Сепаратисти-манкурти – тупикова гілка розвитку цивілізації

separ_a3e53

От редакции: Еще одна статья от автора, статьи которого ждут с нетерпением многие наши читатели. Итак, Ярослав с новым материалом.

Такі не схилять голову в шанобі.
Їм материнська мова – дивина.
Не люди, а манкурти вузьколобі
Від ситості, неробства і вина.
Їм не болять потоптані могили,
Їм не болить розтерзана земля.
У них уже ні гідності, ні сили.
А де їм взятись? Звідки? Звідкіля?
Борис Кулик

Згадав я, читаний мною, у 1980 році роман Чингіза Айтматова «І довше століття триває день …» Надаю читачеві уривок з цього роману:

 «Манкурт не знав, хто він, звідки і якого роду-племені, не відав свого імені, не пам’ятав дитинства, батька і матері – одним словом, манкурт не усвідомлював себе людською істотою. Позбавлений розуміння власного «я», манкурт, з господарської точки зору, володів багатьма перевагами. Він був рівнозначний безсловесній худобі і тому абсолютно покірний і безпечний. Він ніколи не думав про втечу. Для будь-якого рабовласника найстрашніше – повстання раба. Кожен раб потенційно бунтівник. Манкурт був єдиним у своєму роді винятком – йому чужі були спонукання до бунту, непокори. Він не відав таких пристрастей. І тому не було необхідності стерегти його, тримати охорону і тим більше підозрювати у таємних задумах. Манкурт, наче собака, визнавав тільки своїх господарів. З іншими він не спілкувався. Всі його помисли зводилися до угамування черева. Інших турбот він не знав. Зате доручену справу виконував сліпо і неухильно. Манкуртів зазвичай примушували робити найбільш брудну, важку роботу, або ж приставляли їх до найнуднішим, обтяжливим занять, які вимагали тупого терпіння. Тільки манкурт міг витримувати на самоті нескінченну глушину і безлюддя сарозеків, перебуваючи при верблюжій отарі. Він один на такому віддаленні заміняв безліч робітників. Треба було лише постачати йому їжу – і тоді він беззмінно перебував при справі взимку і влітку, не переймаючись здичавінням і не нарікаючи на позбавлення будь-чого. Повеління господаря для манкурта було понад усе. Для себе ж, окрім їжі й обносків, щоб тільки не замерзнути в степу , він нічого не потребував…»

Російське телебачення досягло своєї мети, щоби людина забула свою Батьківщину, її історію, мову і перетворилася на манкурта. Цей народ ремонту не підлягає. А донецький люд перетворився на манкуртів за власним бажанням. Де ж початок цих страшних подій? Надам уривок із статті М. Лісовенка в Урядовому кур’єрі від 22 травня 2004 р. №95. Цієї статті немає в Інтернеті:

«Серед важких проблем, які довелося розв’язувати Донбасу впродовж багатьох років, безперечно, була і лишається проблема злочинності. Може, воно і не варто було про це говорити, але австрійський монах Грегор Йоган Мендель, який вважається батьком генетики, ще 150 років тому мав рацію, стверджуючи, що набуті організмами ознаки передаються у спадок. Вчений-монах довів це своїми дослідами над рослинами, але ці ж самі закономірності відстежувалися і взагалі на живій матерії. Життя підтверджувало, що у алкоголіків, психопатів та інших осіб з певними відхиленнями і їх нащадки мають генетичну схильність до того, щоб повторити аномалії своїх батьків.

Радянська система рішуче відкидала і Менделя, і його застережливі висновки. Донбас був величезним резервуаром, куди сім десятиліть поспіль СРСР скидав на доперевиховання сотні тисяч колишніх в’язнів. І це зовсім не обов’язково були інтелігентні дисиденти. В основному йшов кадровий криміналітет – злодії, ґвалтівники, вбивці. Про небезпеку перенасичення регіону «викривленими» генами тоді ніхто не дбав. Колонії були у Маріуполі, Макіївці, Горлівці, Жданівці, інших містах. Посіяне ще в ті часи насіння густо проросло… Наслідок дуже невтішний…

Така ситуація стала детонатором страшних подій – агресією Московії проти України. Народ України піднявся проти хазяїна Донбасу, зека, злодія, грабіжника і вбивці Януковича, а Московія прихистила цього рецидивіста у себе, напала на «братню» країну і анексувала Крим.

Московія небезпідставно вважала донецький люд близьким за духом і не помилилася. Спровокувати заклики до введення військ Путіна стало легкою справою. На унавожений викривленими генами ґрунт впали давно очікувані зерна ненависті до усього українського.

«Православні брати» вирішили рятувати донецький контингент від деманкуртизації. А ті, хто збивав Boeing 777 теж вважають себе православними. Суть православ’я в Росії – покликати панотця на освячення ракети «Сатана». Можливо і ту ракету-вбивцю освятили перед пуском. Вбили майже 300 людей та ще й звинуватили Україну у цьому злочині. Спочатку вони хвалилися цим антилюдським вчинком. Наче дебіл-гопник – спершу насрав на килимок під дверима сусіда, та за своєю дебіловатістю помилився і переплутав квартиру – замість очкарика нагидив амбалу і вже встиг похвалитися про це на весь двір. А коли з’ясувалося, що напаскудив не тому, почав гарячково переносити гівно на сусідній килимок, та й усім розповідати – це, мовляв, зробив не я, це – він, хоча весь двір бачив, у кого руки в лайні.

Ворожа пропаганда пояснює і виправдовує війну точно за логікою кишенькового злодія: все, мовляв, почалося з того, що в переповненому автобусі його схопили за руки і набили пику. Згадувати про те, де ДО цього були його руки і скільки чужих гаманців з чужих кишень вони витягли, кишеньковий злодій не буде.

Кров вбитих на Майдані та на Донбасі, кров вбитих дітей і дорослих в літаку – також і на білих манжетах політиків і бізнесменів, готових до співпраці з цією братвою.

Деякі наші громадяни мріяли отримати Росію на Донбасі і отримали за повною програмою: руську шваль, п’яниць, наркоманів, вбивць, чеченців, ряжених козаків, вибухи, мінування доріг, руйнування мостів, катування, викрадення людей, мат, срач і рюськую ідею, дуже схожу на нацистську.

Ці наші «громадяни» ігнорували навколишню дійсність, перебуваючи у своєму вигаданому світі, що є однією з ознак шизофренії. Втім, вони досі не лікуються, кажуть – ця хвороба не болить.

Синдром відміни Януковича, багаторічного символу донецького могутності, викликав у народних мас Донеччини гострі напади безумства, як синдром відмови алкоголіка від спиртного. Не шукайте в їхніх вчинках логіки – її там немає, і не може бути, як не буває її в гарячковому маренні.

Ці люди закликали війну, провозили зброю, організовували викрадення, побиття і вбивства, захоплювали державні установи і редакції газет, носилися з парашинскими прапорами, кидатися на людей і били їх за розмову українською в Україні, корчилися у закликах чужої армії на наші землі. І вони свого досягли.

Майдан був Революцією вільних, яких хотіли зробити рабами. А на Донбасі відбувся класичний бунт рабів, які отримавши свободу, конвертували її в мародерство і потішні гри у «владу». Бунт, який вивільнив тваринні пристрасті і без того напівпечерних мешканців. Відчуваючи тимчасову відсутність стримуючих факторів, раб керується набором абсолютно нехитрих, спинномозкових спонукань: жерти, пиячити, злягатися. Вони не пройшли  природній відбір. Не пройшли. Сепаратисти – тупикова гілка розвитку цивілізації.

9 Comments on "Сепаратисти-манкурти – тупикова гілка розвитку цивілізації"

  1. Руслан | 21.12.2015 at 23:14 |

    Раб мечтает не о своей свободе, а о своих рабах…

    Марк Туллий Цицерон

    Можна дуже багато сперичатися з різними “істориками” та “ідеологими, але незаперечним є той факт, що переважна більшість корінного, а саме украіномовного, етнічно та ментально українського населення східних регіонів України, була фактично винищена за останні три століття історії. Особливо постаралися в 20-му столітті комуняки. Мільйони і мільйони Українців люто, по звірячому вбито, закатовано, зморено голодом, вивезено підневільно в Сибір. А на їхнє місце понавезено всілякого дикого, тупого , нерозвиненого ні культурно, ні етично, найпримітивнішого зброду з глибин “великой и недилимой”. Вся ота наволоч з поконвіку не знала що таке воля, свобода. Що хотіти з тих убогих “иванов родства непомнящих”?… Таке нікчемне і їх потомство. Раби!!! Нація рабів. Тому і чудить з ними всіма що хоче отой недомірок чекістський. 140 мільйонів двоногих “на цирлах” перед одним недоумком. Раби нікчемні!!!…

  2. Іруся | 21.12.2015 at 23:20 |

    Давайте, будь ласка, не вживати “чеченці” у такому контексті: руську шваль, п’яниць, наркоманів, вбивць, чеченців, ряжених козаків… Автор, напевне, мав на увазі “кадировці”?

    • anti-colorados | 21.12.2015 at 23:22 |

      Саме так. Зара виправлю.

    • anti-colorados | 21.12.2015 at 23:25 |

      Хотя, наши чеченцы называют ее Ичкерия. Нет?

  3. Руслан | 21.12.2015 at 23:42 |

    Шановному автору. Підтримаю Панну “Ірусю”. І ще невелике, але суттєве уточнення: “ряжених козаків” не існує. Є ряжені казакі. До КОЗАКІВ отим спитим дибілам як до неба пішки…

  4. Ярослав | 22.12.2015 at 17:54 |

    Шановний Руслане!
    В українській мові немає слова «кАзак». У жодному словнику української мови ви його не знайдете.
    Звернемося до авторитета – знавця української мови Анатолія Бортняка:
    «Не вкладаються в українські рамки прізвища «Алєксєєнко», «Казак», «Тіхонюк», «Закусіло», «Беліч», почуті мною по обласному радіо. Адже хіба незрозуміло, що вони походять від слів «Олекса», «козак», «Тихін», «закусити», «білий»? Доказ же «так за паспортом» зовсім не переконує в необхідності культивувати спотворення національно-мовного обличчя».
    А щодо самих козаків – у мене немає жодних причин їх поважати, ані у минулому, ані у сучасності. Для цього я маю вагомі причини.
    Читайте давню статтю «Авгієві конюшні українського козацтва» Сергія Олійника.

  5. Виталий | 22.12.2015 at 18:27 |

    Ваше благородіє Ярослав, ви не зрозуміли юмора Руслана. Він же ж і каже, що козак, у тому розумінні як ви кажете, не може бути ряженим. Тож поряд зі словом ряжені може бути тільки слово казакі, яких він характеризує як, читайте його уважно: “До КОЗАКІВ отим спитим дибілам як до неба пішки…” Замість “отим спитим дебілам” підставьте – казакам)

  6. Руслан | 22.12.2015 at 18:29 |

    Шановному Ярославу. Згоден з Вами про відсутність в українській мові згаданого слова “казак”. Я мав на увазі те, що використання українського слова “козак” категорично неприйнятне для означення того генетичного непотребу, а саме “казаков”, про який йшлося в статті автора. Погодьтеся, це абсолютні антагонізми. А стосовного Вашого ставлення до українських козаків, то Ви маєте повне і неосудне право на власну думку і сприйняття. Бажаю Вам удачі.

  7. Виталий | 22.12.2015 at 18:43 |

    Заздалегідь вибачаюсь перед Ярославом бо, не юмора, а гумора і підставьте – без м’якого знаку.
    p.s. для тех кто не понимает почему я так пиши Ярославу, нужно начать читать комментприи в статье “Освідчення у коханні” Ярослав грамотный и всех тут исправляет. Считает, что русский язык – это язык оккупанта, а я с ним не согласен. Максимум на что это тянет, так это на временно оккупированный язык.

Comments are closed.