Дебати попелюшок (Часть 1)

Комедія на одну дію про жагу до влади.

ДІЙОВІ ОСОБИ

1-й кандидатІван Триппер;

2-й кандидатСвітлана Гонорея;

3-й кандидатЮрко Особливий:

4-й кандидатЦиля Сигізмундівна;

5-й кандидатСергій Колобок;

Журналісти, корова, свині, щури і миші, чувак на підпитку, який проспав увесь час вистави.

Сцена Перша

Серед великої кількості операторів різноманітних телеканалів, прямо у самому центрі, стоїть здорова, відгодована корова. Поруч із нею — парубкуватого вигляду хлоп і гучно веде свою промову:

-… А хай вони зійдуть на землю і походять по ній, як от я. Вже всі зрозуміли, що з кризи країну витягне сільське господарство. Зокрема – ось ця корова і витягне. Тож на неї маємо молитись і цілувати повсякчас! – жмурячись цілує корову.  – Оця корова і оця земля, – бере шмат знизу і починає його жувати, – годували, годують і будуть годувати всю Європу! Тож мені обличчя цієї корови, – плескає тварину рукою, – і ця земля, – протягує долоню, повну чогось темного  до камер, – дорожча, ніж уся влада разом взята!

Журналісти мовчки дивляться на ці дії, дехто роззявив рота, з якого випала цигарка, і вже ніхто просто не наважується задати хоч яке питання. Розпач відверто впав на їхні обличчя, проступаючи крізь тавро «брехня», «наклеп» та інші, які вже не змивалися навіть дуже міцними засобами. Але було зрозуміло, що на таке вони аж ніяк не розраховували.

Доповідач второпав, що мабуть щось пішло не так, але не розгубився і намагаючись витерти рота рукою, продовжував:

-Тільки людина, яка має міцне коріння на рідній землі, яка не гребує нею, може очолювати нашу державу. Оті Бріоні і Версачі – яскрава обгортка «нічого». А треба дивитись не на обгортку, а на зміст. Як бачите, у мене просто немає конкурентів щодо любові до власної землі. Хай мені хтось підкаже, чи є хоч один кандидат, який ладний жерти власну землю? – журналісти мовчки качають головами, у тому сенсі, що таких от кандидатів точно не знають.

Той поправив чуба і набравши повні легені повітря, приготувався продовжити, але до нього, зі штучною посмішкою, наблизився помічник і так, щоб не було чутно оточуючим, через зуби прошепотів:

-Юрко, корова стоїть не тим боком! Голова з іншого боку. Ти цілував не морду, а навпаки, і не землю жер з під корови, а…

Сцена Друга

Іван був парубок моторний і хлопець, хоч куди козак. Так сталося, що він тричі був на заробітках у Європі і кожного разу пер звіттіля купу добра. Востаннє йому пощастило працювати у Німеччині і не просто у Німеччині, а у Баварії. Там він влаштувався шофером вантажівки, яка працювала у складі авіакомпанії Люфтганза. Отже він привіз чимало грошенят і хоч і не нову, але дуже гарну автівку БМВ. Він вирішив іти у президенти, адже тричі пер з Європи гроші і різні корисні речи, а у зворотному напрямку –  цигарки, які вдалося дуже файно приховати.

Він знав, що багато політиків міняли прізвище, аби воно лунало більш переконливо. Тому  вирішив називатися німецьким прізвищем. Спочатку думав обрати «Кава-на-шпацер», адже  воно нагадувало «Отто фон Бісмарк», чи щось подібне, але попри благородну і майже дворянську назву, він вирішив приділити увагу змісту і тому склав три, як ознаку кількості своїх подорожей до Європи и «пер», що вказує на те, що він «порожняк не гонить». От і вийшло – «Триппер». Він десь чув це прізвище чи назву, а крім того, це буде легко сприйматися молоддю, оскільки уся вона має Твіттер.

Отож він набрався літератури з описами того, як поводилися у натовпі прихильників Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні і, навіть, імператор Нерон. Він розумів, що візуальний образ важніший за текст промови, а тому зосередився на цьому питанні. Але важливими були рухи, які дуже важко описати словами. Тому він знайшов старовинну стрічку з актором, дуже схожим на Гітлера, особливо – вусами. Він майже не розмовляв, натомість – багато рухався. І от тепер Іван тренувався у промовах, маючи великі черевики, мішкуваті штани і чорний капелюх.

— Браття і сестри, — вигукнув він у город. Сусідськи свині перестали рохати і вирячились на промовця. — От якщо ви мене оберете президентом, обіцяю кожному хай стареньку, але німецьку автівку! – свині знову пішли у своїх справах, але півень гучно закукурікав.

Іван сприйняв це як добрий знак і вирішив, що треба ще трохи попрацювати над сценічним образом, але загалом він залишився задоволеним собою. Він пішов до хати де відліпив маленькі вуса і зняв здоровенні черевики.

(далі буде)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

2 комментария to “Дебати попелюшок (Часть 1)”

  1. Volodymyr:

    Погані справи… в мене, бо читаю це на ніч, то здається ніч без сну через сміх забезпечено. Дякую.

  2. Славік:

    Оце так несподіваний матеріал. Я таки заздрю талантам автора.

Написать комментарий



Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: