Потроху, маленькими, але рішучими кроками, Україна вже безперечно повернула собі суб’єктність і тепер сприймається як дуже важлива частина загальної Західної цивілізації. Сьогоднішні події у Стамбулі – крок до змінення репутації країни, адже ми поступово досягаємо тих цілей, які заявляємо, якими б вони фантастичними не були.

Насправді, після здобуття Томосу, наступним кроком є вступ до  НАТО, і це вже не виглядає чимось нереальним і недосяжним. З огляду на той темп, який має Україна, і те, що цей темп вочевидь прискорюється, можна очікувати наступного кроку набагато швидше, аніж це здається зараз.

Ми та наші дії  стають взірцем і камертоном для активних громадських процесів. Їх намагаються вивчати і навіть копіювати, але на практиці ще нікому не вдалося отримати щось хоч якось схоже на наш Майдан, наприклад, або на такий шалений опір, який чинить Україна  агресії останньої, психічно хворої імперії. Багато з того, що ми сприймаємо як щось дуже звичайне і природне, на Заході не можуть збагнути і з приводу цього точаться вже справжні дискусії.

Ми цього навіть не знаємо, але на шпальтах французької “Le figaro” відбулася одна така дискусія і вона дає сторонню точку зору на наші події. Навіть мова йде про дві точки зору, опозиційні одна одній. Тим цікавіше спостерігати за аргументами сторін, і може, це домоможе трохи по іншому оглянути те, що вже зроблено в Україні.

Отже, дискусія виникла у результаті порівняння руху “жовтих жилетів” у Франції з нашими двома Майданами 2004 и 2013-14 років. Таке порівняння зробив один з активістів руху Ерік Дроует, коли в цьому порівнянні навів кількість жертв сутичок на Майдані і підкреслив, що у Франції хоч і були факти насильства, але вони не призвели до масових жертв. При цьому він не розуміє, чому при загальній тотожності подій, українські Майдани вважаються чимось захоплюючим і безумовно позитивним, а рух “жилетів” – навпаки.

Дуже цікаво йому опонувала дослідниця українських подій Олександра Гоуйон. Далі наводимо текст її аргументації, як це викладено у “Le figaro”, Це дуже цікаво, бо спір виник за дві тисячі кілометрів від України і без жодної участі її у ньому. Вони з’ясовують стосунки з приводу подій у Франції, апелюючи до досвіду України. Отже, ми дожили до цого часу і далі – цитата.

“Я чесно думаю, що «жовті жилети», що говорили про помаранчеву революцію, не повністю розуміють тему. Цей рух не породжував жодного бунту, насильства, репресій і був повністю утриманий владою. Інституційне рішення було знайдено досить швидко з проведенням третього раунду і обрано противника Віктора Януковича. Це взагалі не відбувалося в тому ж контексті, що і рух “жовтих жилеток”. Тим паче, що документальний фільм Ерика Дроєта стосується революції гідності, яка відбулася через десять років, у Києві. Існує плутанина, яка показує, що вони не дуже розуміють це питання.

Питання до Олександри Гуйон – Визнавши, що «жовті жилети» хочуть скоріше послатися на революцію місця Майдану … як можна порівняти те, що сталося в Україні з тим, що відбувається у Франції?

Все не схоже, але можливі точки порівняння. По-перше, питання окупації. У 2013 році відбулося народне повстання через демонстрацію на центральній площі столиці, Києві. Тоді протестуючі прагнули захопити  місця влади. Суперечки відбувалися з поліцією, яка захищала раду міністрів, парламент і адміністрацію президента. Ми бачили це у Франції. Також схожим є аспект “самоврядування” “жовтих жилеток”, які заблокували дороги, і це нагадує революцію Майдану. На площі були побудовані самоврядні фортеці. Існувала велика солідарність між учасниками акції протесту

Питання до Олександри Гуйон – Український і французький політичний контекст залишаються дуже різними …

Революція Майдану або революція «гідності» почалася взимку 2013 року студентськими демонстраціями. Відправна точка зовсім інша. В Україні політична система набагато авторитарніша. Противники ув’язнені, корупція присутня, правосуддя вибіркове, сектори, такі як охорона здоров’я та освіта, зазнають невдачі. Держава не однакова. У Франції громадянин може виграти справу, поскаржившись на адміністрацію: в Україні це не так. Коли йдеться про арешт, це не про 48-годинне тримання під вартою, як у Франції. Під час революції в Україні були прийняті надзвичайно суворі закони щодо свободи демонстрацій. Люди були викрадені, піддані тортурам.

Питання до Олександри Гуйон – Який посил хочуть передати «жовті жилети», коли говорять про революцію Майдану?

Мета цієї акції “жовтих жилеток” в основному полягає в тому, щоб показати, як народне повстання, якщо народ недостатньо слухають, може перетворитися на бунт. Вони також наголошують на безпідствному застосуванні сили з боку поліції, оскільки революція Майдану призвела до загибелі десятків людей у ​​поліції та мітингуючих. Це своєрідне попередження, спосіб показати свою рішучість, свій гнів. Але їхні посилання на Україну незграбні. В одному зі своїх відео Максим Ніколь йде дуже далеко і каже, що є люди, які готові втратити життя у Франції. Але існують розколи в «жовтих жилетах», між тими, хто хоче зберегти мирну акцію, і тими, хто готовий вступити в збройну боротьбу”.

Отже, наш досвід і наша історія Майдану вивчається як профільними дослідниками, так і особами, які замислюються над формами громадського протесту. Ще пару років тому ми бачили, як на вулицях венесуельскої столиці Каракасу протестувальники були з жовто-блакитними прапорами, які втілювали звитягу саме громадянського протесту. Французи від формального переймання досвіду перешли до його практичного вивчення як такого. Звичайно, вони багато чого не розуміють, але сам факт говорить про те, що Україна вже сприймається як окремий феномен, без російського контексту і це лише початок, а далі – буде.