Нариси про голод

Від редакції

Даний текст було надіслано одним з наших читачів і ми його публікуємо у вигляді, максимально наближеному до оригіналу. Людина вирішила викласти свої спогади саме українською, тому віднесіться до цього з розумінням і доброзичливо. Отже – текст.

Автор: Андрій

Народився я та проживав перші роки на російському Азові. Ці роки запам’яталися мені страшенною кількістю риби, яку і пхали у мене парену, варену та смажену. Рибалки ловили уночі з баркасів, а рано вранці хазяйки бігли на берег моря по дешеву рибу, і купляли її ще до ментовського розводу у восьмій. Вдень теж носили по дворах чорну ікру та продавали півлітровими банками, і смаком вона була на мій погляд, як риб’ячий жир, котрий примушували ковтати у дитсадку кожного дня по столовій ложці.

У школу я пішов вже у повністю зросійшеному Харкові, тому ніякої різниці не помітив, але на літо мене почали відправляти до діда, у село на річці Псьол, під Сумами. Треба сказати, що батьки мої, хоч і були інженерами на заводі, проте отримували мізерну ставку у 110 карбованців і зазвичай м’яса ми не їли, хіба мати приносила супові набори, які зараз продають як кості для собак і варила борщ, а от у суботу батько йшов на ринок та приносив нирки, він сам вимочував та варив смачний розсольник.

Свято було, коли з села дядько чи батько привозили качок, курей чи м’ясо. Але моя родина кожні вихідні дні виїжджала у ліс і ми збирали квіти глоду, потім – суниці, гриби, терен, яблука, дичку груші, шипшину чи траву звіробою та материнки. От,  володіючи таким знанням юного натураліста, я попав у село до діда, і він навчив мене косити траву, скирдувати та багато чому включаючи і українську мову.

Дід мій був людиною ясного розуму, скептичною, хоч і мав освіту 4 класи. Полюбляв коментувати радіо, що було у кожній хаті та балакало з ранку до вечора. Найулюбленіший коментар був – брехня, то комуністи все брешуть. Я ж тим часом обійшов все навколо села у радіусі 8 км. і вже знав, де ростуть суниці, де білі гриби, де сироїжки, де у Пслі живуть здоровезні мушлі для качок, а де у болотах ряска для них же. І от почало мене цікавить, чому на деяких галявинах у лісі ростуть не лісові суниці, а величенька полуниця, а у хащах біля річки знайшов агрус, малину та смачну порічку і чорну і червону, а деякі старі груші та яблуні давали смачні плоди, геть відмінні від дичок.

Запитав у діда, чому так, і він тоді розповів мені про Голодомор, показав де жила наша рідня, а зараз там ліс, де були садиби, як гарно жили, як дівчата співали на все село, а потім Сталін дав наказ і КомНезами, а за них буде окремий розказ, вигребли все зерно, і настав голод, люди рятувалися як могли, їли лико з липи, лебеду, ряску, гриби. У нас на кінці города була копанка, так от її взимку вичерпали відрами, та витаскали відро в’юнів.

І от вже взимку знов прийшли кацапи комнезами, обшукали хату та знайшли останній оклунок квасолі, тоді дід взяв сокиру, а в другу руку малих батька та дядька, виніс, кинув діточок на сніг-їжте вже і дітей. Один кацап зняв рушницю, але другий зупинив, пішли мовляв пити горілку, залиш його, сам здохне. Так от з того оклунка і вижили, дотягнули до літа. І було то у 33- му році. Тепер посеред села стоїть вже величенький сосновий ліс, який посадили у 60 тих роках.

Як зараз чую спів діда: «Важко Сталіну лежать, не давав кози держать, ой спасибі Малєнкову, розрішив держать корову».

Повернувся я восени вже закінченим антикомуністом і націоналістом. На другу весну вже у приазовському степу, коли гостював у тітки, теж знайшов невеличкий ставок, а навколо хащі з абрикосів, які там мають назву жерделі, так от найстаріші і величезні дерева мали здоровезні плоди розміром з персик. А далі вже падали та виростали дички, вже менші і не такі смачні, я вже геть не здивувався, коли моя тітка, звісно переселенка з Росії сказала, що там колись жили Хахли, і в них був кращий виноград на всю округу, але їх вивезли і навіть того сорту винограду не лишилося. Отаке ось. Буде час і натхнення – розповім про комнезами, та мою російську бабцю-комсомолку, яка знищила литовську комуну.

Автор: Андрій

28 Comments on "Нариси про голод"

  1. eadfrith | 25.02.2019 at 02:09 |

    Дякую.

  2. Кира | 25.02.2019 at 08:08 |

    Дуже дякую, Андрій, і з нетерпінням буду чекати інших дописів. Як гірко читати, що з нами, нашими батьками і дідами, оті совєти кляті робили. Скільки горя. Скільки міліонів не за що згубили, культуру, звичаї чоботами розтоптали. В мене сльози на очах були, як одна знайома, найлюдяніша людина з тих, кого знала, Віра Іллівна, розповідала, як жили раніше у селі. Які звичаї гарні були, як до кожного свята (не радянського, звісно) готувалися, проводили. Яке багате було село Доніно-Кам”янка нашої Кропивницької області. І які нероби і ледарі вдягнули кожанки і бігали з наганами по селу, допомогаючи солдатні (великий привіт нашим довбойобам, що святкували 23 лютого – день радянської армії) забирати геть все у хатах. Її бабуся старенька більш за все бідкалась, що ті нелюди дошки забрали з горища, що вона приготуваля для труни….

  3. РОМАН | 25.02.2019 at 08:16 |

    Страшно і боляче про таке читати. Але треба. Бо правда. Бо все менше й менше залишається свідків того злочину проти України та українців.
    “важко Сталіну лежать,
    не давав кози держать,
    ой спасибі Малєнкову,
    розрішив держать корову.”
    ———————–
    А в сучасній історії за Сталіним зразу йде Хрущов (розвінчання культу), про Маленкова не згадують. А в пісні он воно як.

  4. Андрій Харків | 25.02.2019 at 08:23 |

    Дякую пані Кіра! Якраз хочу оповісти за ті КомНезами у нашому селі.Хочу подякувати пану Автору за публікацію,обіцяю і далі писати тільки те що сам бачив,або чув від батьків та дідов.

  5. РОМАН | 25.02.2019 at 08:35 |

    “важко Сталіну лежать,
    не давав кози держать,
    ой спасибі Малєнкову,
    розрішив держать корову.”
    ———————–
    Оте “ть” (лежать, держать) замість літературного “…ти” та “розрішив” замість “дозволив” вказує на Східну Україну. Але й на Західній співали подібне. Зокрема, я чув:
    “Встань, Володю, подивися,
    До чого ми дожилися:
    Ні корови, ні свині,
    Тільки Сталін на стіні.”

  6. Андрій Харків | 25.02.2019 at 08:36 |

    Пане Роман! Та сторінка ще чекає висвітлення,Ви здивуєтесь,але той кат Берія,після смерті Сталіна,висловлював найрадікальніши погляди,зокрема надати незалежність республікам.Можливо передбачаючи розвал Совка,бажав очолити Грузію?Але саме з іменем Маленкова зв’язано значне послаблення режиму для селян.

  7. Дед Панас | 25.02.2019 at 08:39 |

    Дякую!Дуже схоже на те,що мені розповідав мій дідусь.Тількі його не бросили біля хати,а запроторили на соловкі

  8. Санто | 25.02.2019 at 08:57 |

    Слід пам’ятати не тільки це, а й те, що запарєбрік ні на йоту не змінився! Що отримай кацапські вояки наказ – вони за активної допомоги місцевих колаборантів повторять голодомор з точністю до коми. Бо це єдине, що вони хочуть і можуть павтаріть. Як нам вкласти це до голів вітальщиків з 23 фєвраля і пєвічек “внє палітікі”? Як дати їм, що вони потрібні раші як зброя проти України, а як стануть непотрібні – їх прожують і виплюнуть – прикладів маса. Я не маю відповіді на це…

  9. Микола | 25.02.2019 at 09:02 |

    Сосновий ліс почали в насаджувати після смерті сталіна на “спецділянках” НКВД, де відбувались розстріли та є масові поховання. Зазвичай під “спецділянки” виділялись майданчики з легким пісчаним грунтом. А там, де розстрілювали у ярах -загатили ставки, як відстійники та побудували очісні споруди.

  10. Лариса | 25.02.2019 at 10:29 |

    Моя мама маленькой девочкой после 2МВ ходила с сестрами по сёлам попрошайничать. Она была самой худой, вызывала жалость своим видом, ей больше давали кусков еды. Бабушка сшила дочкам тряпичные сумочки для этого. Называла это позором и плакала.

    Бабушка хорошо шила. После войны у нее появился ножной Зингер, который был для семьи как корова-кормилица. Бабушка шила платья из мерного лоскута комбинированные платья, фартуки, прихватки, выполняла мелкий ремонт одежды, перелицовку. У нее был вкус, ее вещи нравились всем. Это был доход семьи.

    Зингер этот был выменян или куплен, не помню точно. Но дед его не любил, называл проклятым, подвыпивши регулярно носил на помойку (пока мог), не смягчало даже отличное качество Зингера и его богатая отделка. Бабка возвращала, действовать надо было быстро, потому что “добрые” соседи знали этот прикол и караулили, но хрен успевали, потому что дед был тихий. Они ругались. Наверное, эта немецкая вещь была с жуткой историей, другого предположения нет.

    Всё прошлое семьи мраком тайны покрыто, никто не делился воспоминаниями, фоток и документов мало, родные и друзья не упоминаются. Будто заслонка падает. На всё ответов было два: “Все у війну згоріло” и “Я погано пам’ятаю”, а у самой память как у кита. Рты на замок мгновенно закрывались. Так и пропали воспоминания…

    • Укр | 25.02.2019 at 11:14 |

      И про войну, и про голод вся родня молчала до конца своих дней.

    • Andriy Moderator | 25.02.2019 at 17:17 |

      “Наверное, эта немецкая вещь была с жуткой историей, другого предположения нет.”

      “Трофей”.

  11. В мене теж схоже дитинство було, дід з бабою жили теж в долині річки Псьол, тільки Полтавської області. Теж сади в сосновому лісі та інших несподіваних містах… дідівська земля, що її націоналізували комуняки в моєї сім’ї під час війни була вся перекопана траншеями, а в 50х засажена сосновим лісом… і скупі слова про голод, про поїдання умовно їстівних продуктів… людей від голоду рятував луг з річками-озерами та ліс, де можна було добути щось їстівне.

  12. Damian | 25.02.2019 at 11:08 |

    Лариса сказав: Лютий 25, 2019 о 10:29
    “Всё прошлое семьи мраком тайны покрыто”
    ———————————————-
    Это, между прочим, тоже гримаса или, если хотите, оскал совка и его наследия. Мы в семье тоже очень мало знаем о своих предках, живших до 1917. Уничтожались фотографии, документы, письма. Чтобы не появились какие-нибудь неугодные власти люди, или одетые не в ту одежду или еще что-нибудь. Хотя, как я знаю, ничего особо крамольного никогда не было. Во всяком случае, не было “владельцев заводов, газет, пароходов”. Мещане или сельские жители. Но мало-ли что… Так что память уничтожалась, а сейчас и хочется спросить, да не у кого, т.к. тех поколений давно нет.

  13. Олекса Деревій | 25.02.2019 at 11:56 |

    Пані Кіро!
    Дякую за допис! Ця трагедія для нашої стражданної землі завжди буде генетичною пам”яттю..
    Я знаю де знаходиться Долинокам”янка. Бував там. Мальовниче село! Ставки!
    Мої корені з не менш гарного та величного Чутянського лісу. Села Веселий кут, що поблизу славетного Мамаєвого Яру!
    Шануймося!

  14. дан | 25.02.2019 at 13:02 |

    Отец рассказывал.
    Тоже река Псел, В.Богачка. Его отец и старший брат утопили осенью в омуте мешок с мукой. Под мешковиной образовалась водонепроницаемая корка, а внутри -сухая мука. Семья (7 человек) и родственники выжили весной.

  15. Сергій | 25.02.2019 at 16:12 |

    Мої родичі, жили не на Пслі ,а на Сулі ,це недалеко. Хто пам’ятав голод 1932-33 – вже давно повмирали і я у них не встиг нічого розпитати, бо був дурний і слухав тільки те, що розказують, а питань не задавав. А от про голод 1946-47 – батько таки (сп’яну) розказав. Він ще малим був, але основні моменти згадав. Вони жили в селі, мати, батько його, на війні скалічений (без руки), дід і баба. Вижили вони дякуючи кільком факторам.
    1) дід хоч і скалічений – але в колгоспі працював і якісь крихти там отримував.
    2) Під час німецької окупації колгосп теж працював. І біля картопляного поля засипали картоплю в бурти (тобто в ями, на зиму). Картоплю ту не викопали. Чого – не знаю. Вона погнила і в тих ямах лишився крохмаль ,змішаний з картопляною гниллю. Цей страшенно вонючий крохмаль у 1946 викопували ,промивали і пекли з нього млинці, з домішком лободи та ще якогось листя.
    3) Гріли хату і варили в печі в основному на хмизі, соломі, траві. А дрова (які дуже важко було роздобути) – переробляли на вугілля. Коли дрова трохи прогорять – вогонь заливали і вугілля з печі виймали, клали в мішок. За тиждень так набиралось 1-2 мішки деревного вугілля. Те вугілля несли на базар у місто (за 15 км) і там вимінювали на зерно, або хліб.
    4) Держали корову. Корова хоч була і «дохла» – але якесь молоко давала. Щоб корову не вкрали – її на ніч заводили в хату. Біля неї діти спали, бо біля корови було тепліше, ніж на печі чи на полу.
    5) Вершки чи масло від корови збирали і несли у суботу на один базар, в селі за 10 км, де коноплі росли. Там вимінювали масло на конопляну вовну. Вовну наступного дня несли в місто, там міняли на зерно.

    Так от вони і вижили і народили мене. А я вам це розказую, як раптом і вас «смалений вовк» застане – щоб знали, що можна робить ,щоб з голоду не померти.

  16. Спасибо ?

  17. Natalia Moder | 25.02.2019 at 17:34 |

    Дякую Вам, пане Андрію, за сумну але чесну розповідь.

    @Як зараз чую спів діда: «Важко Сталіну лежать, не давав кози держать, ой спасибі Малєнкову, розрішив держать корову».

    Повернувся я восени вже закінченим антикомуністом і націоналістом.@

    Це означає, що Вас добре виховували.

  18. Natalia Moder | 25.02.2019 at 17:44 |

    Спасибо всем коллегам, которые включились в эту тему и дали тут материал для размышлений.

    Отдельное спасибо Alex_mn сказав: Лютий 25, 2019 о 07:12 за ссылку на американский конгресс, на котором была принята резолюция о том, что “голодомор являлся намеренным геноцидом украинского народа вследствие зверств советской власти”.

    Зверьё оно и есть зверьё.

  19. Андрій Харків | 25.02.2019 at 19:43 |

    Дякую всім дописувачам за доброзичливість.Сподіваюсь ще написати,якщо буде воля Автора.

  20. Damian | 25.02.2019 at 21:31 |

    На ЛО уже, кажется приводилась эта ссылка об истории совка. Большой фильм. Там с первых минут речь идет о Голодоморе. Потом уже о другом. Но вспомнить снова, оно стоит того. https://www.youtube.com/watch?v=yw357t_2XGM&fbclid=IwAR1Vq0xX2rMBgld5JL3_S4prW7DCelmoVP5naNzaKFAFGuPKH9_x9fz2_zk

  21. Софочка | 26.02.2019 at 10:45 |

    Без сліз не можу таке читати. Я виросла на розповідях моєї мамочки про Голодомор.
    Може напишу історію моєї сім’ї. Дід все казав “А Історія пише! А Історія пише!”
    Я б мабуть збожеволіла, якщо б мої діти просили не якісь забавки, а просто поїсти, а в мене нічого нема. Просто жах!
    Подивіться фото тих часів: жінки з суворими однаковими обличчями, губи – шнурок, ніяких посмішок чи будь-якої радості, вік однаковий років за 50.
    І нас знову туди тягнуть!. На росії совок згадують, как им харашо жилось!

  22. Це коментар до статті “Нариси про голод”. Ваша техніка його не пропустила.Звідсіля висновок: дійсно я все вказав вірно!!!
    “…Людина вирішила викласти свої спогади саме українською, тому віднесіться до цього з розумінням і доброзичливо…” Я щось не зрозумів це речення. До викладених думок в Україні українською мовою потрібно відноситися “з розумінням і доброзичливо”? Це як? Потрібно віднестися до української мови із співчуттям, “з розумінням і доброзичливо”, тобто це не є повноцінні люди? “Нормальна”мова в Україні є не українська? А яка? Може російська? Категорично не розумію, читаю ваш сайт більше трьох-чотирьох років і раптом таке…Якщо подібне у вас проскакує, то і ваш сайт є гнилим і нічим не відрізняється від московських ЗМІ!!!

    • anti-colorados | 27.02.2019 at 21:45 |

      Ви або неуважно читаєте, або трошки вирішили попровокувати. То ж буду вважати, що ви неуважні. Ще раз, Людина за текстом пише, що вона – російськомовна і вивчала мову з дідом, а не акедемічно. Тому текст статті трохи незграбний, бо ми з редактром трохи його доопрацювали, про що я писав у аннотації. Повністю переробляти не маю права, бо це – авторський текст. Однак результат може зіткнутися з критикою знавців української філології. Тому я попередив. У ваз з цим проблема, чи з чимось іншим? Попереджую, будьте обачливим у соїх критичних висловлюваннях, оскільки тут за безглуздісь йдуть до бану.

  23. Лариса | 28.02.2019 at 22:28 |

    Andriy Moderator: Конечно Зингер был “трофей”((
    Не импорт же!

    Очень трудно это осознать и произнести, потому что я ненадолго застала в живых мою бабушку, играла на ее швейной машинке в домики для кукол, училась заправлять нитку, строчила что-то там. Я хорошо помню звук этого Зингера, мягкий, слегка похожий на чавканье.
    До педали я доставала с трудом. На черном корпусе с тонкой “талией” были металлические цветы. Их рисунок в моей голове навечно спаян с запахом бабушкиного дома! Шпулька тоже с узорами. Все такое изящное! На ручном колесе спицы фантазийной формы, на ободе щербина (единственный изъян), в столешнице ящичек для рукоделия. Тоже с цветами.

    Это трофей. Кто-то любил шить на нем, кто-то умер за него и страшно представить как. Страшно. Страшно.

    Когда любители совка защищают его, я понимаю но их защита не стоит ничего, потому что они были детьми во время СССР и их уютные детские воспоминания – это тёплый кокон, из которого они ТАК И НЕ ВЫЛУПИЛИСЬ. А все взрослые вокруг молчали с плакатными лицами и так и умерли, ничего не рассказав.

    Роскошный проклятый Зингер обветшал и его как хлам отнесли на помойку. А дед с бабкой давно уже были в земле.

    • Andriy Moderator | 28.02.2019 at 23:34 |

      У меня дома такая же стояла. Наверное и до сих пор там стоит.

Comments are closed.