Перше 25-річчя (Частина 2)

Крайній праворуч – генерал Болдвін. поруч із послом Чалим

На самому початку офіційної частини, для присутніх заспівав місцевий хор, виконавши гімни України, а потім і США.

Відкриваючи офіційну частину, пан Посол сам відзначив, що не готував спіч, але саме в цьому випадку це і не знадобиться, бо в нього в серці є багато слів тепла і подяки, які тільки чекали на нагоду бути сказаними. Слів подяки і українським, і американським військовим. І слова дійсно були теплі і не читалися з паперу і взагалі, вся офіційна частина, не дивлячись на її офіційність була настільки приємна, що мені навіть не хотілося, щоб вона закінчувалася.

Подяка генералу Болдвіну звучала за все, що було зроблено з перших днів війни. І навчання, і якась матеріально-технічна допомога. Але “з перших днів” мене просто вразило, розумієте?

Вже після слів привітання і подяки, дивлячись на атмосферу в залі, на те, як поводяться військові один з одним, на настрій наших офіцерів армії і флоту, на те, скільки українців дослужилися до високих посад в американській армії і пам’ятають, що вони українці, я зрозумів – “ми переможемо”. Це не гасло і не мантра. Ми переможемо і це просто не може бути інакше.

Не обійшлося і без жартів. Пан генерал Болдвін пожартував, що він трохи нервується, бо для нього це тільки перше святкування 25-річчя співпраці України і Каліфорнії, на що пан Валерій миттєво відповів – “бажаю Вам пане генералу багато наступних 25-річних святкувань наших відносин”. Зала посміхнулася. Поруч мене стояв військовий в одязі чорного кольору із дуже знайомим обличчям. Йому щось переклали, і він теж після цього посміхнувся. Я придивився уважніше на знайоме обличчя цієї людини, і впізнав в ньому самого адмірала Воронченка.

Завершуючи офіційну частину, хор виконав пісню Миколи Леонтовича “Щедрик”, яка є дуже популярною різдвяною мелодією в Штатах.

 

Трохи пізніше почалася неофіційна частина, яка для мене дала змогу поспілкуватися з багатьма присутніми (а також гарячими варениками, що було дуже влучно, бо їхав я туди вже після роботи і не мав часу десь по дорозі зупинитися). Вареники виявилися вельми популярними, навіть для перебірливих в їжі американців. А для працівників посольства ця частина була такою ж кропіткою працею, як і підготовка до офіційної частини. За що ми всі маємо бути їм вдячними, бо побудова і підтримка цих відносин – це є велика справа для нашої країни.

Я скористався нагодою і потиснув мужню руку нашого адмірала, пана Воронченка, подумки бажаючи йому і підлеглим, щоб негоди їх обминали, щоб поверталися вже всі швидше додому з перемогою.

На цьому вечір вже завершився і з вантажем всіх цих емоцій і думок я поїхав додому.

 

Автор – Владіслав Овчаренко

 

Від редакції

Отже, ми навіть і не знаємо про такі заходи, а вони дуже важливі. Ходять чутки, що американські військові – українці, дуже шановні ветерани, генерали – просто взяли в облогу профільних сенаторів і конгресменів, переконуючи їх у тому, що Україна дійсно бореться із абсолютним злом і що їй конче потрібна допомога.

Усі ми бачимо, як жорстко реагує Конгрес на російську агресію і з цим має рахуватися Білий Дім. Як ми знаємо, вчора помічник президента США з питань безпеки та оборони дав інтерв’ю у якому зазначив, що поки українські моряки і катера знаходяться у полоні, умов для особистої зустрічі з Путіним не буде. Така позиція не виникла сама собою, на це наполегливо працювало багато людей і навіть тих, до кого ми іноді ставимося зверхньо, оскільки вони не тут, а там.

Однак, не забуваймо про те, що вони залишилися українцями за тисячі кілометрів від України, а серед нас, в Україні багато таких, кого взагалі не можна називати українцями. Отже алгоритм “свій-чужий” працює не по географії, а по серцю і душі,

8 Comments on "Перше 25-річчя (Частина 2)"

  1. Гарна розповідь! Новий формат клас! Чекаємо на продовження.

  2. Спасибо В.Овчаренко за интересную и ценную информацию. А Автору огромный респект за предоставление своего ресурса читателям!

  3. komissar kattania | 14.12.2018 at 14:11 |

    так, велика подяка автору ресурсу та автору статі за змістовну інформацію в незвичному форматі.

    до теми: “… вчора помічник президента США з питань безпеки та оборони дав інтерв’ю у якому зазначив, що поки українські моряки і катера знаходяться у полоні, умов для особистої зустрічі Трампа з Путіним не буде”.

    Оце цікаво, хтось з ведучих європейских політиків підхопить цю тему ізоляції вощдя мордору?

  4. +
    забиваю на пляшку, у кінці прийому вони разом скандували: путін – хуйло!

  5. Людмила | 14.12.2018 at 19:33 |

    Здравствуйте…
    Хоть на меня (старую, больную женщину :))) тут все набрасываются, но ничего… Я – человек миролюбивый 🙂

    Очень хотелось бы, чтобы вы все увидели фотку из НьюЙорка.
    Дело в том, что в НьюЙорке существует футбольная команда, созданная 27 лет назад в основном из украинцев (почти все из Киева) Капитаном этой команды 8 лет был мой сын, когда был помоложе. Он ещё в Киеве играл в “Динамо”. но не в основном составе.
    2 года назад основатели команды отмечали какой-то юбилей, и сфотографмровалась.

    Вот эту фотку с ветеранами команды я хочу всем показать. На фотке Флаги Украины, завоеванные кубки местных матчей…под флагами Украины… Это надо видеть.

    НО! Я не знаю, как выложить фотку на сайте, я бы могла переслать на электронную почту, но и почту на сайте не нашла.

    Конечно, это не про войну, но в США огромная украинская диаспора . о которой вы даже не представляете. Я прошу прощения за оффтоп, но другого выхода у меня не было.
    Вот моя почта: allways@i.ua Если кто-то мне поможет выложить фотку – я буду очень благодарна.
    А потом этот пост надо удалить, чтоб не мешал основной теме.
    Спасибо.

  6. Vito Cornelius | 15.12.2018 at 01:50 |

    Добавлю про украинскую диаспору, но в Канаде. Сюда сейчас уезжает много украинцев, но я не об этом. Мне по работе приходится много ездить по стране и не проходит и дня чтобы я не встретил человека (канадца) с украинской фамилией или с украинскими корнями! В основном по украински знают всего пару слов или совсем не говорят, но каждый канадец знает несколько украинских слов: ковбаса, пироги (это так вареники назывют), писанка. Канадские прэрии (AB, SK, MB) приводились в пригодный для сельского хозяйство вид украинцами. Китайцы железную дорогу строли, а украинцы пшеницю виращивали.
    Сколько здесь всевозможных памятников, стелл, гравюр и прочего на украинскую тематику вы себе представить не можете. В 30 километрах на восток от Эдмонтона есть музей украинской культуры под открытым небом, аналог Пирогово в Киеве, только поменьше но с артистами, которые играют роль переселенцев начала века. Задача у посетителей создать впечатление максимально полного погружения в ту эпоху.
    В общем, Украину в Канаде отлично знают не по наслышке и москалям тут віри не було і не буде.
    Слава Україні!

  7. Volodymyr | 15.12.2018 at 06:54 |

    Чудова стаття. Щира подяка Авторові та його колективу за цей цикл статей. Приємно знати, що про тебе не забувають в Україні, як і ти про неї. Дякую.

  8. Serhii17 | 15.12.2018 at 12:33 |

    Людмила:
    Декабрь 14, 2018 в 19:33
    Очень хотелось бы, чтобы вы все увидели фотку из НьюЙорка.
    Дело в том, что в НьюЙорке существует футбольная команда, созданная 27 лет назад в основном из украинцев (почти все из Киева) Капитаном этой команды 8 лет был мой сын, когда был помоложе. Он ещё в Киеве играл в «Динамо». но не в основном составе.
    2 года назад основатели команды отмечали какой-то юбилей, и сфотографмровалась.

    Вот эту фотку с ветеранами команды я хочу всем показать. На фотке Флаги Украины, завоеванные кубки местных матчей…под флагами Украины… Это надо видеть.

    НО! Я не знаю, как выложить фотку на сайте, я бы могла переслать на электронную почту, но и почту на сайте не нашла.
    —————————————————–
    Публікую вищезгадане фото від пані Людмили з Нью-Йорка, яке вона мені надіслала:

    https://scontent.fiev10-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-9/48364501_2209264669349908_5432035599575941120_n.jpg?_nc_cat=105&_nc_ht=scontent.fiev10-1.fna&oh=850ada87eddd58ae544767cb43830097&oe=5C90A7C0

Comments are closed.