Зеки Великої Вiтчизняної (Частина 2)

Автор: Тимур Литовченко

Щастило далеко не всiм

Зовсiм по-iншому складалася доля Василя Сухова, колишнього героя колишньої громадянської вiйни. Вiн вiдсидiв у концтаборi вже бiльшу частину десятирiчного термiну, коли почалася Велика Вiтчизняна. Василь Кузьмович одразу ж звернувся до табiрного керiвництва: вiдпустiть на фронт! Проте натомiсть йому «накинули» ще два роки — мовляв, сиди, де сидиш i не цвiрiнькай! Тому Василь Сухов звiльнився аж 1944 року й одразу вирушив на пошуки сина.

Зустрiлись вони у Польщi, в районi Сандомирського плацдарму. Причому за дуже дивних обставин: оскiльки Сухов-старший примудрився вгрузнути у перестрiлку радянських бiйцiв та воякiв УПА, «особiсти» вiдразу ж запiдозрили його у перебiжництвi з метою шпигунства на користь «бандитiв»! На небокраї долi Сухова-старшого знов замайорiв привид ГУЛАГу, i тiльки завдяки певному везiнню (спiвробiтники НКВС не рубанули «пiд корiнь», а ретельно в усьому розiбралися), особистому авторитету самого Олександра Покришкiна, а також правдивостi Костянтина Сухова (вiн нiколи не приховував судимостi батька) триденнi переговори з «чекiстами» завершилися успiшно: Василя Сухова вiдпустили. I служив вiн майстром по озброєнню разом iз сином Костянтином. По вiйнi знов був репресований (за органiзацiю бригади з виробництва мiтел) та висланий на поселення до Казахстану, згодом помер. Лише в часи перебудови Костянтин Васильович дiзнався, що будь-якi обвинувачення з батька знятi. Посмертно…

Загалом вiйна — явище доволi непередбачуване. На вiйнi чого тiльки не трапляється, i засудити могли як за цiлком конкретний промах, так i буквально нiзащо.

Герой Радянського Союзу майор Олександр Вiльямсон командував ескадрильєю в 104-му авiаполку. Якось взимку, коли снiг зменшив видимiсть, на злетi гвинт його лiтака зарубав солдата. I хоча сталося це цiлком ненавмисно, Вiльямсону дали 6 рокiв. Зняли судимiсть тiльки пiсля того, як вiн знищив 2 нiмецькi лiтаки. Але на цьому неприємнстi не закiнчилися: якось вiдмовив двигун його «Аерокобри», i Вiльямсон врiзався в землянку. При цьому загинув iнженер, тож льотчик дiстав другий вирок — 8 рокiв! Знов довелося збивати ворожi лiтаки…

За свiдченнями Костянтина Сухова, Олександр Покришкiн врятував вiд лихої долi багатьох льотчикiв. Наприклад, двiчi виручав Героя Радянського Союзу Василя Бондаренка.

Приклад iншого льотчика згаданого вже 104-го авiаполку Михайла Дєвятаєва став хрестоматiйним, бо потрапив на сторiнки радянських шкiльних пiдручникiв iсторiї. Вiн був збитий пiд Львовом, потрапив у полон. Проте товаришi дали йому бiрку iншого полоненого, котрий перед тим помер, тож нiмцi не знали, що Дєвятаєв насправдi пiлот, i разом з iншими вiдправили працювати на будiвництво аеродрому. 25.02.1945 р. Михайло Дєвятаєв з 9-ма iншими бранцями захопив комендантський «хейнкель» i прилетiв до своїх… Проте свої ж «особiсти» якраз i не вiрили в чудесне спасiння героїв! Звiльнили Дєвятаєва знов-таки завдяки зусиллям Олександра Покришкiна. Але вже пiсля вiйни його «пiдвели» пiд iншу, кримiнально-побутову статтю — тож Михайло Дєвятаєв таки вiдсидiв 6 рокiв.

Герой Радянського Союзу Iван Бабак летiв на малiй висотi, коли через якусь поломку машина загорiлася. Сталося це над ворожою територiєю, тож аби не потрапити в полон, пiлот вирiшив врiзатися в землю… та випадково зачепив важiль, що вiдкривав лiхтар кабiни, i повiтряною струєю Бабака викинуло назовнi. Все-таки був полон, визволення американцями i новий табiр — тiльки вже свiй, радянський! Вже по закiнченнi вiйни Олександр Покришкiн ще з трьома льотчиками, включаючи Костянтина Сухова, витягували бiдолаху звiдти. Проте СМЕРШ не дрiмав, i привезеного до рiдного авiаполку Iвана Бабака перевiряли ще понад рiк. Тим часом зганьбленого льотчика кинула дружина, тож хоча всi перевiрки не дали жодних результатiв, виправданий та вiдпущений на волю Iван Бабак все одно назавжди кинув авiацiю…

* * *

Не зважаючи на цiлковиту вiдданiсть Радянськiй Батькiвщинi, радянському способу життя та справi Ленiна-Сталiна, сотнi й тисячi бiйцiв та командирiв були несправедливо запiдозренi та звинуваченi у зрадi, про яку й не помишляли. Долi багатьох були зламанi та скалiченi, проте мало кого це хвилювало: аякже, лiс рубають — трiски летять! Не дивно, що при настiльки зневажливому ставленнi до головного багатства — вiрних, героїчних своїх синiв i дочок ця держава зрештою все одно розвалилася.

Зi спогадiв ветерана

Герой Радянського Союзу Костянтин Сухов:

— Була одна ескадрилья штрафникiв-льотчикiв, командувати якою призначили Iвана Арсентiйовича Чернеця — Героя Радянського Союзу (1945 р.), який протягом вiйни здiйснив 105 бойових вилетiв i провiв 54 повiтряних боїв. Пiдроздiл штрафникiв базувався на Кубанi, в районi Туапсе. Лiтали на «У-2» та «Чайках» через Азовське море штурмувати нiмецькi аеродроми в Сталiно (сучасний Донецьк — прим.авт.), Мариуполi. Якщо проштурмував, пiдпалив лiтаки, нормально повернувся — вважалося, що з «боргами» розрахувався. Кiнофотоапаратури на лiтаках не було, штрафникам вiрили на слово: звiт пiдтверджували iншi, адже лiтав не один екiпаж…

Але згодом цю практику заборонили, пiдроздiл розформували. Якщо пiхотинцiв вiдправляли до штрафбатiв, то штрафникiв-пiлотiв стали лишати у своїх полках. Що ж до I.А.Чернеця, то по вiйнi вiн закiнчив лiтiнститут iм.О.М.Горького, став членом Спiлки письменникiв СРСР, творив пiд псевдонiмом «Арсентьєв». Зараз живе в Москвi.

Довідка

СУХОВ Костянтин Васильович (1923-2003 рр.) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1945 р.). Народився в Махачкалі. У роки німецько-радянської війни був командиром ескадрильї 16-го гвардійського винищувального авіаполку (9-а гвардійська винищувальна авіадивізія 6-го гвардійського винищувального авіакорпусу 2-ї повітряної армії 1-го Українського фронту). Загалом, воював на Північно-Кавказькому, Південному, 2-му, 4-му та 1-му Українських фронтах.

Після війни продовжував служити у ВПС. У 1951 році закінчив командний факультет Військово-повітряної академії. Служив на командних і штабних посадах у Військах ППО. З 1975 року — вийшов у запасі та оселився у Києві, де й помер.

Тимур Литовченко, травень 2002 року

42 Comments on "Зеки Великої Вiтчизняної (Частина 2)"

  1. Красно дякую за оприлюднення цього матеріалу на “Лінії Оборони”! Я завжди відчував певну незручність перед товаришем Суховим за те, що ці його спогади так і не надрукували в “Політиці і культурі”. Тепер цей мій мимовільний борг йому повернуто – хоча відтоді й минуло 18 років! Красно дякую.

  2. Прохожий из ФРГ. | 09.05.2020 at 10:58 |

    Шикарный материал, благодарю!
    Мне уже не мало лет, и все же не могу ни как взять в толк.
    Почему в такой благоприятный момент истории, как вторжение вермахта в СССР,народ не развернул оружие против коммунистов и не смел всю эту поганую кремлевскую нечисть???
    Ведь было 4-е Украинских фронта,была свежа память о репрессиях и расстрелах?
    Неужели боль утрат и память отшибло напрочь?
    Смывать в бою своей кровью проступок и вину которой в принципе не было?
    Кому доказывать, судьи то кто? Одни вопросы, не найдя ответы на которые будем наступать на одни и те же исторические грабли снова.
    Когда же притвориться в жизнь потрясающие слова Михаила Жванецкого:
    «Моя мечта – разровнять место, где была Россия, и построить что-то новое.
    Вот просто разровнять…».
    Сюда хочется добавить определение Альфреда Коха о “титушной” – нации России.
    – «Русский мужчина деградировал и превратился в малоинтересный отброс цивилизации – в самовлюбленного, обидчивого, трусливого подонка. Я могу сказать твердо, на основании своих собственных наблюдений: русский мужчина – самый мерзкий, самый отвратительный и самый никчемный тип мужчины на Земле…».

    • Товариш Сталін недарма сховався від усіх у перші дні війни з Німеччиною: таки побоювався, що його свої ж шльопнуть!..
      🙁 🙁 🙁
      Те, що наші діди розібралися з Гітлером та нацистами і водночас не розібралися зі Сталіним та з комуністами – то була їхня помилка, їхнє недоопрацювання. Отож мусимо виправити їхні промашки та все ж таки домогтися Нюрнберґу-2, де відбудеться засудження комунізму, як тоталітарної ідеології!

      • Леонід | 12.05.2020 at 13:01 |

        УПА багато років боролася у 1945-1960 роках та чекала допомоги Заходу… Хто б написав, чому Черчілль це розумів, а Трумен, виходить, ні?

        • Тема ОУН-УПА надто розлога для коментарів. А написати про це якось і справді потрібно…

    • Прохожий из ФРГ:”Мне уже не мало лет, и все же не могу ни как взять в толк.
      Почему в такой благоприятный момент истории, как вторжение вермахта в СССР,народ не развернул оружие против коммунистов и не смел всю эту поганую кремлевскую нечисть???”

      Во-первых, исходно у немцев не было планов вовлекать националистов в совместную борьбу с Кр. Армией. Напомню, что уже осенью 1941 года многие националисты были подвергнуты репрессиям – Телига расстреляна, Бандера в концлагере.
      Вики: Борці за незалежність України у ХХ сторіччі Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — в центральну Берлінську в’язницю. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен в бункері «Целленбау». У вересні 1944 року його звільнили і запропонували участь в керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію і на співпрацю не погодився”.

      Ведь в рамках политики Drang nach Osten плодородные земли на Востоке предполагалось освободить от населения в пользу немецких колонистов. И только значительно позже после Сталинграда эта политика была изменена в пользу создания национальных дивизий полков и т.д. Но и это были половинчатые меры. Поэтому Бандера на сотрудничество не пошел.
      Во-вторых, колхозная система была сохранена и при оккупации поскольку так было удобнее реквизировать продовольствие для немецкой армии. Вот и получилось, что сменили шило на мыло. Да и крови пролилось порядочно. Вкратце как-то так.

      • “Вкратце как-то так” (с)
        *****
        Так, але… трішечки не так!
        Як-то кажуть, на двох українців – три гетьмани.
        Якщо брати тільки українських націоналістів… Очевидно, Ви маєте на увазі ОУН?.. То цих організацій було аж три:
        – ОУН(м) – “мельниківці” під проводом Андрія Мельника;
        – ОУН(б) – “бандерівці” під проводом Степана Бандери;
        – а ще “бульбівці” – т.зв. “Бульбівська січ” під проводом Тараса Бульби-Боровця.
        І вони з різним ступенем успіху… скажімо так, конфліктували одні з іншими. Хоча конфлікти включали і фізичне знищення – тому я й підібрав ДУЖЕ м’яке формулювання!..
        До речі, й досі в емігрантському середовищі не припиняються конфлікти “мельниківців” та “бандерівців” – вже словесні…
        Ну от. Андрій Мельник свого часу був соратником Євгена Коновальця, й у “мельниківців” складалася доволі тісна співпраця з німцями. Це загалом, “на пальцях” – бо тема заслуговує на окрему серію дописів…
        Розкол ОУН стався, здається, в 1940 році. За Мельником пішли переважно “старі” помірковані націоналісти, за Бандерою – молоді радикали, більш схильні до революційних методів боротьби.
        Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року проголосили саме “бандерівці”… І після того розлагодилася співпраця німців з “мельниківцями”! Бо якщо помірковані націоналісти не здатні були приборкати революційних радикалів – нащо німцям така співпраця?!
        Бандеру, Стецька, Ребета й інших провідників ОУН(б) заарештували влітку – на початку осені 1941 року. При цьому “мельниківці” почувалися більш-менш комфортно. Олена Теліга, Іван Рогач та інші були саме “мельниківцями”, вони прибули до Києва в жовтні 1941 року. Їм вдалося провести свою людину на посаду голови київської управи (бургомістра) – то був Володимир Багазій. Тоді “мельниківцям” здалося, що вони вхопили Бога за бороду, й на хвилі піднесення вони почали будувати ту саму омріяну “українську Україну” попри те, що наші землі були розділені на Дистрикт Галичина (у складі Генерал-губернаторства) та Райхскомісаріат Україна…
        Біда в тому, що для цього були потрібні кадри – отож “мельниківці” почали гальмувати процес вивезення остарбайтерів на роботи в Німеччину. Їх застерігали від того – вони не слухалися. Тоді усіх їх заарештували й розстріляли: Телігу, Рогача, Багазія та інших “мельниківців” – от тільки сталося це не “уже осенью 1941”, а в лютому 1942 року… А вже наступний бургомістр – Леонід Форостівський не повторював помилок Багазія й вивозити звідси остарбайтерів німцям не заважав.
        Ну, і сам Мельник був заарештований аж в 1944 році. Тому відносити з німцями “мельниківців” та “бандерівців” складалися абсолютно по-різному.
        А “бульбівці” – це зовсім третя річ… Наскільки я знаю, німці намагалися притягнути “Поліську Січ” для боротьби з “бандерівцями”, навіть до перемовин дійшло – але “бульбівці” не пішли на те.
        Отже, тема ця складна і заплутана.
        І це тільки українські націоналісти… Причому я не торкаюся вже повоєнного розколу ОУН(б) й виокремлення “двійкарів” на чолі з Ребетом.
        Але ж ними українська еміграція не обмежувалася! Наприклад, в Німеччині жив до 1945 року передостанній український гетьман Павло Скоропадський, а до 1939 року – його син Данило (гетьман в 1948-1957 роках). “Гетьманці-державники” теж були окремою силою. Теж неоднорідною, до речі… У гетьмана Павла Скоропадського складалися добрі стосунки якраз із тими силами, які при націонал-соціалістах відійшли на задній план. А з самими націонал-соціалістами гетьманці не співпрацювали. Більш того, на вимогу батька, Данило Скоропадський виїхав до Великої Британії перед самим початком ІІ Світової війни. Це мало би продемонструвати, що “гетьманці-державники” стоять поза цією війною й намагаються об’єднати українську еміграцію в Європі.
        Отож питання вкрай складне. І будь-які суспільні сили, які б захотіли мати справу з українською еміграцією, миттєво стикалися з проблемою: а з ким, власне, мати справу?! Бо в цьому морі течій, які конфліктували одна з іншою, розібратися було складно. Тоді на кого мусили спиратися німецькі окупанти, до кого дослухатися?.. В тім-то й біда!

  3. Санто | 09.05.2020 at 11:05 |

    Совку мало було пропагандою зрівняти мізки свого населення з землею, так що вони вірили в “державу вільних народів” – так ще й тих, хто тримав в руках зброю треба було тримати в постійному страхові – а не дай Бог повернуть ту зброю проти совка! Так і виходило, що кожен “Герой радянського союзу” одночасно був зеком з кількома судимостями – щоб не розслаблявся, курвамать!
    Дякую, пане Тимуре, за зібрані такі цінні відомості з перших вуст тодішніх героїв – доки вони були ще живі…

    • Так, я недарма не викинув цей матеріал зі свого журналістського архіву! Бо товариш Сухов розповів усе це буквально за рік до смерті… Я прекрасно розумію, що то була його сповідь. Коли матеріал остаточно був забракований для журналу “ПіК” – я приїжджав до Костянтина Васильовича додому і тоді пообіцяв, що рано чи пізно знайду спосіб десь опублікувати статтю. Ось, цей шанс надала “Лінія Оборони” – я ним і скористався.

    • Сергей | 09.05.2020 at 20:35 |

      Я где то читал, что на вопрос: должна ли отмечаться в комендатуре мать Героя Союза( по моему это про Амет-Хана, крымского татарина), ей ответили – И ГЕРОЙ СОЮЗА ТО ЖЕ ДОЛЖЕН ОТМЕЧАТЬСЯ! Так что перед сержантом НКГБ любой герой мелковато выглядел!

      • Та будь-якого орденоносця й героя могли в будь-який момент позбавити всіх нагород й відправити за колючий дріт або розстріляти! Більш того, бувало так, що на початку війни чоловіка випускали з ГУЛАГу, він йшов на фронт, там ставав героєм, отримував нагороди… А по завершенні війни у нього відбирали всі ті “брязкальця” й відправляли в радянський табір ДОСИДЖУВАТИ те, що він не досидів… На фронті йшов “рік за три”. 4 роки війни (1931-1945) могло зійти за 12 років таборів. Отже, припустимо, комусь в 1937 році впаяли “двадцятку”. За період 1937-1941 він встигав відсидіти 4 роки, фронт йшов за 12 років. Отже, йому лишалося досидіти:
        20 – 4 – 12 = 4 роки ще.
        Отож небораку могли по війні спокійно відправити досиджувати оті 4 роки… Бували й такі трагічні випадки. Приклади таких “зигзагів долі” можна знайти в мемуарах в’язнів ГУЛАГу.

  4. Вадим | 09.05.2020 at 11:15 |

    А ещё он, Сухов, написал книгу “Эскадрилья ведёт бой” которую я в детстве перечитывал раз 5. В ней он описывает свой боевой путь, естественно с учётом советской цензуры. Летал на лендлизовской Р-39 Аэрокобра, бортовой номер “50” у Покрышкина была “сотка”, он какое то время летал ведомым Покрышкина.

    • Абсолютно точно, попервах Сухов був відомим у Покришкіна, він мені про це говорив! І літали вони на “Аерокобрах” – зокрема, в матеріалі сказано, що Вільямсон потрапив у НП (врізався в землянку) саме на цьому винищувачі. Я тому і забив на першу заставку “Аерокобру”. 🙂

  5. Я би просив зрозуміти наступне… 45-хвилинна касета на диктофон, записана з обох боків – це 90 хвилин “чистої” бесіди. Щоб зробити один матеріал на 1-1,5 розвороти (2-3 сторінки журналу), мені достатньо бесіди тривалістю 10-15 хвилин. Отже, 90 хвилин – це 6-9 статей!!! На базі 90-хвилинної бесіди з товаришем Суховим я зробив всього лише (!) 2 матеріали – умовно кажучи, про реактивну авіацію часів ІІ Світової війни та про “летючий штрафбат”.
    Але з тієї бесіди я міг би зробити ще 4-7 додаткових статей!!! Розумієте?.. І це все було те, про що ветеран-льотчик заговорив буквально за рік до смерті. І про що в мемуарах не писав – бо ВСІ БЕЗ ВИКЛЮЧЕННЯ радянські мемуари проходили жорстку цензуру Головного політичного управління…
    Та й те ця інформація пройшла дуже важко: одна стаття (про реактивну авіацію) – в 2002 році, в паперовому журналі “ПіК”, друга – ось тільки зараз, в Інтернеті на “ЛО”, коли товариша Сухова вже нема на цьому світі 17 років… А це були його живі спогади, його переживання.
    І це сумно, дуже сумно!.. Бо ветеранам тієї війни багато десятиліть забороняли говорити правду про війну, як вони її розуміли. Тому на всьому пострадянському просторі ІІ Світова війна лишилася, як кажуть психологи НЕВІДРЕФЛЕКСОВАНОЮ. А це виливається, у підсумку, в невірне, викривлене у той чи інший бік сприйняття тих подій.
    Саме тому я і зберігав мемуари товариша Сухова цілих 18 років, щоб десь його персональна маленька правда про війну таки знайшла вихід! Бо він усе це пережив – і ці його переживання повинні таки дійти до нас. Нехай навіть із запізненням…

  6. Наталія М. | 09.05.2020 at 13:17 |

    Дякую Вам, шановний пане Тимуре, за цікаву ісповідь патріота своєї Батьківщини, яка найшла врешті-решт своїх читачів за допомогою Вас та Автора. Ви виконали свій борг перед цією людиною, яка на жаль так і не була достойно оцінена керівництвом СРСР. А таких, як Сухови, батько та син, було дуже багато в совку. Які віддали своє життя за чиїсь примарні, шизофренічні мрії.

    • Я тут вже писав в одному з коментарів трохи про свою родину – про обох дідів і одного з прадідів:
      https://defence-line.org/2020/05/korni-chast-1/#comment-243292
      Отож Ви можете зрозуміти, чому з усієї 90-хвилинної бесіди з товаришем Суховим я виокремив саме цю тему!
      Бо мій український дід-чекіст вірно служив радянській владі – а вона його саме за це і знищила!!! Бо коли і Москві вирішили прибрати товариша Косіора – то або попервах, або заразом прибрали і мого діда, щоб він не міг сумлінно захищати “тушку” опального більшовика…
      А мій єврейський дід через дурницю потрапив до щтрафбату, пішов в атаку, маючи при собі саморобну фінку, яку власноруч виточив з автомобільної ресори, ледь не загинув у тій “м’ясорубці”, цілу добу пролежав на нейтральній смузі, довго лікувався і втратив пам’ять…
      Станом на 2002 рік ставлення родини до мене абсолютно змінилося: всі зрозуміли, що виростити з мене зразкового радянського раба не вдалося, що я єдиний на всю українсько-єврейську рідню не злякався говорити й писати правду. І мені почали розповідати те, що раніше приховували… Щоправда, в живих не лишилося вже ні дідів, ані бабусь, ані більш старших – усі повмирали. Тому до мене доходили лише перекази про їхнє життя, кожен переповідав по-своєму, суперечливо і все ще боязко. Однак процес пішов!
      Отож я й поставився до розповіді товариша Сухова з величезним пієтетом. Бо ні мій український дід-чекіст Іван, ані мій єврейський дід-фронтовик Гриша не могли розповісти вже нічого, а Костянтин Васильович Сухов – все ще міг!.. І я скористався шансом вислухати його. Хоча в журналі “ПіК” були й більш досвідчені журналісти. Але ж спрямували товариша Сухова до мене, а не до когось іншого!..

  7. Евгений (3-я волна) | 09.05.2020 at 13:30 |

    Дякуємо, пане Тимуре! навіть додати нічого…

    за кожним прізвищем – Велика Трагічна доля… а таких було мільйони…

    • Абсолютно точно! А тому коли рашисти з-за парєбріка волають: “Можем повторить!!!” – вони, фактично, НЕ РОЗУМІЮТЬ, що ж “можуть повторити”. Ситуацію, коли мільйони фактично нізащо лягають у землю?! Коли 25% населення сидить в ГУЛАГу, 25% населення охороняє тих зеків, а 50% труситься ночами від переляку?! Коли тебе кидають в штрафбат і ставлять перед вибором: або куля в груди від німця – або куля в спину від чекіста, який сидить позаду тебе?! Коли ополченцям видають одну гвинтівку на п’ятьох і кажуть: “Одного вбили – другий гвинтівку підхопив, і так по черзі”?! Вони ТАКЕ хочуть повторити???
      🙁 🙁 🙁 🙁 🙁

  8. Наталія М. | 09.05.2020 at 14:01 |

    Прохожий из ФРГ. | 9 Травня, 2020 at 10:58
    @Мне уже не мало лет, и все же не могу ни как взять в толк.
    Почему в такой благоприятный момент истории, как вторжение вермахта в СССР,народ не развернул оружие против коммунистов и не смел всю эту поганую кремлевскую нечисть???@

    Уважаемый Прохожий из ФРГ, а также, уважаемые коллеги, рекомендую вам для закрепления материала посмотреть 5-тисерийный документальный фильм про войну, снятый украинским режиссёром Игорем Кобриным – “1941г. Запрещённая правда”, который вышел на украинском канале “ТРК.Украина” 07.02.2013г. и который наделал много шума Запоребриком. Представьте, там показывают хронику, снятую немецкими военными вначале 2МВ, в которой мы видим, как простые наши люди, при виде движущейся колонны немецких солдат, выбегают им радостно навстречу с цветами, приветливо им машут, фотографируются вместе. Из этой хроники видно, что советские люди видели в немцах настоящих освободителей от гнёта негодяев-большевиков/комуняк. Ох, и бушевали тогда на Мордоре! Они кинули против Украины всех своих пропагандонов, задействовали всю свою геббельс-информ-машину! Они орали, что “всёэтанеправда” и “выфсьоврёте”. Ну, как обычно. И только потом мы от них услышим “настамнет” и “этонемы”. До захвата Крыма оставался.. год и две недели!

    Кобрин в ответ на обвинения московитов говорил, что он всего лишь смонтировал старые плёнки военной хроники, снятой с обеих сторон, и что было – то было, и он ничего не придумывал. Но в ответ из кремля доносился только рёв коллективного Хама!

    Фільм завершується пророчою цитатою з книги спогадів фронтовика Миколи Нікуліна:

    «Те, кто победил, либо полегли на поле боя, либо спились, подавленные послевоенными тяготами. Остались у власти и сохранили силы другие, те, кто загонял людей в лагеря, те, кто гнал бессмысленные кровавые атаки. На войне особенно отчётливо проявилась подлость большевистского строя. Как в мирное время казнили самых честных, интеллигентных и разумных людей, так и на фронте происходило то же самое, но в еще более открытой и омерзительной форме. Гибли самые честные, чувствовавшие свою ответственность перед обществом, люди. Надо думать, эта селекция народа — бомба замедленного действия. Она взорвётся через несколько поколений, или в 21-м веке, или в 22-м веке, когда отобранные и взлелеянные большевиками масса подонков, породит новое поколение себе подобных»

    И это уже свершилось! Как говорится: “Тут ни добавить – ни убавить”!

    П.С. Фильм этот очень сильный! Производит впечатление живого свидетеля.
    Как будто бы стоишь в стороне и наблюдаешь за всем этим. Помню, что в некоторых моментах я даже плакала. Если бы нам раньше показывали такие правдивые фильмы, то не осталось бы, наверное, ни одного, кто плакал бы за совком. Но всё это тщательно скрывалось и не зря! Чекиздам-мясникам есть что скрывать! Такого бесчеловечного отношения и полного равнодушия к судьбам своих людей-фронтовиков, которое показано в этом фильме, а также много неизвестных фактов, о которых мы даже не знали, и о которых кровь в жилах стынет, вряд ли узнаешь ещё где-то. Кобрин просто замечательный документалист!

    • Так, я бачив ці 5 серій! 🙁

      • Damian | 09.05.2020 at 14:48 |

        Шановний пане Тимуре! Дуже чудовий матеріал. А коментарі до нього мають також не меншу вагу. Я пам’ятаю про Ваше запрошення написати Вам листа в певний час. Але поки той час не настав, а тут дещо може загубится, хочеться (грунтуючись на Вашому тексті) повернутися до питання, яке ми обговорювали, а саме до визначення системи відліку для подій та понять. Ось, тут було використано таку характеристику, як “герой громадянської війни”. Чи є така характеристика об’єктивною, що вона означає і чи можна дати їй чітке визначення? Наприклад “Герой громадянської війни це ….” От, сам не знаю, чи можна вважати героєм громадянської війни маршала Михайла Тухачевського, який вперше в історї війн застосував отруйні гази проти власного народу?! Те, що його свого часу розстріляли, не є індульгенцією. Я, навіть, десь чув, що в громадянський війні у “білому” війські не було нагород навіть за ті тактичні перемоги, що мали місце.

        • “Ось, тут було використано таку характеристику, як “герой громадянської війни”. Чи є така характеристика об’єктивною, що вона означає і чи можна дати їй чітке визначення? Наприклад “Герой громадянської війни це ….” От, сам не знаю, чи можна вважати героєм громадянської війни маршала Михайла Тухачевського, який вперше в історї війн застосував отруйні гази проти власного народу?! Те, що його свого часу розстріляли, не є індульгенцією” (с)
          *****
          Питання дуже непросте, згоден.
          1. Але якщо дивитися в його “корінне коріння” – то воно полягає в суттєвій різниці менталітетів російського (історично – московитського) та українського (історично – руського). Я колись вичитав у дослідженнях фольклористів, що “розбійник російський” і “розбійник український” – це два дуже різні персонажі!
          – Розбійник-московит – це “широкая душа”, “разлюли малина”, “удалец-молодец”. Саме ця “удаль” змушує його “гуляти” – вбивати людей просто заради розваги, через оту “душевну широту”. А тому коли розбійник-московит йде на плаху, це СПРАВЕДЛИВО: раніше він “гуляв” – тепер відповість перед катом за свої “лихі гуляння”…
          – Розбійник-українець – це завжди МЕСНИК за скривджених. На плаху до ката він йде НЕСКОРЕНИМ, розуміючи, що колись-то хтось інший відплатить за його смерть усім гнобителям народу…
          2. Що таке “громадянська війна”?! Це війна імперців на теренах колишньої Російської імперії за збирання тієї ж таки імперії в оновленому варіанті під новими ідеологічними гаслами.
          – З точки зору імперців (незалежно від етнічної приналежності), Російська імперія в старому вигляді вичерпала себе, отож після розвалу тієї старої РІ вона відродилася у вигляді СРСР, немовби фенікс із попелу! Не було ніякої незалежної УНР чи гетьманської Української Держави – це все були фейки, які б самі по собі “пропали”… Але більшовики не дали Україні “пропасти”, вони її “врятували”, приєднавши до Великої Росії на правах “молодшого брата” – причому улюбленого… Те саме стосується Білорусі, Закавказзя та інших імперських територій. З цієї точки зору, “громадянська війна” є БЛАГОМ – бо вона вичистила “фейкові” квазі-держави.
          – Навпаки, з точки зору України (як і інших держав, колись поневолених в “тюрмі народів” – РІ), то була ніяка не “громадянська війна”, а загарбницька агресія більшовиків проти Незалежної України, визнаного суб’єкта міжнародного права. Те саме стосувалося інших держав…
          3. Поза сумнівом, Тухачевський був ГЕРОЄМ “громадянської війни”. Бо придушувати Кронштадтське повстання чи бунт селян Тамбовської губернії (навіть отруюючи їх хлором) – це “героїзм” того самого розбійника-московита (безвідносно до етнічної приналежності самого Тухачевського), який вбиває, кого захоче, просто через свою “лихость” або ж “удаль молодецкую”. Тому його розстріл – це прояв СПРАВЕДЛИВОСТІ: спочатку “молодець погуляв” – тепер перед катом має відповідь тримати…
          4. Матеріал написаний зі слів товариша Сухова, вибудуваний в його системі координат. Отож його батько – безумовно, такий саме “герой громадянської війни”, як і Тухачевський. В бесіді з ним ми поговорили не тільки про роман Серафимовича “Залізний потік” (що потрапило в матеріал), але і про к/ф “Біле сонце пустелі”. Отож Костянтин Васильович стверджував, нібито сценарист Рустам Ібрагімбеков списав кіношного Федора Сухова з його батька – Василя Сухова. Зокрема, в фільмі є епізод, коли бандит Абдулли віднімає у Сухова маузер і читає вигравіруваний на ньому напис, який підписаний: “Комбриг Ме-Не Ковун”. Отож Костянтин Васильович стверджував, що це – трохи видозмінене “комбриг Корзун”. Ось Вам посилання на його біографію:
          https://ru.wikipedia.org/wiki/Корзун,_Павел_Петрович
          =====
          В Красную Армию вступил в апреле 1918 года в Витебске, где он оказался после демобилизации. Служил в формируемом в Витебске отдельном батальоне, затем направлен в отдельный кавалерийский полк Западного фронта, будучи назначен казначеем полка. С августа 1918 года служил делопроизводителем на продфуражном складе в Смоленске. Участник Гражданской войны с марта 1919 года. Тогда был назначен командиром взвода отдельного эскадрона при штабе Восточного фронта, воевал против армий адмирала А. В. Колчака. В 1920 году окончил Объединённую кавалерийскую школу при штабе Восточного фронта. С января 1920 года воевал на Туркестанском фронте: командир кавалерийского эскадрона 4-го Тюркского кавалерийского полка 2-й Узбекской кавалерийской бригады, начальник полковой школы 2-го Узбекского кавалерийского полка, помощник командира 4-го Узбекского кавалерийского полка, с июня 1921 помощник командира 4-го отдельного кавалерийского полка 2-й Туркестанской стрелковой дивизии, затем с марта 1922 года командовал этим полком, а с мая вновь был помощником командира полка. С августа 1922 по март 1923 года — командир 10-го кавалерийского полка Бухарской группы войск. Участвовал в боях против басмачества в Фергане, Бухаре, Таджикистане.
          =====
          Дія “Білого сонця пустелі” розвивається саме в Туркестані…
          Отож і маршал Тухачевський, і “комбриг Ковун” (Корзун?..), і червоний боєць Василь Сухов – це все герої “громадянської війни” різного рівня. Безумовно, це так! А те, що ці герої нищили власний народ… ну, таким був їхній героїзм!!! А хіба не той самий “героїзм” підносився до небес Комуністичною партією?! І все закономірно: попервах ти труїв селян хлором (Тухачевський), охороняв “тушку” Косіора, який нищив твій же народ (мій дід-чекіст), був просто солдатом-героєм (Василь Сухов-старший) – а тепер іди “на плаху” (під розстріл або в ГУЛАГ). Це ж СПРАВЕДЛИВО, хіба не так?.. Просто це ІМПЕРСЬКА справедливість, коли держава – все, а людина – ніщо. І коли людина перестає відповідати потребам держави – вона “утилізується” в табірний порох або в труп…
          5. Але це розуміють дорослі сформовані люди. А малий Костя Сухов цього попервах не розумів. Йому було просто гірко від того, що рідний його батько – це “ворог народу”… І трагедію свого батька Костянтин Васильович осягнув лише в зрілому віці. Це все лишилося поза межами матеріалу – але ж не міг я втиснути туди всі 90 хвилин нашої бесіди!.. На такий матеріал достатньо хвилин 10-15 запису, не більше… А ми ж записали цілу касету з обох боків!
          *****
          Отака моя відповідь. Вибачте за МНОГАБУКАФФФ…

          • Damian | 09.05.2020 at 16:49 |

            Шановний пане Тимуре! Дуже вдячний за детальну відповідь. Я цілком згоден з Вашою думкою. Нажаль, тема добра, зла, справедливості та об’єктивності є невичерпною. Це вже на межі з філософією.

  9. Наталія М. | 09.05.2020 at 15:30 |

    И ещё раз про войну. Г.Мохненко, пастор, капеллан
    “Бессмертный полк Демонов и историк Воланд”, 23:14, 8.05.2020

    “Как богослов и капеллан я убежден что есть демоны сталинско-путинского, бесовского, бессмертного (демоны не умирают) полка и имя им Легион. Вопрос их изгнания, не пустяк. Необходимость экзорцизма этой нечисти – стратегический пункт для всего Человечества. Это именно те имперские черти, будучи одержимыми которыми, русские наемники седьмой год убивают в Донбассе. Они же угрожают засыпать ядерным пеплом Америку, травят новичком в Солсбери, мутят проблемы на выборах в США и в старушке Европе. А ещё, те же бесы, морочат людям (по всему миру) мозги и преподают свой, альтернативный вариант Истории”.
    Подробнее: https://www.obozrevatel.com/society/bessmertnyij-polk-demonov-i-istorik-voland.htm

  10. Наталія М. | 09.05.2020 at 15:48 |

    Шановний пане Тимуре, дякую Вам за Ваш патріотизм и щирість. Ви така позитивна, завжди усміхнена людина, що я ТАК хочу, щоб в Вас все склалось добре і нарешті Ви б зняли/єкранізували свої твори. Ну, дуже хОчу!
    В своє побажання я вклала частину своєї єнергії. Раніш у мене все виходило і я отримувала бажане. Зараз це работає, но дає сбої. Но я буду про ЦЕ думати.

    Ще можете зробити так: пишить кожен день червоною кулькою свої бажання тільки свідомо. Працює! Тому, що Всесвіт розуміє ще і кольор!

    • “Ще можете зробити так: пишить кожен день червоною кулькою свої бажання тільки свідомо. Працює! Тому, що Всесвіт розуміє ще і кольор!” (с)
      *****
      От чого не робитиму – то це саме цього! Вибачайте… 🙂
      Я ж зовсім не “позитивна людина”. Навпаки – я людина збиткова, бо я – глибоко віруючий. Хоч я зовсім не православнутий і навіть не православний. І навіть не християнин – бо сповідую юдаїзм… Не вдаючись в деталі (принаймні не в Інтернеті й не на “Лінії Оборони” точно), але це так. Просто більшість критиків релігії зазвичай скажуть вам, що всі “віруни” – вони тупі нікчеми, які без цих “милиць” не здатні йти по життю. Я ж підходжу до питання з точки зору мудрості, яку колись висловив ребе Єшуа га-Машиах Своїм учням: “Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має” (Матв. 25:29)
      https://bibleonline.ru/bible/ubio/mat-25/
      Отже, повірте: якби Всемогутній не мав би певних видів на результати моєї роботи – мене б давно вже не було у цьому світі. Але оскільки я є, то маю виконувати своє життєве завдання. З точки зору юдаїзму, завдання людини – ПОКРАЩИТИ СВІТ В ДОСТУПНИХ ЇЙ МЕЖАХ. Що я й роблю.
      🙂
      Але ніяких “писань червоною ручкою”! Моє діло – це творити сучасну українську літературу. Яку? А ту саму, що в моїх книжках… Почитайте – все там побачите. А коли воно буде екранізовано?! Це відомо Йому, це десь вписано в Його плани. А мене це не обходить. Моє діло – писати, писати, писати… Що я й роблю.
      🙂 🙂 🙂

  11. Наталія М. | 09.05.2020 at 19:42 |

    Забула про головне. Якщо писатиме бажання, то треба писати їх так, як
    нібито вони вже здійснилися.

  12. Наталія М. | 09.05.2020 at 19:48 |

    Так, все зрозуміла. Не зря я “забула” дописати останній абзац. Він був зайвий.

    Но в то же время, как говорил Христос: “А почему не получаете? Потому, что не просите”. Я, если и прошу что-то, то у Вселенной. Хотя, её тоже Кто-то создал.. очень Могущественный. Но Кто?…

    • “Но в то же время, как говорил Христос: “А почему не получаете? Потому, что не просите” (с)
      *****
      Там все працює трішечки не так. Але я не стану обговорювати це на “ЛО”.
      Скажу простіше: ще не настав час.
      Я сам багато шукав можливостей для екранізації.
      Перша серйозна пропозиція надійшла мені буквально 28 лютого 2014 року. Розумієте?! Я лежу нерухомо з порізаними ногами між двома операціями. Щойно пішла у позасвіти Небесна Сотня. Овоч і Ко щойно вивезли з України бабло КамАЗами… А тут – екранізація!.. Звісно, з того нічого не вийшло. І вийти не могло.
      На другу серйозну пропозицію я натрапив у травні торік. Перемовини з продюсером студії пройшли успішно. Мали почати з січня цього року… Але на мою днюху – 4.01.2020 у мене відбулася телефонна розмова з продюсером. Мені повідомили: з боку влади надійшла пропозиція, від якої неможливо відмовитися – заморозити всі проукраїнські проекти та знімати фільми, де є “загальнолюдські цінності”. Отож наша співпраця відкладається до кращих часів…
      Ну, а якщо були пропозиції №1 та №2 – буде колись і №3. Просто ще не час. “ЗЕлень-пліснява” робить ставку на “загальнолюдські цінності”. Висновок: треба перечекати “ЗЕлень-плісняву”. Ну що ж, почекаємо… Мені лише 57, а я маю намір жити до 120 років. Час ще є! 🙂

      “Хотя, её тоже Кто-то создал.. очень Могущественный. Но Кто?…” (с)
      *****
      Це питання не варто обговорювати на “ЛО” 🙂

      • Ці зелені “общєчєловєчєскіє” цінності те саме, що кацапська “гуманітарна” допомога 🙁

        • Я знаю, бо через пропозицію знімати кіно, що пропагує “загальнолюдські цінності” замість цінностей УКРАЇНСЬКИХ – це й означає протягувати по-тихому “руссский мир” на наші терени! Ну що ж, принаймні жодної несподіванки тут нема. Бо це “95-й квартал”!.. 🙁

    • Це окрема тема. Дуже сумна 🙁

      • Andriy Moderator | 10.05.2020 at 05:56 |

        Скорее не так – “там еще и другая тема”.
        Оно вполне по теме статьи.

  13. Andriy Moderator | 09.05.2020 at 20:27 |

    Если честно, текст очень рваный, просто набор отдельных фактов.
    Я понимаю, что формат не позволяет, но формат повести по материалам интервью был бы намного более интересным. Я в детстве очень интересовался авиацией и многие имена из статьи у меня на слуху. Представляю, сколько интересного осталось за кадром.

    • “Рваним” тест вийшов тому, що я переписував статтю двічі – спочатку коли її зняли вперше, потім – коли зняли вдруге. Втретє я просто не став переписувати, до головний редактор остаточно поставив на ній хрест.
      🙁 🙁 🙁
      Що ж до повісті… Коли був радянський час, самому товаришу Сухову не можна було писати це в мемуарах. Та й опісля він прийшов у “ПіК” вже за рік до смерті. На жаль, “совкова” інерція діє в історичній науці ще й досі. За боротьбою довкола Інституту національної пам’яті й досі можна спостерігати із завмиранням серця. Бо радянські історики-аспіранти – це нинішні доктора й академіки, вони вчилися у свого радянського начальства. Через це об’єктивна історія України не написана й досі…
      🙁 🙁 🙁

  14. Кейн | 09.05.2020 at 22:06 |

    А мої діди служили в піхоті. Загинули обидва в ту війну.

    Дід по матері повернувся з Фінської війни, щоб потонути під Смоленськом у 1941.
    По батьку дід загинув у м’ясорубці нічного бою, коли плацдарм переходив із рук в руки. Це була операція по захопленню великого залізничного вузла в 1944 р.(Операція була з виходом до кордону Радянського Союзу, назва з двох слів перша буква Ч.).

    Коли відкрили архіви, мені вдалося знайти дідів у списках загиблих. А до того достовірних відомостей не було. Хоча, похоронки бабам прийшли.

    Родич діда по матері плив разом з ним у холодну погоду через Дніпро під час відступу. Гвинтівку кидати було не можна. Ось він і бачив то голову діда, то гвинтівку. Не помітив, як вони зникли. Признався лише через декілька років після закінчення війни. Хоч це був і виток Дніпра, але в повному обмундируванні, під градом куль …

    Діда по батьку якийсь час бачив односелець з яким разом служили, бо той відстрілювався у підштаниках. Потім втратив контакт. Населений пункт, де ночував підрозділ діда (Чорнилів, чи якось так) до нашого часу не дотягнув.

    Щоб зрозуміти людські втрати, можу сказати, що у молодшого за віком діда по матері залишилось двоє дітей, а у діда по батьку – четверо, Баби вдруге заміж так і не вийшли.
    Традиційно ж у сім’ях дідів і бабів було близько десяти осіб.

  15. Damian | 9 Травня, 2020 at 16:49 |
    “Нажаль, тема добра, зла, справедливості та об’єктивності є невичерпною. Це вже на межі з філософією” (с)
    https://defence-line.org/2020/05/zeki-veliko%d1%97-vitchiznyano%d1%97-chastina-2/comment-page-1/#comment-244751
    *****
    Чому ж “на жаль”?! НА ЩАСТЯ, мій дорогенький Damian, на щастя!
    Адже світ теж невичерпний…
    А я і справді Козеріг за гороскопом (4.01.1963), а Козероги – вони природжені філософи. Вони ніколи не підуть вперед по черепах супротивників, у них дуже потужний внутрішній потенціал, і вони, як правило, живуть довго і плідно… Отож у нас з Вами ще буде час і місце пофілософствувати!
    🙂 🙂 🙂

  16. P.S. Дуже цікавий коментар з ФБ-групи “Anti-Colorados”
    https://www.facebook.com/Anti.colorados/posts/2609195062626703?__xts__%5B0%5D=68.ARC1rO-8Pt1uVe0K_AM-X97YdXF69JLHEfN3OYtMAAlE4FISIxyPcL1yUPcOmAIvGIX5B3tZCuPXUQOomFNb9Rim5v2r-veZW35KbJ8KYFKv9bKSeA2vyoXU3-dWtxm1JZdIPLNGlhOb8GTJHlSz2KIz2Fkj-lkIWVx6DYttru4HE–PfeHkFn8b7lyatJ19RRViHaDG5xIcVyFYrJI—wK_porH3jfeoxDMJ3vQc2UIRgt3e6fQCvWt6tcIrqJOQW2PQ2z3bIDPz95BnkOo8_5FWRNYsS6d1vj3i2SrLsMXlq-4XTjnH_ON0tqU1W_M8cYfxai8xM9OimUP4eJQsK8Epq6&__tn__=-R
    =====
    Женя Колчак
    Кстати,в дивизии Покрышкина было много таких у кого не всё в порядке с биографией.Среди них был мой родной дядя,мамин брат Женя.В 43-м его 16-ти летнего парня угнали в Германию,где он работал на военном заводе.Одного этого уже бы хватило на 10 лет лагеря после освобождения.Но в фильтрационном лагере военинженер из покрышкинской дивизии искал толковых ребят,технически подкованных (а немцы учить умели!).Вот дядя и попал в знаменитую дивизию,в которой и служил до 52-го года.
    =====
    Як на мене, зайве свідчення на користь Покришкіна. Отже, він не тільки з ворогами воювати не боявся – він ще й рятував, кого міг, з лап НКВС. Така позиція заслуговує на повагу.

  17. Наталія М. | 10.05.2020 at 14:18 |

    Тимур | 9 Травня, 2020 at 21:57 | Відповіcти
    @Ну, а якщо були пропозиції №1 та №2 – буде колись і №3 @

    Дуже рада за Вас. Навіть не сумніваюся, що буде пропозиція №3 і це буде напевно!

Comments are closed.