Нотатки аутсайдера

Від редакції

Іноді наші читачи надсилають нам цікаві спостереження з того чи іншного приводу.  От і зараз пропонуємо вашій увазі такі спостереження від читача Санто. Подальший текст залишено без редагування.

Всі ми знаємо Кримського бандерівця. Він подає свої підбірки з точки зору інсайдера. Я ж інсайдером не є, це враження простого туриста. Так би мовити, нотатки аутсайдера…

На початку хочу висловити  перше враження від повернення в Україну –  це мерзотне відчуття від того, що начебто з українських ЗМІ чуєш мову окупанта. Вільно і нахабно вона лине з динаміків майже усіх ФМ-ок з тими ж інтонаціями, що на російських станціях.. І якщо якась восторженная  дурочка диджей, которая трещит: «Вася, мы вас услышали, и сейчас для Маши прозвучит песня Шуфутинского. А вы не забудьте перезвонить Машеньке, пусть она настроится на нашу волну, чтобы не пропустить поздравление…» хоча б зрозуміла – це просто її робота, то власник цієї ФМ-ки – відвертий ворог, який просуває окупантську політику «мыжеадиннарот»…

Кордон.

Українських прикордонників не видно – вони сидять у пункті паспортного контролю. Я навіть не знаю, чи вони озброєні – без діла ніхто не бродить. Подаєш паспорт у віконечко, через пару хвилин отримуєш його назад з карткою-дозволом, все. Далі поганенько освітленою дорогою, а іноді – просто узбіччям (важко уявити, у що воно перетвориться, не дай бог дощ) – чимчикуєш до російської сторони. Прохід для пішоходів огородженою сіткою по пояс. Позаду торохтять чумайданами на коліщатках інші пасажири.

Попереду сяє освітлений, як олімпійський стадіон, російський КП. Підходимо. Вояка з автоматом, у броніку і з протигазом (!) на поясі вітає нас чисто російським манером «Куда пашли?!!!». Це мабуть має означати «Сюда, пожалуйста». Звертаємо «сюда». Це коридор, утворений двометровим металевим парканом у три ряди. Над середнім рядом ще й спіраль Бруно – для певності. Між рядами – купи сміття. За парканом на дорозі декілька напханих електронікою – видно по кількості кабелів – трейлерів на кодових замках з трафаретом «ФСБ России». Відеокамера на кожному стовпі, а то й не одна. На протилежному узбіччі бухтить дизелем мобільний вантажний сканер, через який протягують в’їждааючі авто. Добре, що хоч без водія. По території постійно шляються інші вояки. Всі з автоматами, у броніку і з протигазами.

Нарешті підходимо до КП, стаємо у чергу на майданчику перед дверима паспортного контролю. Ще на майданчику є туалет. Одна кабінка зачинена, друга – засцяна до неможливості. Заходимо по одному, коли бачимо крізь скло дверей, що одна з чотирьох стійок контролю звільняється. На спробу деяких пар зайти разом слідує вже звичне вітання «Куда?!!!». ФСБшник бере паспорт, сканує його, в ультрафіолеті ретельно роздивляється клей фотки, в лупу з ліхтариком не менш ретельно розглядає витиснену печатку на ній. З лінійкою в руках звіряє відповідність моєї пики пиці на фото. Нарешті все, паспорт віддають, ідеш далі. В сусідній кімнаті – кремезний автоматник, рамка металошукача, багажний аеропортівський сканер. Люди – через рамку, багаж – через сканер. Крамоли не знайдено, виходимо під кримське небо. Зовсім неочікувано молоденький солдатик, що відкриває шлагбаум перед авто, говорить «Счастливого пути», чим руйнує старанно створювану попредню картину величі і могутності росії. Машинально дякуємо.

Дорога.

Сідаємо в автобус. Ззовні – білий Neoplan. Всередині видно сліди варварів – механіка сидінь поламана, половина навіки застигла у піднятому, половина – у відкинутому стані. Підлокотники або теліпаються, або їх немає зовсім. Сідаємо на задній ряд, де нічого відламати неможливо, зате можна при потребі прилягти. Поїхали.

Північний Крим – це страшно. Випалена пустеля. Особливо жахливе враження справляють поля метрової висоти всохлих накорню соняхів. Всихають навіть дерева придорожньої лісосмуги. То там, то сям обабіч дороги трапляються заправки. Половина – покинуті, половина – тьмяно освітлені, але порожні. Бензин – десь на третину дешевший. Зустрічні авто – раз на п’ять хвилин. Попутні – один обгін за дві години. Дрімаю. Остряково. З’являється типова для Криму о цій порі рослинність.

Сімферополь.

Їздять дивні тролейбуси без контактної мережі. Наш автобус починає кидати як баркас у шторм – Євпаторійська розв’язка  розрита і роздовбана, бо будують трасу «Таврида». Висить банер: «Строительство и реконструкция автодороги Симферополь – Саки – Евпатория – Мирный». І все наче добре – розвиток інфраструктури курорту, якщо не знати, що Мирный – це потужна військово –морська база окупантів. Вдалині видніється дурнувате чудо архітектури – новий термінал аеропорту Сімферополь. Здалеку будівля нагадує чи то порваний баян, чи то велику дохлу зебру. Тут горизонт закриває курява від працюючої дорожньої техніки. LIEBHERR, MAN, Caterpillar. Санкції? Дивно, але родючий шар грунту з місця майбутньої траси окупанти акуратно зрізають і згрібають в окремі великі бурти – потім вивезуть до росії?

Праворуч на пагорбі відкривається Школьноє. Хто не знає – це один з НІП-ів, центрів далекого космічного зв’язку. Тепер – сильно колишній. Багатоповерхівки техспоруд спустошені і стоять навіть без вікон, з десятка параболічних антен стирчить вдалині лише одна. І справді, навіщо росії космічний зв’язок, коли вона має Крим.

Саки. Саки як Саки. Але на перехрестях стоять новенькі світлофорні вузли на сонячних  панелях і з незмінними відеокамерами. Працюють. Але чи від сонця – не скажу. На виїзді з міста сяє новенькою фарбою, я так зрозумів, що ТЕЦ. Чи працює – невідомо, бо з труб нічого не йде. Наскільки пам’ятаю, за України на цьому місці була просто потужна електропідстанція. Працює содовий завод – біля буртів чорнової морської солі інтенсивно гребеться вантажна техніка. Ліворуч відкривається море. І разом з ним – давно не бачене явище – дикуни на березі з авто і палатками. За радянщини для таких відпочивальників по інший бік дороги були побудовані спеціальні кемпінги з місцями приготування їжі, водою, душовими і туалетами. Іх рештки досі виконують роль сміттєвих полігонів. Ставати прямо на березі не дозволялося. Потім це явище зійшло нанівець – Україна не пускала на авто в курортну зону, а громадський транспорт був зручний і доступний. А тепер, бач, знову дикуни. Дикуни-2, як то любить Голівуд…

Євпаторія.

Рух по трасі інтенсивний, багато дорогих авто. Номери – половина кримські, половина – інші регіони росії. Порожня привокзальна площа  -просто автостоянка. Приїхали. Йдемо до будинку. Міжбудинкові проїзди у вибоях, які я пам’ятаю не те що з часів України, а ще з 80-х років, коли служив тут у армії. Але чудо – один квартал свіжо заасфальтований, побудовано качалку і модний дитячий майданчик з м’яким покриттям. Потім стало відомо, що це відомчі будинки, де мешкають місцеві поліцаї. До речі, за тиждень я поліцейських і військових бачив двічі, обидва рази у черзі перед собою в супермаркеті. Росія старається без потреби не дратувати кримчан.

На море.

Дуже жарко – вдень до +32. Тому на море виходили десь о 9-й ранку. Маршрутка на пляж. Еталон. Проїзд – 13 рублів, це десь 5.50 грн. Пенсіонери –  по посвідченнях Пенсіонерів – багато. Маршрутчики зціпивши зуби возять їх безкоштовно. До речі, Крим – єдиний регіон росії пенсіонерів возять безкоштовно – хіба можна дратувати найвідданіших фанатів.

Пляж. Новеньке – вся дорога в один ряд заставлена авто. Українські номери траплялися разів п’ять. Один раз трапився номер DPR.  Всі вільні площини авто заліплені двоголовими курями і прапорами новоросії. На піднятому хетчбеку – пафосний напис старослов’янським шрифтом «Я ЕСТЬ». Чи є нижче слово «ХОЧУ»  – роздивитися не встиг…

Курортників десь третина від кількості у цей час за України. Половина пляжників – пенсіонери всіх модифікацій. Друга половина – з дітьми. Євпаторія зберегла спрямування дитячого курорту.  Майже всі відпочивальники, включаючи пенсіонерів,  – з дітьми. В санаторних районах дітей з порушеннями рухомого апарату на вулиці не менше, ніж до окупації.

Вечірня прогулянка. Так званий Курзал Людей теж десь третина від «до». Сувенірні ятки, магазинчики. В асортименті – ніяких колорадок, новоросій та ВВХ. Але все одно ніхто нічого не купує. В кафе і генделиках люди за двома-трьома столиками, за винятком деяких молодіжно-пафосних, які майже заповнені. В популярній чебуречній, куди зайшли повечеряти, в цей час за України вільного столика доводилось чекати. Тепер ми були четвертими.

Побут.

Погуляли. Тепер треба купити їжі, скласти запаси в холодильник вимитися і відпочити. Відразу скажу – ніяких перебоїв з водою (5-й поверх для невіруючих) та електрикою за тиждень я не відчув. Може десь і є – бачив розкопані кабелі і чув працюючі генератори. Супермаркет ПУД, колишній АТБ. Під стелею відеокамер більше, ніж світильників. Скрізь лозунги «Честный выбор», «Народный продукт» «Настоящий (вставьте название продукта)».  Хліб – той взагалі «Царский».  Беремо «Сосиски Казачьи мясные». На звороті читаємо: Продукт вареный мясосодержащий. І не скажеш, що щось нечесно, правда? Але таки знайшли сосиски «Дружба народов»,  де на звороті написано:  Состав: фарш куриный… Молочка – неїстівна. Взяли сметану і сир «Простоквашино» – не лізе. Так-сяк утилізували в сирники. Багато абібаса, тобто, береться етикетка популярного українського продукту, додається  або змінюється пару літер, наприклад, у нас морозиво «Ескімос», у них – «Эскимосское» – і ласкаво просимо. Хто там буде вчитуватися у ностальгії за нормальною їжею. Цікава деталь – при купівлі підакцизного товару касир сканує не лише код товара, а ще й акцизну марку. Учет и контроль.

Розраховувалися п’ятитисячною купюрою – такі дали в обмінці. Це взагалі сміх – у Криму їх бояться. Перший раз касир прогнав її через сканер у себе і для певності на сусідній касі. Другий раз на неї касир і охоронець заповнили спеціальний бланк. На третій раз ми побоялися, що нас заарештують і пішли міняти на базар. Там проходить все. Та й картоплю (8 грн) з помідорами (24 грн) не підробиш. Хоча ціни і співмірні, рублі чомусь розлітаються швидше гривень. Обідали в чебуречній на базарі. З пивом. Є Чернігівське. Тим, хто його замовляє, дістають з холодильника охолоджений фірмовий бокал і наливають. Решті відвідувачів решту пив – у пластиковий стаканчик. Отак. Чотири чебуреки і два пива – 480 руб, тобто 200 грн. Курорт, однако. Для повноти вражень сходили у Фуршет. Юридично він не Фуршет, але назва – збереглася. Збереглася і атмосфера цивілізації всередині. Світло, прохолодно, великий вибір, є дещо українське. Боже, як повернути до Криму все українське (витираю скупу чоловічу сльозу).

Йдемо додому, йти далеченько. Роздивляюсь. Ринок – шанхай, проти знесення якого протестували торговці на колінах, таки знесли. Бо поруч побудували такий само шанхай, тільки з гарним двоповерховим фасадом по периметру.  Головне – ззовні чинно-благородно. Росія. Місто не стало сильно бруднішим, мабуть через те, що русо турісто було повно і до окупації. Сміття вивозять, двірників бачив. Але виявилась цікава деталь – окремо збирають лише пластикові пляшки. Прийому макулатури й металолому немає як класу – все йде в сміття. І правда  -власних переробних потужностей немає, раніше все це везли в Україну, а в росію – нерентабельно.

Люди.

Щось я довгенько, тре згортати епос. Радіо. ФМ станцій ловиться близько десятка. Музичні програми застигли на моменті розвала совка. 50% – «Голубые гитары», «Поющие голубые», «Ласковый май» Юрий Антонов. Чомусь ще Меладзе та Висоцький. Останній – б’є прямо в яблучко російського сьогодення. Решта – зарубіжна музика тих же часів. Стільки Абби і Пінк флойда я не чув навіть студентом. Контингент міцно  тримають в летаргії ностальгії. Рівень новин: Топ дня: 55-летний юбилей Алены Апиной, исполнительницы бессмертного хита «На теплоходе музыка играет». Следующая новость – ВВХ выступил перед народом и спас женщин, северных чукчей, эвенков и работнииков Заполярья от злой пенсионной реформы.  Взагалі, таке відчуття, що всі ФМ-ки транслюються прямо з Москви по інтернет-каналу, і коли канал підвисає, всі станції характерно хрюкають. Власна служба новин є лише у Радіо Крим, і це вносить певну цікавинку. Наприклад, коли підірвали главкурощупа Захарченка, Радіо Крим сказало: «Покушение произошло в ресторане, принадлежащем главе службы безопасности самого Захарченко, а следовательно никто посторонний проникнуть туда не мог. Из этого следует предположение, что Захарченко стал жертвой внутренних разборок в республике». Але музика грала не довго. Вже за пів години Маша Захарова на Радио России скорректировала младших товарищей и заявила: «Зверская расправа с главой молодой донбасской республики несомненно является делом рук Украины». Взагалі, все, що говориться там про Україну – це відразу предмет судового позову за наклеп.  Аби ж то ті суди хоч якось впливали на двоголового мутанта.

Але все це слухають пороті пенсіонери – вони досі упороті. А чому б і ні, коли росія перерахувала їм пенсії, тепер вони десь 25000 руб, а це – 10000 грн. Вище реальної середньої зарплати. Головний їх герой – Жириновський. «Он всем еще покажет».

  • А вы знаете, что в Америке и на Украине – траур. Умер этот, как его, Маккейн.
  • Вам то какая разница? Он же в Америке умер.
  • Зато у нас будет на одного врага меньше…

Менш упороті пенсіонери: Іду зі знайомою повз школу, де вона навчалася. Школу обнесли двометровим металевим парканом і обставили відеокамерами. Кажу їй: Треба ще колючий дріт по верху натягти. Знайома гумору не оцінила: Правильно все сделали, а вдруг что…

Ще не пенсіонери, сусіда.

– ну и что вам дала россия?

– ты не понимаешь, она на пляжи бесплатный вход сделала…

А у самого два українських паспорти, діти в Києві. Каже, що у його покоління у всіх такий стан справ.

Я можу зрозуміти людей – жити треба. А в моєму, наприклад, віці, не маючи нічого окрім пенсії, не дуже поїдеш в нікуди. А у когось батьки. А у когось – житло. Тому Євпаторія змінила прапори без всяких мук совісті. Але вона так само змінить іїх ще раз і буде жити далі. Єдине, що Україну буде і далі клясти, а міфічну велику і прекрасну росію з телевізора – боготворити. Навіть коли цієї росії вже не стане…

Дякую, якщо з цих нотаток ви дізнаєтесь те, чого не знали раніше, або не думали, що так є…

29 Comments on "Нотатки аутсайдера"

  1. Алла | 02.09.2018 at 17:51 |

    Грустно это очень…

  2. Andriy Moderator | 02.09.2018 at 17:58 |

    Совсем непонятно, зачем нужно было ехать в Крым.
    “Умерла, так умерла”(с)

  3. Вїдається з прикристю цей живучий стереотип з останнього абзацу:”….Україну буде і далі клясти, а міфічну велику і прекрасну росію з телевізора – боготворити…”
    Мабуть для того покоління тільки час є лікувльним засобом від тривалої післядії пропаганди?

  4. Did Groza | 02.09.2018 at 18:26 |

    Неясно, зачем туда ездить?
    На разведданные не похоже.

  5. Оптимус | 02.09.2018 at 19:55 |

    Вообще-то , если следовать логике , что родина там , где пенсии больше , то им в состав Японии надо было проситься . Я так понимаю , что родина не должна продаваться ни при каких обстоятельствах . Иначе или она для них никакая не родина , или они – мудаки продажные .

    • В 2004-му кілька місяців жив в Криму, наїздив пару тисяч км по кримським дорогам… вже тоді мені було ясно, що це прекрасна земля, яку чомусь населяють безродні совкові тварюки.

      Для таких не існує ні батьківщини, ні честі, ні волі, ні правди. Не мають жодних чеснот і гордяться своїми вадами – вмінням вчасно зрадити і вдарити в спину, обманути, розвести і кинути ближнього, гордяться усім тим, що Данте вважав гріхами, що тягнуть на дно, в найзапекліші кола пекла.

  6. Тохин | 02.09.2018 at 20:08 |

    Хотів би дізнатись,як давно їздили? Дуже цікавлять подіїї в Армянську . І ,судячи з тексту, Ви більш сумуєте за Кримом,ніж Крим за Вами (Україною). Печаль…Вони невиліковні….

  7. Андрій2 | 02.09.2018 at 21:20 |

    Тохин, судя по тому что автор упоминает происшествие с Захарченко, он только оттуда.

  8. В.Будзиновський, Введення в історію України, 1925 —
    Українська держава була в 1918 р. гарячим бажанням всіх галицьких українців. Коли би не було зовнішнього ворога української державності, то з внутрішніми українці були б дали собі раду. Українська держава вже в листопаді 1918 була б стала на ноги, хоч би в її нутрі була незнати яка анархія. Коли знаємо, що таке загальне бажання було, то чому ми не одоліли зовнішнього ворога? Чим пояснити безпосередню причину нашого розгрому? В чим ОСНОВНА причина причини безпосередньої? Чому саме на нас прийшла пошесть соціало-блазеньства? В чим головне джерело податливості широкого загалу на злочинну демагогію соціало-блазнів? Де основна причина всіх інших промахів чи пасивності многих одиниць, котрі нашу катастрофу прискорювали і зробили її так болючою?
    …мушу насамперед замітити, що саме бажання волі ще не є доцільною роботою для здобуття сеї волі; ще не є боротьбою за волю.
    По сій замітці стверджую, що хоч в 1918 р. національна свідомість і бажання власної державності були загальні, та ще не була загальна національна гордість і національна характерність; не загальний був національний фанатизм. Бажання національної волі було у загалу замало гаряче, щоб унеможливити пасивність верстви сидячої на середніх рільничих господарствах. Взагалі було замало твердих національних характерів. Замало було таких, що сказали би: “Тепер всі справи і всі ‘питання’ набік. Насамперед забезпечим волю нашої землі.”
    Велика часть молодої інтелігенції і велика сила хлопства пішли за голосом соціало-блазнів, політичних демагогів-кар’єристів і звичайних гохштаплєрів (нім. вискочка), що оперували кличами “соціальними”. Чому так було? Чому у нас не було так, як буває у людей?
    Наші національні діячі не знали, що тільки виховуючи народ історією власної державності і культом споминів геройскої боротьби за волю власної землі — найлегше розбудити і утривалити національну свідомість; …
    Християнство опанувало величезний простір світа в часі дуже короткім. Не догматикою, але життями святих християнські місіонери звоювали світ.
    Вихована в політичних традиціях міщанства і шляхти, козаччина стала двигарем української державної думки.
    І у нас бувала анархія. Але тільки тоді, коли двигарів державної думки змасакрувала якась зовнішня (!) сила. Тоді робили свою руїнну роботу ті народні верстви, котрі на тодішній ступені суспільного розвою не могли видіти далі, як по кінець свого носа. Котрі не могли знати, що й їх особисті і класові інтереси … потерплять від чужої державності. Котрі гадали, що “з хлопа мене не скинуть!”
    ———— кінець цитати ————

  9. albert | 02.09.2018 at 22:22 |

    Папа ты слышал, что в АТО четверых ранило?
    -Да, сынок, слышал.
    -А, почему эти россияне такие плохие?
    -они другие, в них нет того, что есть в нас
    -Объясни
    -не знаю как, это так незаметно….
    -ну, попробуй
    -хорошо, через маленькую историю

    “….Пришло время объединится, что бы вернуть Смысл Жизни, сказали на совете вожди племён. С каждого племени должны отобрать самого лучшего. Путь будет трудный, 4 недели через леса,горы и реки, как это и было 100 лет назад.

    Дети мои,сказал старый жрец, в пути вас ждёт счастье, а тот кто вернётся принесёт нам Смысл Жизни и станет новым верховным жрецом Но,следуйте не памяти, а следуйте цепи своих ощущений, но толком не объяснил, что это значит.
    -Вот вам самое ценное ,а это первое звено и раздал им по ореху
    священного дерева.
    Вам будет очень тяжело и в какой-то момент захочется съесть его, ибо он даст силы выжить. Но, тогда вы потеряете первое звено и сам смысл вашего путешествия. Ваша память- это ваше слабое место, потому что измождённое тело попросит обменять орех на забвение.

    Прошли недели голода,одиночества и блужданий по непроходимым лесам.
    Кто съедал орех, тут же превращался в то, на что упал его последний взгляд:
    в камень, в лягушку,в дерево, в змею, воду или птицу.
    Он достигал себя и обретал счастье.

    Вернулся лишь один и протянул орех верховному жрецу.
    – Ты не съел его, мальчик мой, не разрушил первое звено и сохранил в себе всю цепь причин и следствий до этого момента. -Ты вернул нам Смысл Жизни.”

    Папа, я немного не понял, как русские от нас отличаются?
    – Сынок, у них некому и некого послать за Смыслом Жизни.
    -Ааааа….
    – их первое звено начинается от того, что они себе придумывают в данный момент, а не от священного ореха. И, если попросить их сказать, что было до этого, они начинают кидаться
    и становятся очень опасными.
    Они больны обрывками укороченных логических цепочек, подвластных их представлениям о мире или же текущему желанию, которые они принимают за Суть.
    В мире это называется “русской загадочной душою” и это очень забавно, если б не было так заразно.
    Помогает только полная изоляция.

    Уже не столь важны потери связанные с ними, в чём бы они не состояли
    -Над этим . всё-же властна судьба.

    Важно,сынок, что ты не болен, что в тебе есть духовный иммунитет им противостоять и ты можешь передать священный орех своим детям.
    Вот и вся разница.

  10. Евгений О. | 02.09.2018 at 22:31 |

    В принципе ничего удивительного. Все вполне закономерно.
    Просто я еще хорошо помню плакаты возле сельрады и сельпо в шестидесятые годы прошлого века с призывом переселяться в Крым.
    Не только в моем селе они развешивались. Да и не только в Украине.
    Ну и, кроме того. достаточно вспомнить то время, когда еще был жив Вячеслав Черновол и были президентские выборы. Сколько народу, не задумываясь и не стесняясь. называли его “бандерой”…. Телевизор. господа, телевизор. Он в некоторых моментах может быть куда опаснее и холеры и прочих серьезных инфекций.
    А если учесть сформированный совком этнический состав в Крыму?
    Так что все вполне ожидаемо.
    Другое дело. что культуру нашего украинского радиовещания и, что уж совсем критично, телевидения надобно создавать с настойчивостью и. более того, с напористостью. так это факт.
    И гнать поганой метлой продажных халтуреев. Безжалостно.
    И пусть враги клевещут!

  11. Сергей | 02.09.2018 at 22:34 |

    С пенсиями, уважаемый автор, подзагнул. По 25 косых, имеют только военные пенсы, дети войны и работники тыла в годы войны. Еще многодетные мамаши, по 22 косаря получают.
    Даже у отставных ментов, нет такой пенсии. Средняя пенсия по Крыму – от 6,5 до 12 тысяч.
    А так – все в масть. И про засанный по щиколотки сортир, и про рашен зольдатен в полной амуниции, родом из Бурятии. Нас в пятницу, именно такой наряд встречал – все прищуренные.

  12. Читая этот опус, не покидало ощущения что я священник а Автор на сповіді, Ему стыдно за поездку? Облегчает душу? Или такой тролинг? Вот тут камешек не там лежит, там беляши такие, пиво сякое, Что это? А это сочинение к первому сентября! “Как я провел лето” Надеюсь магнитики привезли?

  13. Volodymyr | 03.09.2018 at 02:43 |

    Не сподобалась мені ця сповідь, як влучно сказав gal: Сентябрь 3, 2018 в 00:29, не бачу ні одної причини, чому я туди поїхав би. Так, дружина поїхала б, я навідь за додаткову оплату не поїхав би. Це як декілька років тому, вона мене тягла на концерт якихось московитів, сказав їй, що в неї грошей не вистачить оплатити мені той концерт.

  14. Пенсионеры будут выбирать большую пенсию и эфемерную возможность “вернуться в молодость”. Жизнь у людей была такая, а способность думать у многих не заложена конструктивно. Про воздействие украинских, а украинские ли они, СМИ я вообще молчу.

  15. Миха | 03.09.2018 at 09:23 |

    От розумно написав чоловік. Дякую йому.
    [малим?] Людям потрібен міф про велич, який надихає. Слава Богу, в Українській історії та культурі цього добра більше, ніж можна уявити собі. Бери і транслюй. Створюй своє поле – оберіг. Головне, щоб мета була трансцендентна, а не якісь там банальні відсотки зростання економіки 🙂

  16. Санто | 03.09.2018 at 10:24 |

    Andriy Moderator:
    Сентябрь 2, 2018 в 17:58
    Совсем непонятно, зачем нужно было ехать в Крым.
    «Умерла, так умерла»(с)

    Це добре, що у вас немає причин відвідувати Крим.
    А якщо є? Якщо дійсно «Умерла, так умерла»?
    Вам би було приємно, коли б з вами так жартували?

    • Andriy Moderator | 03.09.2018 at 18:57 |

      Представьте себе 42-й год и вы едете, ну скажем во Львов.

      Если уж что-то действительно такое случилось, что ну просто необходимо ехать на оккупированные территории через линию фронта, то на пляж обычно не ходят.

      “Вам би було приємно, коли б з вами так жартували?”

      А я между прочим и не шучу. Для меня Крым вместе с ОРДЛО умерли. До освобождения. Нет и не может быть для меня никаких причин их посещать.
      Если бы город, где живут мои родственники попал в оккупацию, то своих родственников я бы эвакуировал, кто не захотел – “сам себе злобный буратино”. И да, опасность была и я уже планировал их эвакуацию в середине марта 14-го. А тем, кто ожидал зеленых человечков и надеялся на зарплаты в рублях, было прямо заявлено – в случае оккупации они меня больше не увидят и не услышат.

  17. Читать гидко. Спілкуюся з кримчанами. Автор не тільки про пенсії прибрехав. За світло і воду достатньо зайти на їх форуми – репет кожен день з усіх куточків Криму. Безкоштовні пляжі це вже геть ха-ха. А паркани Ялти, Гурзуфа інш.? Мерзота якась

  18. Санто | 03.09.2018 at 13:52 |

    To Таник: За світло і воду я писав про будинок, де жив. Форумів не читав, а просто відкривав кран і вода текла, вмикав світло – і лампочка горіла.
    В публікації ні слова про Ялту і Гурзуф, бо я там не був.
    Не бачив також паркану, що огороджує Євапаторійський автовокзал. Може він десь і є, але з боку вулиці Інтернаціональної, на якій автовокзал знаходиться – він абсолютно відкритий.
    Про пенсії – я абсолютно не в курсі розмірів російських пенсій і зарплат. Тому навів ті цифри, які мені сказали сусідки на лавочці під під’їздом. Оскільки бабусям 80+ років, вони цілком можуть підпадати під категорії, які вказав у своєму комменті Сергей.

  19. Олег | 03.09.2018 at 18:50 |

    Ничего автор не соврал, все так и есть. Правда не знаю для чего он это написал, просто дорожные заметки. Для этого сайта статья не характерна. В Евпатории никаких заметных политических событий не происходит. Этот город обычный курорт и сколько себя помню всегда таким был. Люди привыкшие к большому количеству приезжих из разных мест союза очень толерантны. Ни разу не услышал ни одного злого слова за укр номера своей машины, ни от местных, ни от приезжих из россии. Все мои знакомые, в том числе россияне, в разговоре обходят стороной острые политические темы, зная мое происхождение. А ваты в Украине не меньше, а иногда кажется, что даже больше. Среди многих моих родственников, знакомых и не знакомых мне людей преобладают такие мнения, что даже от евпаторийцев редко услышишь. Так, что украинцам с материка не стоит слишком превозносить себя, и унижать крымчан за коллаборацию. Еще не известно как повело бы себя большинство к примеру Днепровской области, если бы она оказалась как в ситуации с Крымом. Не забывайте о количестве рос войск в Крыму и о полном отказе Киева встать на его защиту. И то, пусть не большинство, которое готово было встать на защиту украинской государственности в Крыму, оказалось в мышелове. На донбасе, хоть по полям можно было передвигаться,а Крым был полностью отрезан от Украины в кратчайший срок. А потом стало, то что стало. Люди как правило не живут как герои, героями становятся только немногие и в определенных обстоятельствах. И не надо упрекать людей, что они живут обычной жизнью. Именно живя обычной жизнью, украинцы выжили как нация и продолжат жить в своих детях и внуках.

  20. Олег | 04.09.2018 at 07:32 |

    Да кстати, Andriy Moderator, во время второй мировой, дед по отцу, будучи коммунистом на заводе в Днепре, эвакуировался вместе с семьей до освобождения. Дед по матери, погиб под Днепром в бессмысленных контратаках. Его и тысячи селян, мобилизовали, толком не вооружив, не научив, не экипировав, послали на убой. Естественно, бабушка с детьми осталась и они пережили оккупацию. От кого из родственников мне надо было отказаться? От сбежавших коммунистов (которые сейчас не в почете), или от переживших фактически плен?

    • Andriy Moderator | 04.09.2018 at 07:53 |

      А вы выберите свою сторону и ее держитесь. “Или крестик снимите или трусы оденьте”(с)

      Хотели “в родную говень” и пенсии в фублях – нечего за загранпаспортом и за украинскими пенсиями в Херсон ездить.
      Если за хунту – то никаких поездок на пляж на оккупированные территории.

      Нечего через линию фронта туда-сюда шастать.

    • Andriy Moderator | 04.09.2018 at 08:08 |

      По поводу же отказа от родственников вы совершенно натурально передернули.

      Моя озвученная позиция была такова – это МОЯ ОБЯЗАННОСТЬ организовать эвакуацию. Но я никого не заставляю. Каждый сам принимает свое собственное решение, воспользоваться этой возможностью или нет. Кто отказался – это его собственное решение и он несет за это решение всю полноту ответственности.

      Если кто-то говорит, что у них остались близкие родственники на оккупированных территориях и к ним нужно ездить, то я вижу только два варианта. Или они сами не позаботились о своих родственниках, или эти родственники выбрали свою сторону. О страдающих по имуществу я вообще молчу.

  21. Санто | 04.09.2018 at 09:27 |

    Andriy, я вам навіть заздрю – вашій категоричності, а значить – молодості. В мене, нажаль, немає другого, а значить і перше дуже пом’якшилося. І я не міг знехтувати нагодою може востаннє відвідати місце, де минули найкращі часи молодості. І коли все було зроблено, чому було б і не сходити на пляж, відкласти в пам’яті море і сонце, бо остання ниточка, що пов’язувала з Кримом – обірвалася назавжди…

    • Andriy Moderator | 04.09.2018 at 17:58 |

      Вы мне польстили насчет молодости. Очень польстили.

      И у меня между прочим тоже были планы взять отца и посетить город, где он закончил школу, а я провел очень большую часть своего детства. Этот город сейчас находится на украинской стороне, но регулярно на его окраинах падают снаряды. А в 14-м он был под сепарами.

      Пришлось отменить. Не сложилось. И скорее всего уже никогда не сложится ни для него ни для меня. Пусть лучше в моей памяти останутся только хорошие воспоминания.

      А вот что дает мне право на категоричность, так это то, что я беру ответственность на себя. А никак не молодость.
      И осознание, что никакие материальные ценности, никакие воспоминания о прекрасной молодости не стоят жизни человека. Ни моей, ни окружающих, ни даже незнакомых мне бойцов ВСУ, которые могут пострадать от последствий моих желаний попутешествовать по местам молодости. И именно с возрастом приходит понимание ценности жизни.

  22. Олег | 04.09.2018 at 09:34 |

    Ну хорошо Андрей, продолжу свою мысль. придется немного раскрыться, хотя мне это не нравится. Дочь с внуком переехала на материк, сын с внучкой остался. Это их выбор. Мне дороги все, независимо от их выбора. Я не привык отказываться от своих детей и внуков. Не моя вина, что в моей семье повторяется 41 год. Тем более что исходные параметры весьма различны. Все таки и я и дети родом из союза и россияне не немцы, мы родились и выросли в одном государстве, а это хоть что то да значит. Нет той сплошной линии фронта и огня мешавшей в сороковых помогать родне и друзьям. Знаю жесткую позицию автора сайта, по отношении к россии и россиянам. Но это никак не влияет на то, что в крыму полно людей, которым не нравится все что происходит с ними. Для кого то “родная гавань”, для кого то нет, крымчане не единообразная масса, некого субстрата российской политики. Может, по телевизору это так и выглядит, но в реале все гораздо сложнее. Простой взгляд на вещи, как и простые решения свойственны молодым, но с возрастом, начинаешь понимать сложную красоту мира. Я думаю автор сайта это понимает. Просто у него есть цель, ради которой он трудится. Я не ищу сочувствия. просто хочу показать, что не всегда простые решения, типа да – нет, самые правильные. Все гораздо сложней. Извините за длинный текст.

    • Andriy Moderator | 04.09.2018 at 18:06 |

      Нет. Это не повторяется 41 год. Как вы правильно заметили, на линии фронта нет активных боевых действий и практически нет препятствий для эвакуации из Крыма. Для эвакуации из ОРДЛО тоже было достаточно большое окно возможности. Кто сделал свой выбор – это их выбор, они несут за него всю ответственность и их проблемы перестали быть моими проблемами.

      “Все таки и я и дети родом из союза и россияне не немцы, мы родились и выросли в одном государстве, а это хоть что то да значит.”

      О! Снова о “мышебратьях”!
      Это все только значит, что нынешний враг гораздо более подлый, а у многих мозги загажены вот этим “мышебратством”.
      Когда вот такие вот попадают в неприятности на территории врага, кто-то другой должен заплатить за их вызволение. Иногда жизнью.

Comments are closed.