От редакции. Сегодня в Твиттере попалась забавная переписка, где россиянин пытался наехать на беларуса за его язык. Очень показательная переписка демонстрирует воинственное невежество россиянина. Ему даже в голову не приходит, что знание языков это – благо, ибо читая в оригинале, можно постичь именно то, что хотел сказать автор, без преломления перевода. И кроме того, россияне никак не могут одолеть простую истину, что именно их язык не похож на все остальные славянские, которые очень схожи между собой. Не хотят, ибо тогда следует сделать неизбежный вывод.

Эту статью Ярослав посвятил украинскому языку.

Скубуть озиме, нищать ярину,
ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
Трагічна мово! Вже тобі труну
не тільки вороги, а й діти власні тешуть.
Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень – не з твоєї величі!
Ліна Костенко

Де звучить російська мова і лунає російський шансон туди прийдуть російські танки. Недарма  путіноїди кажуть: «Де розмовляють російською, там Росія…». «Русский язык» став зброєю в руках окупантів.

Влітку 2004 року у чернівецькому палаці «Академічний» відбувся авторський вечір українського поета і перекладача Мойсея Фішбейна. Після завершення вечора п. Мойсей дав інтерв’ю «Голосу України» і на запитання журналіста: «Що найбільше вас зачіпає в Україні? Маю на увазі не політичні зауваження, а побутові спостереження звичайного громадянина», відповів:

«У сучасній Україні проблеми політичні й проблеми свідомості взаємопов’язані. Що мене зачіпає? Коли йду головною вулицею моєї столиці – Хрещатиком, то почуваю себе як на окупованій території. Я не чую рідної мови. Української мови. Я не чую її на головній вулиці української столиці. Україна має бути українською Україною. Як італійська Італія, французька Франція, німецька Німеччина. Тільки тоді в Україні буде добре всім – насамперед українцям, а відтак і всім іншим в Україні сущим – росіянам, євреям, молдаванам, полякам, кримським татарам… Я вірю: Україна буде блискучою європейською державою. Так хоче Бог. Треба, щоб захотіли всі ми. Всі».

Ось як він ставився до української мови:
«І темрява клубочеться зимове,
І душі ним просотує сльота.
Горнись до мене, мовенятко, Мово,
Неторкана, ґвалтована, свята.

Проминуло 11 років. Україна не стала «блискучою європейською державою». Мовна проблема відійшла на задній план. Російські танки прийшли в Україну «захищати руськомовних». Прийшла війна, смерть, руйнування.

Вороги і поневолювачі завжди добре розуміли, що втрата рідної мови веде до упокорення, безликості і зрештою зникнення нації. Отже українській мові ще здавна було оголошено війну на її власній території. Ті, хто намагалися залучити на свою сторону виборців, обіцяючи двомовність, роз’єднували населення і знищували державу Україна. Вони добре розуміли, що їх дії загрожували злагоді у суспільстві і являли серйозну небезпеку українській політичній нації. Ці дії були демонстрацією антиукраїнської і антидержавної політики в Україні. Антиукраїнці досі невтихомирені. Внаслідок цих дій на мою землю і прийшла війна.

І все ж таки я захищатиму українську мову, бо чоловіча справа захищати слабшого. І я нікому не підкорюся, бо влада моєї любові до української мови сильніша за владу президентів і взагалі будь-кого. Це моя пристрасть, моя idee fixe. Я російськомовний, люблю цю мову, як люблять усиновлену дитину, яку переважно обожнюють і жаліють більш за власних дітей. Мені мила українська мова і мій український світ. Моя приязнь не визнає стороннього впливу.

Ще за часів Римської імперії казали: «Centem lіngua facіt» – «Мова творить народ». Чудова сентенція. Але й народ творить мову. Він живе-дихає мовою, в мові живе-розвивається і завдяки мові єднається. Згадайте, яких неймовірних зусиль доклала Англія, щоб стати Великою Британією? Перші, основоположні документи вольностей Британії писані ще французькою. А сьогодні англійська – перша мова світу. І я вірю у майбутню велич української мови.

Фонетична розкіш, лексичне та фразеологічне багатство, синтаксична гнучкість, величезні словотворчі можливості української мови дістали загальне визнання. 1934 року у Парижі на всесвітньому конкурсі краси мов визначні лінгвісти й мовознавці досконально дослідили багатство мов усього світу. На теренах СРСР в той час визнавалася досконалість однієї мови – російської. Тож від України у Франції виступили представники діаспори. На щастя, вони були освіченими людьми і великими патріотами своєї Вітчизни, тож зуміли всебічно показати красу і довершеність рідної мови. Результати таємного голосування членів журі були такими: перше місце визнали за французькою, друге — за перською, а третє за українською. За олімпійським принципом, наша мова виборола бронзу. Отже, українська мова давно на п’єдесталі пошани.

Справжня українська мова, якій я освідчуюся у коханні, одне з чудес, за допомогою якого я можу передати найпотаємніші думки і почуття. В українській мові відбиваються психічний склад народу, його звичаї, традиції, побут, сучасне і минуле, його розум і досвід, краса і сила душі. У її глибинах – філософський розум, витончений естетичний смак, багато справді поетичного чуття, сліди праці дуже зосередженої думки, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів у явищах природи, багато найсуворішої логіки, високих духовних злетів.

Окрім академічної української мови, існує мова Миколи Лукаша, Євгена Пашковського, Марії Матіос, Сергія Набоки, Миколи Невидайла, Галини Тарасюк, Олександра Ярового, Василя Барки, Миколи Вінграновського, Оксани Забужко, Павла Загребельного, Яра Славутича та інших.

А на анексованих територіях українці, перелякані всмерть, балакають, навіть між собою мовою окупанта. І тільки на самісінькому споді, за завмерлою зо страху душечкою, причаїлася материнська мова. І вона виживе!