Метаекономіка, як невичерпне джерело популізму (Частина 2)

Якщо забути, що гроші є просто «транзитним товаром», то можливі дива дивні. Наприклад, можна «стимулювати» попит, а пропозиція сама собою виросте, як відірваний хвіст у ящірки. І не треба тут про інфляцію торочити! Застарілі Ваші погляди, геть застарілі. Економічна теорія, це Вам не фізика…, і не хімія…, навіть не біологія. Її святе завдання, це не пояснювати суть речей та закономірності буття, а покращувати життя простий людей, турбуватися про усіх гнаних та голодних. Тоді і буде людям щастя, щастя назавжди.

Кількість товарів дорівнює кількості грошей у їх товарному еквіваленті, а що власне таке — товар?
Українська економічна наука не відхиляється від світового магістрального руху та співає в унісон: «це економічне благо, що задовольняє людські потреби та використане для обміну». Не будемо чіплятися та зудіти, що неекономічні блага, такі як сонячна енергія, енергія вітру та хвиль морів можуть стати електроенергією на продаж. Навіть з повітря можна добути азот, кисень чи аргон та закачати у балони.
Цікавою є інша ремарка: «послуга набуває товарної форми та накопичити її неможливо». А чим проданий, або не проданий товар відрізняється від послуги, вже наданої чи, відповідно, ненаданої взагалі?

Карл Менгер писав просто: товар — це те, що продається чи купується. І коли товар реалізовано, він стає продуктом, який може стати товаром знову, якщо його стануть перепродавати. Тобто, товар — це не вічне тавро на предметах чи речах, а функція, яку виконують об’єкти економічного обміну та лише під час цього обміну.

Запам’ятайте! Ніколи не можна демонструвати українським економістам власні логічні сентенції. На Ваш здоровий глузд у них завжди знайдеться метафізична відповідь, на кшталт: «буденна свідомість, обмежена поверхнею явищ господарського життя, виявляється абсолютно недостатньою для наукового пошуку», або «видимість явищ не відповідає їх сутності». Якою ж небуденною свідомістю користуються українські економісти? Це велика таємниця, але певно і для них самих. Не дивно, що успіхи української економічної думки дорівнюють… нулю? Ні шановні, вони від’ємні. А чому від’ємні? Бо не наука, як така, важлива для економістів, а їх персонально нагріте місце біля наукової каси.

Хоча і мізерної «буденної свідомості» вистачило економістам, щоб второпати, що діапазон послуг, які адвокати, електрики чи сантехніки можуть надати споживачам на протязі, нехай місяця, може бути від нуля до невідомої кількості десятків. А власне товар, це лише той предмет, що я обізвав та нарік товаром? А що, коли я подарував річ, зроблену для продажу? А якщо я продав неекономічне благо, яке дала мені мати Земля? А якщо я продав метеорит, який взагалі прилетів до нас з безодні Космосу?

Попит — це гроші, пропозиція — це продукти, послуги,.. так, ті ж кляті гроші (обмін валют) та й будь-які фінансові операції з цінними паперами, векселями, боргами, іншими кредитними зобов’язаннями, тощо.
Якщо Ви забули, що вартість грошей визначається у невпинному динамічному процесі, коли терези попиту та пропозиції у постійному коливальному русі намагаються досягти взаємного балансу; якщо Ви вважаєте, що сьогоденна ціна грошей може бути визначена позавчорашнім балансом попит – пропозиція, то приміть щирі поздоровлення: Ви — кейнсіанець.

Навіщо ці дрібниці та нудні причіпки? Тоді, ще нудьги: гроші — це товар?
Особливий, незвичайний, нестандартний, але — товар? На відміну від предметів та послуг, гроші «вічний» товар чи ні?

Якщо я купив мобільний телефон, то все гаразд: ось тобі товар — покупець, а тобі гроші — продавець. Все чесно. Але якщо я купив пиріжок та з’їв його, о жах! Трапилася фінансова катастрофа, гроші залишилися, а товар зник!
Яким же чином слід виправити «порушений» торгівельний баланс? Може продавець пиріжків мусить негайно з’їсти гроші, які я йому дав?
Але що робити, коли один і той ж товар перепродають декілька раз поспіль? Гроші, гроші, Вас багато, а товар один і той. От де, та сама заковика…

І серед темної ночі, утилізувавши частину туалетного паперу, Ви були б зобов’язані повідомити про це у Генеральну економічну інспекцію. Негайно, генератор випадкових номерів назвав би нещасну жертву. Фінансовий спецназ, увірвавшись у визначену оселю, конфіскує «зайві» гроші. Жорстоко, але нічого не поробиш, свята справа — фінансова рівновага.

А хто це придумав, що попит повинен дорівнювати пропозиції?
Певно, що і Адам Сміт усвідомлював: «небачена рука ринку», це проста алегорія. Це цілком матеріалістичний процес, який творять люди, вступаючи у взаємні економічні стосунки. Попит не побажання, не протокол о намірах, а конкретна, перфектна дія. Відповідно, пропозиція теж не може бути маревом, обіцянкою, яка ніколи не буде виконана. Сім’ї, так само створюють не палкими обіцянками, лише конкретними діями. Інакше рушій економіки заглухне навіки. Непроданий товар зруйнує довгий фінансово-технологічний ланцюг. Торгувати не має сенсу. Сумні обличчя комерсантів попитом не користуються. Артисти не можуть давати лише благодійні концерти, вони теж їсти хочуть.

Гроші у скляній банці не є товаром до того часу, доки людина не понесе їх у магазин, базар, тощо. А якщо гроші, предмети та послуги стають товарами лише у блискучу мить обміну, то що ж тоді лишається? Інформація. Ринок продукує інформацію про ціни на продукти та послуги у визначеній валюті. На мить приберіть гроші з економічного обігу і Ви побачите вартість різних товарів та послуг по відношенню один до одного. І головне — народилася інформація про ціну грошової одиниці.

Як борщ має погану звичку киснути, яблука гнити, а дівчата забувати про подарунки, фінансова інформація невпинно старіє. Інформація дискретно оновлюється, а фінансові графіки екстраполюються по квантованим економічним даним. Але іншої інформації не існує! Немає ніякої формули, по якій можна полічити «справедливу» ціну будь-чого, включно з грошима. Центральні банки країн виконують роль демпфера для утримання динамічної рівноваги між валютами, абсолютна стабільність неможлива суто теоретично.

(далі буде)