Автор: sk13

Не завжди відчувається матеріальний статок у якості вирішального фактору якості життя. Навіть при повному обсязі реалізації матеріальних потреб із часом з’являються різні течії в душі, що відображають неприємну ситуацію: відчуття щастя кудись щезло.

Однак матеріальна складова є невід’ємною у стані щасливого життя. І тому треба дослідити найбільш повно як добробут, так і концепцію щасливого життя. Ніколи людина не погодиться жити в тюрмі, хоч би й ту людину одягали, годували, відокремлювали від негараздів. Мабуть в цьому щось є.

І тому добробут потребує можливості виявити власні мрії та бажання, якими б вони не були, хай навіть негативними. Ось чому і характер людини, і її матеріальне становище, і її здоров’я, та навіть сприятливі зовнішні умови для існування — не забезпечують щастя автоматично, бо треба самій людині зробити так, щоб з’явився сенс у бутті, самій людині треба зробити конфігурацію обов’язкових складових частин щастя, і під кінець — реалізувати більш високий концептуальний рівень свого буття як розумної істоти, тобто на підгрунті вищезгаданих складових частин розмістити як будівлю, власне, саме щастя. Яке, вібравши в себе складові, тим не менш не є тими складовими, а є окремим явищем.

Тобто, коли людина назбирає досхочу всіх іграшок, всі досягнення людства, всі матеріальні можливості (хай навіть через великі гроші) — щастя ще нема. Це можна порівняти з тим: великими зусиллями і за великі гроші теж, чоловік назбирав усі складові розкішного авто (наприклад, Ягуар), але автомобіля ще нема; далі чоловік таки дійшов висновку стосовно необхідності зібрати все докупи, досягти гармонії цього вироба; і ось чудове авто стоїть перед хатинкою (чи бува, не в Швейцарії?), виблискує, радує красотою та функціональністю, навіть пальне вже залите; а щось воно не те…  А чому? Бо файно буде тільки тоді, як сісти за кермо та поїхати кудись. Але ж “кудись” потім набридне, добре б було з якимись цілями роз’їжджати на тому чудовому Ягуарі.

Але чи хіба живі ті цілі, чи можуть вони задовольнити отого умовного водія Ягуара? Наприклад: ціль то є мобільний супер-телефон, а про що розмовляти по ньому в відеорежимі (навіть при продукованих пахощах)? Про колесо Ягуара, мабуть набридне. Пошук людиною самореалізації зазвичай веде до нових рівнів самопізнання. Якщо ті рівні сповнені злом, то вже інша справа. А інколи трапляються люди, які не вважають за потрібне роздивлятися навкруги чи в самому собі, отже у них все гаразд і майже весь час. Хтось скаже, що такі люди зустрічаються зовсім не інколи, а їх найбільше. Може й так.

Відносини між людьми, добро і зло, допомога і зневага, лікування і вбивство (не в сенсі захисту) — те, що залишається невимірюваними параметрами людського існування. Як ви собі уявляєте життя одинака на якійсь планеті, де тільки рослини та тварини? Хіба не буде важко без інших людей?

Отже, якщо Ягуар та мобільник допомагають, навіть суттєво допомагають реалізувати окрім умов грубого матеріального життя ще й потреби душі: і відносно власної особистості, і стосовно взємин з іншими людьми — може й щастя нікуди не втече.

Що ж то за потреби душі?

1. Відчути, як співаєш виключно власну та неповторну внутрішню пісню (навіть за відсутності музичного слуху).
2. Відчути відношення до себе з боку іншої людини (напевно, якийсь позитив?).
3. Випромінювати самому своє відношення до якоїсь людини (може теж позитив?)
4. Реалізувати в матерії власний всесвіт (наскільки можливо).
5. Знайти щось найвище та найцікавіше, або подібне.

Повернемось до добробуту. І як же його оцінювати? Мабуть, тільки комплексно, спираючись, як мінімум, на написане нижче.

Володимир Молчанов (м.Київ)

“Теоретичні підходи дослідження добробуту…”

—— Цитата ——

Концепція людського розвитку в її сучасному вигляді містить такі аспекти: реалізація базових можливостей, співробітництво, справедливість, усталеність, безпека. Базисним принципом концепції є не постійне надання допомоги малозабезпеченим верствам та країнам, а стимулювання розвитку людського потенціалу.

Поняття індивідуального добробуту не зводиться до його економічного аспекту і включає такі показники якості життя, як умови довкілля, праці та відпочинку, доступність освіти, громадський порядок, медичне обслуговування тощо.

Визначальною тезою концепції людського розвитку є положення про те, що люди не потребують безкінечно високого доходу для забезпечення достойного рівня життя. Більш високий дохід у цілому сприяє розширенню людського вибору, але цей вплив знижується зі збільшенням доходу згідно з теорією спадної корисності доходу. Навпаки, витрати на освіту, зміцнення здоров’я, інші аспекти розвитку людей дають значний за обсягом, тривалий за часом та інтегральний за характером економічний і соціальний ефекти.

———— кінець цитати ————

Ось у цій цитаті “аспекти розвитку людей” залишають місце для питань: які там аспекти у Гітлера? про що мріяв Мао-цзе-дун? і куди насправді йшов Александр Македонський? Також цікаво, чи можно вважати “розвитком людського потенціалу” покращення професійних навичок у злодія? Схоже на те, що кожне окреме суспільство саме дає відповіді на всі питання. Протилежні відповіді — у різних суспільств.

І ось вже тоді зрозуміло, що суперечки між телевізором і холодильником нема. А є свій для конкретної спільноти комплекс добробуту, куди «all included». Наприклад, бушмени (південна Африка) жили в добробуті чи ні? Як вони самі вважали? Сучасні німці, найвірогідніше, мають власну думку про добробут.

Далі.

Напевне ніколи не знаєш, що станеться у житті. Уявімо собі підприємця, що вкладає всі свої статки в нову надсучасну важку техніку (хай це буде кар’єрний самоскид). Як відреагує ринок? Під загрозою всі фінанси тої людини. Це теж добробут? Так! Хода в невідоме завжди супроводжується якимось ризиком. Суспільство, що ходить по колу, засинає, а добробут напівсплячої людини має інші критерії. Якраз ця ситуація дратівлива. Людина, що втратила зацікавленість у активному житті, у добрих справах, в своїй роботі (до якої є здібності) — робить вигляд, що це не так; починає шукати виправдання, відхилятися від моральних норм, аби лиш не долучатися до активних дій та не брати відповідальність на себе. Та навіть народження дітей лякає ту людину і сім’я здається обтяжливою. Хитрий розум підказує безліч відмовок, щоби не втручатися ні в які справи, окрім забезпечення користю себе ж, але з бюджету країни. Вкрай небезпечно із боку урядовців та політиків підживлювати такі ситуації, бо настане час, коли суспільство чи згасне, давши місце іншим народам, чи розколеться на дві (може й три) частини. І в одній частині люди матимуть сили й намір активно жити (як тут забути про Ілона Маска?), а в іншій — поглядатимуть на успіхи першої частини та шукатимуть, у який спосіб живитися з того, не додаючи зусиль.

Хто ж насправді має зиск від перекрученої або поламаної конфігурації добробуту? Адже ледацюги, хитруни, навіть шахраї не обтяжують себе будуванням цивілізації, покращенням середовища та такими іншими дрібницями. Сьогодні взяти все, а після нас хоч потоп — їхній підхід. Нормальна сім’я тільки програє від наслідків. Та групи людей, які цілком чітко вирішили, що заради власної вигоди можна брати не тільки продукти своєї праці та власності, не тільки розумну частку природних ресурсів, але й взагалі все, до чого дотягнешся — ось такі групи людей сміливо роблять навіть смертельно небезпечні проекти. Бо що їм до інших людей: було 100 млн., стане 50, скоріш за все того вистачить для функцій обслуги “володарів життя”.

Тож знову про добробут. Хто зможе виділити окремо і достеменно його частку, не втративши цілісність людини та її добробуту? Наприклад: 19 ст., Кавказ, носити увесь час на поясі великий кинджал вагою під 1 кг — чи зручно, чи ознака добробуту? Як знімеш, знайдуться ті, хто скористаються цим і буде погано. Все ж  якісний кинджал є частина добробуту в 19 ст. А сьогодні в Лос-Анжелесі (США) чи це так? Звичайно, ні. Ну… пістолет теж десь 1 кг, але ж він маленький.

Занадто багато речей взємопов’язані в добробуті. Чого там тільки нема! І природа, і власна біологія, і домівка, і гроші, і товари, і захищеність, і розваги, і стабільність. До того ж власна душа все це збира до купи, як і багатенько чого ще.

Добробут ніколи не стане занадто вузьким, бо його конфігурацію робить сама людина, а також це змінюється з часом. Набагато простіше звести добробут до 5-6 показників, що безпосередньо вимірюються, та нерозважливо намагатись оцінювати ними або минуле, або інше суспільство. Занадто часто так і роблять, а потім розчаровано дивуються: чого це ті люди якісь не такі, ми ж пропонуємо файні показники якості життя? Зустрічне питання: а змінити душу ви теж пропонуєте?

Ми йдемо від одного стану добробута до наступного, ми намагаємось компенсувати те, що відсутнє і ми втілюємо в життя власні уподобання про добробут. Ми вчимося і відкладаємо вбік неактуальне, ми бажаємо багато і беремо досяжне, ми помиляємося і знов йдемо своїм маршрутом в житті. Хіба ні?

Та так усі роблять, однак характеристики обраних шляхів занадто відрізняються. Адже кримінал — теж шлях, проте як звичайна людина оцінить добробут на тому шляху? Ну це вже занадто сумно… Тож давайте подумки оглянемо свої маршрути в житті, ще раз відновимо свою картину добробута та підемо далі.

Автор: sk13