Суперечка про переклади

Суперечка179

Яка різниця – хто куди пішов,
Хто що сказав, і рима вже готова.
Поезія – це свято, як любов.
О, то не є розмовка побутова!
І то не є дзвінкий асортимент
метафор, слів – на користь чи в догоду.
А що, – не знаю.
Я лиш інструмент,
в якому плачуть сни мого народу.
Ліна Костенко

Цю статтю я написав під враженням спору на сайті щодо «неподобства», як переклад з російської українською. Невігласів – носіїв будь-якої мови завжди вистачало. Московський німець обурювався перекладом Ґете Лермонтовим: «Что это такое: Горные вершины спят во тьме ночной. Надо не так». – «А как?» – «Надо: Auf allen Gipfeln weht Ruh – вот как правильно».

Звичайно, вірші та проза найкраще звучать тією мовою, якою створені. Проте, добрий переклад не шкодить, а радше, прикрашає оригінальні твори.

Якби не перекладачі, ми б ніколи не познайомились з безцінними здобутками світового письменства. Але переклад повинен звучати природно, аби твір чужинський сприймався і серцем, і розумом як оригінальний виплід української літератури.

Цікаво читати переспіви – переклад віршів без суворого дотримання тексту оригіналу. Вірш С.Маршака знають усі, а от «Отакий роззява» І.Малковича менш відомий.

Надаю лише другу половину вірша:
Ось біжить він до кав’ярні, щоб квитки купити гарні,
Далі гляньте на роззяву, мчить купляти в касу каву.
Вибіг він аж на перон, там стояв один вагон.
Пан роззява в нього вліз, сім валіз туди заніс,
Примостився під вікном, тай заснув солодким сном.
Зранку – гульк! «Егей!» – гукає – «Що за станція», – питає,
Чемний голос відповів: «То є славне місто Львів».
Ще поспав, аж сходить сонце, знов поглянув у віконце,
Бачить, знов стоїть вокзал, здивувався і сказав:
«Що за місто це, Боляхів, Коломия чи Батяхів?»
Чемний голос відповів: «То є славне місто Львів».
Ще собі поспав з годинку, знов поглянув на зупинку,
Бачить, знов стоїть вокзал, здивувався і сказав:
«Що за станція цікава, Київ, Зміїв чи Полтава?»
Чемний голос відповів: «То є славне місто Львів».
Тут він крикнув: «Що за жарти? Жартувати так не варто.
Вчора я у Львові сів, а приїхав знову в Львів?..»
Отакий роззява, ліві двері справа.

Доречно згадати першого перекладача Святого Письма, поета, фольклориста, етнографа, великого українця, друга Тараса Шевченка – Пантелеймона Куліша.

Він переклав Біблію, майже всього Шекспіра, Ґете, Байрона, з російської Пушкіна, Фета, Нікітіна, Кольцова, Некрасова. Цікава його поетична збірка «Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів». До неї увійшли переспіви творів визначних англійських та німецьких поетів XIX ст.: Байрона, Ґете, Шиллера, Гейне (Гайне).

Окрасою моєї бібліотеки є два ошатні видання. Це «Декамерон» Джованні Боккаччо у перекладі з італійської українською і роман «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» Мігель де Сервантеса Сааведри – з іспанської. Ці вершини світового письменства переклав українською Микола Лукаш. Дон Кіхота частково переклав і Анатоль Перепадя. Читаючи ці книжки, поринаєш у інший світ, залишаючись в Україні.

Миколі Лукашеві судилося втілити у своїх перекладах з 18 мов не лише незбориме прагнення народу бути рівноправним у діалозі культур, а й зробити українську присутність невід’ємним складником сучасної цивілізації.

М.Гумільов казав: аби пізнати поета, треба прочитати його вірші в перекладі різними мовами. Порівняння оригіналу поезії з її перекладом іншими мовами – по-перше, це надзвичайно цікаво, а, по-друге, дозволяє по-новому побачити сам оригінал.

Переклад зі споріднених мов має свої особливості, а надто, коли йдеться про переклад з російської українською. Багато хто не сприймає знайомі і улюблені російські вірші українською. Однак відомо, що переклад іншомовної поезії рідною мовою збагачує душу нації, сприяє розвитку національної мови, а також слугує ментальному і духовному удосконаленню.

Тезка безсмертного Тараса, нині сущий український поет Михайло Шевченко використовує такий спосіб перекладу, за яким перекладач ніби проектує свою картину світу, своє світосприйняття на авторський оригінальний текст. Тут можна казати про принцип перекладацької школи М.Старицького: створювати в перекладах образи, які належать до культури носіїв мови перекладу. Такий переклад часто визначається як переспів, парафраза, бурлеск. М.В.Шевченко українізує тексти В.Висоцького, наближуючи їх до читача-українця. Михайло Шевченко наповнює свої переклади-переспіви українськими деталями, близькими поняттями, і, навіть, пропонує нові мотиви, відсутні в авторських текстах.

Одні мови багатші, інші бідніші, вони постійно вдосконалюються. Лінгвісти опікуються збереженням особливостей своїх мов і не дозволяють їх паплюжити, як це відбувається у нас. Та, мабуть, не було у світі такого випадку, щоб носій української мови Євген Пашковський з таким болем переймався долею іншої мови – російської.

Він, як ніхто інший, зрозумів відмінність дійсно прекрасної літературної російської мови від «рускоязичія». Він пише, що «…є російська мова, і є статарений і зматюжений, рускоязичний говір; є мова Л.Толстого, І. Буніна, і є шамкіт асимільованих руїн, зачучверілих імперських околиць, помийниць, псарних дворів».

За своє життя я часто відчував неймовірну насолоду, читаючи російською Чехова і братів Вайнерів, Ігоря Буніча і Казимира Валішевського, Виноградова і Володимира Владко, Євгенії Гінзбург і Гросмана, Ігоря Губермана, Катаєва і Анатолія Кузнєцова, Мельгунова і Моргуна, Віктора Мороза і Віктора Некрасова, Платонова і Анатолія Рибакова, А. Приставкіна і А. Свірського, К. Симонова і Гелія Снєгірьова, Солженіцина і Івана Солоневича, Володимира Солоухіна і Віктора Суворова. Шаламова і Еренбурга. Всіх згадати неможливо.

Я насолоджувався мовою Пушкіна і Лермонтова, В. Крестовського і Лариси Васильєвої, піснями Шаова і Висоцького, віршами і п’єсами Леоніда Філатова.

Я тішився з чудових перекладів російською класиків: Гюго і Стендаля, Абе Кобо і Жоржа Амаду, Вашингтона Ірвінга і Шолом Алейхема, Вільяма Голдинга і Вільяма Шекспіра, казок Гоцці і Гольдоні, Доленго-Мостовича і Є. Кюрі, Томаса Манна і О’Генрі, Джорджа Орвелла і Джерома Селінджера, Джером К. Джерома і Мігеля Сервантеса, Ліона Фейхтвангера і Артура О’Хейлі, Стефана Цвейга і Д.Х Чейза, Роберта Конквеста і Джека Лондона, та й багатьох інших.

(Закінчення буде)

ЯРОСЛАВ

1 Comment on "Суперечка про переклади"

  1. Вася Пупкиен | 25.06.2016 at 19:01 |

    Но даже у гениев московской литературы нет главного – собственно исконной мокшанско-эрзянско-мордовской культуры. Есть как и у всех имперских классиков типа Толстого и Бунина – масса заимствованных слов. Оцените толщину “словаря иностранных слов русского языка” – Библия позавидует – и все поймете про этот псевдо – язык.
    Кстати , кто встречал у Толстого или Бунина “русские” горизонты и этажи ?? Только аллеи …
    С таким же успехом они могли писать сразу по-французски – и никто бы не мучился с переводами

Comments are closed.