Черпак і окуляр (Частина 1)

Від редакції

Деякий час тому ми запропонували читачам надсилати нам історії, які з ними трапилися на Майдані чи на війні, а також – оповідання родичів про Голодомор та окупацію під час Другої Світової війни. Це ми збираємо для майбутнього проекту, який ще не має певної форми. Отже, ми чекаємо на ваші матеріали. Але деякі з них ми просто не можемо тримати довго і публікуємо їх зараз у форматі “як надійшло”. От і пропонуємо вашій увазі один з таких творів. Редакцією ми вже оцінили його, і тепер – справа за оцінкою читачів.

Автор – Попик А.

ЧЕРПАК І ОКУЛЯР

ЧАСТИНА 1. ЧЕРПАК.

Ви знаєте,що таке ПАК-250? О, це вогняна машина, сплав Змія Горинича і паротяга, яка може подарувати безліч пригод і вражень. Звісно, сторонньому спостерігачу з меншою фантазією і більшою повагою до правил техніки безпеки може видатися, що ніякий то не Горинич, а всього-навсього Польова Армійська Кухня, призначена для годування 250 чоловіко-бійців. Однак, як людина, що деякий час спілкувалася з цим агрегатом досить близько, можу стверджувати, що це все-таки Горинич.

  1. Будова та темперамент.

Конструктивно ПАК-250 – це будка на ЗІЛові, обладнана 3 форсунками, які працюють на солярці, що гріють 3 котла для приготування їжі. Ще є 2 столи з шухлядами, 2 шафи і 2 шафки і бак для води, який закінчується краном. І кухар, звичайно. Чи два. Чи три.

Ну, а за характером, то звісно Горинич. Більшою частиною, то стосується форсунок. Вони вибухають. Але про це – згодом.

  1. В череві у Горинича. Товчений кухар.

Одного разу у хлопців видався виїзд. Чи стріляли вони чи не стріляли – не пам”ятаю. Але годувати їх все одно треба було, тож вирішено було мене, як чергового кухаря, відправити у ПАКу на передову. Між іншим, армійські кухні – одні з найбільш обстрілюваних одиниць техніки на передовій. Більше люблять обстрілювати тільки водовози, бензовози і “місячні трактори”. Місячний трактор – то копач окопів. Але ми їхали не зовсім на передову, тож минулося.

Загрузилися ми хлібом, цукром, консервами, мисками, ложками, склянками, супом і кашею, посадили мене в бронежилеті і з автоматом в будку,бо місце біля водія було зайняте – і рушили. Варто сказати, що радянські інженери, що створювали героя мого оповідання, напевне, не передбачували, що в будці буде хтось їхати, або, якщо й передбачували, то віднеслися до цього з гумором. Бо крім складного стільчика, нічого для цього більш там не було.

Тож ми рушили – і почалося. Миттєво все, що було на столах і на підлозі, в шухлядах і на полицях, що почали самі по собі відчинятися, почало, випадати, вилітати, рухатися і стрибати в напрямку кухаря, тобто – мене. А що ЗІЛ – то не Мерседес, дороги в нас (а тим більш – поля) – не самі гладенькі, тож до перших позицій я доїхав рівномірно пересипаний ложками, цукром, сажею, сіллю і іншими продуктами та речовинами.

Ви коли-небудь бачили усміхненого і чорного, як сажотрус, кухаря що намагається Вас нагодувати? Я – ні, бо дзеркала  в ПАКу не передбачено. А хлопці – бачили, реготали і їли. Бо здоровий армійський апетит  подібними перформансами не зіпсуєш.

  1. В череві у Горинича. Печений кухар.

Щоб запалити  форсунки у ПАКу теоретично потрібно мати дизпаливо в баку, сірники і папірець в руках, трошки терпіння – і все.  Теоретично. А на практиці – це складний фізико-хімічний  процес, що залежить од якості ДП, дати останнього обслуговування цих самих форсунок і димаря, атмосферного тиску, фази місяця і ще якихось містично-невідомих факторів. От буває раз – і горить, а буває  ж і навпаки.

А буває ще й по-третьому. Тоді форсунки  вибухають метровим факелом полум’я. Приміщення огортається сизим димом, всі можливі і неможливі поверхні покриваються шаром попелу, а з димаря вилітають чорні клапті. Час од часу це використовують в мирний цілях, для планового і не описаного в жодній інструкції очищення системи димопроводів. Для цього використовують метровий факел і купу магічно-захисних матюків . При цьому кухар знаходиться надворі.

А інколи це відбувається, коли ти всередині. І тоді доводиться випробувати всю міць Горинича на собі. За пів року мені довелося відчути це двічі: лівою ногою і правою рукою. Зате я тепер знаю, як швидко відростає шкіряний і волосяний покрив на кінцівках. І що відчували всілякі  там Іллі Муромці і інші різні Зігфріди в своїх епічних битвах з не менш епічними чудовиськами і після цих битв.

  1. Прощання з Гориничем. Кухар маринуючий.

Інколи у Всесвіту буває своєрідне почуття гумору. І тоді виявляється, що у кухаря-вогнеборця є диплом і відчуття, що з цим дипломом в цій армії можна робити щось інше і цікавіше. Тоді кухар починає готувати складну страву під назвою “мариноване начальство”. Для цього спочатку  береться мілкий начальник і двічі-тричі на день дрібненько присипається прозорими і не дуже натяками на тему “переведіть -мене-будьласка-на-іншу-посаду”. Тут головне – мати міру, бо перемаринований начальник може з легкістю замаринувати самого кухара. А нам це не потрібно, бо це – порушення  рецепту. Тож, коли дрібніший начальник достатньо промаринований, слід взяти начальника покрупніше і маринувати їх разом. Процес то складний і делікатний, однак нічого не поробиш: кулінарія — річ непроста.

Маринування вважається  завершеним  тоді, коли в обох начальників виникає стійке  бажання запроторити кухаря подалі від оцту, солі та перцю.

І настає той день, коли до тебе і твого Горинича приходить свіжий, ще не маринований тобою начальник  і каже, що на основі  наказу #27 ти вже не кухар і Гориничі більш тобі  не друзі. Ти відповідаєш: “Я маю закінчити зміну”, спокійно доварюєш свій останній армійський  гречаний суп та рис-псевдоплов і йдеш збирати речі.

(далі буде)

6 Comments on "Черпак і окуляр (Частина 1)"

  1. Укр | 13.12.2018 at 05:26 |

    ++

  2. Kasumi | 13.12.2018 at 05:53 |

    Регочу, файні байки!

  3. Кира | 13.12.2018 at 09:29 |

    Так сочно и смачно написано! Спасибо, Автор, что даете таким ребятам трибуну

  4. Попик Артем | 13.12.2018 at 14:15 |

    Дякую за коментарі. Приємно. Армійського продовження – поки не передбачається. Може, про проходження позачергового резерву і реліктові армійські професії. Як вийде)))).

  5. Юрій | 13.12.2018 at 16:05 |

    Молодець! Так тримати.

  6. Підтримую, пишіть ще!

Comments are closed.