Золотий вересень 1939 року

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Ліна Костенко

За мотивами доробку історика, сценариста і композитора Валерія Тетерятника.

17 вересня – дата вступу Червоної Армії на терени Західної України. Минають роки, та події 80-річної давності і сьогодні бентежать душу – такий заплутаний клубок дістався в спадщину, що й нині відлуння тих часів накладає відбиток на ті чи інші події. «Бандерівці» – такий епітет ще й досі чуємо від людей, які або не знають історії і наслідків возз’єднання 1939 року, або ж, навпаки, намагаються і надалі накидати штампи та кліше, доводячи, як ми раніше добре жили за совєтів.

«Є дві правди. Одна дійсна, реальна правда. Друга – вигадана, неіснуюча, така, якою б хотіли її бачити. Вона вважатиметься за дійсну, а дійсна – за ворожий наклеп. Так умовлено. Ми неповторні і єдині на цілий світ».

Олександр Довженко «Щоденник», 18.12.1943

Наче, вдивляючись у сьогодення, класик світового кінематографу писав:

«В чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно, є народ другорядний, поганий і нікчемний… наша немов один до одного непошана, наша відсутність солідарності і взаємопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі і об’єктивно абсолютно не викликаючи до себе ні в кого добрих почуттів, бо ми їх не заслуговуємо. Вся наша нечулість, боягузтво наше, зрадництво і пілатство, і грубість, і дурість під час всієї історії возз’єднання Східної і Західної України є, по суті кажучи, цілковитим звинувачувальним актом, є чимось, чого Історія не повинна нам простити, є чимось, за що людство повинно нас зневажати, якщо б воно, людство, думало про нас… Ми вічні парубки. А Україна наша вічна вдова».

Олександр Довженко «Щоденник», 02.07.1942.

19 серпня 1939 року Сталін повідомив Гітлерові, що в разі нападу Німеччини на Польщу СССР не тільки не залишиться нейтральним, але й допоможе Німеччині. У ніч із 23 на 24 серпня 1939 року, після кількагодинних перемов у Кремлі, Молотов і Ріббентроп підписали договір про ненапад між Німеччиною і СССР терміном на 10 років. Разом із договором був підписаний таємний протокол, де є, зокрема, положення, що стосується українських теренів: «У разі територіально-політичного перевлаштування областей межа сфер інтересів Німеччини і СССР буде приблизно проходити по лінії річок Нареву, Вісли і Сяну». Цим актом СССР дав Гітлерові повну свободу дій щодо Польщі і в цей спосіб узяв безпосередню участь у спричиненні Другої Світової Війни.

17 вересня 1939 року совєтські війська розпочали свій похід у Західну Україну і Бєларусь.

«…возз’єдналась Україна, східна і західна… Обнялися. Зітхнули, притиснулися одна до одної й… не зійшлися. Розімкнулися обійми, радість поступилася місцем ненависті, непевність – сумніву, сумнів змінився здивуванням, здивування – розчаруванням, а потім гнівом і обуренням».

Олександр Довженко «Щоденник», 02.07.1942.

Від осені 1939 року і до початку 1941 року СССР захопив 286 тисяч квадратних кілометрів території з населенням близько 20 млн. чоловік.

Варто зазначити, що саме тоді, коли Англія, Франція, Бельгія, Голландія та інші країни воювали проти Німеччини, СССР активно допомагав Гітлерові, постачаючи йому стратегічну сировину для воєнної індустрії.

22 вересня була визначена демаркаційна лінія, що мала пролягти по річках Нарев, Буг, Вісла, Сян.

У новостворених західних областях УССР негайно почалися перетворення, що мали зрівняти соціально-економічний лад, який тут існував, з ладом, що утвердився на теренах СССР. Скрізь почали створюватися партійні і державні органи, що насаджували новий лад без урахування особливостей регіону.

Місцеві партійні й державні установи очолювали вихідці зі Східної України та Росії, які не тільки не знали мови, звичаїв і традицій, але й не бажали бодай поважати місцеву людність, що тривалий час жила в абсолютно інших соціально-політичних, культурних, побутових умовах.

На терені Західної України були заборонені всі колишні українські політичні партії, громадські, культурні, наукові, торговельні, промислові товариства й установи, зокрема «Просвіта», Наукове Товариство імені Тараса Шевченка.

Через кордон на Збручі їхали і їхали війська НКВД. Маючи величезний досвід боротьби з «ворогами народу», беріївці почали одразу розправлятися з усіма, хто не сприймав совєцького способу життя.

Скрізь з’явилися «чорні ворони». У глибокій таємничості складалися списки людей, яких планувалося ізолювати або знищити.

Першими зазнали репресій «куркулі» – члени кооперативних товариств «Сільський господар», «Рідна школа», «Просвіта», «Відродження». Восени 1940 року арешти почалися поголовні. А що вже коїлося напередодні війни та у перші її дні?!

Самбірська тюрма. Ще до початку війни в тюрмі періодично запускали якийсь двигун, долинали постріли, однак ніхто не підозрював, що відбувається за її мурами. 27 червня совєти втекли, і люди прорвалися на тюремне подвір’я: покотом лежали щойно розстріляні, в підвалах – штабелями в три-чотири яруси безліч напіврозкладених трупів. В одного із закатованих на грудях було чотири ножові рани, на голові не було волосся, рот був зав’язаний і повен скла… Усього в Самборі було знищено понад тисячу в’язнів. Серед них і весь випускний клас учнів української гімназії. Чим же вони завинили?

На Волині, навіть «червоних» волинян влітку 1941 року постріляли в Луцькій тюрмі.

У Львівській тюрмі «На Донського» були камери з позамурованими віконцями: людей поховали живцем – вони задихнулися. Очевидці свідчать, що розстріли в усіх трьох львівських тюрмах почалися задовго до початку війни.

Сотні людей лягли у братську могилу Золочівського цвинтаря, а ще більше невідомих залишилося у фортечному рову з виколеними очима, вирізаними язиками, обрубаними руками, поколоті багнетами.

Коли Червона Армія відступила й скрізь рознеслася чутка, що енкаведисти розстріляли в’язнів Станіславської (Івано-Франківськ) тюрми, люди цілими натовпами кинулися на подвір’я в’язниці. Важко читати свідчення: спотворені тортурами трупи, відра з відрізаними вухами й носами.

У Стрійській тюрмі, за свідченням львівського «Меморіалу», в одній з камер натрапили на «довгу залізну кухню, в якій були вирізані великі діри; над тими дірами висіли люди. Руки мали зв’язані колючим дротом назад і гаками зачеплені підборіддя. На ногах – зовсім обгорілі стопи, тільки чорні кістки до колін стирчали…».

На Бережанщині розстріляних у місцевій тюрмі кидали в р. Золоту Липу, і трупи ці пливли водою, а люди стояли на берегах і гаками виловлювали їх.

Від осені 1939 по осінь 1940 рр. було репресовано за політичними ознаками, депортовано без суду і слідства 318 тисяч родин, або 1173170 душ, що становило близько 10% людності Західної України і Бєларусі. Висилалися всі, хто «в майбутньому міг би чинити опір» новій владі.

Вибухівка, закладена у вересні 1939-го, спрацювала під час і після війни. Стає абсолютно зрозуміла мотивація, чому ОУН–УПА вела бойові дії аж до 1956 року.

Багато хто захоплюється маршалом Жуковим, вважаючи його геніальним полководцем. І пам’ятника йому у Харкові поставили, і вулицю намагалися назвати іменем цього ката. Та наведу  лише один документ:

«Совершенно секретно

ПРИКАЗ № 0078/42

22 июня 1944 года г. Москва

ПО НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СОЮЗА ССР

И НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ОБОРОНИ СОЮЗА ССР

Содержание: О ликвидаціш саботажа на Украине и о контроле над командирами й красноармейцами, мобилизованньїми из освобожденных областей Украйни.

№1

7 Агентурний разведкой установлено:

За последнее время на Украине, особенно в Киевской, Полтавской, Винницкой, Ровенсквй и других областях, наблюдается явно враждебное настроение украинского населення против Красной Армии и местных органов Советской власти… Отдельньіе красноармейцьі и командири, попав под влияние полуфашистского украинского населення и мобилизованных красноармейцев из освобожденньїх областей Украины, стали разлагаться и переходить на сторону врага. Из вышеизложенного видно, что украинское население стало на путь явного саботажа Красной Армии и Советской власти и стремится к возврату немецких оккупантов…

ПРИКАЗЬІВАЮ:

  1. Выслать в отдельные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов.
  2. Выселение производить:

а) в первую очередь украинцев, которые работали и служили у немцев;

б) во вторую очередь выслать всех остальных украинцев, которые знакомы с жизнью во время немецкой оккупации;

в) выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии;

г) выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться другим и не дать знать членам его семьи, которые находятся в Красной Армии…

Приказ объявить до командира полка включительно.

Народный комиссар

Внутренних Дел Союза ССР

БЕРИЯ

Зам. Народного Комиссара

Обороны Союза ССР

Маршал Советского Союза ЖУКОВ

Верно: начальник 4-го отделения

полковник ФЕДОРОВ»

(ЦДАГОУ, ф. оп. 70. спр. 997. арк. 91)

Чи є потреба якось коментувати цей страшний документ? Адже вся Україна опинилася під окупацією завдяки «мудрому керівництву військових і генію Сталіна. Отже, близько 27,4 млн. душ залюднювала Україну на 1945 рік, і повинні були бути депортованими.

Смерть однієї людини – трагедія, загибель мільйонів – статистика.

«Погубила нас нещаслива наша географія і невдала наша історія».

Олександр Довженко «Щоденник», 12.07.1942.

«Непідготовлених людей кидали в саме пекло боїв, і доля більшості з них склалася трагічно. Україна втратила за час війни 13 мільйонів людей, і це ще, так би мовити, з оптимістичною неточністю… До Сибіру вислали перед війною півтора мільйона з Західної України, та й зараз висилають немало… Таким чином, Велика Удовиця втратила 40 відсотків дітей своїх убитими, спаленими, покатованими, засланими в заслання, вигнаними в чужі землі на вічне блукання. А до війни… вона втратила ще 6 мільйонів од голоду в урожайний 1932 рік».

Олександр Довженко «Щоденник», 06.11.1945.

На січень 1941 року населення України становило 41,9 млн., з урахуванням Західної України і Буковини. Наприкінці війни, в 1945 році, загальна кількість населення зменшилася до 27,4 млн., з урахуванням Закарпаття. Тобто прямі і непрямі втрати склали 14,5 млн. душ.

Закінчуючи ці нерадісні рядки, що їх навіяла згадка про вересень 1939-го, можна лише уявити трагедію народу, який опинився між молотом і ковадлом і змушений був воювати вкотре на два фронти.

«Читати українську історію треба з бромом – до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за час свого державного (чи вірніше: півдержавного) існування, що одгризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія – ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування… А всередині те ж саме. Паршиві шанолюбці, національне сміття, паразити й злодії продають на всі боки! Хто більше дасть. Нащадки прадідів поганих повторяють погані діла дідів-поганців. І розшарпаний, зацькований народ знову безпомічний жде, якому панові його оддадуть…»

Володимир Винниченко «Щоденник», 25.05.1918

 

Yaroslav

19 Comments on "Золотий вересень 1939 року"

  1. Жутко,вы ещё не рассказали или и сами не знаете о судьбе тех людей которых высылали в товарняках,зимой в Казахстан.Выживали единицы,по словах очевидцев,товарняк с людьми останавливался посреди степи зимой,всех выгоняли ,и товарняк уезжал…У кого в семье были крепкие мкжчины,те смогли выкопать землянку зимой в степи и спастись,остальные замёрзли…
    Нет тем краснопузым,задрипаным комунякам прощения…

  2. Богдан Демида | 11.09.2019 at 20:00 |

    У Львівській тюрмі «На Лонцького». Там зараз музей (http://www.lonckoho.lviv.ua/). Вибачте за правку, але мушу.

  3. Санто | 11.09.2019 at 20:05 |

    Звідки? Звідки взялися оті 73%, коли історія України – отака, повна крові і сліз. Тільки совок міг наштампувати таке стадо манкуртів без батьківщини і без пам’яті…

    • Dmytro Podkowa | 11.09.2019 at 20:11 |

      Безумовні рефлекси напрацьовувались майже сторіччя, на додаток, особливо на сході, дуже вже багато українців, скажімо так, не дуже українських.

  4. Dmytro Podkowa | 11.09.2019 at 20:08 |

    Історія Польщі та поляків не набагато краща за українську (в сенсі поневірянь та розподілів “сусідами”).

  5. Роман | 11.09.2019 at 20:46 |

    Там не правильно-тюрьма на Лонцького

  6. Сергей | 11.09.2019 at 21:05 |

    Раскажите про это Кернесу….Для него Жуков герой….

  7. Евгений | 11.09.2019 at 21:11 |

    Из воспоминаний знакомого деда до мозга костей чикиста. По прибытию в блокадный ленинград жуков построил верхушку штаба и собственноручно расстрелял большую часть.
    Второе воспоминание соседа, тако го же старого чикиста. Мне тогда пацану слова про бандеровцев ничего не означает. Так вот от под старость стал слетать с катушек или совесть чувствовала близость расплаты. Выходил на лестничную площадку и рассказывал как он получал приказ, переодевался с отрядом в форму бандеровцев и вырезали села на западной Украине. При этом он жутко гордился этим, одновременно расскаивался и все такое, какой то сюр. Именно тогда я заподозрил что история в школе и глазами героев малость разные вещи.
    Ну и на последок рассказ деда тако го же чикиста со слов жены. До войны он был разведчиком и проводил совместные какие то дела с немцами, то-ли Ученик то ли что то такое. В блокадном Ленинграде в качестве бойца смерша он посетил какой то комбинат, в бухгалтерии работал тот самый немец с которым они братались до этого. Дед лукавил и не называл вещи своими именами.

    • Vadym Kuzmenko | 12.09.2019 at 00:48 |

      Насчёт “переодеваний” – всё точно!
      Сразу после развала совка мне попалась журнальная публикация, где был помещён доклад о ситуации на территории западной Украины какого-то НКВД-шного деятеля на имя Хрущева.
      Хорошо помню, что в этом докладе упоминалось в том числе о 150 (ста пятидесяти) спецотрядах НКВД, действовавших под видом отрядов УПА.
      Жаль, что тогда (в начале 1990-х) не было таких возможностей копирования, как сейчас, поэтому информация осталась только в памяти.

  8. Владимир | 11.09.2019 at 21:24 |

    У Вінниченка “крокодилячі сльози”. Він теж немалі зусилля приложив до знищення України.

  9. pitun.pump | 11.09.2019 at 21:41 |

    Довженко совок ещё тот. Иначе бы не выжил, сгноили бы. А так великий режиссёр сталинского времени, уважаемый человек)) Постоянные стенания только способствуют расцвету комплекса неполноценности. И эти его “дневники” наверняка постоянно проверялись и корректировались совковой цензурой.
    Другие народы тоже постоянно находились в борьбе, и страдали неслабо. Например Парагвай в середине 19в подвергся одновременному нападению всех своих соседей, с 3х сторон! Каждый из них был сильнее, хотел за счёт слабого потешить своё вяличие)) Парагвай в той страшной войне потерял треть территории и половину населения, но выстоял. И ничё, не плачут за свою нещасну долю, наоборот гордятся что выстояли в таких безвыходных условиях.))

  10. Валентин | 11.09.2019 at 22:24 |

    Страны-победительницы в 1М обязали Польшу провести референдум в Западной Украине. А что за референдум?

  11. Дед Панас | 11.09.2019 at 23:22 |

    Що змінилося з тих часів?Не стали Українці кращими!Шкода!Минуле нічому не вчить!

  12. Док | 12.09.2019 at 00:40 |

    Винниченко – крокодил, Довженко – совок… Хто ще? А, ну як же, Порошенка забули, це вже закінчений негідник.
    От такі ми, українці, – скорріш собі язіка відкусимо, ніж про когось щось добре скажемо. От така в нас і доля…

    • Віталій | 12.09.2019 at 07:09 |

      Винниченко все таки не той персонаж, котрим потрібно захоплюватися

    • pitun.pump | 12.09.2019 at 07:54 |

      Постышев, Чубарь, Коротченко, Щорс, Волох (не который Карл, а Емельян) и т.д. – тоже украинцы ещё какие! Давайте о них хорошо говорить)))
      Культивирование стенаний несчастных украинцев тщательно отслеживалось совком, ещё со школы помню. Преподавалась преимущественно такая литература, чтобы воспитывать у украинцев комплекс неполноценности и второсортности, что они в своей истории только и делали что страдали, если не от захватчиков, то от друг друга)) Покажите хоть 1 народ, который не страдал от войн с иноземцами или угнетений своих панов или коллаборантов?? А “простые люди” у них тоже мало отличаются от наших, что им на уши вешают, тому и верят – привет Брекзиту и Трампняшу, особенно в свете вспыхнувшего расследования их парламента про деятельность Трампа в Украине и шашни с Путином. Был уже на ЛО цикл статей про США, в каких передрягах ковалась их нация.
      Конечно статьи про мысли Довженко и Винниченко полезны, но в ограниченных дозах и с соответствующим контекстом. Иначе будем играть на руку вражеской пропаганде. Ещё тут шароварных баек про тупых смешных хахлов не хватало)))

      • pitun.pump | 12.09.2019 at 08:01 |

        П.С. а Жуков – таки пизда..рас, прямо эталон, истинный сын своей помойной родины. Не даром мокши прям писяются от этого людоеда с армейской кличкой “катафалк”, за то что косил своих не считая, расстреливал и на убой под вражеские пулемёты отправлял. Чем больше у нас о нём помнят, тем больше думать будут.

  13. Yaroslav | 12.09.2019 at 09:56 |

    Я не ідеалізую ані Довженка, ані Винниченка. І навіть, якщо ви помітили, не коментую їх дописи. Це Історія моєї України. Кривава Історія. Це відповідь, чому їх аж 73%, а нас лише 25% (скоріше ще менше). Втім, іншої України не маємо. Маємо лише таку.

Comments are closed.