Любов до віртуального (Частина 1)

Автор: Ярина Роз’ятрена

Любов до картинки

Привіт усім щирим оборонцям! Ну, ви ж на «Лінії Оборони», еге ж?! От і я разом з вами. А що, гадали, що як деякі унікуми пообзивали Яринку всякими різними епітетами, то й усе — здихалися від неї?.. Ага, щас! Я просто слушного моменту очікувала, й ось він настав.

Нещодавно в мережі з’явилася фотка нашого ясновельможного накоксеного сонечка — преЗЕдента, коли він, типу такого, з ризиком для життя перебуває на передових позиціях в районі Станиці Луганської. Саме з прямим ризиком для життя — без применшення! Бо ні броніка ж на ньому нема, ані каски. Чому нема?! Мабуть, тому, що це барига Порох армію довів до нищебродського стану, й на всіх армійських складах для теперішнього преЗЕдента не знайшлося підходящого обмундирування.

Ну, то таке… Не знайшлося — то й не знайшлося. Головне, що наше ясновельможне сонечко не злякалося на передовій з’явитися. В самісінькому, так би мовити, центральному центрі… Чи то в зоні розведення військ?! Чи в зоні одностороннього відведення?.. Скажу чесно, мене там не було — бо з певних причин ні до преЗЕдентського кортежу, ані до відповідного журналістського пулу допуску не маю.

Однак для задуманого невеличкого експерименту це не мало особливого значення. Експеримент же полягав у тому, що я взяла та й повиставляла цю фотку в соціальних мережах: ну-у-у, на різних Facebook, Instagram, Twitter… і де там ще маю акаунти.

Чого-чого?! Не очікували, що Яринка зареєстрована в усяких там соцмережах та інших подібних месенджерах?! Думали, вона вміє лише хату прибирати, пилюку витирати, їсти варити, посуд мити, чужих дітей і старих доглядати й білизну прати?.. Якщо думали так — то дарма! Можливо, покантувавшись по всяких там заграніцах, Яринка знала про всякі мудрені тирнети задовго до декого з вас.

В будь-якому разі, повернімося до невеличкого експерименту з фоткою в соцмережах. Тут треба зазначити, що принаймні половина користувачів відреагувала на це неподобство адекватно. Щоправда, не розбираючись достеменно в такому переважно чоловічому різновиді діяльності, як війна, я підписала фотку «Зеля в окопі майже на *опі, а не в Європі» — то мені вказали, що на фотці зображено зовсім не окоп ніякий, а, найшвидше, хід сполучення або, в крайньому разі — траншею. Але то таке: Яринці, як жінці, подібний ляпсус пробачити можна.

Натомість гострі очі моїх однодумців відзначили не тільки підозрілого хлопчика на задньому плані, який нібито ласує морозивом, але й інші деталі, пояснити які важкувато. Наприклад, чому стінки цього ходу сполучення (чи траншеї) обшиті свіжообструганими, необвітреними дошками? Або що це за рожеві браслетики типу «All inclusive» на руках у головнокомандувача? Або чому всі, хто вишикувався в потилицю за преЗЕдентом, застигли в статичних позах, немов воскові манекени мадам Тюссо? Або чому один з вояків, який височіє над епічною траншеєю, начепив на груди великий білий плакат — це він крупнокаліберну мішень із себе вдає, чи що?.. І таке інше.

Єдина прогресивна новація, з точки зору моїх однодумців, полягає в зміні кольору преЗЕдентської сорочки: якщо минулого разу наше сонечко було вдягнуто в блакитне, то зараз — хоча б у сіре. Сяке-таке маскування… Ну, й останнє: тим журналжистам, які стоячи на краю ходу сполучення, посилено фільмують і фоткають все це неподобство, на думку наших людей, ніякі ворожі кулі не страшні — бо від непробивних залізобетонних довбешок не тільки кулі, але й осколки тривіально відскакують.

4 Comments on "Любов до віртуального (Частина 1)"

  1. dez3038 | 11.07.2019 at 09:54 |

    Там не хлопчик, якщо знайдете фото в високий якості, то побачите, що там чоловік, напевно з мікрофоном.

  2. dez3038 | 12.07.2019 at 08:11 |

    Що хлопчика немає, це все

Comments are closed.