Коли рак свисне

За мотивом оповідання 1911 року Надії Теффі.

Виборці «Слуг народу» очікували, що на Новий рік головний слуга подарує цьому народові щось приємне і неочікуване. Суспільство продемонструвало споживацьку поведінку.

— Та дідька лисого! Подарує, коли рак свисне, – відгукнувся один, який не голосував за нього.

— Коли рак свисне, тоді, отже, все здійсниться?

— Звичайно

— А коли він свистить?

— Не свистить, бо у нього легенів і губів немає. Як губу наростить, так і свисне.

Якби рачачий свист був тільки символом неможливості, то чому ж не кажуть: «коли слон полетить» або «коли корова зацвірінькає». Ні! Тут відчувається глибока народна мудрість. Цієї справи так просто залишити не можна. Рак свиснути не може, бо у нього й легенів немає. Нехай так! Але невже ж не може наука впливати на рачачий організм, і шляхом підбору й різних впливів змусити його обзавестися легенями.

Ще Бабуся Онукові наказувала:

— Слухайся мого заповіту. Працюй задля щастя ближніх твоїх. Вивчай рачачу будову, стеж за раком, примусь його, мерзотника, змінити свою натуру. Окультні науки відкрили мені, що з кожним рачачим свистом виконуватиметься одне з найгарячіших і найщиріших людських бажань. Чи можеш ти тепер думати про щось, окрім того свисту, якщо ти не падлюка?

Адже і раніше люди бажали більше, ніж отримували, і як і раніше згорали в своїх нездійсненних бажаннях і мучилися.

І Онучок, виконуючи заповіт Бабусі, пообіцяв:

Зниження комунальних тарифів відбудеться коли рак свисне.

Війна зі стріляниною закінчиться, перестануть гинути наші хлопці одразу, коли рак свисне.

Підвищення зарплат вчителям до 4000 доларів відбудеться коли рак свисне.

Корупціонерів посадять до в’язниці відразу, коли рак свисне.

Значне підвищення життєвих стандартів здійсниться як рак свисне.

Завершиться людське зубожіння у ту ж мить, коли рак свисне.

Виникне можливість суттєвого підвищення пенсій згодом, як рак свисне.

Прозорі відносини з підприємцями стануть, звісно, коли рак свисне.

Держава в смартфоні з’явиться коли рак свисне.

Відвели власні війска углиб території України, а окупанти відведуть коли рак свисне.

Нові обличчя у владі, як було обіцяно, з’являться, як рак свисне.

Ось таке станеться. Життя стане дивне!

Залишилося  небагато – потрібно лише виростити рака, який матиме легені і губи, та навчити його свистіти. А це невелика проблема. Можна схрестити звичайного рака з морською свинкою, яка має легені, губи та вміє свистіти.

Стимулювати рачиний свист потрібно за допомогою електрики, яка надходитиме з Московії, щоби не витрачати свою, українську.

І коли усе завершиться, рак свисне і відбудуться усі людські забаганки, автор ідеї вирощування рака прийде на телебачення, щоб у прямому ефірі розповісти виборцеві, як він сильно любить батьківщину, як він вболіває за інтереси народу.

А ті хто не вірить, що рак свисне, за словами батька преЗЕдента: «…біомаса. Знаете, у кого разочарование? У тупых. Умный человек поймет, что Вова – честный человек, и желание он продемонстрировал. Мальчик очень хотел…».

 

Yaroslav

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

16 Comments on "Коли рак свисне"

  1. Дайте папе микрофон и
    Быстро отойдите.
    Он про Вову интервью
    Отольет в граните.

  2. Что за гадская погода,
    Дождик льет на спину.
    Папа интервью дает-
    Палит всю малину!

  3. Я так понимаю, что демонстрация желания происходила при помощи небезизветного музыкального инструмента…

  4. Бугагаааа!!! В оригінальному оповіданні Теффі рак таки свиснув, але доволі швидко здох – бо м-р Джеб надто активно стимулював його електрикою… І це добре – бо від рачиного свисту людство могло загинути!!! Бо на 99,9% виконувалися людські бажання на кшталт “щоб ти провалився”, “щоб тебе вдавило” й інші подібні 🙂 Шкода, що шановний автор пародії не довів до цього моменту!.. 🙁

    P.S. Хто не читав російського оригінального оповідання Теффі, може почитати мій літературний переклад українською: https://svitoch.in.ua/565-koly-rak-svysnuv.html

    • Дуже якісний переклад. З російської на українську перекладати легше, ніж навпаки, бо українська мова має більше можливостей. Особисто я не зміг перекласти російською з української передостанній абзац занадто сумної повісті Василя Барки «Жовтий князь». Спробуйте, може Вам вдасться?

      • Зараз спробую…
        Отже, оригінальний текст – Василь Барка, “Жовтий князь”, передостанній абзац:
        **********
        Поспішив хлопець нерівною дорогою, вкритою довгими смугами рослин, на яких, з листкових країв, звисали роси — білі і прозорі. Засвічувалися з них іскри. Коли оглянувся на садибу пічника, — там, над скарбним місцем, підводилося полум’я з такою великою і променистою сполукою ясминної просвітлості, пурпуру, крові, сліпучого горіння, ніби там могутності ненашого життя стали і підносять коштовність, відкриту з глибини землі. Палахкотливий стовп, що розкидав свічення, мов грозовиці, на всі напрямки в небозвід, прибрав обрис, подібний до чаші, що сховали її селяни в чорнозем і нікому не відкрили її таємниці, страшно помираючи одні за одними в приреченому колі.
        **********

        Мій переклад (звісно – трохи поредагований літературно, а не “калькований”):
        **********
        Заторопился парень неровной дорогой, укрытой длинными полосами растений, на которых, по лиственным краям, свивали росы – белые и прозрачные. Возгорались из них искры. Когда оглянулся на усадьбу печника, – там, над местонахождением сокровища, вздымалось пламя со столь грандиозным и лучистым сочетанием жасминной просветленности, пурпура, крови, ослепительного горения, словно там могущества ненашей жизни восстали и возносят драгоценность, извлеченную из глубины земли. Полыхающий столб, раскидавший свечение, словно громовицы, во все стороны в небосвод, приобрел очертание, сходное с чашей, которую схоронили крестьяне в чернозем и никому не открывали ее тайны, страшно умирая друг за другом в обреченном кругу.
        **********

        Вас такий переклад влаштовує?.. Бо більш прямий, “калькований” переклад звучатиме російською неоковирно.

        • Мене переклад не вдовольняє. Цю повість варто читати тільки українською. Можливості російської мови занадто обмежені, щоби відчути увесь біль Барки. Але переклад Леся Танюка набагато гірший. Пробачте за провокацію. З повагою, Yaroslav/

          • Вибачаю! Вже одне те, що переклад Леся Танюка, з Вашої точки зору, “набагато гірший”, ніж мій – це великий комплімент мені!
            🙂
            З тим, що “Жовтого князя” краще читати в оригіналі українською мовою – теж згоден. Але це стосується не тільки повісті Василя Барки, а всього мистецтва загалом: будь-яка копія (навіть найдосконаліша) не замінить оригінал! З іншого боку, нині ми знаємо масу мистецьких творів лише за пізнішими копіями, тоді як оригінальні речі втрачені безповоротно. Найперше, що спадає на думку – сила-силенна мармурових статуй, що є “римськими копіями з грецьких оригіналів”.
            Але не тільки. Якщо вести мову про літературу в широкому сенсі, то, наприклад, “Слово про похід Ігорів” потрапило до Мусіна-Пушкіна вже як “список” з якогось більш давнього тексту… або загалом запис якоїсь усної промови… а вже Мусін-Пушкін інтерпретував цей “список” мовою свого часу… а потім той “список” згорів у Москві в 1812 році. Отож тепер лишається думати-гадати, а чи був “хлопчик” – себто, чи існував загалом той пізніший “список” з давнього оригіналу, чи Мусін-Пушкін сам написав “переклад” на основі невідомих розрізнених джерел часів Русі?!
            Другий приклад – “Енеїда” Котляревського. В основі цієї поеми лежить твір Вергілія, в свою чергу заснований на усному міфі латинян. З цієї точки зору, “Енеїда” є літературним “віддзеркаленням з давньоримського віддзеркалення”. Але в поемі настільки багато українського, що для нашої літератури вона має колосальне значення і задає всю лінію як класичної (з кінця XVIII ст.), так і сучасної української літератури…
            Третій приклад – це переклади “давньоруською” (точніше – староукраїнською) мовою священних християнських книг. Наприклад – Пересопницьке Євангеліє, на якому тепер присягають на вірність українському народові наші президенти. Або значно менш відоме, хоча й значно давніше Остромирово Євангеліє, про яке я написав парочку статей – наприклад, оцю для чиказького тижневика “Час і Події”: https://svitoch.in.ua/596-pryhody-ostromyrovoho-yevanheliya.html

            Отож, як бачите, різноманітні копії мистецьких творів нерідко мають самостійне значення. Тому на Вашу провокацію я не образився анітрохи!
            🙂 🙂 🙂

  5. З’ясувалось, що там уся сімейка розумово неповноцінних, зі слов його папи: вовочка жє хатєл пукнуть, но на жаль обосралсі. Такоє блін разочараваніє нах….

  6. А ті хто не вірить, що рак свисне, за словами батька преЗЕдента: «…біомаса. Знаете, у кого разочарование? У тупых. Умный человек поймет, что Вова – честный человек, и желание он продемонстрировал. Мальчик очень хотел…».
    =========
    нічого дивного.
    як то кажуть – “яблуко не родить грушок і лайно лишиться лайном”.
    невже хтось очікував іншого від старого совкодрочера?
    у його на лобі викарбували при народженні – пріспасабліваюс всігда і візде”
    його висловлювання що до України просякнуті страхом за своє життя та свого “бубачку”.

  7. https://www.youtube.com/watch?v=GCyNEvpidTw
    “ЗЁб твоего бать, отвечаю на предъяву!”
    Ответ Пояркова папе зеленского. Шедевр…

  8. Схоже таки спадковість вона навіть не залізобетонної, куди більшої міцності.
    Якщо на платівці записано шансон чи якийсь там централ, то на якому б патефоні її не крути, Бетховена не почуєш.
    Але боже ж мій, яку страшну руйнівну силу мала радянська ідеологія, щоб настільки спотворити світогляд величезної кількості людей. Спотворити так, що майже тридцять років без совка, та ще й з комерційними доходами від акторської діяльності в сім’ї не змогли бодай на долю маленьку наблизити людину до адекватності.
    Як це не прикро, але наша історія має стати уроком для всього світу. Уроком того, що справжня демократія, це не просто обов’язок освіченої та інтелектуальної меншості в суспільстві підкорятись волі охлосу, котрого в усі часи і в усіх усюдах було суттєво більше.
    Але маємо на сьогодні те, що маємо.
    Майбутнє ж, залежить тільки від нас.

  9. Пане Тимуре, дякую за допис. Втім, існують копії-пародії літературних творів, що мають більш логічний кінець ніж оригінал. Мені подобається у Л.Філатова «Золушка до и после» – переспів Шарля Перро. Можливо тому, що перегукується з нашими реаліями, коли блазень став преЗЕдентои.

    • Зізнаюся відверто, що «Золушку до и после» Леоніда Філатова я не читав. Але одна з моїх улюблених казок Ганса-Християна Андерсена – це “Ганс-Бовдур”. Російською мовою – “Ганс=Чурбан”. Вона коротенька, якщо захочете ознайомитися – ось, прошу пана:
      http://andersen.com.ua/ru_gans_churban.html
      Між іншим, там теж йдеться про “шлях з клоунів у королі”. Хоча… з двома особливостями: (1) Ганс-Бовдур не замінив принцесу, а лише одружився з принцесою, а сама вона нікуди не ділася, а ще (2) в фіналі останнім реченням сказано, що історію Ганса-Бовдура розписала “муніципальна газета, якій довіряти не слід” – у нас же… все ж таки “сказка стала былью” (с)
      Та в будь-якому разі, ознайомитися з “Гансом-Бовдуром” буде корисно і повчально.

  10. Сьогодні Миколі Лукашу було б 100 років.
    Я про нього писав на ЛО 25.06.2016 р

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: