Від редакції

Даний текст було надіслано одним з наших читачів і ми його публікуємо у вигляді, максимально наближеному до оригіналу. Людина вирішила викласти свої спогади саме українською, тому віднесіться до цього з розумінням і доброзичливо. Отже – текст.

Автор: Андрій

Народився я та проживав перші роки на російському Азові. Ці роки запам’яталися мені страшенною кількістю риби, яку і пхали у мене парену, варену та смажену. Рибалки ловили уночі з баркасів, а рано вранці хазяйки бігли на берег моря по дешеву рибу, і купляли її ще до ментовського розводу у восьмій. Вдень теж носили по дворах чорну ікру та продавали півлітровими банками, і смаком вона була на мій погляд, як риб’ячий жир, котрий примушували ковтати у дитсадку кожного дня по столовій ложці.

У школу я пішов вже у повністю зросійшеному Харкові, тому ніякої різниці не помітив, але на літо мене почали відправляти до діда, у село на річці Псьол, під Сумами. Треба сказати, що батьки мої, хоч і були інженерами на заводі, проте отримували мізерну ставку у 110 карбованців і зазвичай м’яса ми не їли, хіба мати приносила супові набори, які зараз продають як кості для собак і варила борщ, а от у суботу батько йшов на ринок та приносив нирки, він сам вимочував та варив смачний розсольник.

Свято було, коли з села дядько чи батько привозили качок, курей чи м’ясо. Але моя родина кожні вихідні дні виїжджала у ліс і ми збирали квіти глоду, потім – суниці, гриби, терен, яблука, дичку груші, шипшину чи траву звіробою та материнки. От,  володіючи таким знанням юного натураліста, я попав у село до діда, і він навчив мене косити траву, скирдувати та багато чому включаючи і українську мову.

Дід мій був людиною ясного розуму, скептичною, хоч і мав освіту 4 класи. Полюбляв коментувати радіо, що було у кожній хаті та балакало з ранку до вечора. Найулюбленіший коментар був – брехня, то комуністи все брешуть. Я ж тим часом обійшов все навколо села у радіусі 8 км. і вже знав, де ростуть суниці, де білі гриби, де сироїжки, де у Пслі живуть здоровезні мушлі для качок, а де у болотах ряска для них же. І от почало мене цікавить, чому на деяких галявинах у лісі ростуть не лісові суниці, а величенька полуниця, а у хащах біля річки знайшов агрус, малину та смачну порічку і чорну і червону, а деякі старі груші та яблуні давали смачні плоди, геть відмінні від дичок.

Запитав у діда, чому так, і він тоді розповів мені про Голодомор, показав де жила наша рідня, а зараз там ліс, де були садиби, як гарно жили, як дівчата співали на все село, а потім Сталін дав наказ і КомНезами, а за них буде окремий розказ, вигребли все зерно, і настав голод, люди рятувалися як могли, їли лико з липи, лебеду, ряску, гриби. У нас на кінці города була копанка, так от її взимку вичерпали відрами, та витаскали відро в’юнів.

І от вже взимку знов прийшли кацапи комнезами, обшукали хату та знайшли останній оклунок квасолі, тоді дід взяв сокиру, а в другу руку малих батька та дядька, виніс, кинув діточок на сніг-їжте вже і дітей. Один кацап зняв рушницю, але другий зупинив, пішли мовляв пити горілку, залиш його, сам здохне. Так от з того оклунка і вижили, дотягнули до літа. І було то у 33- му році. Тепер посеред села стоїть вже величенький сосновий ліс, який посадили у 60 тих роках.

Як зараз чую спів діда: «Важко Сталіну лежать, не давав кози держать, ой спасибі Малєнкову, розрішив держать корову».

Повернувся я восени вже закінченим антикомуністом і націоналістом. На другу весну вже у приазовському степу, коли гостював у тітки, теж знайшов невеличкий ставок, а навколо хащі з абрикосів, які там мають назву жерделі, так от найстаріші і величезні дерева мали здоровезні плоди розміром з персик. А далі вже падали та виростали дички, вже менші і не такі смачні, я вже геть не здивувався, коли моя тітка, звісно переселенка з Росії сказала, що там колись жили Хахли, і в них був кращий виноград на всю округу, але їх вивезли і навіть того сорту винограду не лишилося. Отаке ось. Буде час і натхнення – розповім про комнезами, та мою російську бабцю-комсомолку, яка знищила литовську комуну.

Автор: Андрій