Любов до віртуального (Частина 2)

Однак були й інші думки, так. На Яринку накинулися ЗЕ-боти з дошкульними запитаннями, мовляв:

— над чим сміємося?!

— ви що, не розумієте, що не тільки наш преЗЕдент, але й будь-який світовий президент не має з’являтися на передовій, що відсутність в гарячих точках першої особи держави — це нормальна практика?!

— преЗЕдент поїхав у самісіньке пекло на передову, щоб особисто з’ясувати потреби наших славних вояків — то як Яринка сміє знущатися?!

— Яринка не була в Станиці Луганській, не розуміє специфіки поточного моменту, це «не її війна»…

— чому Яринка не приколювалася таким чином над Порохом?!

— хлопчик з морозивом — це фотомонтаж…

— та й загалом, преЗЕдент — красава і герой, а ніякий не геморой!!!

Що можна сказати з цього приводу?..

Справді, Яринка не приколювалася над Порохом подібним чином — але тільки тому, що Порох не давав приводів для подібних приколів! Якщо він їхав на передок — то справді їхав на передок, без всяких там постановок. Хоч як це ризиковано — тим не менш, ризикував…

А от щодо іншого?.. З одного боку, добре, що отаких ЗЕ-ботів нині вже половина, а не три чверті, як це було ще в середині квітня: очевидно, наше ясне накокаїнене сонечко все ж таки справді потроху розчаровує своїх прибічників — що не може не тішити. Але з іншого боку, отаких ЗЕ-ботів, вірних обраній раз і назавжди партійній лінії, все ще приблизно половина — от що не може не насторожувати! При цьому найдивніше, що виокремити з-поміж них якісь конкретні групи чи прошарки рішучо не вдається: в затяті ЗЕ-боти записалися як старі, так і молоді, як чоловіки, так і жінки, як україномовні, так і російськомовні… Коротше кажучи — всякі!

І знаєте, що скажу ще?.. В коментарях під моїм минулим матеріалом дехто запитував, скільки диктатур бачила Яринка — то я вам відповім, що аж цілих чотири: диктатуру пролетаріату, диктатуру товариша Йосипа Сталіна, диктатуру товариша Мао Цзедуна і диктатуру Великого Вождя товариша Кім Ір Сена. Так-так, колись дуже давно Яринка мала змогу побачити зблизька той соцтабір, який більшості сучасників і не снився… Ні-ні, товариш Сталін не тримав мене, маленьку, на руках, як дівчинку Енгельсину, і не дозволяв торкатися своєї священної персони, як дівчинці Мамлакат — разом з тим, сталінізм я пам’ятаю. І маоїзм. І чучхе.

Отож і кажу з усією впевненістю: диктатура — це завжди красива картинка і натовп, що нею милується, не помічаючи епічних «глюків»! І байдуже, хто там увічнений на так званих передових позиціях військових — український преЗЕдент чи кореянський Великий Вождь товариш Кім Ір Сен. Байдуже, перед ким присідають в пошуках найкращого ракурсу послужливі фотографи — перед Адіком Шикльгрубером чи перед недомірком ВВХ**лом. Натовпу піпла подали красиву картинку — піпл самозабутньо хаває. Й запитує здивовано: «А що ви маєте проти?! Хіба ви не розумієте, що тицяти бидлу в очі брехливі картинки — це нормально?! І чому вам не йметься, чому хочеться іншого?..»

Та тому й хочеться, що «інша» — правдива картинка не залишить від «краси фотошопленої» каменя на камені!!! Бо «інша» картинка — це труби крематорію чи колючий дріт і бараки концтабору. Це розстрільні ями чи піраміди з людських черепів. Неприємно, чи не так?! Лячно?! Жахливо?! А починається ж із малого… навіть з маціпусінького: з якогось хлопчика з морозивом на передових позиціях або з інших почтановочних елементів, які бачить око, та мозок вперто не сприймає. Так-так, починається саме з цього!

Якщо ж хтось думає, що клоунська диктатура — це щось неможливе… Схаменіться і згадайте… наприклад, середньовічний карнавал: тоді нерідко бувало так, що одним його з дуже видовищних елементів була реальна страта реального злочинця. Так-так, серед пістрявого натовпу в масках, серед сміху й пустощів на ешафот виходив кат, здіймав над головою добре нагострену сокиру, потім тюк!.. І голова котиться з плечей. А пістрявому натовпу в масках весело, ох до чого ж весело!.. При цьому всім цим дійством поволі, невимушено управляли, бо карнавал розпочинався й закінчувався ударом церковного дзвону.

То ви все ще хочете побачити, що таке клоунська диктатура? Ой, щоб ми всі не дожили до цього!.. Чесно кажучи, ми наближаємось вже впритул.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

7 Comments on "Любов до віртуального (Частина 2)"

  1. Поки, що ми є свідками реалізації плану керованого хаосу. Хто може скористатись цією ситуацією? Може, товариш Саахов, може Хулія Блядіміровна, мо хто інший. Може нас чекають десятиліття сомалізації…Все може змінитись враз, і радикально. На користь українців, на користь московитів. Малороси у будь-якому випадку будуть тільки дивуватись, чухати потилицю, і тихенько пердіти

  2. 22 квітня, послухавши голосувальників типу “хто вгодно, аби не Порошенко”, з числа тих, хто терміново абалдєл від “ми вам нічєво нє абіщалі” та почав чухати голову і інші волохаті частини організму, написав невеличке таке віршування. Досі публікував його лише один раз на Катедрі у Горького, але думаю,що воно буде робитися все більш актуальним, чи доречним. Тож поділюся ним і тут.

    Тут деякі вже починають прозрівати…
    (Тарифи, пенсії і проча лабуда).
    Коли тобі ніщо не обіцяли –
    Ти все придумав сам. І в тім твоя біда.

    Нестримним птахом прилетіло щастя
    І ти до нього руки простягнув…
    Коли воно усілося в долоні
    Ти все пробачив і про все забув.

    Але недовго. Полетіло швидко
    І хто тепер вгадає, де воно.
    А я стою і посміхаюся: на згадку
    в долонях залишилося гiвнo.

  3. Дякую, Яриночко. Гарно у Вас виходить. 🙂

  4. Яринка, дай Бог здоров”я і більше не бачити диктатур)

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: