Людина і зброя (Частина 1)

Від редакції

Даний матеріл надіслано нашим читачем і дописувачем, який узяв собі творчий псевдонім Mat. Це – більш-менш філософські роздуми про насильство і зброю. Деякі висновки автора досить котраверсійні, але він має досвід бойових дій на “нулях” і безумовно – має свій погляд на багато речей, по даній темі. У всякому випадку, думки дуже цікаві і варті осмислення і обговорення. Далі – текст автора без редакційних правок.

В США відбулася чергова трагедія із застосуванням зброї в школі. У штаті Коннектикут молодий психопат застрелив 26 чоловік, причому першою загиблою була його мати. Вбивця «пожалів» свою матір – він її застрелив уві сні. В черговий раз в мас-медіа прокотилася хвиля гніву супротивників, а у відповідь лише насуплене мовчання, на знак незгоди із діями конкретного винуватця, а по суті не бажання поступитися принципами прибічників вільного володіння зброєю.

У 2011 році в світі було 926 млн одиниць стрілецької зброї, 70% котрої належало приватним особам. Лідером по числу зброї на руках у населення являлись США – 270 млн стволів, далі Індія, Китай, Германія – 46, 40 та 25 млн відповідно. Якщо брати не абсолютні цифри, а процент населення, зберігаючого вдома зброю, то перша п’ятірка виглядає наступним чином: США – 80%, Йемен – 55%, Швейцарія – 46%, Фінляндія – 45%, Кіпр – 36%. Правителі їхні на ідіотів на тягнуть. В чому проблема? Яка роль зброї?

Коли на Землі з’явились перші гомініди, вони задовольнялись листями та плодами. Кількісно зростаючи, освоїли різні по ландшафту території, навчились користуватись першими штучно зробленими шкребками та іншими полегшуючими процес розколювання горіхів пристосуваннями. Розширення ареалу існування викликало появу нових ворогів, що включило механізм міжвидової та внутрішньовидової боротьби.

Проте починаючи з палеоліту дотепер, ми, не переставши бути хоча соціальними, та все ж таки тваринами, міжвидову боротьба, начебто, скінчили (якщо оставити поза увагою світ мікробів – виявляється вони непереможні і саме вони володіють світом), а ось внутрішньовидову боротьбу за місце під сонцем, яка набула нових форм, почали.

Колись нас було мало, ми могли зникнути безслідно, тому один одного ніхто не вбивав. Навпаки, смерть близького сприймалася тяжкою і непоправною втратою. Науково встановлений факт. Знайденим похованням неандертальцями своїх сородичів більше 24 тисяч літ. Покійні були крім всіх інших речей обкладені квітами. Раціон неандертальця складався на 95% з м’яса, що вірогідно явилося причиною їх вимирання в період похолодання з-за відсутності здобичі. За весь час співіснування у Європі та Західній Азії із кроманьйонцями неандертальці залишили по собі пам’ять у вигляді 4% генів у складі ДНК наших безпосередніх предків. Вони першими покинули переповнену комунальну квартиру в центрі Африки і пішли освоювати Північ. Вочевидь неандертальці в масі своїй були не злими і не могли вбивати дичину у запас в великій кількості. Їм це було легше зробити не ламаючи своєї уяви про добро і зло, оскільки вміли тимчасово обходитись без м’яса, харчуючись заготовленими коріннями. Плюс до того, вони за допомогою голоду приручили собак, які не страждали від мук сумління вбивати чи не вбивати дичину для хазяїна.

Австрійський вчений, лауреат Нобелівської премії Конрад Лоренц відзначав, щойно вбитий буйвол викликає у лева не більше агресії ніж в нього [Лоренця] самого, коли дивиться на апетитного індика підвішеного в комірчині. В лабораторії Лоренця проводили дослід із кішкою. Кішці давали в їжу стільки мишей, що вона не здатна була поїсти. Після повного насичення кішка не могла їсти, але по інерції вбила ще кілька мишей. Далі вона не здатна була і цього робити, а лише продовжувала інстинктивно підкрадатися і ловити мишей, проте не причиняючи їм шкоди. В кінці кінців, кішка перестала звертати увагу на мишей, які вертілися біля її носа, і почала приділяти увагу мишам, які бігали у дальньому кутку кімнати, продовжуючи підкрадатися і полювати.

Вочевидь, міжвидова боротьба у тваринному свити не така кривава і безрозсудна як ми бачим у фільмах. Для такого вбивства існує деякий бар’єр. Ще більш сильний механізм гальмування включається, коли мова йде про внутрішньовидовий відбір. Заборона на вбивство співбрата порушується лише у нещасному випадку під час турнірних боїв поміж самцями. Красива історія про те, що самка чекати переможця турніру не більш ніж казка. В житті все трохи складніше і одночасно простіше. Самка оленя не буде чекати закінчення безкінечно довгого двобою – її  покриє поряд стоячий перший ліпший партнер, тим більше, що переможець, якому ще потрібен час на поновлення сил, навряд чи завадить процесу. До того ж самий великий самець володіє не надто сильними репродуктивними здібностями, що досить добре відомо тим, що займаються конярством.

(далі буде)

3 Comments on "Людина і зброя (Частина 1)"

  1. Alex Z | 25.11.2018 at 18:33 |

    При чём тут мыши и происхождение человека? Автор явно глубоко копает. Не думаю что апелляция к временам Большого Взрыва прибавляет веса к обсуждению вопросов владения оружием в современном обществе.

  2. Андрій Дар | 25.11.2018 at 19:04 |

    Alex Z:
    Ноябрь 25, 2018 в 18:33

    Я мені подобається такий широкий й глибокий підхід.
    Він, як на мене, дає простір для нових думок, розширюючи вузьку тему.
    Потім знову звузити – не проблема. І знову ширше. Аналіз, синтез, аналіз…

  3. Клас! Дякую.
    Можливо, щось можна було б обговорити детальніше, але в цілому підхід мені подобається. І стиль також
    Просто, зараз думки не тут

Comments are closed.