Про довіру, мистецтво і власні ілюзії (Частина 2)

Може він і правий по суті, отой американо-француз, в своїх оцінках фактичного стану речей. Так, дуже багато аргументів за те, що він таки правий. Та є “але”, що стосується його права висловлювати такі тези для практично не обмеженої аудиторії.

По-перше. Спробую проілюструвати це “але” наступним прикладом.

В Інтернеті можна знайти  практично що завгодно. Можна надибати рецептури досить руйнівних вибухових речовин, можна знайти найрізноманітніші застосування побутових речей, коли останні перетворюються на смертельну зброю. Можна відкопати різноманітні психологічні “шманці”, які можуть привести  до втрати розуму і так далі.

В усіх згаданих вище варіантах інформації є одна спільна риса. Вони є об’єктивно правильними з точки зору фізики, хімії та біології. Але ж питання полягає в тому, чи має бути така об’єктивна інформація в необмеженому доступі? Чи всі читачі та глядачі, навіть ті, хто має більш-менш пристойну освіту, здатні належним чином поставитись до такої інформації? Чи не стануть такі знання небезпечною зброєю в нерозумних чи не вмілих руках?

Є ще один аспект в ситуації, що складається в медійному просторі. Причому  не тільки в просторі нашої держави. Людям властиво вірити. Властиво також довіряти. Тема віри настільки тендітна, що я не можу брати на себе відповідальність висловлювати з цього приводу будь-які свої судження. Але що стосується довіри, то це актуально, навіть суперактуально.

За довіру змагаються політики і партії в усьому демократичному світі. Довіра до керівника  є ключовою умовою адекватного функціонування будь-якої структури в суспільстві. Починаючи від невеличкої фірмочки, де двоє партнерів шиють рукавиці, довіряючи один одному і в гарантіях якості і в порядності щодо виручених грошей. Довіра до керівника важлива в системі керування підприємством будь-якого масштабу  і не залежно від галузі.

Про довіру до вибраних керівників  рівня держави – то годі й казати.

За радянських часів досить популярними були тези про те, що керівні посади може займати будь-хто. І пішло це, подейкують, від того самого ватажка люмпенів Ульянова-Леніна, котрого хлопчики Бісмарка щедро проспонсорували для виводу Росії з першої світової. Наслідки цього спонсорства чи не першим відчув такий собі Парвус, а за ним, незабаром, при, кажуть, спробі спитати за результат “інвестицій” також це відчув посол Німеччини в тодішній Росії пан Мірбах.

За якийсь час такого підходу, що супроводжувався піднесенням “робітничого класу” над всім усюди і завжди, країна змінилась. Про результат написано чи не занадто багато, щоб заглиблюватись в деталі.

В новітні часи, мабуть, чи не найвдалішим інструментом, що дозволив прийти до влади в Україні такому суб’єкту, як Янукович, стала теза про те, “що всі вони однакові”, “всі вони крадуть” “всім їм хочеться  до корита” і так далі. Для величезної більшості людей, виборців, не обтяжених зайвими знаннями, та, здебільшого не маючих ані бажання, ані часу заглиблюватись в тонкощі політичних програм великої кількості кандидатів на виборні посади, ці тези з авторитетного телевізора та з поважних друкованих видань стали підґрунтям для виправдання власних лінощів. А поява кандидата з прізвищем Противсіх, то взагалі феєричний винахід.

Наслідком стала практично тотальна апатія в суспільстві. Саме тоді, коли цього мало  не бути. Бо ж в значній мірі нинішня наша ситуація і є наслідком тодішньої, фахово сформованої, нашим, як тепер вже ні в кого немає сумнівів, самим “братським та близьким по духу і культурі” сусідом. Звичайно, з допомогою “вітчизняних” “майстрів”.

Потім вже те, що прийшло до влади в нашій країні, мало лишень потроху запускати в суспільство такі собі викривальні матеріали. Для підтримки в’язкого, пастоподібного стану суспільної свідомості. Для більшої ефективності, час від часу, до процесу залучались “неупереджені” закордонні, як кажуть , експерти. Наслідки загальновідомі.

Не так давно почав з’являтися  та й подекуди сьогодні час від часу, спливає то там, то сям досить таки професійно скомпільований текст, головною тезою якого є “стомленість цивілізованого світу від України”.  За ним з оперативністю, що викликає повагу, виходять коментарі наших співробітників МЗС, де аргументовано спростовується ця провокативна теза.

А метою зазначеної провокації було і є створення тієї ж суспільної апатії.

І от, новий варіант. Та не від лівого там якогось хлопчака, а від  радіо, що називає себе Громадським. КНДР – це, виявляється дуже і дуже цікава країна, і нема чого на неї неправду казати. Брешуть всі і про режим і про інше. Самі санкції повводили…

Та й Німецька Хвиля з цим інтерв’ю задніх не пасе… І, до речі, чи в перший раз?

Американо-французький, а не хухри-мухри, письменник, сам констатує той факт, що про мораль, чи ще якісь там цінності в ситуації з Сєнцовим  мова не йде. Є політична ціна. Просто ціна. Просто торг.

І це подається при участі дочки Бориса Нємцова. Бориса Нємцова, вбивство яке показало світові сутність того, що відбувається на тій території. Та що ви там українці, не тіштесь марними надіями, ви маєте ціну і не більше. Просто ціну.

Повторюсь. Для тих, хто професійно займається політикою, тим більше на досить високому рівні, це не є новиною. Але для пересічного, як прийнято казати громадянина, що прочитав це, з невідворотністю постане старе як світ питання,  а чи не все одно? І чого той Порошенко за той Захід вчепився?  А тут і Тарута зі своїми компромісами, і ота, як її там, з “новими валянками”.

І забудеться все, і нові дороги, що почали робити, і нові тротуари, там де десятиліттями були ями з калюжами.. і . і, і.

Залишаться тільки “вони”, “корито”, ну далі кожен може продовжити досить таки довгий перелік. А при спробі поставити питання авторам цієї публікації в українському інеті про те, чим вони, ці автори, редактори, чи як їх там, думали, почнеться виск про “свободу слова”.

Довіра. Довіра до своїх була і ще довго буде тією мішенню, в яку буде намагатися  поцілити наш такий тепер зрозумілий, та, на жаль, такий територіально близький ворог.

Ворог, якому, насправді, не потрібна ні наша земля, ні ми самі. Ворог, вся злість і підлість якого ґрунтується на диких заздрощах. Заздрощах, які мучать і палять з середини лінивого і дурного, що дивиться на працьовитого і розумного. Заздрощах, які примушують алкоголіка , що вже впав нижче рівня міської каналізації, робити пакості тим, хто і тверезий и живе в чистоті і порядку.

То ж вкотре з’являються у мене питання. А чи мають право на існування  в країні, що веде війну, засоби масової інформації, що сприяють ворогові? Де знаходиться та грань, за якою має закінчуватись ота сама “свобода слова” і за яких обставин ця грань має змінюватися? І хто ж найголосніше завжди волає про утиски отієї самої “свободи слова”.

І як  пересічному читачеві, або ж глядачеві відрізнити оту саму свободу від фактично ворожої пропаганди?

Здавалось би, а до чого тут літератори і актори, з яких почався цей допис? Але ж це саме ті люди, яких ми бачимо, чуємо, читаємо кожен день. З дитинства і до самого кінця. Люди, які, усвідомлюючи це чи ні, формують в суттєвій мірі наш світогляд.

Пам’ятаю, з якими труднощами свого часу слухав по “Радіо Свобода” ту ж Ганну Герман, чи Портнікова , чи Стреляного. Як намагався вловити крізь перешкоди космосу і КДБ голоси Німецької Хвилі.  Тоді це було свіже повітря… Тоді…

Щось у світі змінилось. Змінились люди. Змінились їхні погляди….Чи може це я перестав розуміти? А може таки справді настають часи, коли в суспільстві треба таки добряче міняти пріоритети в культурній, зокрема сфері?

Чи шановному панству “творчих професій”, зокрема, і перш за все в Україні, час переглянути, чесно і об’єктивно оту саму “свободу слова”, пояснивши її палким прихильникам, що свобода слова не розповсюджується на організацію курсів по виготовленню вибухових пристроїв в домашніх умовах?

Та мабуть я таки забагато хочу…

Автор: Євген Орел

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

32 Comments on "Про довіру, мистецтво і власні ілюзії (Частина 2)"

  1. Все у автора правильно написано.
    Но есть одно но…
    Я еще в 1989 году прочитал в одном журнале такую тезу
    — Пистолет сам по себе железка безобидная
    — Для того чтобы он выстрелил и убил
    — необходимо его зарядить, навести на человека и нажать курок
    Но рядом с этой тезой возникло еще одна теза,
    называется обезьяна с гранатой……
    И когда две эти тезы обьединить, то возникает ужас…
    Ведь обезьяну с гранатой тоже можно зарядить и навести на цель…
    И нажать на курок…
    Нынешняя Россия оказалась центром сборки тех сил, которые плодят обезьян с гранатой и ими управляют…
    Но они тоже оказываются теми обезьянами с гранатой…

  2. Уважаемый анти- колорадос! Это не комментарий , а пожелание . Для аудитории бабы Юли такие тексты сложны. Они по сути правильные, но так запутанны, что эту правильность не откопать. Пишите сами.

    • Я уже писал на днюшку Пороха, что открыл предвыборный сезон и не сомневайтесь – будет много и про юлю, и про Сяву, но и дебютанты – тоже будут. Это – проба пера нового автора Он почитает ваши коменты и сделает выводы. Или не сделает. Мы даем возможности, а кто и как ими воспользуется – от нас не зависит. 😉

    • Оксана, все у автора написано понятно. Просто текста многовато, – возможно. Но, врядли это можно считать недостатком, когда хотят четко донести свою мысль публике, чтобы не было не доразумений в мыслях и аргументации своей позиции. Я считаю, кто зочет разобраться в чем-то -тот будет читать и рпзбираться. А кто не хочет этого делать, разбираться, – тому и десять обращований и семь пялей во лбу не аргумент…
      И, у Вас, Оксана, видимо еще совковые лозунги вызывают ностальгию) Буду рад ошибиться…
      Тогда, в совке, и в правду, думать не нужно было, – прочитал, и сразу ‘проникся’… Т.е., всем на эти лозунги было тогда уже наплевать. Хотите ‘повторить’ неудачный эксперимент?)
      Без обид?

  3. Людина яка написала гарну книгу, чи намалювала гарну
    картину або співає так, що по тілу бігають мурахи,
    можливо зіграла роль в фільмі від якої глядачі ридають…
    А в житті це огидна і жадібна людина, для якої зробити
    підлість це як два пальці об асфальт… Не треба створювати
    собі кумирів, талант чи навіть геній це не означає автоматично
    добру і порядну людину. На жаль багато чого в світі просто
    продається. До речі, ще зовсім недавно це прекрасно розуміли
    і шляхетні люди тримались подалі від всіх цих артистуток.

  4. Евгений Орёл годный автор, но ещё весьма сырой. Смысл и аналитика вполне норм, стиль второй части статьи хороший, легко читаемый. А вот стиль первой части весьма тяжёлый для восприятия. Пишет сумбурно, как ранние чернушно-истеричные публицисты эпохи перестройки. Я осилил с трудом, хотя я читатель очень терпеливый, профессия обязывает)).
    Так что – арбайтен, упорнен и тщательнен!

  5. Мабуть, просто вступ шановного Антиколорадоса не зовсім коректний. Текст розрахований на аудиторію мислячих людей. Автор підняв правильні питання глобального стратегічного характеру: 1. Потреба створення механізму попереднього відбору кандидатів в Президенти, який повинен включати запобіжні механізми відсікання небезпечних осіб для держави за особистісними, кваліфікаційними, медичними та іншими чинниками. 2. Такий же фільтраційний механізм з системою автоматичних запобіжників має бути створений в інформаційному полі держави для запобігання пропаганді. Це мало б бути головним завданням мінстеця.
    Мабуть автор більш відомий нам як коментатор Євген О, в якого кожен коментар як міні стаття

  6. Дякую, пане Євгене. Мені здається, що цю статтю ви можкте зредагувати, зробивши акцент на головних тезах, і пробувати розміщувати на різних ресурсах, вона цінна для досить широкого кола читачів, вона м’яко коле оцей лінивий псевдоінтелігентний загал, який все ж намагається щось почитувати, щось цитувати і навіть дописувати, і в дописах як правило зазначає всяку дурню що як хвиля накриває соцмережі.

    • Глибинні й непрості поняття зачіпаються в статті: свобода не значить вседозволеність, а публічність передбачає відповідальність, тобто – дорослість. Коли людина не бере цю відповідальність на себе, то мають бути механізми притягнення до відповідальності.
      Російці вкинули в українське суспільство насіння тотальної непрофесійності і це насіння на жаль дало сходи – значить добрий був грунт. Тут є над чим думати.

  7. На мій погляд, підняті питання в статті актуальні, але розглядаються дещо вузько.

    Я сам раніше думав подібним чином, на тему, як захистити слабі мізки некваліфікованих виборців, чи обмежити виборчі права особам, думкою яких легко маніпулювати за допомогою ворожої пропаганди. Втім, я бачу зараз глобальну помилку такого мислення – всі методи обмеження впливу на думку виборця, чи, тим паче, жорсткої фільтрації кандидатів у кінцевому рахунку вийдуть боком, бо створять додаткові можливості для корупції та зловживань, з одного боку, а з іншого, це зрештою забере відповідальність виборця і його свободу, і зробить його ще більш байдужим та менш мислячим. В перспективі це обернеться катастрофою і кінцем демократії.

    Чи буде добре для держави, якщо виборча система залишить значну частину (вати, пенсіонерів, байдужих, тощо) поза виборчим процессом? Чи буде добре для нас, якщо держава займатиметься протекціонізмом “слабких на думку” від маніпуляцій? Чи зробить це нас сильнішими, більш антикрихкими, резистентними до негативних факторів, на кшалт московитської агрессії? Здається, навпаки. І не треба казати, що це треба тільки на період війни, тимчасово. Такі тимчасові заходи на практиці стають постійними.

    Поступово в мене викристалізовується переконання, що основний вектор зусиль треба прикладати в царині підвищення кваліфікацій усіх виборців. Вчити розпізнавати маніпуляції, вчити елементарній логіці, вчити відрізняти гасла і слова від дій та наслідків дій, вчити розрізняти популізм та реальну політику. Тільки так ми ставатимемо сильніші сьогодні, ніж були вчора, а завтра сильнішими ніж сьогодні.

    Пропоную обдумати озвучений мною підхід, який можна назвати антипротекціоністським. Зрештою, треба виправляти помилки та наслідки совкового виховання та освіти, треба вчитися і вчити інших критичному мисленню. Не треба давати рибу, треба дати вудку, і навчити, як ловиться риба. Якщо ставитися до дитини як до нерозумної малечі, вона і в 40 років залишиться інфантильною та безвідповідальною. Якось так.

    Те, що наш Президент досі не розпочав жорсткого пресингу явно куплених рашкою змі та політичних консерв, може свідчити, що в АП розуміють хибність прямих силових дій в цій царині саме в довгостроковій перспективі. Президент зараз дає мало обіцянок і гасел, але демонструє конкретні справи та результати, і дає можливість популістам самостійно себе дискредитувати. Зрештою, ці вибори покажуть нам і якість та зрілість виборців, і я маю інтуіцію, що ми цей екзамен здамо, обравши кандидата, що вже справами довів, що він наш Президент.

    • “Поступово в мене викристалізовується переконання, що основний вектор зусиль треба прикладати в царині підвищення кваліфікацій усіх виборців.”

      К сожалению, в абсолютно любом обществе множество избирателей представляет собой пирамиду. И большинство находится внизу этой пирамиды. Чем и пользуются популисты.

      • Власне, саме цю пірамідальність геометричної репрезентації когнітивної структури суспільства я і пропоную цілеспрямовано міняти в міру сил своїх та натхнення. В першу чергу, своїми власними вчинками і прикладом, в тих обставинах, в яких це можливо. Шукати можливості і обходити перешкоди, проходячи хащами неможливостей, як карти ляжуть 🙂

        Так міняється світ.

        Той, хто бачить навкруги можливості, той грає свою гру, а ті, хто бачить тільки перешкоди, тих грають обставини (та інші гравці).

  8. Я вже писав, і вважаю не зайвим повторити, що Вакарчук обізвав українців недоумками, яким не можна давати в руки зброю. Бо вони негайно перестріляють один одного. І це сказано, коли десятки тисяч хлопців та дівчат боронять Україну зі зброєю, і стріляють правильно! Нажаль, багато їх гине в цій війні, вічна їм пам’ять. І зараз же вбивається у свідомість (та підсвідомість), що це “не твоя війна”! І таке одоробло пхається в президенти?!

    • Так і мозок закіпить!
      Оксана пропонує писати по-іншому (бо не зрозуміють), yuris пропонує вчити тих, котрі не розуміють. Але то є все форми одного дійства, так – вчити! Іншого виходу поки не видко. Цілком згоден з yuris. Тільки хочу нагадати тим, хто вчитися не хоче, що чистий та змащений кулемет буде як одна з аксіом при вивченні курсу міжнародного права.

    • “І таке одоробло пхається в президенти?!”

      Воно своїми діями та словами само себе дискредитує.

    • “… Вакарчук обізвав українців недоумками, яким не можна давати в руки зброю. Бо вони негайно перестріляють один одного.”

      Це більше говорить про самого Вакарчука, ніж про українців. Краще вже (перефразовуючи іншого рок-музиканта, Теда Нюджента) роздати зброю, аби всі вакарчуки, що не можуть розминутись, перестріляли нарешті одне одного.

      А взагалі Вакарчук, це зайвий приклад, що митцям краще не лізти в політику взагалі. Бо не буде ні митця, ні політика.

  9. Є і в мене коментарі для автора, як буде йому цікаво, можу їх дати.
    А з приводу головної ідеї… “А чи мають право на існування в країні, що веде війну, засоби масової інформації, що сприяють ворогові?”
    Звісно що не мають, тут ви жодної людини не знайдете з іншою думкою.
    Питання в іншому. Просто спробуйте змоделювали найпримітивнішу конструкцію, де цей контроль буде з боку держави і працювати хоч ледь-ледь.
    Питання ще простіше – кому саме ви особисто довірили б контроль всього того, що видається “в ефір”?
    Ваші погляди на тих псевдоекспертів співпадають з моїми. Але чи Ви погодилися на те, щоб я (гіпотетично) очолив такий орган тотальної цензури? Ну, мене ви не знаєте, добре, нехай це буде анті-колорадос чи хтось з модераторів. Погодилися б?
    І в цьому моменті і є головна проблема контролю. Його неможливо імплементувати в демократичній країні.
    Єдине ідеальне вирішення проблеми – зробити, щоб все суспільство почало мислити як ви, як та гіпотетична людина, якій було б не страшно довірити тотальний цензуру. Єдине практичне вирішення – це максимізувати утворення таких людей.
    І контроль над тим, що йде в ефір, не є інструментом ані ідеального, ані практичного рішень. Більш зрозумілий приклад – ви не дивитесь Інтер, не зважаючи на те, що його не заборонили. Ви читаєте американо-французького автора і він викликає у вас огиду. Але він не заборонений. Рішення проблеми лежить в площині “ввімкнення мозку”, а не “вимкнення пропагандону”.
    Іншими словами, треба щоб збільшувалась кількість людей, яка мислити свідомо.
    І є один виняток. Якщо дії пропагандона підпадають під УК, то його треба брати і саджати за ґрати негайно. Нажаль, вони добре самі знають ту межу, якою вони захищені від кримінального переслідування і дуже професійно її не перетинають.

    • На мій погляд контроль необхідно вести за джерелами фінансування мас медіа, впевнений, що багато джерел приведуть в одне відоме місце, а також повинно і на радіо, а особливо на телебаченні бути інформаційний рядок- іноземний агент, а приховування того, що ти є іноземним агентом повинно каратись за законом. Мабуть тоді і не потрібно буде цензури.

      • +1

        Це гарна ідея, і якщо я правильно пам’ятаю, недавно наш Президент її вже озвучував, щось таке було про законопроект на цю тему. Це краща альтернатива цензурі, однозначно.

      • Це мабуть єдине вдале рішення, з того, що можна зробити

  10. Статья ни о чём. Ничего нового для тех кто учился в высшей школе во времена СССР. В курсе научного коммунизма был раздел – “управляемый хаос”. Данная теория лежит в основе всех революций и переворотов. И сейчас мы находимся внутри событий, что затрудняет многим посмотреть на ситуацию со стороны(оттуда всегда виднее). Суть теории – в создании множества отрицательных для восприятия событий с последующем подробным освещением их в СМИ. Это должны быть мелкие события – ДТП, пожары, ограбления, нападения на активистов, стрельба по поводу и без, рейдерские захваты бизнеса, убийства бизнесменов и банкиров… Этот вал должен довести обывателя до вопля – “Та шо ж это твориться, куда смотрят власти… если они есть”. И в нужный момент появляется ОН/ОНА с короткими и понятными тезисами решения “проблем”. Что не понятно? Так развивалась померанчевая “революция”, это происходит в Украине сейчас! И давление будет увеличиваться…
    Поэтому, такие длинные и витиеватые тексты наносят только вред и усугубляют хаос – “нужно быть проще, и к тебе потянутся люди.”
    Но! “Лиха беда начало”. А вдруг у человека получиться. Надо пробовать.

  11. Автор намагався розглянути два питання: 1.Чи є якась конвертована ціна у людського життя? 2.У зв’язку з першим, про міру відповідальності митця, письменніка, критика за ті ідеі, що вони несуть сусаільству. На мій погляд з викладенням цього дуже складного “сендвічу”, автор трохи не впорався. Цей текст, дійсно, дуже схожий на чорновик, який ще треба редагувати, та шліфувати. Але думки автора вірні, хоча і не зовсім нові. На цю тему багато писали відомі діячи у часи німецького нацизму, та 2-ї світової війни. Бери і цитуй, і нічого не треба вигадувати, тільки підігнати трохи до нашого часу, краще все одно не скажеш. Я прошу пробачення у автора за те, що дозволив собі трохи неприємний для нього відгук. Але ж тут був заклик до критики, а мені цього тільки дай 🙂

  12. Євген Орел:
    1. Можна називати себе письменником і вважати війну на чужій території, з усіма її смертельними і руйнівними атрибутами «територією свободи».
    2. Довіра до керівника є ключовою умовою адекватного функціонування будь-якої структури в суспільстві.
    3. …ви там українці, не тіштесь марними надіями, ви маєте ціну і не більше. Для тих, хто професійно займається політикою, тим більше на досить високому рівні, це не є новиною.
    4. І як пересічному читачеві, або ж глядачеві відрізнити оту саму свободу від фактично ворожої пропаганди?

    Человеку необходимо пить и есть, спать и одеваться — и это потребности тела (не все, конечно). Человек слушает песни или музыку, смотрит танцы или театр (или кино, или цирк), болтает языком о волнующем его — и это потребности души (не все, конечно).
    И есть моральные нормы, есть отклонения от них. Норма — семья, отклонение — серийный маньяк-убийца.
    А о чём нам рассказывает Евгений Орёл?
    По п.1 и 3: мораль и соответсвенно душа человека отсутствуют вообще. Но это ложь. Если поймать и начать резать горло автору п.1 и тут же с подачи Е.Орла какому-нибудь политику — оба СРАЗУ вспомнят о морали и начнут всеми силами её продвигать к обладателю ножа (а нож у горла одного их них). Вот и весь ответ. Зачем Е.Орёл играет в поддавки со всякой дрянью?
    По п.2: серьёзно?! Нет, правда? Розочарую Вас, Е.Орёл — этапный контроль качества работы ЛЮБОГО сотрудника есть основа.
    По п.4: ответа и критериев нет? Ну и ладно… Может, в следующей статье.

  13. Буду лаконічним. Я розчарований.
    Дякую.

  14. У Ганки Герман змінился не погляди, а поставлене їй завдання.

  15. yuris:
    Октябрь 1, 2018 в 16:41

    «І таке одоробло пхається в президенти?!»

    Воно своїми діями та словами само себе дискредитує.
    ————————————————————————————–
    Та так то воно так. Але в чиїх очах?
    На превеликий жаль суттєва кількість наших співвітчизників оте саме “одоробло” чи не за світоч розуму і честі вважає.

  16. yuris (Октябрь 1, 2018 в 14:52) – Гарний коментар! Нам всім (особливо вихованим в часи совєтов) треба вчитись демократії. Заборона чогось не завжди вирішує проблему (хоча нам дуже хочеться), потрібні інші методи боротьби за “розум виборця” (та вони складніші, а нам хочеться простіше і швидше).

    • Саме так. Інстинкт підказує прості рішення (повісити всіх сепаратистів та українофобів), але розум зауважує, якщо він є 🙂

      Проте, твк би мовити, in the long run, краще покладатись на розум. Інстинкти допомагають тільки коли мова йде про критичні стани та нагальні питання житя і смерті. Але стратегічно вирішує розум.

  17. Дуже спірні тези.З чимось можно погодитись, але винайти ідеальну систему неможливо.Все змінюється з часом, і те що сьогодні працює, завтра виглядає анахронізмом.І все ж таки систему противаг треба шукати.

  18. Ну, щодо “ціни” геть всього – цинічно, але для людей “масштабних” – на жаль, так і є.
    Щодо “всі вони(!!!) хочуть до корита” – насправді перенесення власних думок на когось іншого, більш розумного або спритного. Звісно, заздрощі. І все. А що ж? А ви хочете неупереджений аналіз своїх вад, ліні або просто об’єктивної меншої спроможності? Ага, щас…
    А щодо Громадського… Це просто іноді капець. Слухаєш, наче кацапське лайно, не встигаєш обтиратись. І це – за наші гроші?

  19. Стаття дуже гарна, як на мене, то забагато критики до цієї статті. Автор пропонує думати і щось робити. Так, трохи важкувата для розуміння, так цей ресурс і існує не для тих хто тільки но вчиться читати. Авторові респект та натхнення в подальшому.

  20. Читать очень трудно, не осилил. Учитесь расставлять слова у Невзорова.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: