Не заколисуй ненависті силу,
Тоді привітність візьмеш за девіз,
Як упаде в роззявлену могилу
Останній на планеті шовініст.
Василь Симоненко 1963 р.

 

Мене іноді дивує, як недоосвічені люди повторюють, наче мантру про нібито велич Достоєвського. Мовляв, а-я-яй Росія – країна Достоєвського, а так себе погано поводить. Саме тому так і поводить, що це країна шовініста. Той, хто читав щоденники Достоєвського ніколи не згадуватиме про нього у позитивному руслі.

Нас у школі погано вчили. Ми навіть уявити не могли, що великий письменник, артист або музикант поза своєю професією може бути етично нікчемною людиною. А Федір Михайлович Достоєвський блискуче довів цю можливість своїм життям і творчістю.

Згадує про Достоєвського, лише той, хто його уважно не читав. А Гітлер, мабуть, читав – тому і повісив портрет Достоєвського у своєму кабінеті. Бо поважав. Геббельс також був у захваті від Достоєвського, про що писав у своєму щоденнику. Бо теж поважав. В часи окупації Достоєвський був надзвичайно популярним, і взагалі найулюбленішим російським письменником німецької окупаційної влади.

У мене своя філософія, своє світобачення і простий індикатор: Якщо перефарбовані комуністи і регіонали прагнуть чогось і до цього закликають, значить я проти. Якщо у Гітлера в кабінеті портрет будь-кого – для мене однозначний висновок – ця людина – погань і наволоч. Якщо Геббельс у захваті від Достоєвського (щоденник його не призначався для публікації) – значить ця людина – покидьок і сволота. Ворог українства Дмитро Табачник вважав, «що жодного українського письменника минулого чи сучасності навіть порівняти неможливо з «моральним авторитетом» Достоєвським…». Якщо хтось був для Дмитра Табачника авторитетом, то для мене він мерзотник і паскуда.

У своїх щоденниках Достоєвський істинний російський шовініст, такий, як сьогодні Путін. Він закликав до рятування православних в інших країнах. Мовляв, це місія Росії:

«Война 1877 г. одна из самых светлых глав русской истории. Жертвенный подвиг воинов, шедших положить душу свою за братские народы, очистил и обновил Россию».

Один із персонажів Достоєвського Шигальов висловив потаємну ідею автора  – поділити людство на дві нерівні частини, з яких одна десята отримує свободу і безмежне право над іншими дев’ятьма десятими, перетвореними в стадо.

Небезпідставні припущення дослідників роману «Біси» про те, що твір Достоєвського – пророцтво російської революції. Задуманий як памфлет, роман перетворився на керівництво до дії.

І знову слова його персонажу: «В мире одного только недостает: послушания… Мы уморим желание: мы пустим пьянство, сплетни, донос; мы пустим неслыханный разврат, мы всякого гения потушим в младенчестве. Все к одному знаменателю, полное равенство… Необходимо лишь необходимое… У рабов должны быть правители. Полное послушание, полная безличность…» (Т.10, 376)

Достоєвський  підтримував тодішню російську владу у вихованні російських рабів. Сьогодні ми бачимо, що він досягнув успіху. Для нього віра важливіша за правду. У своєму листі до Фонвізіна в 1854 році, Достоєвський пише, що, якби стало необхідним обирати між Христом і істиною, він би обрав Христа. А я би обрав істину.

На основі «русской идеи» Достоєвського виховали населення Мордору. Вони з вірою у Росію, в її світле майбутнє, анексували Крим та вдерлися в Донецьку та Луганську області. Тепер, наслідуючи ідеологію російського великодержавного шовінізму і імперіалізму Достоєвського, із «святим вогнем» православної монархії, на очах у всього світу «звільняють» Україну від українців. Вони так вчиняли протягом усієї історії.

Літературознавці з Англії та Росії дійшли висновку, що Достоєвський просто переніс у свої твори деякі ключові мотиви романів англійського письменника Чарльза Діккенса. Він навіть запозичував у Діккенса імена персонажів для деяких своїх творів. Геній, блін. Якщо він у Московії – головний літературний філософ, то для нас він сьогодні – ідейний ворог.

Висловлювання Достоєвського, які так подобалися нацистам та їхнім посіпакам, зараз не цитують ані російські, ані закордонні дослідники його творчості. Занадто вже далекі його ідеї від традиційного образу страждальника за народ і долю людства.

У нас досить своїх українських майстрів слова. Світових, перекладених українською, теж багатенько. Про них наша молодь не відає. А якщо читати чи вивчати ахінею Достоєвського, то не вистачить часу на справжні шедеври. Бо людина може прочитати за життя не більше однієї тисячі книг. І то, якщо житиме сто літ.

Варто розуміти, що снаряди, якими гатять по Україні, підносить до гармат також і шовініст Достоєвський.

 

ЯРОСЛАВ