Спекотне літо сорок першого(ч.1)

война-(ч1)

Мы раздуваем пожар мировой,
Церкви и тюрьмы сравняем с землей.
Ведь от тайги до британских морей
Красная Армия всех сильней.
П. Григорьев, 1920 г.

22 червня – день скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні. Щороку ця дата непокоїть душі людей, особливо старшого покоління. Українці мають вшановувати світлу пам’ять дідів і батьків не під фальшиво-цинічні звуки фанфар, не під прапорами гнобителів і катів нації, а у щирій молитві за упокій душ загиблих.

Втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР, які за різними джерелами становлять біля 27 мільйонів.

Окрім воєнних втрат за 1944-1953 роки в Галичині, на Волині й Рівненщині було репресовано, лише за офіційними даними, 500 тисяч осіб, із них заарештовано 134 тисячі, убито понад 153 тисяч, виселено за межі України 203 тисячі. С. Грабовський свідчить: «Не оминув «призов до ҐУЛАҐу» і Східну Україну: оскільки тут пік репресій був уже позаду, то йшлося про дещо менші цифри, до 200-250 тисяч людей, у тому числі немало за те, що неправильно висловилися з приводу новітньої тісної співпраці більшовиків та нацистів. Звучить як страшний анекдот, але це історичний факт: навіть у липні та серпні 1941 року НКВД та суди ще відправляли людей у сибірські табори за «спроби зрадницьки підірвати радянсько-німецьку дружбу».

Відкриємо монографію «Советский Союз в годы Великой Отечественной войны: 1941 – 1945», с. 692: «…окупаційні війська і німецькі ВПС зруйнували повністю в СРСР, тобто підірвали, спалили, зруйнували дотла… 1700 міст, 70000 сіл і малих населених пунктів.., 98000 колгоспів (їх матеріальну базу, будівлі, ферми, сховища), 1876 радгоспів з їх селищами», тощо».

І навіть не виникало запитання: а для чого, власне, загарбникам масово спалювати будівлі, хліб, різні матеріали, коли вони все це й так уже захопили, а отже, могли вжити собі на користь? Звичайно, були бомбардування та обстріли, але аж ніяк не умисні масові підпали та руйнування з боку вермахтівських зайд.

А от «свої», виявляється, на цьому серйозно спеціалізувалися. Так, Верховний Головнокомандувач Й. Сталін наказом № 0428 від 17 листопада 1941 р., під грифом «секретно», вимагав (Скрытая правда.., 1992, с. 211-215): «Руйнувати і спалювати дотла всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40 – 60 км углиб від переднього краю і на 20 – 30 км праворуч і ліворуч від доріг. Для знищення населених пунктів у вказаному радіусі негайно кидати авіацію, широко використовувати артилерійський та мінометний вогонь, команди розвідників, лижників і підготовлені диверсійні групи, споряджені пляшками із запалювальною рідиною, гранатами і підривними засобами» (ЦАМО СССР. Ф. 353. Оп. 5864. Спр. 1. Арк. 27). Виявляється, нестачі у боєприпасах і особовому складі Червона армія на ту пору не відчувала.

І цей наказ Сталіна виконували! Ще й вибачалися за те, що «до отримання наказу Ставки у цій справі … виявляли лібералізм…». Але тепер, доповідав 21 листопада воєнком 53 кавалерійської дивізії батальйонний комісар Гомазков, «в нашій дивізії цього нема. Тільки за 19 і 20 листопада нами спалено чотири населені пункти… особисто спостерігав, як ці населені пункти були охоплені полум’ям. З цією метою створюємо спеціальні групи бійців… У подальшому ваші вказівки будуть виконуватися з іще більшою наполегливістю…». А вже штаб 5-ї армії без жодних «ліричних» відхилень рапортував 25 листопада про десятки – у списку наведені назви 53-х населених пунктів, серед яких 18 було «спалено військами повністю», 30 «спалено частково», 2 «зруйновано артилерією», а від решти «залишилося 5-6 будинків». Крім того, «організовано 9 диверсійних груп чисельністю по 2 – 3 чол. і відправлено в тил противника із завданням підпалення». (ЦАМО СССР. Ф. 326. Оп. 5045. Спр. 1. Арк. 62 – 63).

Однак «на горі» навіть така старанність видавалася замалою, і вже 27 листопада командувач Західного фронту генерал армії Жуков видав ще один – і теж секретний наказ за № 01126, у якому, зазначивши, що подекуди командири з’єднань і частин, «побоюючись «оточення», не вживали жодних заходів» щодо виконання відомого наказу Верховного Головнокомандувача, далі зокрема вимагав: «Одночасно із пристосуванням населеного пункту до оборони складати план і здійснювати підготовчі заходи щодо знищення шляхом руйнування або спалення всіх життєвих центрів, будівель, запасів продуктів і матеріалів у випадку змушеного залишення населеного пункту». І далі – знову йдуть численні донесення про виконання тих варварських наказів…

(Далі буде)

ЯРОСЛАВ

2 Comments on "Спекотне літо сорок першого(ч.1)"

  1. Наталия | 21.06.2016 at 21:20 |

    Yaroslav: @«Руйнувати і спалювати дотла всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40 — 60 км углиб від переднього краю і на 20 — 30 км праворуч і ліворуч від доріг. Для знищення населених пунктів у вказаному радіусі негайно кидати авіацію, широко використовувати артилерійський та мінометний вогонь”…ОсЬ, бачьте, ми тут вже згадували за їх старі іструкції по знищенню людей. Вони, як почали цім займатися після 1917 р., так й досі зупинитися не можуть: все вбивають й вбивають, навколо їх крові вже, мабуть, океан, а вони все трощать всіх й вся. “Бій своїх, щоб чужі боялися” – нар. рос. прислів,я.

  2. Наталка | 22.06.2016 at 21:14 |

    Все це правда ,моя мама з бабусею сиділи в погребі,ховаючись від обстрілів,а відступаюча червона армія палила будинки і вбивала тих,хто намагався рятувати своє житло.Це було під Києвом.

Comments are closed.