Голодомор (Часть 1)

От редакции.

Мы уже обращались к нашим читателям с предложением присылать нам истории об оккупации, которые им рассказывали бабушки и дедушки. Мы это потом опубликовали отдельной статьей. Сейчас еще открыт сбор историй о начале Майдана и мы уже получили очень интересные, а иногда – жутковатые истории. То же самое планировали сделать на тему Голодомора, но в редакцию пришла статья «Нина», которую многие читали, и без всякого клича, читатели прислали туда свои маленькие истории. Мы собрали некоторые из них и предлагаем вашему вниманию именно в этот день.

Кінець п’ятидесятих. Мені 5-10 років, бігав за мамою слідом. Жінки кожен вечір зимою збиралися на посиденьки. Говорили про новини села, країни, кожен про своє, але більше всього було спогадів про голодомор і війну. Сидів на руках, і поряд з ветеранами війни, зпомнилось дуже багато і про голод і про війну, жаль що не вмію писати. Але на той час з тих буденних розмов врізався в память один переказ. Перед голодом зайшли в село «стребки», так їх називали, це було пізньої осені. Прийшли до однієї сімї, пограбували хату, вивели з хати чоловіка, посадили на одну підводу і повезли, жінку посадили на другу, дитя, якому було півроку, з колискою підвісили на груші, хату підпалили і більше про цих людей ніхто нічого в селі не знав. А буденні розмови, що люди вмирали прямо на дорозі, що напівживих вивозили в рів біля цвинтаря і закопували, щоб завтра було менше роботи, що приходилось їсти і як виживали – велися спокійно і буденно. Про війну, від жінок — про життя в «окупації», від ветеранів про справжню війну і «любов» до жукова, але історія молодої сім’ї стоїть перед очима все життя. Господи, дай нашим людям розуму, щоб таке не повторилось. А для цього потрібно боротися, борімося і поборимо.

Андрій

 

Мати, якої вже немає, 1927 року народження, пережила голодомор. Одна з чотирьох дітей у сім’ї. Роки чотири їй було. Підозрювала, що меншого брата, Митрика, якому було десь півтора роки на тоді, з’їли сусіди. Мати все життя була якоюсь наляканою. Я це зрозумів вже дорослим, коли бабуся розповіла що і як було. Савєцький Союз, мать його, братство народів… І це не вата, ті, що хочуть єднання з росією. Це хвороботворні бацили, яких треба нещадно нищити. Холерний вібріон — не перевиховаєш.

Санто

 

Бабуся розказували, царство їй небесне.
Полтавщина, Дніпро широкий, правда в нашій місцині він вузький був? поки греблю в Дніпродзержинськ не звели. Інколи проскакувало…
У Паська було п’ятеро дітей то четверо в голодовку померли…
Рибу не розрішали ловити…
РИБУ, КАРЛ!
Зерна два клуночки сховали в росохватці, так із собаками найшли…

Сестра її старша померла разом з дочкою, а одна дочка залишилась, то бабуся її виховали як рідну. Разом зі своїм сином, що народився у березні 41-го…

А їм тварям сталіна подавай…

Микола

 

У прадіда Івана і прабабусі Христини було 8 дітей. Сім’я заможна — середняки. Того страшного року окупанти вивезли 9 возів зерна — вигребли все, навіть те, що було знизу, в пилюці. Єдину корову вимушені були зарізати. Якось ввечері Івана викликали на збори комнезамів чи ще чогось, а гопкоманда із місцевих обірванців і їх московських вдохновителів заявилася з обшуком. Двері вибили, хоча їх ніхто не зачиняв, в хаті перевернули все. В горшики в печі залазили брудними руками — шукали м’ясо від корови. Нічого не знайшли і від люті розтрощили все що попало під руку. Христя заховала м’ясо під піччю, загорнувши золою.
Може через це зиму пережила моя бабуся і ще троє дітей.

Спи спокійно, моя бабуся. Я пам’ятаю всі твої розповіді і зроблю все, щоб діти і внуки пам’ятали.

Ілля

(далі буде)

4 Comments on "Голодомор (Часть 1)"

  1. Читаю воспоминания,пересказы родственников и перехватывает горло,ком и щиплет в носу от горя и слёз.Раньше знала,но молчала,стала рассказывать уже после 80-х годов.До этого понимала,что опасно,т.к.сама наблюдала,как на параде 7-го ноября где-то в 64 или в 65 годах забрали мужчину прямо на глазах у всех из-за несогласованного/даже не знаю какой текст там был,мы ведь никогда лозунги,которые несли,не читали/.Из расскаэов мамы и бабушки/Мне сейчас 68лет./
    Почти вся херсонщина заселена пришлыми украинцами-кого “разкуркулили”,кто от голодной жизни переселился.Мой дедушка
    и бабушка с тремя девочками жили под Киевом,С.Кальне,Ржищевского района.Но земли на всех было мало,поэтому,когда был объявлен клич о переезде на херсонские богатые земли,то решено было принято об отъезде.
    Переезд тяжёлый,заболела бабушка и по приезде умерла.Дед остался с тремя детьми.Т.к.он был грамотным,то работал “комирником,”а потом счётчиком в колхозе/это,примерно,как сейчас бухгалтер.И вот осенью забрали с коморы ,вернее ,экспроприировали,всё до зернинки и настал голодомор.Съели всё,что может хоть как-то напоминать еду. Коровы подохли в колхозе,никто их и не кормил,и нечем было кормить.Дедушка закрывал детей на замок и строго-настрого наказывал никому дверь не открывать,т.к.от голода мутился разум и были часты случаи каннибализма.Мама сама видела,как опухшая титка Параска сразу долго ходила и баюкала свою дытыну,а потом,говорят,съела.Дед пришил к подкладке пиджака карманы и насыпал жменю-другую зерна.При этом страшно рисковал.Ночью варили распаривали и выдавали детям на целый день.Очень ждали весны.Съели всю молодую листву,пекли,варили лебеду,выливали сусликов/ховрашкив/.Так и выжили.

  2. Марія | 24.11.2018 at 19:26 |

    Мій прадід був лікарем. На три чи чотири села. І коли встав кордон навколо села – він змушений був лікувати і отих покидьків. Хату вони мали досить велику – 8 на 12 метрів. Так от, він поселив в оцю хату 25 людей. Записав їх, що вони його родичі. Ніхто з них не помер. Всі вижили. Моя бабця мені з дитинства робила “екскурсію” тою хатою, розповідала де хто “жив”. (за пічкою кривий Іван, тут сім’я молода з дитиною на лавці, там така-то сім’я… )
    він і по селу допомагав людям.
    І до тепер – я, коли приїзжаю в село мене називають Марійка фельшарова правнучка. Його любили в селі і пам’ятають і досі.

  3. Андрій | 24.11.2018 at 22:03 |

    Сьогодні як завжди прийшов до свчки. На першому кордоні в парку далеко до свічки мене зупинили, не було перепустки. Райадержаміністрації складали списки за яиким принципом і хто про це знав невідомо. Просив щоб впустили, сварився, пропонував перевірити мене до гола, мене знімали не поліція, а мінти, як якогось злосного порушника. Потім підійшов з далеку якийсь по подобію мент і нас 10 чи 20 чоловік, які хотіли пройти, впустили. Дальше було ще два кордони охорони до президента і люди все розуміли ніхто через них не проривався, але порівняно з минулими роками людей біля свічки було в рази менше. Я рахую, що той мудак який придумав перший кордон біля площі Слави настоящий сепар, який працює на хуйла, мадулю на чорта лисого, тільки не на славу України і імідж президента. Молодим поліцейським було соромно. В перші роки відкриття свічки я з охотою співав з хором Гомін, а сьогодні насрали в душу не поліція, а мінти. Можливо із-за цього було так мало людей, а жаль. Хотілося, щоб присутні гості нашої країни побачили море людей, а побачили яикийсь заорганізований комуністичний шабаш. Всі роки люди несли прапор на цей реквієм з душею, а сьогодні як на день “великой октяберской соціалістической революции. Списочник він і є списочник, Ви мене зрозуміли. Вічна память невинно убієнним. Борімося поборимо. Андрій

  4. Сергій | 25.11.2018 at 22:25 |

    Доповню, коротко.

    Дід розказував, на Черкащині топили баржі з зерном, щоб нікому не дісталися. А тих хто пробував дістатися, та вкрасти зерна, до того, як потоплять. Стріляли на ураження без попередження. Багато людей пробувало, й багато було застрелено при спробі дістатися баржі, або втекти з зерном.

Comments are closed.