Чехов про Московію і Україну

muzhiki1

Окрасою моєї бібліотеки є зібрання творів А.П. Чехова у вісімнадцяти томах, виданих у 1988 році. Антон Павлович народився 29 січня 1860 року. У наступному році ми відзначимо 157 річницю від народження прозаїка і драматурга. А зіркою першої величини він став завдяки своїм оповіданням і драматичним творам для театру. Син кріпака став найосвіченішою людиною свого часу. Бабуся письменника, в якої він часто гостював, розмовляла українською мовою. Звідси у творах А.Чехова так багато українізмів. В планах письменника було поселитися в Україні та у 44 роки життя його обірвалося.

Я не стану оповідати ані про його життєвий шлях, ані про його творчість. Зупинюсь лише на його описах тодішнього життя звичайного російського селянина, який тільки-но був звільнений від кріпацтва. В 1897 році Антон Чехов написав повість «Мужики», в якій розповів про життя російського села Жуково поблизу Москви. Той, хто зацікавиться цим твором прочитає його повністю, а я надам лише невеличку частину. Починається повість з того, що лакей при московському готелі Микола Чикільдєєв, занедужав, впав разом з тацею, за що його звільнили, і він з дружиною Ольгою та дочкою Сашею і приїхав додому у село.

«Приїхав він у своє Жуково надвечір. У споминах дитинства рідне гніздо уявилось йому ясним, затишним, вигідним, а тепер, увійшовши в хату, він аж злякався, — так було темно, тісно і брудно. Дружина його Ольга і дочка Саша, що приїхали з ним, здивовано поглядали на велику неохайну піч, яка займала мало не півхати, темну від кіптяви та від мух. Скільки мух! Піч перекосилася, колоди в стінах лежали криво, і здавалося, що хата ось-ось розвалиться. На покуті, біля ікон, були поналіплювані ярлики від пляшок і клапті газетного паперу — це замість картин. Бідність, бідність! Із дорослих нікого не було дома, всі жали. На печі сиділа дівчинка років восьми, білоголова, невмивана, байдужа; вона навіть не глянула на прибулих.

«Тим часом повернулися старі, батько і мати Миколині, худі, згорблені, беззубі, обоє однакові на зріст. Прийшли й молодиці — невістки Мар’я і Фекла, що працювали за річкою в поміщика. У Мар’ї, жінки брата Кир’яка, було шестеро дітей. У Фекли, жінки брата Дениса, що пішов у солдати, — двоє; і коли Микола, увійшовши до хати, побачив усю сім’ю, всі ті великі і маленькі тіла, які ворушились на підлозі, в колисках та по всіх кутках, і коли побачив, з якою пожадливістю старий і жінки їли житній хліб, умочаючи його в воду, то збагнув, що даремно він сюди приїхав, хворий, без грошей та ще з сім’єю, — даремно!

— А де брат Кир’як? — спитав він, коли поздоровались.

— У купця за сторожа працює, — відповів батько, — в лісі. Чоловік би й нічого, та випиває дуже.

— Не добувач! — промовила стара слізно. — Гірко з мужиками нашими, не в хату несуть, а з хати. І Кир’як п’є, і старий теж, нічого гріха таїти, знає до трактиру дорогу. Прогнівалась цариця небесна.

З нагоди гостей наставили самовар. Від чаю тхнуло рибою, цукор був обгризений і сірий, по хлібу та посуду сновигали таргани; було огидно пити, і розмова була огидна — все про злидні та про хвороби. Але не встигли випити й по чашці, як знадвору долинув голосний, протяжний п’яний крик:

— Ма-ар’є!

— Либонь Кир’як іде, — сказав старий, — про вовка помовка.

Всі притихли. І трохи згодом знову той самий крик, грубий, протяжний, наче з-під землі:

— Ма-ар’є!

Мар’я, старша невістка, зблідла, припала до печі, і якось дивно було бачити на обличчі в цієї широкоплечої, дужої, негарної жінки вираз переляку. Дочка її, та сама дівчинка, що сиділа на печі і здавалася байдужою, раптом голосно заплакала.

— А ти чого, холеро? — крикнула на неї Фекла, гарна молодиця, теж дужа і широка в плечах. — Не бійся, не вб’є!

Від старого Микола довідався, що Мар’я боялася жити в лісі з Кир’яком і що він, коли був п’яний, приходив раз у раз за нею і при цьому кричав та бив її нещадно.

— Ма-ар’є! — почувся крик коло самих дверей.

Заступіться, Христа ради, ріднесенькі, — залебеділа Мар’я, дихаючи так, наче її опускали в дуже холодну воду, — заступіться, ріднесенькі…

Заплакали всі діти, скільки їх було в хаті, і, дивлячись на них, Саша теж заплакала. Почувся п’яний кашель, і до хати ввійшов високий чорнобородий мужик у теплій шапці, і через те, що в тьмяному світлі лампочки не було видно його обличчя, — страшний. Це був Кир’як. Підійшовши до жінки, він розмахнувся і вдарив її кулаком в обличчя, а вона не випустила ані пари з уст, приголомшена ударом, ї тільки присіла, і одразу ж у неї з носа пішла кров.»

«Він опустився на лавку біля самовару й став пити чай, голосно сьорбаючи з блюдечка при загальній мовчанці… Випив чашок з десять, потім схилився на лаву й захропів».

«— Старий нічого, — розказує Мар’я, — а бабка сувора, б’ється все. Свого хліба вистачило до масниці, купуємо борошно в трактирі, — ну, вона сердиться: багато, каже, їсте».

«— З нагоди свята купили в трактирі оселедця і варили юшку з оселедцевої голівки. Опівдні всі посідали пити чай і пили його довго, до поту, і, здавалось, порозпухали від чаю, і вже після того стали їсти юшку всі з одного горшка. А оселедця бабка сховала».

«…лайку чути було безперервно і що найголосніше та найдовше лаялись старі, яким час вже помирати. А діти і дівчата слухали ту лайку і нітрохи не ніяковіли, і видно було, що вони звикли до. неї з колиски».

 

«Бабка побачила дівчаток, кинула палицю, підняла лозину і, схопивши Сашу за шию пальцями, сухими й твердими, як рогачики, стала її шмагати. Саша плакала від болю і страху. Потім бабка заходилася шмагати Мотьку, і при цьому в Мотьки знову задерлася сорочка. В розпачі, голосно плачучи, Саша пішла до хати, щоб поскаржитись; за нею йшла Мотька, яка теж плакала, але басом, не витираючи сліз, і обличчя в неї було вже таке мокре, начебто вона вмочила його в воду».

«— Пожежа! Пожежа! — розлігся внизу розпачливий крик. — Горимо!»

«— Дядько Семен горить! — крикнув хтось гучним грубим голосом».

«Ті самі мужики, які тільки що гуляли в трактирі, тягли самотужки пожежну машину. Всі вони були п’яні, спотикалися й падали, і у всіх був безпорадний вираз і сльози на очах».

«Мужики стояла юрбою тут-таки, нічого не роблячи, і дивились на вогонь. Ніхто не знав, за що взятися, ніхто нічого не вмів, а навколо були стіжки хліба, сіно, сараї, купи сухого хмизу. Стояли тут і Кир’як, і старий Осип, його батько, обидва напідпитку».

«Мар’я вважала себе нещасливою й говорила, що їй дуже хочеться вмерти; а Феклі, навпаки, було до смаку все це життя: і бідність, і неохайність, і невгамовна сварка. Вона їла, що давали, не перебираючи; спала, де й на чому доведеться; помиї виливала коло самого ганку: вихлюпне з порога та ще й пройде босими ногами по калюжі».

«— За панів краще було, — говорив старий, мотаючи шовк. — І робиш ти, і їси, і спиш, усе в свій час. На обід щі тобі та каша, на вечерю теж щі та каша. Огірків і капусти було досхочу: їж добровільно, скільки душа хоче. І строгості було більше. Усяк себе глядів».

«Старий Осип розповідав не поспішаючи про те, як жили перед волею, як в оцих самих місцях, де тепер живеться так нудно і бідно».

Те, що діялось на селі, здавалось Ользі огидним і мучило її. На Іллю пили, на пречисту пили, на здвиження пили. На покрову в Жукові було храмове свято, і мужики з цієї нагоди пили три дні; пропили 50 карбованців громадських грошей і потім ще з усіх дворів збирали на горілку. Першого дня в Чикільдєєвих зарізали барана і їли його ранком, в обід і ввечері, їли багато, і потім ще вночі діти вставали попоїсти. Кир’як усі три дні був страшенно п’яний, пропив усе, навіть шапку і чоботи, і так бив Мар’ю, що її відливали водою. А потім усім було соромно й нудно».

Вже од різдва не було свого хліба, і борошно купували. Кир’як, що сидів тепер дома, галасував вечорами, наганяючи жах на всіх, а ранками мучився від головного болю та сорому, і на нього було жаль дивитися. У хліві день і ніч чути було мукання голодної корови, що надривало душу бабці і Мар’ї.

«Протягом літа і зими бували такі години і дні, коли здавалося, що ці люди живуть гірше за худобу, жити з ними було страшно; вони грубі, нечесні, брудні, нетверезі, живуть не в злагоді, раз у раз сваряться, бо не шанують, бояться і підозрюють одне одного. Хто держить шинок і споює людей? Мужик. Хто розтрачує й пропиває громадські, шкільні, церковні гроші? Мужик. Хто вкрав у сусіда, підпалив, фальшиво посвідчив на суді за пляшку горілки?

1897 рік. Переклав Антін Хуторян

 

У 1888 сім’я Чехова переселяється в маєток Лука, біля Сум, Харківської губернії, на дачу поміщиків Лінтвар’євих, щоби провести там весну і літо.

У травні 1888 року Антон Павлович пише листа М. О. Лейкіну:

«11 мая 1888г., Сумы Харьк. губ., усадьба А. В. Линтваревой.

Здравствуйте, добрейший Николай Александрович!

Пишу Вам из теплого и зеленого далека, где я уже водворился купно со своей фамилией. Живу я в усадьбе близ Сум на высоком берегу реки Пела (приток Днепра)... Вокруг в белых хатах живут хохлы. Народ все сытый, веселый, разговорчивый, остроумный. Мужики здесь не продают ни масла, ни молока, ни яиц, а едят все сами – признак хороший. Нищих нет. Пьяных я еще не видел, а матерщина слышится очень редко, да и то в форме более или менее художественной. Помещики-хозяева, у которых я обитаю, люди хорошие и веселые».

«Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко», — писав А.Чехов Агатангелу Кримському.

«Що за місця! Я просто зачарований! Крім природи, ніщо так не вражає в Україні, як народне здоров’я, високий ступінь розвитку селянина, котрий і розумний, і музикальний, і тверезий, і моральний, і завжди веселий», — записав А.Чехов після подорожі по гоголівських місцях Полтавщини.

Відчуйте різницю.

 

ЯРОСЛАВ

7 Comments on "Чехов про Московію і Україну"

  1. komissar kattania | 10.12.2016 at 16:42 |

    ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ павшим воинам ВСУ в ноябре 2016 года,
    СЛАВА ГЕРОЯМ !!!, фотографии и истории здесь :

    http://news.eizvestia.com/news_politics/full/776-posmotrite-v-glaza-geroyam-kotorye-otdali-za-nas-s-vami-svoyu-zhizn-pogibshie-v-noyabre-bojcy-fotovideo

  2. komissar kattania | 10.12.2016 at 20:46 |

    anti-colorados круг авторов сайта расширяется .
    спасибо Yaroslav, интересная статья и очень необычный ракурс.

    • anti-colorados | 10.12.2016 at 21:48 |

      Не, он давно не писал просто. У него десятка два статей здесь.

  3. Наталия | 10.12.2016 at 21:20 |

    Дякую за уривок повісті А.Чехова “Мужики”. Цікаво але дуже жахливо. Як важко жили наші предки. Хоча це стосується більш російського життя. Порадовали риси характеру українців, які були підмечені Чеховим.

    komissar kattania: Спасибо за фото Героев. Просмотрела все. Молодые, красивые, открытые лица! Им бы жить и жить…Вечная им Память и Слава!

  4. Вася Пупкиен | 11.12.2016 at 01:51 |

    А вот сейчас бы послушать комментарии Василия )))

  5. Максим | 12.12.2016 at 13:58 |

    Тут вот что получается. Может это совпадение, конечно, только с приходом русских “друзей” я впервые за несколько десятилетий увидел в квартире тараканов. Вы не подумайте что я как свинья живу в дерьме, совсем даже наоборот. Ранее, в студенческие годы мне приходилось обитать в разных съемных жилищах. Некоторые из них даже более походили на хлев для скота и даже в тех условиях в помещении никаких насекомых не наблюдалось. В нынешнюю квартиру мне пришлось переехать после того, как в старой вылетели окна в середине зимы, а ставить обратно их хозяин отказался. Да и вообще, проживание рядом с воинской частью редкое удовольствие. Так вот, отвлекся немного, живу сейчас в отличной квартире, в относительно молодой многоэтажке в центре(спасибо пашке губареву, за дешевое жилье! пару лет назад такие апартаменты обошлись бы в 80% зарплаты). Сейчас, не для кого не секрет что в каждом доме процентов 10-20 составляют приезжие “братские” народы. Это не только военные, почти возле каждого дома из десяти припаркованных машин как минимум три с росномерами. Обычные гражданские, большинство из них тут магазины-кафешки открывают, что остальные делают остается только догадываться.
    Я давно стал задумываться не перекочевали ли эти рыжие насекомые вместе с нашими соседями-кочевниками? А тут еще статья такая в тему попалась. Дай, думаю, поделюсь переживаниями) Спасибо за внимание.

  6. Yaroslav | 12.12.2016 at 16:41 |

    Для Максима:
    Англійський віршик у перекладі С. Маршака:
    – Где ты была сегодня, киска?
    – У королевы у английской.
    – Что ты видала при дворе?
    – Видала мышку на ковре.

Comments are closed.