінчилася, то ІТАЛІЙЦІ пішли в пошуках деревини на північ від москви. Біля Волоколамська (волоком)колоди тягли до Дніпра. Північ параші єдиний район який носив масово шкіряне взуття, пічки, як в Європі будувалися біля зовнішньої стіни. Вологодське масло (чиста Європа, бо єврокорови). Ну і Галич у нас ну і Галич у них (ті ж самі лісоруби). В Європі такого дерева не було. У лісорубів того краю половина технічних слів італійських, одне слово БАСТА чого варте.

  18. Наталія М. | 01.07.2020 at 18:05 |

    Дякую, шановний Тимуре. Обов,язково подивлюсь.

Comments are closed.