Черпак і окуляр (Частина 3) | Линия обороны

Черпак і окуляр (Частина 3)

РОЗДІЛ 3. ДУМКИ І  НОТАТКИ

  1. Про голубів, пенсіонерів і карателів.

Був приємний травневий день. Сонце привітно світило, пускаючи зайчики від короткострижених солдатських черепків українських карателів, приваблюючи до себе погляди голубів і пенсіонерів. А що деякі карателі розміняли вже четвертий десяток і мали більшу чи меншу лисину, тож і від нестрижених черепків виходили зовсім собі непогані весняні зайчики.

В цей день загін карателів був спеціально випущений посеред славного постсовєцького міста Артьомовська з ціллю заволодіння скарбами місцевого базару.

Тож, сонце світило, карателі купували собі різний дріб»язок, а ми з Вітьком, два кухаря, хоч і карателя, йшли собі по центру міста і теревенили про все на світі.

В центрі міста зліва і справа драмтетру височіли два монументи. Ліворуч стояв більшовик Артем, він же Сєргєєв, праворуч — більшовик Ленін, він же Ульянов.  Монументи з обох боків оточував сквер, повний лавками, голубами, пенсіонерами і іншим недільним людом. Пенсіонери сиділи на лавках і кормили голубів, обговорюючи конкретних перехожих і загальну військово-політичну ситуацію, перехожі — йшли собі далі, голуби — вшановували монументи, як вміли, політична ситуація — не змінювалась. І в цей куточок гармонії, де кожному була відведена своя роль раптово вдерлись я і Вітьок. Пенсіонери, вартові скверової гармонії, напружилися.  Тональність шепоту змінилася і майже одразу всім стало зрозуміло, що ось вони — винуватці ототої самої військово-політичної ситуації.

— Доброго дня — несподівано привітався я до лавочки Вартових.

— Доброго — несподівано для самого себе відповів один з лавочки, тим самим прийнявши на себе роль пособника карателів.

Ми йшли собі далі аж раптом місцева гармонія зробила контрвипад.

— Ето наш вождь — повідомила нам сухенька бабця, літ від шестидесяти і далі.

— Угу — відповіли ми.

— Ето наша історія. Нє нужно єго сносіть.

— Угу-угу — підтвердили ми.

За півгодини ми з іншими карателями завантажилися в автобус і поїхали собі в частину. А за  два місяці самі артемівці зняли обох більшовиків і самоперейменувалися в Бахмут.

Що з цього приводу сказали бабці і голуби — мені невідомо.

2.Несподівана армія України.

Чоловікам України випала доля служити, напевне, в одній з самих найнесподіваніших армій світу — в несподіваній армії України. Тільки тут сто раз перефарбований і переремонтований танк може носити ім‘я Наталка чи Фіона, потужний танковий тягач може несподівано виявитися Гномом, а стара швидка-таблетка — Вірусом.

Лише тут морозного ранку замість звичного «чотири два п‘ять»; (ситуація спокійна) можна почути по рації: «Сьогодні Україна  особливо прекрасна».

Українська армія — острівець екуменізму і парадоксальної географії в бурхливих водах світових релігійних суперечок. Лише тут хрещений у православній церкві атеїст з Києва може підспівувати концерту, привезеному непевними протестантами з Слов‘янська, маючи при собі греко-католицький хрестик, подарований йому волонтерами зі Львова в учебці десь під Полтавою.

В несподіваній армії України адекватність керівництва часто зворотньопропорційна його званню і посаді, тобто чим вище керівник, тим більші в нього з цією самою адекватністю негаразди. Тільки в українській армії керівництво в першу чергу цікавить, чи вдягнений солдат на передовій в піксєль, хоч і в ньому страшно холодно, чи є на цій позиції дзвін на випадок пожежі і місце для розряджання зброї. І, хоч солдата не надто захоплюють подібні заходи, він воює, в біса добре воює, коли йому дають це робити, на біду різним там північним сосєдам і різним внутрішнім ворогам.

Головною бідою і цементом несподіваної армії України є всюдисущий Вічний Прапор. Персонаж цей проростає з гречкосійно-хазяйновитого, практичного і щедрого на свою користь Українського Характеру, притаманного в тій чи інші мірі кожному українцю. А що Характер цей особливо яскраво виявляється на різноманітних казенних службах, то в армії його інкарнацію звати Вічний Прапор. Тільки Вічний Прапор може ввечері отримати 1000 комплектів гуманітарної форми «канадка», вранці — чесно видати всі отримані 800 комплектів, поставити їх на армійський баланс і правити в дємбєля за втрачений комплект 14 тис. грн. Ні, то, звісно, чутки, що розпускають КДБшні провокатори. Вічний Прапор всюдисущий. В нього тисячі облич, імен і посад. І поки одне втілення Вічного Прапора приймає рішення про забезпечення несподіваної армії зимовою формою, яка, в кращому випадку, осіння, інший — співпрацює з непевним постачальником продуктів, що випускає консерви несподівано-різної якості, ще десяток — дерибанять волонтерські ніштяки і державні кошти.

Служити в несподіваній армії завжди істерично-весело, подекуди — небезпечно і рідко коли — комфортно. І мова не про побутовий комфорт, якого на війні, власне, шукати безглуздо. Мова про всепоглинаючу байдужість до солдата. Тільки тут можна померти від пневмонії, бо в госпіталь їхати — жалко палива. Тільки тут на відносно-спокійній позиції солдат може випити відро Кетанову, бо зуб тріснув, дві неділі минуло, а виїхати за 10 км ну геть ніяк не можна.

Скоро (як хотілося б сподіватися) моє перебування в несподіваній армії України добіжить кінця. І хотілося б побажати їй стати менш несподіваною, а більш нуднішою, впорядкованішою і злагодженішою.

МИРНА ВІЙНА. ПІСЛЯМОВА.

Я не бачив війни. За родом своєї армійської діяльності — першої і другої і за місцем розташування – 0,5-50 км від ворога мені доводилося стикатися з багатьма її проявами. Однак, бути під ворожим обстрілом і самому стріляти мені не доводилося. Майже.

Тож, може ті, кому довелося, знайдуть  ці нотатки легковажними і захочуть на мене образитися. Що ж, так і буде. Хтось пише героїку, хтось — виливає свою ненависть чи біль, а мені все ж ближче бурлеск. Іншими словами, на кожну «Війну та мир» має бути свій «Бравий солдат Швейк».

Слава Україні, друзі. Ось так, спокійно, без галасу  та знаків оклику. Життя продовжується і ми здатні  зробити його кращим.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

19 комментариев to “Черпак і окуляр (Частина 3)”

  1. Віталій:

    Цікаво, а десь на ПАК кухарі за освітою були? Бо в нас теж назначили)) це в 15 му було

  2. komissar kattania:

    Дуже смачно, велика подяка автору.

  3. Walker:

    Браво! Талантливо, образно, действительно — «смачно»!

  4. Dude:

    Просто шедевр. Такие истории, рассказы, действительно немогут ждать — просятся быть прочитанными прямо здесь и сейчас. Спасибо.

  5. Kasumi:

    Дуже талановито написано, браво автору!

  6. yuriy:

    И эти поцы хотят победить такой народ?! Автору — супер!

  7. Юрій:

    Дякую. Настрій на сьогодні Ви мені, та думаю, й не лише мені, «зробили». А термін «несподівана армія України» — то, взагалі, бомба. Як маєте змогу, передайте автору плюс.

  8. Denis:

    Пишіть і надалі булеском! Це, справді, Ваше.

  9. Кира:

    Ну очень понравилось — легко про тяжелое. Вот только вопрос — когда служил этот парень? (почему-то вижу его в возрасте +-30 лет)? Если вот прямо недавно, то жаль,что с формой так, будто в нормальное стали солдат одевать, или еще не все части перевели?

  10. BOA:

    Дуже подібно до Швейка в українському перекладі 🙂

  11. Сом:

    ++
    Дякую. Сподобалось. Особливо про греко-католицький хрестик зі Львова.
    Слава Україні!!!
    Слава воїнам АТО!!!

  12. Евфимий:

    … и смех и слёзы! Всё зависит от нас с Вами!

  13. Marina:

    Із почином, авторе! Напрочуд гарно вийшло!!! Хотілося б, щоб це прочитали вищі військові чини, які відповідають за постачання і не крадуть (сподіваюся, такі все ж є). Так тримати!

  14. Мимоходом:

    «Вічний прапор» — это шедевр! За 30 лет безупречной службы чего только не довелось повидать. Но прапора (особенно наши — украинцы) это уникальная армейская прослойка! Прапорщик Байбурцян (армянин азербайджанского происхождения) ком.взвода обеспечения 1 батальона танкового полка, размешивая макароны по флотски в ПАК-250, приговаривал: «Где приготовил на 100 человек, там ещё 10 прокормим!»

  15. Попик Артем:

    Дякую за коментарі. Приємно. Армійського продовження — поки не передбачається. Може, про проходження позачергового резерву і реліктові армійські професії. Як вийде)))).

  16. Попик Артем:

    Дякую за оцінки. Приємно. Служив я в 15-16 році, четверта хвиля. В принципі, до теми вертатися не планував, хоча, може й варто)))

  17. Вячеслав:

    Автору — дяка і повага!

  18. Станислав:

    Чудово!

Написать комментарий



Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: